Мал. 18 - Проведення штучного дихання

5 Натиснути на повітровід та просуньте його на 2 см до рота так, щоб його вигин ліг на основу язика.

6 Як варіант повітровід можна ввести випуклим боком до піднебіння.

7 Після того як його кінець досягне основи язика (в цьому разі шпатель не використовують); поверніть повітровід на 180 ⁰ і далі просуньте по язику. Цей метод не рекомендується, якщо в пацієнта є хиткі зуби або травма порожнини рота, тому що поворот повітроводу може викликати посилення кровотечі.

Ускладнення та їх усунення

¨ Нудота або блювання. Поверніть голову набік і проведіть аспірацію при збільшенні обструкції дихальних шляхів через неправильне розміщення повітроводу. Викладіть повітровід та введіть його знову, якщо в цьому буде необхідність.

Вентиляція приладом “маска-мішок”

Показання:

1 Відсутність або неадекватність спонтанної вентиляції.

2 Преоксигенація перед запланованою інтубацією.

3 Короткочасна оксигенація при зворотних порушеннях дихання.

Протипоказання:

1 Діафрагмальна грижа.

2 Підозра на активну або пасивну регургітацію.

3 Неможливість проведення маніпуляцій на голові та шиї.

4 Трахеостравохідна нориця.

5 Ушкодження трахеї.

6 Травми і переломи лицевих кісток.

7 Серйозні ушкодження шкірного покриву.

8 Повний шлунок (відносне протипоказання).

Анестезія: не потрібна.

Оснащення:

1 Маска необхідного розміру.

2 Дихальний або реанімаційний (Амбу) мішок.

3 Кисень.

4 Електровідсмоктувач.

Положення хворого: на спині, голова в анатомічній “винюхуючій” позі.

Техніка:

1 Уведіть повітровід через рот або ніс.

2 Візміть маску в ліву руку, великим і вказівним пальцем затисніть маску навколо комірця, тіло маски візьміть у ліву долоню.

3 Нахиліть вузьку частину маски до спинки носа, уникаючи натиснення на очі.

4 Покладіть маску на обличчя так, щоб нижня частина маски лягла на альвеолярний гребінь.

5 Герметично притисніть маску до обличчя, одночасно підтягуючи нижню щелепу зігнутим пальцем лівої руки вгору до маски, злегка нахиляючи маску вправо.

6 Виконуйте дихальні рухи, що чергуються, стискаючи мішок правою рукою.

7 Якщо в хворого збережене спонтанне дихання, виконуйте рухи мішком синхронно з диханням пацієнта.

8 Якщо в пацієнта має місце тахіпное, чергуйте допоміжну вентиляцію зі спонтанним диханням.

Nota bene!

1 У хворих з браком зубів для того, щоб маска герметично прилягала до обличчя, за щоки можуть бути закладені марлеві тампони. Але цей прийом не повинен призводити до посилення обструкції дихальних шляхів. За наявності обструкції негайно витягніть тампони.

2 Якщо поодинці підтримувати дихання за допомогою системи “маска-мішок” важко утримувати двома руками, притискаючи її до обличчя, у той час як помічник буде стискати мішок.

Ускладнення та їх усунення:

¨ Гостре розширення шлунка повітрям вимагає введення назогастрального зонда для декомпресії.

¨ Блювання. Поверніть голову набік і проведіть аспірацію при збільшенні обструкції дихальних шляхів через неправильне розміщення повітроводу. Викладіть повітровід та введіть його знову, якщо в цьому буде необхідність.

Методика проведення ЕКГ

Мета:визначення стану функцій серця – автоматизму, провідності, збудливості; встановлення точної локалізації вогнища ішемії, рівня ураження нервової системи серця.

Показання:порушення ритму серцевої діяльності, ураження міокарда інфекційної та токсичної природи, порушення коронарного кровообігу.

Оснащення: електрокардіограф, електроди, спирт, тканинні прокладки.

Методика:запис ЕКГ проводиться в положенні лежачи на спині. На внутрішню поверхню гомілок та передпліч у нижній їх третині та на грудну клітку встановлюють один або декілька (при багатоканальному записі) грудних електродів, використовуючи грушу-присоску (мал. 19).

Для покращання якості ЕКГ шкіру попередньо потрібно обезжирити спиртом у місцях накладання електродів. До кожного електрода, встановленого на кінцівках чи на поверхні грудної клітки, приєднують провід, який іде від електрокардіографа і маркований певним кольором: права рука – червоний колір, ліва рука – жовтий, ліва нога – зелений, права

Мал. 19 - Розміщення електрокардіографічних електродів на кінцівках і грудній клітці

нога (заземлення пацієнта) – чорний та грудний електрод – білого кольору. За наявності 6-канального електрокардіографа, який дозволяє одночасно реєструвати ЕКГ відразу в 6-ти грудних відведеннях, до активного електрода V1 (у 4 міжребер’ї по правому краю грудини) під’єднують провід, який має червоний колір, до V2 (4 міжребер’я по лівому краю грудини) – жовтий, V3 (між V2-V4) – зелений, V4 (5 міжребер’я по лівій серединно-ключичній лінії) – коричневий, V5 (у 5 міжребер’ї по лівій передній пахвовій лінії) – чорний, V6 (у 5 міжребер’ї по лівій середній пахвовій лінії) – синій чи фіолетовий. Перед тим як почати запис ЕКГ, на всіх каналах електрокардіографа необхідно встановити однакове підсилення електричного сигналу (1 mV = 10 мм – стандартна калібрувальна напруга). ЕКГ записують при спокійному диханні, спочатку в стандартних відведеннях (I, II, III) (мал. 20), а потім у підсилених відведеннях від правої руки (aVR), лівої руки (aVL), лівої ноги (aVF) (мал. 21) та грудних відведеннях (V1 – V6) (мал. 22).

I відведення II відведення III відведення

Мал. 20 - Формування трьох стандартних електрокардіографічних відведень від кінцівок

aVR aVL aVF

Мал. 21 - Формування трьох посилених однополюсних відведень від кінцівок

У кожному відведенні записують не менше 4-х серцевих циклів (PQRST). ЕКГ реєструють, як правило, при швидкості руху паперу 50 мм/с. Потім на стрічці записують прізвище, ім’я, по батькові хворого, його вік, дату та час дослідження, № історії хвороби.

Мал. 22 - Розміщення шести електродів грудних відведень на поверхні грудної клітки

Пункція плевральної порожнини

Показання:введенняв плевральну порожнину ліків.

Протипоказання: підвищена кровоточивість, піодермія, оперізувальний лишай у місцях виконання пункції.

Оснащення: спирт, йод для дезінфекції місця пункції, стерильні ватні тампони і марлеві серветки (10*10 см), пелюшки, клеол, лейкопластир, набір розчинів та інструментів для місцевої анестезії (0,5 % розчин новокаїну, голки для внутрішньошкірної та внутрішньом’язової ін'єкцій, 2 шприці ємністю 5-10 мл і 1 шприц ємністю 20-50 мл), голки для пункції плеври довжиною 10 см і діаметром 1 мм, розчин гепарину (1000 ОД в 1 мл), стерильний і нестерильний посуд для плевральної рідини, 0,1 % розчин атропіну і кордіаміну, 2 рентгенограми грудної клітки (у прямій та боковій проекціях), стерильні гумові рукавички, захисні окуляри.

Методика виконання діагностичного плевроцентезу: хворий сідає на стілець з високою спинкою обличчям до спинки, на яку кладуть подушку. Зігнуті в ліктях руки розміщують на подушку, голову на руки або злегка нахиляють. Спина хворого має бути у вертикальному положенні. Якщо хворий не в змозі сидіти, торакоцентез роблять у положенні лежачи. При накопиченні рідини у порожнині плеври хворого повертають на хворий бік, а при пневмотораксі - на здоровий.

Перед виконанням плевроцентезу лікар і медична сестра надягають маски, миють руки, обробляють їх 70 % розчином спирту та змащують 5 % спиртовим розчином йоду. Обов'язково надягають стерильні гумові рукавички.

Вибирають місце пункції залежно від розміщення випоту, що контролюється фізикальними та рентгенологічними даними.

Необхідно пам'ятати, що в усіх випадках проведення плевроцентезу голку вводять по верхньому краю ребра, бо по його нижньому краю проходить судинно-нервовий пучок, ушкодження якого може викликати серйозні ускладнення.

Відмітивши місце проколу 5 % спиртовим розчином йоду, ділянку пункції у межах кола радіусом 10см обробляють цим самим розчином. Рештки йоду збирають стерильним тампоном, змоченим спиртом, щоб не потрапив у плевральну порожнину, де він може спричинити утворення спайок.

Зону пункції обкладають стерильними пелюшками. Послідовно вводять внутрішньошкірно, підшкірно 0,5 % розчин новокаїну, проводять анестезію надкісниці, інфільтраційну анестезію міжреберних м’язів, плеври. При цьому голку просовують поступово, з перервами, вводячи через кожні 2 мм по 0,2 мл новокаїну. При проколюванні плеври створюється відчуття провалу. Після цього поршень шприца підтягують на себе. Надходження у шприц разом з новокаїном плевральної рідини свідчить про те, що голка досягла плевральної порожнини.

Плевральна рідина не надходить у шприц, якщо голку введено вище (в легеню) чи нижче (в черевну порожнину) плевральної порожнини або в разі відсутності в ній плевральної рідини.

Після анестезії голку виймають з грудної клітки і в цьому місці виконують пункцію плевральної порожнини спеціальною голкою і шприцом ємністю 20-50 мл, у якому міститься 1 мл (1000 Од/мл) розчину гепарину для запобігання зсіданню рідини у шприці. Голку виймають і на місце проколу накладають стерильний марлевий тампон, змочений спиртом, зверху стерильну марлеву серветку, яку прикріплюють до грудної стінки лейкопластирем або клеолом. Плевральну рідину доставляють до лабораторії для дослідження негайно, щоб запобігти руйнуванню ферментів та клітинних елементів.

Оснащення для проведення лікувального плевроцентезу: необхідно взяти стерильні ватні та марлеві тампони, пелюшки, клеол, лейкопластир, набір розчинів та інструментів для місцевої анестезії (див. проведення діагностичного плевроцентезу), дезінфікуючі засоби, тупу голку № 14 з канюлею, систему дренажних трубок, апарат Боброва, кровоспинний затискач, шприц об'ємом 100-150 мл (шприц Жане), електровідсмоктувач, водяний манометр, бачок для збирання плевральної рідини, банку для контролю відсмоктувача, стерильний пластиковий катетер діаметром 1 мм, розчин гепарину (1000 ОД в 1 мл), 0,1 % розчин атропіну, кордіамін, стерильні гумові рукавички.

Методика проведення лікувального плевроцентезу:здійснюють підготовку і перевірку роботи системи для евакуації рідини з плевральної порожнини. Система складається з апарата Боброва, в якому насамперед досягається від'ємний тиск від 0,17 до 60,22 кПа (від 15 до 20 см вод. ст.), який контролюється водяним манометром або спеціальною посудиною для контролю тиску. Від'ємний тиск створюється таким чином: трубку, спрямовану до хворого, перекривають затискачем, повітря з апарата відсмоктують за допомогою електровідсмоктувача або шприца Жане.

Хворий перебуває в такому положенні, як при виконанні діагностичного плевроцентезу.

Для вилучення повітря з плевральної порожнини пункцію проводять у другому міжребер'ї по середньоключичній лінії; для вилучення вільної рідини - частіше в шостому-сьомому міжребер'ї по задній підпахвинній лінії. Дезінфекцію місця пункції, обкладання стерильними пелюшками і пошарову анестезію виконують так само, як при діагностичному плевроцентезі. Пункцію плевральної порожнини виконують голкою з тупим кінцем, яка герметично з'єднана стерильною гумовою трубкою з системою для відсмоктування рідини.

Застосовувати голки з гострим зрізом небезпечно, бо можна травмувати вісцеральну плевру.

Після пункції плевральної порожнини знімають затискач на трубці, що знаходиться між хворим і системою відсмоктування. Відкачування рідини з плевральної порожнини проводять під тиском не нижчим ніж 20 см вод. ст. (60,22 кПа).

Існує декілька систем для відсмоктування рідини з плевральної порожнини.

1 Система, яка складається з однієї банки, що одночасно служить для збирання рідини і як гідравлічний затвор. У банку наливають стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду, щоб його рівень був на 2 см вище кінця трубки, яка знаходиться у банці. Якщо тиск у плевральній порожнині позитивний, то тиск у трубці, яка опущена в рідину, також стає позитивним і рідина(або повітря)буде збиратися в банку. При від'ємному тиску в плевральній порожнині рідина з банки піднімається по трубці і повітря не буде надходити у плевральну порожнину. Аспірувати плевральну рідину безпечно до тих пір, поки тиск у плевральній порожнині не стане нижчим ніж 20 см вод. ст. (60,22 кПа).

2 Система, яка складається з двох банок: банки для збирання ексудату, і банки, яка служить гідравлічним затвором.

3 Система, яка складається з трьох банок: банки для контролю відсмоктування; банки, яка служить гідравлічним затвором; банки для збирання ексудату.

Один з отворів першої банки з'єднаний з отвором у банці, що служить гідравлічним затвором, другий - з електровідсмоктувачем, що утворює від'ємний тиск, через третій отвір проходить довга трубка, яка занурена на 20 см у рідину, що знаходиться у банці. При зниженні тиску нижче ніж 20 см вод. ст. (60,22 кПа) через опущену в воду трубку почне надходити атмосферне повітря і тиск підвищиться до 20 см вод. ст. (60,22 кПа).

За відсутності манометра та системи, яка його може замінити, не рекомендується відсмоктувати плеврального випоту більше ніж 1500 мл, бо це може призвести до ускладнень. Якщо відсутня система для відсмоктування ексудату, незначну кількість рідини можна видалити за допомогою шприца Жане.

Видалити повітря з плевральної порожнини можна за допомогою шприца Жане або системи для відсмоктування, яка складається з двох банок, з’єднаних з електровідсмоктувачем. Банка, що безпосередньо пов'язана з хворим, призначена для створення в ній від'ємного тиску 20 см вод. ст. (60,22 кПа). Друга банка являє собою апарат Боброва з рідиною, рівень якої знаходиться вище отвору довгої трубки, що йде до першої банки. Ця ємність являє собою «замок», який запобігає зворотному надходженню повітря в плевральну порожнину.

Мал. 23 - Техніка проведення плевральної пункції

Ускладнення під час проведення плевроцентезу:

- різке зниження артеріального тиску;

- поява вазовагального рефлексу;

- пневмоторакс;

- інфікування плевральної порожнини;

- гемоторакс;

- колапс;

- проникнення голки в черевну порожнину й ушкодження печінки, кишок, селезінки;

- інфікування м'яких тканин грудної клітки.

Пункція бубонУ

Мета: пункцію бубону виконують для уточнення чи підтвердження діагнозу чуми, туляремії, фелінозу тощо.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, спирт, ватні кульки, шприц, фізіологічний розчин натрію хлориду, живильні середовища.

Методика: при взятті вмісту бубону шкіру над ним протирають ватним тампоном, змоченим спиртом, потім в асептичних умовах голку шприца вводять у товщу бубону і повільними обертальними рухами поршня в шприц набирають невелику кількість секрету. Якщо таким чином вміст набрати не вдалося, то попередньо з того самого шприца в товщу бубону вводять 0,2-0,3 мл стерильного фізіологічного розчину, а потім зворотним рухом поршня в шприц набирають введену рідину.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Андрейчин М.А. Шигельоз. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. - 362 с.

2. Андрейчин М.А., Чоп’як В.В., Господарський І.Я. Клінічна імунологія та алергологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 372 с.

3. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. - К.: Здоров'я, 2001. - Т.1. - 856 с.

4. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. - К.: Здоров'я, 2002. – Т.2. – 658 с.

5. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. - К.: Здоров'я, 2003. – Т.3. – 848 с.

6. Вирусные гепатиты: клиника, диагностика, лечение /Под ред. Ю.В. Лобзина. – СПб: ФОЛИАНТ, 2006. – 192 с.

7. Вирусные гепатиты / Ю.П. Харченко и др. – Одесса: ОГМУ, 2006. – 219 с.

8. Герпесвирусные инфекции человека: Руководство /В.А. Саков, Е.И. Архипова, Д.В. Саков. – СПб.: СпецЛит, 2006. – 303 с.

9. Дисбактериоз кишечника: клиника, диагностика, лечение: /Руководство для врачей/ Ю.В. Лобзин и др. – СПб.: ФОЛИАНТ, 2006. – 256 с.

10. Зудбинов Ю.И. Азбука ЭКГ и боли в серце /Под ред. Ю.И. Зудбинова. - Изд. 5-е. – Ростов н/Дону: Феникс, 2007. – С. 30-42.

11. Івахів О.Л., Грицко Р.Ю., Кіселик І.О. Кабінет інфекційних захворювань: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2006. – 233 с.

12. Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині /За ред. М.А. Андрейчина. – Тернопіль: ТДМУ, 2007. – 500 с.

13. Малярія: етіологія, епідеміологія, клініка, лікування, профілактика: Методичні рекомендації для лікарів, лікарів-інтернів, студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ – ІV рівнів акредитації /М.Д. Чемич, Н.І. Ільїна, В.І. Міщиряк, І.О. Троцька, С.Є. Шолохова. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 64 с.

14. Менингоэнцефалиты. Диагностика, лечение: Методические рекомендации / Н.Д. Чемич, А.А. Руденко, Н.И. Ильина, Ф.Г. Коленко, Т.П. Бинда. - Сумы: Изд-во СумГУ, 2001. – 30 с.

15. МОЗ України: Наказ № 167 від 30.05.1997 «Про удосконалення протихолерних заходів в Україні».

16. Орлов В.Н. Руководство по электрокардиографии. – 5-е стер. изд. – М.: ООО Медицинское информационное агентство, 2006 – С. 41-54.

17. Руководство по анестезиологии: Учеб. пособие /М.М. Багиров, М.В. Бондарь, А.Ф. Бубало, С.Н. Гриценко и др.; Под ред. Ф.С. Глумчера, А.И. Трещинского – К.: Медицина, 2008. – C. 140-145.

18. Середюк Н.М. Діагностика та лікування невідкладних станів і загострень терапевтичних захворювань. - Вінниця: Нова книга, 2003. - 496 с.

19. Смирнова З.М., Алтинбекова З.Б. Посібник з медсестринського процесу. – К.: Здоров`я, 2002. – С. 159-171.

20. Чемич М.Д., Ільїна Н.І., Сніцарь А.О., Бинда Т.П. Жовтяниці: діагностика, диференціальна діагностика: Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти ІVрівня акредитації та студентів старших курсів, лікарів-інтернів. – Суми: Вид-во СумДУ, 2005. – 282 с.

21. Чемич М.Д., Андрейчин М.А. Шигельоз: клініка, діагностика та лікування: Методичні рекомендації. – К., 2005. – 30 с.

22. Шувалова Е.П. Инфекционные болезни. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – 959 с.

Навчальне видання

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ЗАСВОЄННЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК З ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

для лікарів, лікарів-інтернів, студентів старших курсів вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації

Відповідальний за випуск М.Д. Чемич

Редактор Н.А. Гавриленко

Комп’ютерне верстання І.В. Павловська

	Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ КАФЕДРА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ І ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 345
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒