Засвідчіть наявність інтерв’ю
Якщо репортаж повинен займати мінімум ефірного часу або якщо у людині, яка дає інтерв’ю, проблеми з дикцією, то в інтересах і глядачів, і інтерв’юйованого звести до мінімуму час його перебування на екрані.
Для цього, наприклад, можна дати запис голосу інтерв’юйованого лише на декілька секунд, щоб засвідчити сам факт інтерв’ю і наявність джерела інформації, а потім репортер може викласти суть сказаного.
Розмова на рівних – уникайте офіційних осіб
Не піддавайтеся гіпнозу великих начальників, експертів, офіційних осіб і уповноважених представників. Якщо історія цікава людині з вулиці (а це можна сказати про більшість історій), доцільно обмежитися з’ясуванням думки саме таких людей.
Не треба ігнорувати думки мера, але він не повинен з’являтися на екрані щоразу, коли йдеться про проблеми міста.
Якщо будь-який мешканець може висловити свою точку зору, то це справляє дуже добре враження на глядачів, оскільки вони бачать, що телекомпанія дійсно цікавиться думкою простої людини.
«Що ви особисто думаєте?»
Дуже часто телекомпанії критикуються за зловживання питаннями на зразок: «Що ви особисто думаєте про те і про те?».
Дійсно, на місці катастрофи навряд чи потрібно тицяти мікрофон у ніс людині, яка втратила рідних, і запитувати, що вона думає про те, що сталося.
Але з іншого боку, інтерв’ю лише виграє з привнесенням особистісного елементу. Отже, завдання полягає в тому, щоб привести бесіду на емоційному рівні і водночас не зачепити почуттів ні інтервюйованного, ні аудиторії.
Завдання репортера – передати аудиторії відчуття печалі від втрати, будучи при цьому максимально тактовним.
Дещо про інтерв’ю
Справа журналіста – підготувати такий список запитань, які б активізували міміку співрозмовника, адже глядачам саме обличчя людини допомагає оцінити інформацію, яку вона подає. Саме тому треба дуже добре підготувати досьє.
Крім цього, людину завжди цікавлять емоції, тому робота репортера – зробити розмову емоційною, забарвленою – цим репортер зможе привернути увагу глядачів і, крім того, зробите її цікавішою як для співрозмовника, так і для себе.
У розмові основне – досягти того, щоб особа відчула доброзичливого співрозмовника, оскільки камера має ефект негативного гіпнозу. Саме тому під час ефіру людина повинна бути максимально розслабленою. Для цього варто дізнатися, де саме людина почуває себе зручно, і бажано в цьому місці й записувати інтерв’ю.
Крім цього, важливо дати людині можливість бути розумнішою. Саме на дурні запитання дають мудрі відповіді.
Репортер повинен пам’ятати, що компліменти – це зброя, і використовувати всі відомі засоби психології під час розмови. Репортер повинен намагатися надати розмові позитивного заряду. Телевізійний екран дуже добре передає атмосферу. Якщо вона негативна, то це може відштовхнути глядача.
Репортер не повинен боятися ставити непотрібні запитання. Краще ставити зайве, завдяки якому репортер може краще ознайомити із ситуацією своїх глядачів. Згодом, якщо буде потрібно, це завжди можна вирізати за допомогою монтажу.
Не можна бути звичайним, треба уникати банальностей. Всім відомі факти і свідчення нудні і не цікаві. Треба шукати нові погляди, несподівані підходи та коментарі. Репортер повинен вивести співрозмовника зі звичного йому кола спокою.
Якщо людина, з якою розмовляє репортер, дуже яскрава особистість з власними незвичними поглядами – треба їй підігравати. Тоді вона перед камерою проявиться якнайкраще, у всій своїй ексцентричності.
Не треба боятися заперечувати. Тоді людина почне шукати аргументи для своєї позиції, які будуть цікаві і аудиторії.
Вже у кінцевому варіанті сюжету репортер повинен намагатися подати якомога менше власного авторського тексту, вмонтовувати більше фраз, сказаних «обличчям в екрані». Разом з тим потрібно пам’ятати про допустимий час синхрону – якщо його перевищити, то інтерв’ю стане нудним.
У жодному разі не можна запитувати щодо «ваших планів на майбутнє», за виключенням тих випадків, коли потрібно щоб сама особа проголосила про них. Взагалі, професійний журналіст повинен знати наперед усі плани цієї особи на майбутнє і вже не сумніватися у їх здійсненні.
Базові постулати інтерв’ю:
1. Якщо репортер добре підготувався та поставив гарні запитання, ймовірніше що його інтерв’ю буде цікавішим, ніж те, де самі лише імпровізація та безглузді запитання.
2. Спосіб, у який журналіст здобуває інформацію, є визначальним, коли йдеться про те, яка частка отриманої інформації дійде до людей.
Існують певні прийоми чи рецепти, які може застосовувати репортер, щоб людина, у якої він бере інтерв’ю, прониклася довірою та почувалася розкріпаченою, і вже потім почати витягувати у неї необхідну інформацію:
1. чемно усміхнутися
2. представитися
3. проявити жвавий інтерес як до його персони, так и до теми бесіди
4. запропонувати співрозмовнику розташуватися в кріслі, де йому буде зручніше
5. робити помітки в блокноті якомога скромніше
6. запитати «Це не ваше малятко гуляє там на подвір’ї?» або інше питання в цьому стилі.
Не існує універсальних рецептів або особливих трюків у техніці інтерв’ю, так само, як немає і готових форм для написання статті. Робити інтерв’ю – трудомістка робота. Журналіст зобов’язаний принаймні:
1. вловлювати суть того, що повідомляє йому джерело інформації
2. подати ті заяви, що їх робить співрозмовник, у контексті сказаного ним же раніше з цього приводу або з урахуванням тієї безпосередньо пов’язаної з предметом розмови події, про яку відомо журналісту
3. завжди передусім подумки сформулювати наступне запитання, яке постає, виходячи з логіки розгортання інтерв’ю та того, що говорить джерело інформації
4. по-журналістському зважити та оцінити важливість тієї інформації, яку у даний момент вам надає ваш співрозмовник
5. спробувати встановити відповідність одного з іншим тих фактів, що вам подаються, ставлячи те ж саме по суті запитання в різних формулюваннях
6. робити це задля того, щоб зібрати щонайбільше деталей на додаток до інформації, яку ви запропонуєте увазі читача або глядача