Боротьба ефіопського народу проти англійських та італійських колонізаторів. Битва під Адуа та її значення

В 1864 р. відбувся конфлікт Ефіопії з Англією, пов'язаний з арештом представника Великобританії при імператорському дворі Ч.Камерона за його антиефіопську діяльність. Спроби Англії врегулювати цей конфлікт дипломатичними каналами ні до чого не привели. Рішення про посилку експедиційного корпусу було прийнято в серпні 1867 р. Внутрішньополітична обстановка в Ефіопії, що склалася до цього часу, була дуже сприятливою для вторгнення ззовні. Знову підвела голову феодальна опозиція. Виступи противників центральної влади йшли одне за іншим. Успіхи бунтівних сил призвели до дезертирства у частинах імператорської армії. Якщо ще на початку 1866 р. вона налічувала близько 80 тисяч воїнів, то до вирішального бою з іноземцями в його розпорядженні залишалося лише 15 тисяч. До моменту висадки англійської корпусу влада імператора поширювалася на мізерну частину країни. Командувачем англ. корпусом був призначений генерал Роберт Непір, учасник придушення національного повстання в Індії (1857-1859) і тайпінского повстання в Китаї. 21 жовтня 1867 корпус у кількості 15 тисяч солдатів висадився на ефіопську територію. Просування англійських військ через охоплені заколотами території не зустрічала опору. У такій ситуації нечисленні ефіопські війська Теодроса не мали жодних шансів на перемогу.

Після поразки імператор сховався в своїй резиденції у фортеці Мекдела. Теодрос, бачачи, що йому не відбити атаки, наказав залишкам своїх військ покинути фортецю, а сам застрелився. Але захоплення Ефіопії не входив у плани Великобританії, і експедиційний корпус відправився в зворотний шлях. Перед відходом англійці забрали з фортеці багато безцінних пам'яток ефіопської писемності, включаючи священну книгу ефіопського народу. Саме в ній була записана легенда про царя Соломона, цариці Шеви і Менеліке I, засновника династії ефіопських імператоров. Вони відвезли з собою регалії ефіопських імператорів, золоту корону Теодроса II, безліч предметів із золота і срібла, а саму фортецю підірвали.

Початок італійської експансії в районі Червоного моря відноситься до кінця 60-х років XIX ст. У 1869 р. у місцевих правителів купується частина прибережної території Асеб. У 1881 р. італійський уряд оголосив цю територію колонією. У 1883 р. Італія окупувала порт Массауа і приступила до захоплення та інших територій.Захоплення італійцями колишніх володінь єгипетського Хедива на червономорському узбережжі спочатку не викликали особливого занепокоєння в правлячих кіл Ефіопії. Але в червні 1885 Італія захоплює територію Сааті, розташовану вже в межах імперії. Ефіопи осаджують Сааті, а в січня 1887 р. завдають поразки італійцям, що йшли на допомогу обложеним. Ця перемога викликала в Ефіопії величезний ентузіазм. Але розвинути успіх і рушити на Массауа імператору не дозволила склалася напружена внутрішньополітична обстановка в країні. Тривали вторгнення махдістов на заході і нелояльність правлячої верхівки Шоа спонукали імператора на вирішення проблеми вторгнення італійців дипломатичним шляхом. Італія вела подвійну гру. Прагнучи перетворити сепаратистські настрої правителя Шоа у свого союзника, вона охоче відгукувалася на його прохання про надсилання вогнепальної зброї. 20 жовтня 1887 непокірний васал Йоханнис нигус Шоа підписує сепаратний договір про дружбу і союз з Італією, за яким та обіцяла йому «військову допомогу і інше сприяння в досягненні його цілей». В одному з боїв імператор Йоханнис був смертельно поранений. Його наступник Менелик II в травні 1889 в містечку Уччіале підписав з Італією договір про дружбу і торгівлю: оголошувався вічний мир і дружба між двома країнами, обмін дипломатичними представниками, вирішення спірних прикордонних питань спеціальною комісією, що складається з представників обох сторін; гарантії релігійних свобод, видачі злочинців, ліквідації работоргівлі. Найбільш неоднозначною була 17 стаття договору, що викликала незабаром серйозні суперечки, пов'язані з її інтерпретацією. Все було укладено в неідентичності амхарського та італійського текстів. У амхарською тексті говорилося: «Його величність цар царів Ефіопії може користуватися послугами уряду Його Величності короля Італії для переговорів по всіх справах з іншими державами та урядами». В італійському тексті слово «може» було замінено словом «згоден», що в Римі трактувалося як «повинен». Виходило, що Менелик передав питання, пов'язані із зовнішньою політикою, в руки Італії. Це означало, що вона встановлює протекторат над Ефіопією, про що і оповістила інші європейські держави. Згодом це невідповідність текстів статті та їх інтерпретація призвели до війни. 12 лютого 1893 Ефіопія денонсувала Уччіальскій договір. Рим, переконавшись у марності своїх зусиль нав'язати Ефіопії протекторат дипломатичними засобами, пішов на пряму збройну інтервенцію. Напередодні італійської агресії Менеліку вдалося оснастити армію сучасною стрілецькою зброєю, придбати більше 100 тисяч гвинтівок, що з вже наявними склало близько 200 тисяч стволів. Чисельність колоніальних військ до початку 1896 р. досягла 17 тисяч осіб. Зосередивши головні сили поблизу Адуа, головнокомандувач італійської армії генерал Оресте Баратьері обрав тактику вичікування. До району Адуа вийшла і армія Менеліка. Чисельність його армії перевершувала італійський корпус, проте відчувався брак сучасної артилерії і в бойовій підготовці воїнів Менелика в порівнянні з італійцями. Напр. лютого 1896 по всьому фронту під Адуа зав'язався запеклий бій. Погано орієнтуючись в місцевості, командування італійських військ неточно визначило диспозицію своїх військ, і генеральний бій перетворився на нескоординовані між собою бої, що було на руку ефіопам. Військовому вишколу і дисципліні італійців ефіопи протиставили стійкість і мужність. Битва при Адуа з'явилася катастрофою для італійської армії. У цій битві противник втратив 11 тисяч чоловік убитими, близько 3600 було взято в полон. Зазнала втрат і ефіопська сторона - 6 тисяч убитих і 10 тисяч пораненими. 26 жовтня 1896 в Аддіс-Абебі був підписаний італо-ефіопський мирний договір: припинення стану війни між обома сторонами і встановлення «на всі часи» миру і дружби між Італією та Ефіопією. Анулювання договору, підписаного в Уччіале, визнання Італією незалежності Ефіопії.