Методика навчання дітей описовим розповідям
Описування предметів іграшок учить дітей виділяти найхарактерніші ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, визначати відмінне і схоже в предметах у процесі їх порівняння. Вправи на описування іграшок, предметів готують дітей до проведення дидактичних ігорна описування. Такі заняття запропонувала в свій час Є.І. Тихєєва , вона надавала їм великого значення в розвитку точності словника, зв’язного мовлення,логічності мислення, в розширенні кругозору дітей.
Навчання описуванню іграшок, предметів дітей з вадами мовлення проводиться починаючи з старшої групи. Діти повинні навчитися описувати найхарактерніші ознаки предмета, не називаючи його, впізнавати предмет за описом. Крім того в процесі описування треба вчити дітей порівнювати предмети між собою , виділяючи різницю між ними , а також спільні ознаки. Описуванню іграшок повинно передувати розглядання їх, під час якого діти вчаться виділяти деталі й якості іграшок, оволодівають відповідним словником. Логопед ставить запитання щодо зовнішнього вигляду , якостей іграшки , дій з нею. Діти підбирають порівняння. Використовують різноманітну лексику.
На перших заняттях логопед використовує загальний наочний матеріал ( шість-вісім досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для таких занять треба підбирати іграшки невеликі, різнорідні, але приблизно однакової складності.
Бажано підбирати іграшки з яскраво вираженими індивідуальними особливостями і демонструвати їх у русі. Підбирають також іграшки одного найменування . але різні за зовнішнім виглядом. Такий підбір забезпечує активізацію словника дітей та розвиток зв’язного мовлення на основі використання прийому порівняння.
Підбираючи матеріал для описування і порівняння треба пам’ятати про його доступність дітям цього віку. Підбирати матеріал слід відповідно до кола знань про навколишнє.
На початку заняття логопед нагадує дітям про те, що вони розглядали багато іграшок . Повідомляє , що сьогодні вона теж принесла іграшки. Ставить мету перед дітьми – розглянути іграшку і розповісти про неї . Спочатку логопед дає дітям зразок опису. Після цього логопед пропонує дітям описати аналогічну іграшку, що дозволить їм скласти свою розповідь, легко наслідуючи зразок. Поступово зразок замінюється планом опису. Наприклад: Як називається іграшка? Якого вона кольору,форми? З чого зроблена? Як з нею можна гратися?
Протягом заняття слід викликати і тих дітей , що вміють і тих дітей , що не вміють описувати. Якщо спочатку викликана дитина не зможе описати іграшку, то це саме завдання можна запропонувати іншій дитині. Якщо й інші діти описують незв’язно, схематично, то варто в ході заняття дати свій зразок опису.
На заняттях слід заохочувати спроби дітей привносити свій досвід. Для описування підбираються знайомі предмети, і діти можуть включати в опис свої враження від них.
Описані іграшки залишаються на столі логопеда, якщо вони потрібні для порівняння, класифікації, а потім їх треба сховати , щоб вони не відвертали увагу дітей. У процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадування загадок, ігрові вправи з іграшкою. Це зробить заняття цікавішим.
Дітям підготовчої групи дають завдання описувати по памяті свою собаку або кішку, свої іграшки,вулицю,кімнату.
Важливе значення має описування натуральних предметів, знайомих дітям з життєвої практики. Це можуть бути об’єкти природи, знаряддя праці, посуд, швейне приладдя, письмове, різні предмети.
Розповідаючи дитина пояснює призначення предмета, демонструє дії з ним. Про аналогічні предмети діти можуть складати порівняльні розповіді. На заняттях придумують загадки, читають художні твори про предмети.
Н.Ф. Виноградова запропонувала цікавий прийом- складання дітьми розповідей-етюдів. Це невеликі образні описи особливо виразних об’єктів та явищ природи, творів прикладного мистецтва.
Таку роботу логопед може проводити як на заняттях, так і на прогулянках. Уміння описувати предмети закріплюється в інших видах діяльності (образотворчій, рольових іграх, конструюванні тощо).
Щоб опис був повноцінним , дитина має володіти моделлю його побудови та засобами її наповнення. Мовленнєвий розвиток дитини безпосередньо пов’язаний з її мислительною діяльністю. І цей зв’язок — двосторонній. Активне, багате і виразне мовлення дитини свідчить про високий рівень її розумового розвитку, і -навпаки . Мовленнєва діяльність стимулює мислительні процеси , допомагає відкривати і виділяти в об’єктивній дійсності ті зв’язки та відношення , які відповідають мовним зв’язкам. Звідси висновок: що більше різновидів мовних моделей засвоїть дитина з вадами мови , то легше вона орієнтуватиметься в навколишньому світі.
Переказ художніх творів
Переказ – це один з важливих методів навчання дітей зв’язної мови і підготовка їх до успішного і правильного переказування художніх творів у школі. Переказ – це відтворення змісту художнього твору в усній розповіді. Переказуючи художній твір, діти вчаться осмислено і послідовно відтворювати його зміст , що збагачує мову дитини, розвиває її мислення. Перш ніж переказувати твір, треба осмислити його зміст , ідею. Дитина не тільки запам’ятовує окремі епізоди, а й встановлює логічні зв’язки між ними і сама завдяки цьому вчиться мислити логічно, зв’язно і послідовно передавати свої думки. Щоб навчити дітей осмислювати прочитане, свідомо оволодіти рідною мовою, треба якомога ширше використовувати переказ як один з важливих методів пояснювального читання.
Для переказу треба добирати невеликі за обсягом твори, які відомі дітям. Утворі не повинно бути великої кількості деталей. Які утруднюють розуміння основної суті і цим ускладнюють переказ. Починати переказ потрібно з простих за структурою творів.
Переказувати твір можна по-різному: без змін, дослівно, своїми словами, стисло або докладно.
Питаннями переказу займалась А.М.Леушина. Вона вивчала роль переказу у розвитку зв’язної мови дошкільників і розробила окремі питання методики переказу , особливо чітко визначила роль запитань, які допомагають дитині усвідомити зміст твору , його ідею. Леушина розглядає переказ як перший крок на шляху до творчої розповіді і зазначає , що, після того, як діти навчились переказувати, можна переходити до розповіді за аналогією, розповіді на тему , придумування кінця розповіді.
Методична література і практика чітко виділяють єдиний план навчання переказу.
Заняття починаються з того, що логопед читає дітям двічі твір, потім ставить запитання за змістом твору; вислухавши відповіді дітей , ще раз читає твір, щоб систематизувати уявлення дітей.
Тільки після цього діти переказують оповідання.
Переказ є новим для дітей видом мовної діяльності. Тому важливо викликати у них інтерес до переказування, підтримувати виявлення активності і самостійності. На перших заняттях дітям пропонують переказувати казки добре відомі їм, а потім – нові, тільки що прослухані тексти. В цьому випадку ознайомлення з твором зближується в часі з переказом, що вимагає від дитини ускладнення мислительно-мовної діяльності, і процес оволодіння художнім матеріалом проходить інтенсивніше.
Іноді перед читанням твору треба провести вступну бесіду – поставити одне два запитання для активізації досвіду дітей , для підведення їх до осмисленішого сприймання твору. Проте вступна бесіда – не обов’язковий етап заняття, тим більше що на початку навчання дітей переказу використовуються коротенькі твори, які повністю відповідають досвіду дітей.
Переказ добре знайомих дітям народних казок проводиться інакше. Після читання чи розповідання казки логопед ставить кілька запитань, дає пояснення і пропонує приступити до переказу. На повторних заняттях взагалі не слід читати казку, а відразу заслуховувати переказ дитини, яка добре володіє мовою.
Дошкільники іноді відтворюють текст з суттєвими пропусками. Тому треба вчити їх давати опис ближче до тесту і повніше. Можна залучати дітей групи до згадування пропущеної частини або запропонувати нагадати послідовність оповідання. Слід пам’ятати , що діти часто переймають помилки один від одного , тому дуже важливо своєчасно виправляти їх у ході переказу. Логопед сам правильно вимовляє перекручене дитиною слово, інтонаційно виділяє його , а після того як дитина закінчить переказ , просить повторити це слово чи фразу. Якщо дитина знову допускає помилку, логопед пропонує їй повторити це слово чи фразу разом з нею.
Часто діти в переказах опускають кінець. Логопед вказує на це («Ти не до кінця розповів. Згадай чим все це закінчилося»). Якщо дитині важко це зробити , логопед допомагає сам або залучає інших дітей.
Можна також прочитати заключні рядки тексту, націливши розповідача і всю групу на закінчення переказу.
По закінченню логопед відмічає, з чим дитина справилась добре, а що треба покращити. При цьому він дає конкретні поради, наприклад, пропонує дитині вимовити ту чи іншу фразу головніше, вимовити те чи інше слово чіткіше. Такі конкретні вимоги добре засвоюються й іншими дітьми, що значно впливає на якість наступних переказів. У кінці заняття можна запропонувати дітям розіграти казку: розповісти її в особах або інсценувати зміст оповідання. Після заняття можна виставити книжку, якщо вона з ілюстраціями. В куточку книги, щоб діти могли розглянути картинки.
У спеціальній літературі логопедичній роботі з формування усвідомлень умінь і навичок побудови зв’язного й цілісного висловлювання належної уваги не приділяється. Тож виникає нагальна потреба у практичному матеріалі, апробованому в роботі з дітьми , які мають вади мовлення.
В роботі логопеда доцільно використовувати переказ оповідання за опорними картинками.
На сьомому році життя дитина вже здатна опанувати складний вид тексту описово-інформативного характеру. Наприклад , такий .( Текст супроводжується демонстрацією відповідних малюнків .Див.додаток 3)
Тварини.
Давні тварини на землі були велетенські й страшні (1). Але деякі з них їли тільки траву та водорості(2). Нині на землі живуть родичі цих тварин: крокодили, змії, ящірки,черепахи.(3)
У теплих краях мешкають верблюди, слони, носороги,мавпи,жирафи,леви(4).У наших лісах водяться їжаки,білки,лисиці,зайці,ведмеді,вовки(5) на півночі де холодно,живуть північні олені, білі ведмеді,тюлені,моржі(6).
Давня людина ,напевно, не вижила б, якби не тварини. Багатьох із них вона приручила і тварини стали її вірними помічниками. Собака людину охороняв. На коні людина полювала та орала землю. Корова давала молоко. Кури годували яйцями.
Вівці давали вовну для одягу, бджоли – мед, коти полювали на маленьких шкідників – мишей (7). А з оленячих рогів і навіть зі зміїної отрути людина навчилася робити ліки(8).
Про те, незважаючи на велику користь , яку дають тварини,люди за багато років люди безжально знищили чимало різновидів звірів і птахів(9). Тож будемо намагатися не повторювати помилок наших предків: не давитимемо комах, не знущатимемося з тварин і птахів (10). Нехай наше серце сповниться любов’ю і добротою до всього, що повзає, бігає,плаває,літає та стрибає(11).