Особливості розвитку літератури і мистецтва.

ВВВ Література та мистецтво вважалися однією Р· ділянок «культурного фронту». Партійно-радянське керівництво вирішило РґРѕРєРѕСЂС–РЅРЅРѕ оновити склад митців попов­ненням Р· робітників С– селян. Психологія «великого перелому» вплинула навіть РЅР° цю галузь культури: Сѓ 1930 СЂ. профспілки проголосили всесоюзний РїСЂРёР·РѕРІ робітників-ударників РІ літера­туру.-Через СЂС–Рє виявилося, що РІ Україні РґРѕ літературних гуртків було «призвано» близько 2 тис. робітників. Для РЅРёС… утворю­валася система консультативних Р±СЋСЂРѕ РїСЂРё редакціях літера­турних журналів, видавалися РїРѕСЃС–Р±РЅРёРєРё.

Під керівництвом ЦК КП(б)У відбулася організаційна під­готовка І з'їзду письменників України. З'їзд розпочався у червні 1934 р. в Харкові, а після перенесення столиці продовжив роботу в Києві. На ньому було оформлено Спілку письменників Ук­раїни. У творчі спілки також об'єдналися працівники мис­тецтва.

За допомогою спілок письменників, художників, компози­торів ідеологічні відділи партій-ний комітетів придушували в зародку будь-яке відхилення від регламентованого мислення і лінії поведінки. Зовнішньо поважаючи національні форми куль­тури, власті посилено прагну-ли уніфікувати зміст культурного процесу за ідеологічними стандартами так званого «соціа-лі­стичного реалізму».

Так, контроль і регламентація з боку влади згубно вплинули на творчу долю П. Тичини. Він «вписався» у сталінську добу, завоював становище офіційно визнаного метра поезії, але по­рівняно з раннім періодом творчості його яскравий талант поть­мянів.

Рњ. Рильському довелось відсидіти РїС–РІСЂРѕРєСѓ РІ СѓРІ'язненні Р·Р° звинуваченням РІ «українсь-РєРѕРјСѓ буржуазному націоналізмі». Але Р№РѕРіРѕ поетична РјСѓР·Р° РЅРµ піддалася регламентації. Р—Р±С–СЂРєРё поета «Київ», «Літо», «Україна», «Збір винограду» являли СЃРѕВ­Р±РѕСЋ вершини україн-СЃСЊРєРѕС— поезії міжвоєнного періоду.

Великою популярністю у читачів України користувалися вір­ші М. Бажана, М. Зерова, А. Малишка, М. Семенка, В. Сосюри, твори прозаїків А. Головка, Івана Ле, Петра Панча, Ю. Смолича, 3. Тулуб, Ю. Яновського, драматургів І. Кочерги, М. Куліша, І. Микитенка.

Читачі з інтересом сприймали дотепні й гострі гуморески Остапа Вишні (П. Губенка). У 1933 р. письменника звинуватили у причетності до «Української військової організації» (УВО) і засудили до 10 років концтаборів. Тоді ж за приналежність до створеної чекістами УВО був засланий на Соловки М. Ірчан, покінчив життя самогубством М. Хвильовий.

У 1934 р., незабаром після вбивства С. Кірова, були зааре­штовані і розстріляні драматург К. Буревій, поети О. Близько, Д. Фальківський, новеліст Г. Косинка. У 1935 р. заарештували і потім розстріляли на засланні М. Зерова. За ґратами опинилися письменники Б. Антоненко-Давидович і Є. Плужник. У 1937 - 1938 рр. обірвалося життя І. Микитенка, М. Семенка і багатьох інших талановитих майстрів слова.

У 1934 - 1938 рр. за безпідставними звинуваченнями було репресовано 97 членів і кандида-тів у члени Спілки письменників України. Це становило більше половини від складу СПУ, за­твердженого під час першого письменницького з'їзду (193). А всього в Україні було репре-совано близько 500 письмен­ників.

РЈ передвоєнному десятиріччі розквітнув талант багатьох ук­раїнських майстрів мистецт-РІР°. Зокрема, Сѓ розвиток музичної культури великий внесок зробили композитори Рњ. Вери-РєС–РІСЃСЊРєРёР№, Рљ. Данькевич, Рџ.Козицький, Р’. Косенко, Р‘. Лятошинський, Р›. Ревуцький.

Продовжували плідно працювати корифеї української сцени ВСадовський С– Рџ. Саксагансь-РєРёР№. Їхні традиції розвивали молодші РІС–РєРѕРј Рђ. Бучма, Рћ. Ватуля, Р’. Добровольський, Рќ. РЈР¶-РІС–Р№, Р®. РЁСѓРјСЃСЊРєРёР№, Р“. Юра. Всесвітню славу завоювали оперні співаки Р‘. Гмиря, Рњ. Гришко, Рњ. Литвиненко-Вольгемут, Р†. Паторжинський, Рћ. Петрусенко та С–РЅ.

В історію українського театру золотими літерами вписано ім'я Леся Курбаса — актора-новатора, обдарованого режисера і талановитого організатора, керівника знаменитого театраль­ного колективу «Березіль». У 1933 р. він був звинувачений у націоналізмі і заги-нув у концтаборах.

Плідно працювали художники старшого покоління — М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричев-ський, М. Самокиш, К. Трохименко, О. Шовкуненко та ін. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештували М. Бойчука і кілько його учнів, а через рік усі вони були розстріляні.

У кіномистецтві яскраво проявилися таланти О. Довженка (кінофільми «Арсенал», «Земля»), І. Кавалерідзе, І. Савченка. Творчість українських майстрів літератури і мис-тецтва мала яскраво виражений національний характер. Саме через це ба­гатьох з них звинуватили у націоналізмі і репресували.

Одним з прикладів терору є розправа над учасниками з'їзду кобзарів і лірників. У 1934 р. вони з'їхалися в Харків на республіканську олімпіаду. Задовго до того один з високо постав-лених працівників ЦК КП(б)У на пленумі Всеукраїнської спілки працівників мистецтва наз-вав кобзу і бандуру «класово ворожими» інструментами. Цей чиновник (пізніше також ре-пресований) твер­див, що кобза і бандура «орієнтують музичний фронт на часи гетьманів та козацької романтики». Щоб розв'язати проблему раз і назавжди, учасників кобзарського з'їзду (майже триста чоловік) заарештували і розстріляли. Це були люди здебільшого похи-лого віку, зокрема інваліди. Для радянської влади вони були небезпечними, тому що оспіву-вали традиції визвольної боротьби українського народу.

 

Джерела:

1. Бойко О.Д. Історія України. К. 2007

2. Лановик Б.Д. Історія України. К. 2003.

3. Турченко Ф.Г. Історія України. 10-11 клас. К. 2004.

3. Воронянський А.В.Історія України. Х. 2008.,

4. Кульчицький М.Н. Історія України. К. 2008.