Психологiчнi особливостi рiзновидiв злочинних груп
ЛЕКЦІЯ ДО ТЕМИ №6
ПСИХОЛОГIЧНI ОСОБЛИВОСТI ЗЛОЧИННИХ ГРУП
Напрям підготовки:
6.030401 «Правознавство»,
6.030401«Правоохоронна діяльність»
Інститут, факультет:
Факультет підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції
Факультет підготовки фахівців для підрозділів транспортної міліції
Факультет підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки
Факультет підготовки фахівців для підрозділів слідства
Факультет заочного та дистанційного навчання працівників ОВС
Юридичний факультет
Факультет заочного навчання цивільних осіб
Одеса 2014
Лекція до теми «6» для курсантів та студентів денної та заочної форми навчання за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство», 6.030401 «Правоохоронна діяльність»
«___» ________ 201__ року - __ с.
Розробник:начальник кафедри доцент кафедри, кандидат юридичних наук, доцент Меркулова Ю.В.,
Обговорено та схвалено на засіданні кафедри «Психології та педагогіки»
Протокол від «___» ________ 201__ року № _
Обговорено та схвалено науково-методичною радою Одеського державного університету внутрішніх справ.
Протокол від «___» ________ 201__ року № _
Зміст
Поняття злочинної групи.
2. Психологічні особливості різновидів злочинних груп.
Ключові поняття:злочинна група, лідер злочинної групи, відповідальні виконавці, виконавці, «опозиціонери», злочиннi групи неповнолiтнiх i молодi, злочиннi групи рецидивiстiв та ранiш засуджених, злочиннi групи, що вчиняють насильницькi злочини.
Мета лекції: розкрити сутність та психологічні особливості різновидів злочинних груп, психологічну специфіку злочинних груп неповнолітніх, ознайомити з особливостями їх формування та розвитку, груповою динамікою та ієрархічною структурою злочинних груп неповнолітніх; виховувати професійно-важливі та моральні якості.
Література
Базова:
1. Кримінально-процесуальний кодекс України [ Електронний ресурс ] : закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. із змін. – Електрон. дан. ( 3 файла ). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
2. Про міліцію [Електронний ресурс]: закон України від 20. 12. 1990 р. № 565-ХІІ із змін., внес. згідно із Законами України та Рішеннями Конституційного Суду: за станом на17. 01. 2012 р. № 4025-17. – Електрон. дан. ( 1 файл ). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
3. .Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: [ Текст ] / А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Е.В. Землянская / Учебник. – Харьков, 2002. – 623с.
1. Бедь В.В. Юридична психологія: [ Текст ] / В.В. Бедь / Навчальний посібник. – Львів, 2002. – 376 с.
2. Васильєв В.Л. Юридическая психология: [ Текст ] / Васильєв В.Л. / – 3-е изд. – СПб., 2000. – 448 с.
3. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: [ Текст ] / В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько / Підручник.- К., 2013. – 352 с.
4. Столяренко А.М. Прикладная юридическая психология: [ Текст ] / А.М. Столяренко / Учебное пособие. – М., 2013.
5. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология [ Текст ] / Ю.В. Чуфаровский / - М., 1997.
6. Юридична психологія. [ Текст ] / [ За ред. Є.М. Моісеєва та Л.І. Казміренко ] / Підручник.- К., 2007.
Допоміжна:
1. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: [ Текст ] / М.И. Еникеев– М.. 1996.
2. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання: [ Текст ] / Н.Ю.Максимова, Л.А.Мороз, Л.І.Мороз, С.І.Яковенко [ За ред. С.І.Яковенка ] / Навчальний посібник; – К., 2005.
3. Каламаж Руслана Психологія становлення професійної Я-концепції майбутніх юристів: [ Текст ] / Руслана Каламаж – Острог, 2009.
4. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах: [ Текст ] / М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2006.
5. Професійно-психологічна підготовка працівників підрозділів громадської безпеки. [ Текст ] / О.М. Цільмак, С.І. Яковенко . [ Текст ] // Підручник. - Одеса: ОДУВС, 2012. – 140с. – з іл.
6. Професійно-психологічна підготовка працівників підрозділів міліції на транспорті. [ Текст ] / О.М. Цільмак // Підручник. - Одеса: ОДУВС, 2012. – 143с. – з іл..
7. Психологічні особливості спілкування в оперативно-розшуковій діяльності. [ Текст ] : підручник // [С.В. Албул, О.Ф. Долженков, В.О. Криволапчук, О.М. Цільмак, С.І. Яковенко]; за редакцією О.М. Цільмак – Одеса: ОДУВС, 2012. – 280 с. – з іл.
8. Психологія слідчої діяльності: навчальний посібник: [ Текст ] / В.Г. Андросюк, О.М. Корнєв, О.І. Кудерміна та ін. - К., 2009.
9. Тимченко А.В., Христенко В.Е. Прикладная психология в практике правоохрнительной деятельности (в схемах и таблицах): [ Текст ] / А.В. Тимченко, В.Е. Христенко / Учеб. Пособие. – Х., 2004.
10.Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: [ Текст ] / Г.Г. Шиханцов - М., 2003.
11.Юридична психологія. Альбом схем з коментарями: [ Текст ] / [За ред.. Є.М. Моісеєва та Л.І. Казміренко] - К., 2007.
12.Козаченко О. І. Морально-психологічні проблеми негласної роботи працівників оперативних підрозділів [ Текст ] / О. І. Козаченко // Юридична психологія та педагогіка. – 2011. – №1(9). – С. 204- 212.
1. Навчання працівників ОВС профілактичній роботі з дітьми [ Текст ] // Л.І. Мороз, С. І. Яковенко // Актуальні проблеми юридичної та екстремальної психології. Збірник наукових праць Макіївського економіко-гуманітарного інституту. Т.2 –Макіївка: МУГІ, 2012. С.82-86.
2. Перебіг емоційних станів оперуповноважених [ Текст ] / Т. В. Матієнко// Наука і освіта. – 2012. – № 3
3. Психологічна структура слідчої діяльності. [ Текст ] / О. М. Цільмак // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологія, - 2012.
4. Психологічний аналіз типових слідчих ситуацій у розкритті та розслідуванні злочинів оперуповноважених [ Текст ] / Ю.В Меркулова. // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса: РВВ ОДУВС. - 2012. - №1. - С.262-264.
5. Синьов В. М., Діденко О. Б. Вплив професійно необхідних умінь та навичок на якість виконання службових обов’язків працівниками судової міліції [ Текст ] / В. М. Синьов, О. Б. Діденко // Юридична психологія та педагогіка. – 2009 - №1(5). – С.170-179.
Інтернет ресурси:
1. Бочелюк, Віталій Йосипович. Юридична психологія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Електрон. дан. ( 1 файл ). – Режим доступу :http://library.vspu.edu.ua/inform/psiholog.htm. – Назва з екрану.
2. Медведєв В. С. Кримінальна психологія: Підручник. Електрон. дан. ( 1 файл ). – Режим доступу http://ualibrarium.narod.ru/human/psyhologija.html. Назва з екрану.
3. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. Електрон. дан. ( 1 файл ). – Режим доступу http://ualibrarium.narod.ru/human/psyhologija.html. Назва з екрану.
4. Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. Електрон. дан. ( 1 файл ). – Режим доступу http://ualibrarium.narod.ru/human/psyhologija.html. Назва з екрану.
Вступ
Групова злочинна дiяльнiсть багатогранна. В кримiнальному правi вона вивчається у планi вини i вiдповiдальностi осiб, що вчинили злочин у спiвучастi; кримiнологiю цiкавлять причини групової злочинної дiяльностi із метою розробки заходiв щодо її попередження i профiлактики; кримiналiстику — можливiсть використання рiзних методiв розкриття i розслiдування групових злочинiв. Юридична психологiя вивчає процеси утворення злочинних груп, їх рiзновиди, структуру, психологiчну специфiку групової злочинної дiяльностi. У практичнiй дiяльностi працiвникiв правоохоронних органiв усi зазначенi аспекти поєднуються.
Такий iнтерес рiзних галузей науки i практики до злочинних груп не випадковий: вiн пояснюється, з одного боку, суспiльною небезпечнiстю їх, з iншого — складнiстю науково-практичного дослiдження. Суспiльна небезпечнiсть злочинних груп збiльшується внаслiдок того, що:
1) учасники груп надають один одному психологiчну допомогу i пiдтримку, тому кожен почуває себе бiльш впевнено. Це, в свою чергу, полегшує прийняття рiшення про вчинення злочину;
2) у групi швидше вiдбувається передача та засвоєння злочинного досвiду;
3) групi доступнi такi способи вчинення злочинiв, якими не може скористатися одинак;
4) у групi зростають можливостi втаємничення злочину чи його слiдiв, захисту учасників вiд правоохоронних органiв, надання допомоги заарештованим та членам їх сiмей.
Кримiногеннiсть злочинної групи слiд розглядати як узагальнений та трансформований на соцiальному тлi прояв ранiше сформованих якостей та властивостей особистостi правопорушника, що визначають можливiсть вчинення злочинiв у групi та поступовий розвиток її до бiльш органiзованих форм злочинної діяльності.
1. Поняття злочинної групи та її психологiчна характеристика
Злочинна група — це антисуспiльне неформальне об’єднання двох або більше осiб для спiльного вчинення злочинiв, що є єдиним, особливим суб’єктом даного виду людської дiяльностi. Саме спiльнiсть скоєння злочинiв певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких) — головне, заради чого iснує злочинна група.
У цьому визначеннi наявнi такi квалiфiкацiйнi ознаки:
1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спiльнiсть людей, стосунки у якiй нормативно, офiцiйно не регулюються, пiдтримується безпосереднiй особистий контакт мiж учасниками;
2) об’єднання учасникiв вiдбувається завдяки спiльнiй злочиннiй дiяльностi;
3) взаємодiя учасниківгрупи певним чином органiзована (вiд ситуативних груп, де груповi структури ледве визначенi, до органiзованих, де iснують функцiональнi i психологiчнi взаємозв’язки);
4) група є єдиним особливим суб’єктом злочинної дiяльностi, тобто кожен учасник надає свiй внесок вiдповiдно до координацiї i розподiлу ролей — з одного боку, до кожного пред’являються певнi вимоги — з iншого. Такі вимоги можна умовно подiлити на загальнi й частковi. Загальними є вимоги здiйснювати протизаконнi дiї, беззастережно дотримуватись звичаїв та норм, що склалися в групi, та внутрiгрупової субординацiї; частковими — обачливість у поведiнцi, здiбностi та досвiд вчинення злочинiв, наявнiсть певних особистісних властивостей (рiшучiсть, смiливiсть, вiдсутнiсть жалю до потерпiлих та iн.)
У практичнiй дiяльностi працiвники правоохоронних органів внутрiшнiх справ при аналiзi групових злочинiв повиннi враховувати такi чинники:
1. Причини об’єднання декiлькох осiб у злочинну групу:
а) неможливiсть вчинити злочини самому чи складність дiяти iнакше;
б) спiльнiсть сформованих антисуспiльних (злочинних) iнтересiв учасникiв групи;
в) особистi неформальнi зв’язки i стосунки учасникiв у минулому та їх характер;
г) прийняті у групі загальнi норми поведiнки, що визначають її орієнтацію на порушення закону та групову злочинну дiяльнiсть;
д) можливiсть впливу осiб, що мають злочинний досвiд (ранiше засуджених, визнаних особливо небезпечними рецидивiстами, адмiнпiднаглядних та iн.), якi часто виступають iнiцiаторами створення злочинних груп.
2. Рiвень (ступiнь) органiзованостi злочинної групи - згуртованiсть, сталiсть, термiн iснування, тривалiсть i характер скоєння злочинiв, їх спрямованiсть.
3. Кiлькiсть та склад учасникiв (неповнолiтнi, дорослi, змiшана i хто переважає, наявнiсть досвiдчених злочинцiв та їх роль у групi, ставлення до вживання спиртного чи наркотикiв, азартних iгор тощо).
4. Розподiл ролей i становище в групi окремих учасникiв - функцiї при здiйсненнi конкретних злочинiв, ступiнь авторитетностi, сильнi i слабкi сторони, наявнiсть злочинних умiнь та навичок.
5. Стосунки в злочиннiй групi - рiвень дисциплiни, яким чином i ким вона пiдтримується, наявнiсть конфлiктiв та причини їх виникнення, можливостi їх використання для роз’єднання та попередження злочинiв.
Злочиннi групи найчастiше формуються на основi неформальних обєднань у сферi побутового спiлкування, що виникають завдяки симпатiям, емоцiйнiй привабливостi, спiльностi поглядiв та iнтересiв i т. iн. Неформальна група функцiонує лише при умовi позитивного ставлення учасникiв один до одного, iнакше спiлкування стає безпредметним i втрачає сенс. Це стосується i даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацiєю соцiальних властивостей особистостi, а групова злочинна дiяльнiсть стає її результатом. Але елементи звичайного неформального спiлкування зберiгаються ще досить тривалий час, поступово змiнюючись на сугубо «дiловi», злочиннi. Єднiсть (цiлiснiсть) групи при цьому забезпечується такими чинниками, як внутрiшня iзоляцiя та страх викриття, протиставлення суспiльству i зростанням ймовiрностi покарання, кругові порука і острах розправи при розривi зв’язкiв з групою.
Злочинна група може також спецiально створюватись особами, що мають злочинний досвiд. Довiрчi стосунки у таких групах базуються на спiльному вiдбуваннi покарання в УВП, злочинних зв’язках, вчинених у минулому злочинах та iн. У даному випадку має мiсце прояв антисуспiльної установки та готовностi до злочинної дiяльностi учасникiв групи.
Iснують певнi закономiрностi формування i розвитку злочинних груп. Вони полягають у наступному:
1) добровiльнiсть об’єднання учасникiв для здiйснення злочинної дiяльностi. Вона безсумнiвна навіть у випадках, коли окремi особи залучаються, втягуються в групу, оскiльки рiшення про свою участь, в кiнцевому рахунку, приймається свiдомо i самостiйно.
Аналiз мотивiв об’єднання у злочинні групи свiдчить, що свiдомiсть кожного учасника формується пiд впливом сукупностi чинникiв макросередовища (соцiально-економiчних, полiтичних, соцiокультурних та iн.) та мiкросередовища (найближчого оточення). Неможливiсть прилучення до соцiально схвалюваних цiнностей суспiльства, нездатнiсть їх засвоєння, а звiдсiля — досягти самоствердження i актуалiзацiї особистостi, призводить до спiлкування з таким соцiальним оточенням, де рiвень домагань реалiзується за рахунок соцiально засуджуваної поведiнки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова антисуспiльна спрямованiсть поглядiв учасникiв, яка формується у результатi групового впливу завдяки переконанню, навiюванню, наслiдуванню (переконуючий вплив — розповiдi про злочинну дiяльнiсть, вимоги дотримуватись правил i традицiй; навiювання — приклад поведiнки досвiдчених злочинцiв, демонстрацiя «цiнностей» злочинного способу життя, формування почуття впевненостi в своїх силах та пiдтримцi з боку групи; наслiдування — переймання загальногрупового настрою, наявного емоцiйного фону);
2) розвиток групи вiд простого об’єднання двох чи бiльше осiб для вчинення одиничного злочину (ситуативнi та тимчасовi групи) до бiльш складних i органiзованих форм злочинних об’єднань, дiяльнiсть яких стає все бiльш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою та iн. При тривалому успiшному функцiонуваннi тенденцiя посилення органiзованостi та набуття соцiально небезпечних форм стає невiдтворною: лише у окремих випадках розвиток групи може призупинитись чи зупинитись зовсiм (напр., при змiнi умов функцiонування, арештi лiдера, незамiнних втратах учасників). Слiд вiдзначити, що ймовiрнiсть саморозпуску злочинної групи дуже низька. Це може трапитись, зокрема, у зв’язку з випадковими обставинами (напр., змiна мiсця проживання активних учасникiв, прийняття деякими учасниками рiшення про припинення злочинної дiяльностi), але розрив з групою завжди утруднюється негативним ставленням iнших учасників, острахом помсти, розправи та iн.;
3) удосконалення як функцiональної, так i психологiчної структури: склад учасникiв стабiлiзується, чiтко розподiляються ролi i функцiї, визначаються злочиннi плани, об’єкти злочинних домагань. Сталiй групi притаманне вiдособлення та жорстка внутрiшня органiзацiя, завершується процес iнтеграцiї, встановлюється система взаємних зобов’язань, ролi стандартизуються та знеособлюються. На певному етапi розвитку у внутрiшнiй структурi групи з’являється лiдер, що знаходиться зверху iєрархiї "керiвництво — пiдлеглість". У ситуативних групах органiзатор i лiдер збiгаються в однiй особi, а в групах, якi дiють протягом тривалого часу, лiдер — емоцiйний центр, що видiляється своїми особистiсними якостями. Нижче в груповiй структурi знаходяться вiдповiдальнi виконавцi — керiвники при виконаннi окремих операцiй, що, як правило, мають злочинний досвiд та певнi органiзаторськi здiбностi. Пiдлегле становище у групi обiймають виконавцi, якi спецiалiзуються на окремих дiях та операцiях. Окрiм того, у більшості злочинних груп є так звані "опозицiонери" — претендуючi на роль органiзатора за своїми особистiсними якостями та рiвнем домагань або ж такi, що мали і втратили провiднi позицiї в групi: вони демонструють готовнiсть замiстити керiвника, генеруючи конкуруючi думки та уявлення, прагнучи до створення мiкрогруп i т.iн. Незважаючи на це, при вчиненні злочинiв "опозиціонери" демонструють конформiзм та повну групову iдентифiкацiю;
4) тенденцiя до поступової замiни емоцiйних стосункiв мiж учасниками на дiловi, функцiональнi, що базуються на спiльнiй злочиннiй дiяльностi; значення особистих стосункiв поступово зменшується, а інколи - повнiстю вiдсутнє. Це забезпечує упорядкування функцiональних зв’язкiв, зумовлює консолiдацiю групи та узгодженiсть дiй її членiв;
5) розвиток групи часто супроводжується розширенням сфер впливу (регiональностi), територiальним розповсюдженням злочинної дiяльностi, суперництвом із iншими групами;
6) значимою ознакою злочинної групи (i умовою її виникнення) є вимушена вiдособленiсть, замкнутiсть щодо iнших людей та соцiального середовища. Це проявляється меншою чи бiльшою мiрою, але чим небезпечнiша групова злочинна дiяльнiсть, тим сильнiше прагнення до вiдособлення та iзоляцiї. Кiлькiсть учасникiв оптимiзується (мiнiмiзується) до обсягу, необхiдного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними корисливi групи складаються із двох-трьох осiб, корисливо-насильницькi — бiльш численнi, що зумовлюється необхiднiстю застосування психiчного i фiзичного насильства для подолання опору потенцiйного потерпiлого. Вiдособленiсть диктується також необхiднiстю конспiрацiї (маскування) злочинної дiяльностi, у зв’язку із чим визначаються певнi перестороги для включення у групу нових учасникiв (перевiрка надiйностi, у тому числі - "на дiлi", слiдкування, iншi контррозвiдувальнi заходи). Групи, передусiм органiзованi, визначають власнi, внутрiшньогруповi норми поведiнки, що передбачають жорсткi санкцiї і пiдсилюють iзоляцiю та вiдособленiсть учасників від суспільства. Це не означає, що iнтенсивнiсть контактiв мiж учасниками автоматично знижується, безпосереднi виконавцi пiдтримують досить тiснi стосунки, бо для них важлива «надiйнiсть» напарникiв, подiльникiв. Але органiзована злочинна дiяльнiсть може бути й такою, коли особисті контакти виключенi повнiстю, керiвник не знайомий із виконавцями, а останнi, вчиняючи певні дiї, не усвiдомлюють наявностi злочинної "пiрамiди" i загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не поодинокi, що "верхи" забезпечують збереження групи та їх захист у разi небезпеки.
Вiдособленiсть та замкнутiсть групи осiб вiд соцiального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орiєнтиром на наявнiсть у її учасникiв антисуспiльної спрямованостi. Група може також стати об’єктом уваги внаслiдок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, iншi види нетрадицiйної для даного вiку поведiнки, що може свiдчити про прагнення пiдтримувати необхiдну для злочинної дiяльностi "форму". Але частiше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосiб життя тощо, тобто прагнення до вiдособленостi у перiод пiдготовки до злочину та його вчинення змiнюються на бажання "розслабитися", продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспiрацiї.
Зазначена специфiка формування i розвитку злочинних груп може бути використана працiвниками правоохоронних органів для їх роз’єднання чи переорiєнтацiї. Це може бути досягнене як шляхом впливу на лiдера, так i на групу в цiлому: дискредитацiя та змiщення лiдера, вилучення лiдера, посилення наявного чи моделювання нового конфлiкту. Окрiм того, для впливу на групу у цiлому використовуються:
1) розкладення групи — позбавлення її можливостi злочинної активностi (дискредитацiя iснуючих традицiй та норм поведiнки, створення обстановки невпевненостi у досягненнi злочинного результату, актуалiзацiя почуття ризику викриття та недовiри один до одного i особливо - до лiдера, загострення протирiч i напруженостi у стосунках та iн.);
2) формування прагнення до вiдмови вiд злочинного способу життя, добровiльної вiдмови вiд вчинення злочинiв та явки з повинною, розкаяння окремих учасникiв i групи у цiлому;
3) переорiєнтацiя дiяльностi групи на соцiально-кориснi цiлi, формування нових традицiй, норм та цiнностей, що не суперечать закону.
Зазначенi заходи мають здiйснюватись комплексно i супроводжуватись iндивiдуальною профiлактичною роботою з учасниками, оскiльки само по собi роз’єднання групи не може бути абсолютним i не виключає можливостi контактiв мiж ними, впливу один на одного, а процес роз’єднання у часi звичайно не збiгається з виправленням та перевихованням окремих осiб.
Психологiчнi особливостi рiзновидiв злочинних груп
1. Злочиннi групи неповнолiтнiх i молодi.
Як свiдчить статистика, понад 70% злочинiв неповнолiтнi вчиняють у групi. Враховуючи неповноту статистичної iнформацiї (окремi учасники групових злочинiв не притягаються до кримiнальної вiдповiдальностi або ж залишаються невiдомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що вчинення злочину пiдлiтком-одинаком — швидше виняток, анiж правило, але і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолiтнього правопорушника найближчого соцiального оточення, групи з антисоцiальною спрямованiстю, до якої вiн належить чи належав ранiш. Слiд особливо вiдзначити, що участь у групi i спiвучасть у вчиненнi злочину почасти не збiгаються. Не виключена також рiзниця ролi, виконуваної в групi та при вчиненні конкретного злочину, що необхiдно враховувати у роботi з неповнолiтнiми.
Проведенi дослiдження свiдчать, що злочиннi групи неповнолiтнiх i молодi виникають, переважно, на основi неформальних груп або "груп дозвiлля". Це пов’язано з такими елементами пiдлiткової психологiї, як пiдвищена схильнiсть до навiювання та наслiдування, несталiсть емоцiйно-вольової сфери, орiєнтованiсть на групу (конформiзм), домінування потреби у спiлкуваннi з однолiтками та переоцiнка значимостi їх схвалення, некритичнiсть оцiнки своїх переваг i недолiкiв та iн.
Звичайно, кримiногенну значимiсть мають не перерахованi вiковi особливостi самi по собi, а їх змiст та спрямованiсть. Соцiальнi властивостi особистостi у пiдлiткiв ще тiльки починають формуватись. Окрiм вже зазначеної недостатньої самокритичностi при оцiнцi своєї поведiнки, у них може бути навiть знижена здатнiсть до вибiрковостi свiдомих дiй. Але особливу увагу слiд придiлити домiнуючiй у цьому вiцi потребi в спiлкуваннi та схильностi до групування. Саме тут пiдлiтки мають можливiсть виявити себе та самоствердитись як особистiсть.
За даними психолоігчних дослiджень, учасникiв злочинних груп неповнолiтнiх та молодi первiсно об’єднувало: сусiдство по будинку — 30,4%, проживання на однiй вулицi — 24,8%, спiльне навчання та робота — 16%. Їх антисуспiльна спрямованiсть зумовлювалась необхiднiстю задоволення потреби в спiлкуваннi при наявнiй вузькостi, обмеженостi iнтересiв (їх примiтивiзмі), невмiннi органiзувати свiй вiльний час, що посилюється комплексом об’єктивних причин та утрудненнями у нормативному проведеннi часу. Повнокровне спiлкування з однолiтками в офiцiйному середовищi для пiдлiткiв, якi опинилися в психологiчнiй iзоляцiї, змiнюється дозвiллям асоцiального змiсту. Антисуспiльна група стає (референтною), завдяки чому негативний вплив її посилюється, а вiковi особливостi набувають викривлених форм: пiдвищена емоцiйнiсть виявляється у нестриманостi, потреба самоствердження — у брутальностi, цинiзмi тощо.
Неповнолiтнi учасники антисуспiльних груп, як правило, не здатнi проявити себе та утвердитися в групах, дiяльнiсть яких є соцiально-корисною, вони поступово втрачають зв’язки з колективами, до яких формально належать, перестають орiєнтуватись на їх ставлення, не цiнують їх думку. До 70% з них вчаться погано чи посередньо, 40% — порушують дисциплiну, 37% — раніш вже вчиняли проступки та правопорушення; наявнi також конфлiктнi стосунки у сiм"ї та школi. Загострюються такi риси характеру, як жорстокiсть, агресивнiсть, нахабство, пiдступнiсть (до 45% обстежених), що серед законослухняних зустрiчаються значно рiдше. Це наочно свiдчить про порушення процесу соцiалiзацiї та моральну деформацiю i призводить до спроби самоствердження серед подiбних собi, в тому числі - через вчинення правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасникiв, прищеплює їм антисуспiльнi погляди i установки, заохочує до злочинного способу життя — вiдбувається активний процес "перевиховання". Звичайно, не кожен важковиховуваний пiдлiток вступає у конфлiкт iз законом, але взаємозв’язок цих явищ очевидний.
На кожному етапi формування злочинної групи неповнолiтнiх можливий поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхiднi певнi умови, вiдповідна змiна умов функцiонування. Полишена напризволяще, "дозвiльна" група з великою ймовiрнiстю може стати кримiногенною, вчинюючи спочатку малозначнi протиправнi дiї, спричиненi бешкетуванням, пустощами, а потiм — правопорушення i злочини.
У процесi переростання антисуспiльної групи неповнолiтнiх у злочинну у нiй вiдбуваються важливi змiни: зменшується кiлькiсть учасникiв; зростає питома вага осiб з негативними соцiально-моральними характеристиками (непрацюючi, ранiш засудженi та iн.); склад групи стає бiльш рiзнорiдним за соцiальним становищем; учасники все бiльше часу проводять у мiсцях кримiнального забарвлення; методи керiвництва групою змiнюються із демократнчних на авторитарнi.
Попередження групової злочинної дiяльностi неповнолiтнiх та молодi значною мiрою залежить вiд зусиль працiвникiв правоохоронних органiв. Але вивчення практики свiдчить, що у цiй роботi є iстотнi недолiки. Так, з 132 груп, якi перебували на облiку, лише стосовно 14,2% здiйснювались спецiальнi заходи по їх роз’єднанню та переорiєнтацiї, i тiльки в половинi випадкiв вiдзначились позитивнi змiни. Основними причинами низької ефективностi є:
1) iндивiдуально-профiлактична робота здiйснюється формально, без врахування особливостей особистостi неповнолiтнiх та молодi, їх зв’язкiв, специфiки групування, положення в групi i т.iн.;
2) вiдсутня цiлеспрямована робота щодо групи, яка стала для пiдлiтка референтною, на яку вiн орiєнтується, думку якої особливо цiнує;
3) недостатньо надається допомоги в адаптацiї до життя, налагоджуваннi позитивних зв’язкiв i стосункiв.
2. Злочиннi групи рецидивiстiв та ранiш засуджених
Процес утворення даного різновиду груп характеризується, передусiм, тим, що вони вiдразу формуються як злочиннi i мають чiтку органiзацiйну структуру. У них вже є лiдер — авторитетна особа, що виступає iнiцiатором групової злочинної дiяльностi. Учасники названих груп, як правило, мають злочинний досвiд, знайомi з методами слiдчої i оперативно-розшукової дiяльностi органiв внутрiшнiх справ, що утруднює їх викриття та притягнення до вiдповiдальностi.
Злочиннi групи рецидивiстiв та ранiш засуджених нечисленнi: за даними кримінологічних дослiджень, 87,6% їх складались із 2-3 осiб i лише 2,2% — з 5 i бiльше учасникiв. У той же час групи, до складу яких не входили рецидивiсти, у 25,6% випадкiв складались із 4-5 осiб. Злочинцi-рецидивiсти понад усе ставлять безпечнiсть дiяльностi, тому обмежують число причетних i уникають проникнення в групу стороннiх, не знайомих по попередньому вчиненнi злочинiв чи по спiльному вiдбуванню покарання. Це трапляється лише в окремих випадках, при необхiдностi участi певного "фахiвця" (iнженер, службовець пошти, зварювальник тощо), причому вони залучаються для здiйснення окремої операцiї i володiють мiнiмально необхiдним обсягом iнформацiї.
Стосунки мiж учасниками базуються, передусiм, на злочиннiй основi, злодiйських традицiях i звичаях, емоцiйна сфера спiлкування є другорядною або ж зовсiм вiдсутня. Разом з тим, культивуються афективно-iмпульсивнi форми iндивiдуальної поведiнки (зухвалiсть, цинiзм щодо оточуючих, п’янство та гуляння, оргiї), що є проявом спотвореного прагнення до самоствердження, уявної вищостi, зневаги до особистостi, а також глобального конфлiкту з усiєю системою соцiальних вiдносин. Виразно прослiдковується iдентифiкацiя (ототожнення) особистостi з групою, внаслiдок чого ще бiльше деформуються уявлення про загальнолюдськi норми і цiнностi. У структурi особистiсних якостей дiагностується неадекватна самооцiнка, акцентуйованi та психопатоподiбнi риси характеру, висока тривожнiсть, iмпульсивнiсть i демонстративнiсть, емоцiйна нестiйкiсть та iн.
Із часом злочинна дiяльнiсть зазначених груп змикається з хабарництвом, пiдкупами посадових осiб (у тому числі - в органах влади i управлiння) для забезпечення "охорони" вiд викриття, "вiдмивання" коштiв, легалiзацiї життєдiяльностi тощо, тобто вони стають елементом органiзованої злочинностi.
3. Злочиннi групи розкрадачiв державної та приватної власностi
Особливостi формування i функцiонування даних груп загалом збiгаються із вищезазначеними: вони створюються досвiдченим органiзатором, який одночасно є i лiдером, із самого початку є досить органiзованими i швидко еволюцiонують у своєму розвитку; у них вiдсутнi стосунки, заснованi на емоцiйних зв’язках, а якщо спочатку такi й виникають, то швидко замiщаються власне дiловими, зумовленими участю у групових злочинах, i не поширюються поза злочинну дiяльнiсть.
Разом з тим, наявна й специфiка таких груп. Вона полягає, передусiм, у тому, що структура їх є своєрiдною копiєю структури тих органiзацiй i пiдроздiлiв, у яких вони функцiонують, тобто органiзатор, визначаючи можливостi для вчинення злочину, пристосовується до ситуацiї i використовує об’єктивнi умови у злочинних цiлях. Переплетення виробничої i злочинної дiяльностi, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значнi переваги.
Для втягнення у групу використовуються переважно такi прийоми, як шантажування та компрометацiя (61,3%), створення ситуацiї матерiальної залежностi (32,0%), створення труднощiв у роботi в сполученнi з обiцянкою допомоги (6,7%), а також прохання, умовляння, обман, використання службової чи iншої залежностi, дискредитацiя, лише у надзвичайних випадках — насильство. При вiдмовi вiд подальшої злочинної дiяльностi окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцiй проти особи, окрiм вiдлучення вiд групи та розповсюдження дискредитуючої iнформацiї.
Характерною є також система цiнностей та переконань учасникiв таких груп щодо власностi: iгнорування правопiдзахисних соцiальних цiнностей та пiдвищена значимiсть особистого добробуту; розкрадання суспiльної власностi, на вiдмiну вiд iнших злочинiв (пограбування, насильство та ін.), хоча й оцінюється як протиправна дiя, але не засуджується як засiб особистого збагачення.
4. Злочиннi групи, що вчинюють пограбування та розбiйнi напади із метою заволодiння державною та приватною власнiстю
Кiлькiснi параметри даних груп визначаються багатоступеневістю та багатофункціональністю планованої дiяльностi, необхiднiстю виконання досить складних операцiй, використанням рiзноманiтних спецiалiзованих засобiв при вчиненнi злочину i т.iн, що потребує не мiнiмальної, як в попереднiх випадках, а оптимальної чисельностi групи (в середньому — 4 чол.). Їх психологiчними особливостями є високий ступiнь контактностi учасникiв мiж собою ще до визначення спрямованостi групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2 i бiльше мiс.), попередньо визначаючи стратегiю i тактику дiй, пришукуючи чи спецiально виготовляючи вiдповiдне технiчне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навiть тренуючись i набуваючи уміння та навички, що необхiдні. Все це зумовлює високу згуртованiсть та сталiсть стосункiв.
У таких групах iснують власнi традицiї i норми поведiнки, якi значною мiрою вiдображають iснуючi в загальнокримiнальнiй злочинностi, але трансформуються вiдповiдно до наявних умов. Визначена та жорстко дотримується iєрархiя ролей, що, як правило, збiгаються з внеском кожного учасника в досягнення кiнцевого злочинного результату. Значна увага придiляється конспiрацiї та маскуванню, наявнi санкцiї, у тому числі й фiзичнi, за порушення iснуючих правил.
5. Злочиннi групи, що вчиняють насильницькi злочини
Дiяльнiсть таких груп визначається переважно ситуативно виникаючими обставинами, яким передує досить тривале попереднє знайомство, спiльне проведення часу, спiвпадання установок поведiнки та наявнiсть у кожного із учасникiв антисуспiльної спрямованостi. Залучення до групи вiдбувається, як правило, шляхом навiювання, зараження i наслiдування на яскраво вираженому емоцiйному тлi.
Даним групам властивi жорсткi правила i традицiї, заснованi на культi насильства, що зумовлює психологiчнi і фiзичнi санкцiї за порушення норм рольової поведiнки, у тому числі - екстремальнi. Найбiльш яскраво, у порiвняннi з вищезазначеними групами, виражена iдентифiкацiя особистостi з групою, внаслiдок чого значною мiрою деформуються уявлення про норми моралi i закону, втрачається самоконтроль, iгнорується та перестає усвiдомлюватись неминучiсть вiдповiдальностi.
Культивується використання специфiкованої атрибутики в широких межах — вiд жаргону до обрядiв i традицiй; заохочується лiдерами розгнузданiсть, розбещенiсть, оргiї, акти вандалiзму, тобто такi афективно- iмпульсивнi форми поведiнки, що сприяють посиленню залежностi учасника вiд групи, а також створюють емоцiйний фон, який полегшує прийняття рiшення про вчинення злочину.
Таким чином, для групової злочинної дiяльності характерно:
І. Вона має окресленi законом засади i межi вiдповiдальностi за спiвучасть у вчиненні злочину (просту й складну) — ст. 19 КК України, що визначає види злочинiв, вчинених простою групою, групою за попередньою домовленiстю, органiзованою групою, злочинним угрупованням (бандою). Спiвучасть у злочинi i участь у злочиннiй групi можуть не збiгатися, тобто за обсягом цi поняття не тотожнi.
2. Кримiнально-правовий аспект групової злочинної дiяльностi має обмежений характер — вiн не визначає кримiнологiчнi i психологiчнi особливостi злочинних формувань та їх дiяльностi, що має важливе значення, зокрема, для попередження групової злочинностi правоохоронними органами.
3. Групова злочинна дiяльнiсть має тенденцiю трансформацiї, переходу вiд простих до все бiльш складних форм злочинного об’єднання i являє собою узагальнення вже сформованих антисуспiльних властивостей окремих учасників.
4. Iснує комплекс соцiальних засобiв психологiчного впливу на учасника групи i групу в цiлому, спрямованих на попередження групових злочинiв, основнi з них — роз’єднання та переорiєнтацiя, можливiсть застосування яких залежить вiд кримiнально-психологiчних особливостей злочинних груп рiзної спрямованостi та особистостi їх учасникiв.
Заключення
1. Злочинна група – антисуспільне об’єднання на основі суспільної злочинної діяльності, що є малою неформальною групою, певним чином організованою і виступаючою як єдиний, особливий суб’єкт діяльності.
Кваліфікуючі ознаки злочинної групи :
1. Злочинна група – це об’єднання людей.
2. Злочинна група – мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність, що формується в професії спілкування, відносини в ній не регулюються офіційним нормами, а учасники підтримують безпосередній особистісний контакт.
3. Спрямованість злочинної групи – антисуспільна.
4. Об’єднання людей в злочинну спільність відбувається на засадах спільної злочинної діяльності.
5. Учасники злочинної групи певним чином організовані – від найнижчого рівня (ситуативні) до гранично високого (організовані злочинні групи, злочинні організації).
6. Група виступає як єдиний особливий суб’єкт злочинної діяльності, тобто кожному учаснику пред’являються певні вимоги, а він, в свою чергу, зобов’язаний робити свій внесок в спільну діяльність згідно з груповою координацією та розподілом ролей.
Основні способи об’єднання осіб у злочинну групу :
1. Скоєння злочинів двома чи більше учасниками, що раніше мали контакти, без попереднього зговору та обумовленості засобів дії. Така група являє собою конгломерат, учасники якого реалізують індивідуальну спрямованість при наявності сприятливих умов.
2. Скоєння злочинів двома чи більше учасниками, які завчасно об’єднались в злочинну групу відповідної спрямованості з певною організаційно-функціональною структурою, узгодженістю умислу, сил і засобів.
3. Скоєння групами первісного спілкування (групами дозвілля), що утворились завдяки спільному проведенню вільного часу, спочатку малозначних посягань, а потім (при безкарності таких діянь) – їх переростання в
організовані злочинні групи.
Соціально-психологічні закономірності формування і розвитку злочинних груп
1. Добровільне об’єднання.
2. Наявність динаміки ступеня організованості (від ситуативних груп до злочинних організацій).
3. Удосконалення функціональної і психологічної структури групи.
4. Поступове розширення сфери злочинної діяльності в часі і просторі.
5. Наявність тенденції до поступової заміни емоційних стосунків суто діловими, функціональними, базованими на спільній злочинній діяльності.
6. Постійна дія двох протиборствуючих сил: інтегруючої та дезінтегруючої.
Види злочинних груп:
1. Злочинні групи неповнолітні і молоді:
2. Злочинні групи, що складається з раніш засуджених осіб та рецидивістів:
1. Злочинні групи розкрадачів державного майна:
2. Злочинні групи корисливої та корисливо-насильницькі спрямованості:
3. Злочинні групи насильницької спрямованості:
Питання для самоконтролю:
1. Поняття злочинна група та її кваліфікаційні ознаки.
2. Закономiрностi формування i розвитку злочинних груп.
3. Характеристика злочинних груп неповнолітніх та молоді.
4. Характеристика злочинних груп, що вчиняють насильницькі злочини.
Питання для самостійного опрацювання:
1. Характеристика злочинних груп розкрадачів державної та приватної власності.
2. Характеристика злочинних груп рецидивістів та раніше засуджених.
Теми рефератів:
1. «Характеристика роз’єднання та переорієнтації злочинних груп».
2. «Характеристика злочинних груп, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю».