Фізіологічні особливості різних видів діяльності
Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність — специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та, власне, процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.
В історичному аспекті розвитку трудової діяльності людини можна виділити три основні стадії праці: ручна, механізована та автоматизована.
Протягом тривалого часу, майже до початку нашого століття, функції людини стосовно техніки залишалися, в основному, енергетичними, тобто для керування технікою людина користувалася своєю мускульною силою. Ця праця характеризується складними руховими процесами, які вимагали значних затрат фізичної сили, високої координації рухів, спритності. Узгодження людини з технікою зводилося лише до врахування анатомічних та фізіологічних особливостей.
На початку XX ст. з'явилися нові види техніки (автомобіль, літак) і виникла необхідність врахувати психологічні можливості людини (швидкість реакції, особливості пам'яті та уваги, емоційний стан та ін.). З широким впровадженням автоматичних систем керування, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів виникли зміни у фаховій структурі праці, пов'язані з появою операторської діяльності.
Особливості операторської діяльності значно змінили працю людини. Збільшилась напруженість праці тому, що перед оператором постало завдання керувати все більшою кількістю об'єктів та параметрів. Людина має справу не з прямим спостереженням, а з інформаційним відображенням. Зростають вимоги до точності, швидкості та надійності дій людини, до швидкості психологічних процесів. Трудова діяльність супроводжується значними витратами нервово-емоційної та розумової енергії.
Комп'ютеризація та роботизація, з одного боку, розширили можливості людини, а з другого, значним чином змінили вимоги до її діяльності. Вже не потрібна примітивна праця з використанням монотонних фізичних операцій, з шаблонною розумовою діяльністю. Збільшилась потреба у творчій висококваліфікованій праці. Ускладнилась проблема узгодження умов праці, конструкції устаткування з психологічними та фізіологічними можливостями людини.
Таким чином, ручна, механізована та автоматизована праця відрізняються великим фізичним навантаженням та нервово-емоційним напруженням, які впливають на фізичні та психічні можливості людини.
Отже, трудову діяльність можна поділити на фізичну (механічну) та розумову(психічну.)
Фізична діяльність визначається, в основному, роботою м'язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання — відбувається витрата енергії. Такий трудовий процес характеризується як важка праця. Важкість праці відображає навантаження на опорно руховий апарат і функціональні системи організму (сердцево-судинну, дихальну та інші), що забезпечують його діяльність. За ступенем енерговитрат працю поділяють на три категорії (легку, середньої важкості та важку), які поділяються на відповідні групи (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 Категорії робіт за ступенем важкості (ГОСТ 12.1.005-88)
| Категорії праці | Енерговитрати | |
| Ват | Ккал/год | |
| Легка | ||
| Іа | До 139 | До 120 |
| Іб | 140-174 | 121- 150 |
| Середньої важкості | ||
| ІІа | 175-232 | 151-200 |
| ІІб | 233-290 | 201-250 |
| Важка IIIІ | Понад 290 | Понад 250 |
До категорії Іа належать роботи, які виконуються сидячи та супроводжуються незначним фізичним напруженням (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва).
До категорії Іб належать роботи, які виконуються сидячи або зв'язані з ходінням і деяким фізичним напруженням (професії на підприємствах зв'язку, контролери, майстри).
До категорій ІІа належать роботи, зв'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують незначного фізичного напруження (професії у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах).
До категорії ІІб належать роботи, зв'язані з ходінням і переміщенням вантажів масою до 10 кг (професії машинобудування, металургії).
До категорії III належать роботи, зв'язані з постійними переміщеннями, пересуванням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і які вимагають великих фізичних зусиль (ряд професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничовидобувних підприємств).
Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи. Так, частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65—70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150—170. Легенева вентиляція так само, як і частота серцевих скорочень, підвищується із зростанням інтенсивності виконуваної роботи. Вентиляція легень, що складає 6—8 літрів повітря за хвилину в стані спокою, під час важкої фізичної роботи зростає до 100 і більше літрів за хвилину. Під час інтенсивної роботи відбуваються зміни і деяких інших функцій організму.
Розумова діяльність людини визначається, головним чином, участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, і, в першу чергу, органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.
Для характеристики трудового процесу, де є велике навантаження на розумову діяльність, використовують таку характеристику трудового процесу як напруженість праці.
Напруженість праці відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.
До факторів, що характеризують напруженість праці, належать: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності праці, режим роботи.
Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки й техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується.
При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності. Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється. Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і при розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна. Стан втоми, як правило, супроводжується відчуттям стомленості суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі.
Важливо, щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі патологічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.
Контрольні запитання:
1.Фізіологія праці та трудова діяльність.
2.Зміни трудової діяльності в історичному аспекті.
3.Як можна умовно поділити трудову діяльність.
4.Категорії робіт за ступенем важкості.
5.Як Ви розумієте поняття напруженість праці та втома.