Схема набору балів для підлітків

Всіх родичів необхідно переконати співробітничати у здійсненні програми. Усім слід бути терпимими, оскільки підлітку важко, і він спочатку тестує наміри батьків, і останній раз потурає своїм забаганкам перед вивченням самоконтролю, тому батькам необхідно підтримувати один одного. Згодом поведінка підлітка поліпшиться, і батькам треба буде продовжити розвивати політику співпраці, та неодмінно хвалити підлітка при зрушеннях його поведінки до співпраці. При цьому самим батькам необхідно бути зразком для наслідування.

У ряді випадків сімейної терапії застосовуються директиви, такі як:

• посилення спонтанної поведінки, яка не контролюється свідомістю, наприклад, безсоння, нервовий тик тощо — рекомендації не лягати спати, зайнятися вологим прибиранням або читати;
• протистояння через слухняність;
• удавання;
• гальмування;
• заохочення опору;
• посилення напруженості;
• провокація рецидиву хвороби (наприклад, якщо пацієнт співробітничає з психотерапевтом дуже добре і видужує дуже швидко, то ймовірно, що незабаром може статись рецидив хвороби. Щоб уникнути цього, приймаючи покращення, треба дати інструкцію погіршити свій стан приблизно так: «Я хочу, щоб ви прийшли додому і відчули себе так погано, як ви відчували себе тоді, коли прийшли до мене вперше зі своєю проблемою, тому що я хочу, щоб ви подивилися, чи існувало тоді щось таке, що вам до теперішнього часу хотілося б зберегти і врятувати». При успішному застосуванні така інструкція — погіршити свій стан — насправді, попереджає погіршення, тобто рецидив).

VI. Розглянемо застосування даних психотерапевтичних прийомів і стратегій на прикладі клінічних випадків.

Перший випадок

12-річний підліток Мишко Іванов прийшов до відділення у супроводі матері для обстеження, уточнення діагнозу про наявність залежності від прийому летючих речовин і подальшого направлення до Гейківського центру медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх.

За словами матері, син наприкінці навчання у 5-му класі почав прогулювати уроки, тікати з дому, бродяжити, нюхати клей. Через крадіжку та бійку в школі проти нього була порушена кримінальна справа. Мати разом із комісією у справах неповнолітніх направляла його на лікування до Ігренської психіатричної лікарні, але після лікарні Мишко втік з дому, і проблеми загострились. До нього застосовувалися різні заходи, які не призвели до позитивних зрушень, і мати, за порадою комісії у справах неповнолітніх, налаштувалась відправити його до Гейківського центру, оскільки Мишко «ганьбить їхню родину, може, там він що-небудь зрозуміє».

Батьки Мишка розлучилися, коли йому було кілька місяців. Кожен з батьків жив своїм життям. Батько хлопця, Олександр, почав пиячити, але приходив до дитини, хоча допомагав мало. Мати (назвемо її Інною) незабаром одружилася вдруге, стосунки в другому шлюбі складні. За словами Мишка, вітчим, Юрій, раніше «коловся», а зараз, коли став жити з мамою, пиячить, влаштовує вдома сварки, і один раз побив матір за те, що вона сиділа з подругами в кафе, так, що вона знепритомніла. Підліток його боїться, і відчуває до нього неприязнь. В сім’ї народилася друга дитина — сестра, стосунки Мишка з батьками погіршилися, і він почав тікати з дому, оскільки в компанії хлопців, з якими він жив у підвалі, почувався добре, спокійно, його там не кривдили, навіть старші за віком.

Початкова психотерапевтична мета

Встановити стосунки співпраці з матір’ю, яка контролює ситуацію, і вітчимом, якого мати слухає і якому підкоряється. «Пустити проблему в кімнату» у тому вигляді, як її уявляють мати і вітчим, і побачити порушені стереотипи стосунків.

На першій сесії з Мишком, його мамою і вітчимом, хлопець був пригнічений, мовчав, втягував голову, зіщулювався, час від часу втирав сльози. Родина намагалася справити враження благополучної, у подружжя були продумані версії, що реабілітували їх і звинувачували всіх навколо. Але їхня зовнішність підтверджувала те, що про них вже було відомо від Мишка. Вони розказували про всі Мишкові провини, про безліч заходів до нього, що він їх ганьбить, що вони вже більше не можуть нести за нього відповідальність, що довіряти йому не можна ні в чому. Коли Мишко двічі намагався на своє виправдання вставити слово, мати його тут же грубо перебивала: «Не шкірся до мене».

На даній психотерапевтичній сесії ми спробували показати батькам, що у них є ресурси і можливості вирішення проблеми, і що ми готові їм у цьому допомогти. Але родина відмовлялася брати на себе відповідальність бодай на один день. Думка терапевта про те, що яка б погана дитина не була, але з дому, де є їжа, увага, піклування і безпека, тікати і «бомжувати» в холоді, голоді і небезпеці вона не буде, примусила батьків знітитись. На жаль, так ми переконалися, що ця родина, на чолі з вітчимом, займатись Мишком більше не хоче.

Тоді ми застосували прийом «перенесення в майбутнє», тобто запропонували поміркувати, яким Мишко може повернутися з Гейківського центру, де знаходяться «важкі підлітки», в яких немає батьків. Адже, коли Мишко повернеться, він повернеться додому, тобто знову до них, але подорослішавши і змінившись. Проблеми ж можуть не тільки не зникнути, як і після Ігренської психіатричної лікарні, а навпаки, поглибитись. Цим ми посіяли сумнів у Інни та вітчима Мишка стосовно правильності їхнього рішення, і вони дали згоду залучити інших членів родини до вирішення цієї проблеми. Ось тут ми й вирішили пошукати ресурси.

Ми з’ясували, що у Мишка є рідний батько, який заради сина покинув пиячити і мешкає неподалік, дві бабусі по лінії матері і батька, дідусь, дядько і дві тітки. Хіба можна за наявності такої кількості родичів відправляти Мишка до притулку? Невже йому нікому допомогти?

Була поставлена така психотерапевтична мета: побудувати стосунки з іншими членами родини, об’єктивно розглянути проблему.

Коли ми стали розпитувати Інну про родичів, щоб отримати їхню допомогу у вирішенні проблеми Мишка, вона сказала, що її мати, тобто Мишкова бабуся, п’є, і там Мишко жити не може. Колишній чоловік, тобто біологічний батько Мишка, теж алкоголік, і його дружина теж п’є.

Ми запросили на бесіду всіх родичів, і всі активно відгукнулися. Виявилося, що Інна і вітчим Миші відгороджували себе, не спілкувалися ні з ким, і не дозволяли нікому втручатися у свої сімейні справи. До нас приходили дядько Мишка — 16-річний рідний брат Інни. По телефону ми неодноразово розмовляли з матір’ю Інни, яка, до речі, завжди була твереза. Вони стверджували, що свого часу, втікаючи з дому, Мишко жив у них, нікуди більше не тікав, і ходив до школи. Так тривало доти, доки Інна його не знаходила. Тоді він тікав зовсім, і починав бродяжити. Інна зі своїми батьками взагалі не спілкується, а рідний батько Мишка з ними в добрих стосунках. Відвідуючи їх, він зустрічався з сином. Тато та його родичі приходили до нас на бесіди, і з радістю почали допомагати Мишкові: приносили передачі, підтримували його морально, спілкувалися з нами. Від спілкування з рідним батьком Мишко просто ожив, звеселів, підбадьорився.

Тобто втечі Мишка з дому, нюхання клею були лише «симптомами», «вершиною айсберга» тих сімейних проблем, які вітчим і мати всіляко намагалися приховати, і уникали їхнього обговорення. До вітчима Мишко ставився зі страхом, образою, неприязню і неприйняттям. Єдиною умовою, за якої Мишко перестав би тікати з дому, була умова жити з мамою і з молодшою сестричкою без вітчима.

Наступна мета

Запропонувати рідному батькові Мишка проявити ініціативу у вирішенні проблеми сина, оскільки він був відчужений від нього матір’ю, і обнадіяти його тим, що він може, як батько, допомогти сину.

Далі ми провели роботу з Інною, яка безапеляційно стверджувала, що Мишка не змінити, і наводила приклади того, як вони з вітчимом його ловили, карали і навіть лікували в Ігренській психіатричній лікарні. Тоді ми застосували прийом рейфреймінгу, тобто перевизначили ситуацію, допомагаючи матері зрозуміти, що поведінкові проблеми сина були протестними реакціями проти вітчима, боротьбою за її материнську любов і увагу до нього, і що подальші проблеми її сина формувалися під впливом несприятливого соціального оточення і обставин, за яких йому, 12-річному хлопчику, потрібно було виживати, і щось їсти. Адже він раніше був слухняним, і в усьому допомагав мамі.

І тоді нам вдалося умовити її на спільну терапію з Мишком і його біологічним батьком.

Далі ми наводимо сесію сімейної психотерапії, проведену психологом В. Е. Шевченко і завідуючим відділенням О. А. Поворотним з Мишком, його матір’ю Інною та біологічним батьком Олександром, які вперше за 11 років зібрались разом, і яких ми примусили розпочати конструктивну взаємодію.

Хвилин. Вітання.

Привітались, потиснули руки.

Терапевт Валентина:
— Сідайте, де вам зручно.

Мишко відразу сів між мамою і татом, притулившись до батька.

Терапевт Валентина:
— Мишко, ти вибрав собі найзручніше місце, між батьками. Як ти себе на ньому почуваєш?

Мишко:
— Добре.

Терапевт Валентина (до батьків Мишка):

— Ми з колегою раді, що ви погодилися прийти разом, аби допомогти Мишкові.

• ⇐ Назад
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• 18
• 19
• 20
• 21
• 22
• 232425
• 26
• 27
• Далее ⇒