Види зборів інформації за допомогою інтерв’ю
Серед усього різноманіття способів збирання інформації в ході інтерв’ю розглянемо три таких: розмови телефоном, візаві зі співрозмовником і прес-конференція
1. Інтерв’ю по телефону.
Кожний знає, яку роль грає телефон у роботі журналіста. Професор Юджин Вебб, автор багатьох робіт, принаймні дві з яких мають особливу цінність для журналістів, шкодував, що журналісти навіть занадто покладаються на це своє знаряддя праці. Він говорив, жартуючи, що якби присвятили окрему книгу техніці зібрання інформації, достатньо було б двох розділів: один би називався «Телефон», другий «Все інше».
Якщо у репортера є конкретні, чітко визначені запитання, на які йому потрібна відповідь, немає нічого кращого за телефон. Це ощадливий і прискорений спосіб, що дозволяє зібрати відомості для так званої щоденки: обдзвонити всі міліцейські відділки, пожежних або рятувальників, університети, органи місцевого самоврядування та органи влади, дізнатися про денні коливання температури, уточнити час і місце засідання міськради або все про необхідні документи для страхування автомобілів.
Можна перебороти величезні відстані в мінімальний проміжок часу, не відходячі від телефону.
Інша незаперечна перевага телефону – журналіст цілком спокійно може занотовувати все, що чує, до свого блокнота, не заважаючи своєму співрозмовнику. До того ж співрозмовник репортера не може звертати увагу ні на костюм репортера, ані на його зачіску або зовнішній вигляд. Ще важливіше те, що розмова по телефону має знеособлений характер, репортер сміливіше може ставити отруйніші та підступніші запитання, а найгірше, що йому може загрожувати – співрозмовник кине трубку. Під час зустрічі віч-на-віч репортер ще подумає, поставити чи ні найбільш кусюче запитання, щоб не спонукати співрозмовника вдатися до крайніх заходів.
Тепер розглянемо деякі хиби телефону. По-перше, джерело інформації не може говорити по декількох телефонах одночасно. З репортером, якому конче необхідно зв’язатися із джерелом інформації, може трапитися те, що телефон постійно зайнятий. Може бути, що у той час, як репортер телефонує джерелу, джерело відповідає на питання іншого репортера. Як веде себе джерело у той час, коли відповідає на запитання, чи хтось присутній при цій розмові та ін.
Телефон – це одне із знарядь репортера, яке нічим не краще, але й нічим не гірше за всі інші. Він пристосований для виконання чітко визначеного кола завдань. Але його не використовують у всіх випадках, коли треба і коли ні, інакше це ні до чого доброго не призведе.
2. Інтерв’ю тет-а-тет
Зустрічі для особистої бесіди з джерелом інформації мають як позитивні моменти, так і недоліки. Коли журналіст влаштовує зустріч із джерелом інформації, він має, як правило, достатній запас часу, щоб торкнутися всіляких аспектів порушеної в розмові проблеми, залежно від того напрямку, яким пішла бесіда. Журналіст може знаходити місце зробленим співрозмовникам ремаркам у загальному контексті, підсумовуючи й аналізуючи як вербальну, так і не вербальну інформацію.
Журналіст має перед собою усього свого носія інформації, а не тільки його голос. Співрозмовнику буде не так легко обірвати на півслові і закінчити розмову, коли йому зручно, як це він може зробити по телефону.
Він може зробити свої пояснення наочнішими, накидавши схему або графік на папері або надавши матеріальний доказ сказаного. Репортер же, витративши свій час і зусилля на те, щоб зустріч відбулася, може зав’язати біль тісні стосунки із джерелом, що в подальшому допоможе йому при роботі із цим джерелом інформації.
Недоліки прямого контакту нечисленні, але вагомі. Інтерв’ю візаві потребує більшої інвестиції як грошей, так і часу. Левова частка інформації, що супроводжує зустріч віч-на-віч – зауваження про погоду, здоров’я та ін. – не має абсолютно ніякої журналістської цінності, але поглинає безліч часу.
Співрозмовника можуть відволікати від головного і навіть відштовхувати деякі особливості самого журналіста – те, як він робить нотатки у блокноті, його міміка або жести. Репортер може і не усвідомлювати те, що він не дає своєму співрозмовникові розкритися.
3. Прес-конференція – третій різновид інтерв’ю як засобу здобуття інформації
Важко уявити, яку користь може винести з прес-конференції досвідчений репортер. Можливо, це основна причина, чому так часто офіційні особи вдаються саме до цієї форми інтерв’ю для оприлюднення інформації. Професійні репортери прес-конференцію вважають «псевдоподією», тобто подією, сфабрикованою задля того, щоб привернути увагу журналістів та публіки до факту, який не завжди того вартий.
Часто єдина користь, яку мають репортери від офіційної прес-конференції, - це можливість ближче підібратися до чиновника або депутата. Під час прес-конференції усі вигоди від положення має той, хто проводить прес-конференцію: адже він сам обирає, на чиє запитання він стане відповідати, а чиє проігнорує. Він вирішує скільки триватиме прес-конференція і які акценти виставляти під час відповіді на запитання. На прес-конференції набагато складніше зібрати цікаву інформацію, ніж під час телефонної бесіди або інтерв’ю віч-на-віч.