Встановлення психологічного контакту
Успіх допиту передбачає встановлення психологічного контакту з допитуваним. Під психологічним контактом розуміється встановленнятакоїатмосфери спілкування слідчого і допитуваного, яка забезпечить готовність і бажання обмінюватись інформацією, сприймати її, прислуховуватисьдодоказів співрозмовника [5, С.41-43; 6, С.228].
Наявність контакту не завжди означає єдність поглядів і позицій, вона відображає здатність взаємодіяти на шляху досягнення своїх цілей, які нерідко не співпадають у слідчого та допитуваного. Іншими словами, психологічний контакт — це обстановка нормального спілкування під час проведення допиту.
Створення такої обстановки потребує від слідчого визначеної лінії поведінки і дій, які включають знання, розуміння і використання наступних чинників:
а) особливості характеру і поведінки допитуваного;
б) коло його життєвих інтересів І проблем,які обумовлені його участю в кримінальному судочинстві;
в) характеру взаємовідносин з рідними, близькими та особами, якіберуть участь у розслідуваній справі;
г) рівня правової обізнаності допитуваного;
д) наявності факторів, які заважають дачі свідчень(особиста зацікавленість, страх помсти тощо).
Врахування вказаних обставин дозволяє слідчому досягнути психологічного контакту і, навпаки, їх ігнорування вед® до загострення обстановки допиту і навіть до відмови від спілкування.
Основою для встановлення психологічного контакту є виявлення і навіть у певній мірі демонстрація ставлення до допитуваного як до людини зі своїми перевагами та недоліками, зі своїми поглядами і інтересами, тобто до особи, яка заслуговує уваги та розуміння.
Співрозмовник може бути жорстоким убивцею і в цьому він неможе розраховувати на взаєморозуміння слідчого, але все, що пов'язано з розслідуванням злочину і обумовлює його стан, плани і сподівання, повинно бути предметом істинної уваги та розуміння слідчого, свідченням дійсного бажання надати допомогу у вирішені хвилюючих його проблем у суворій відповідностііз законом. Допитуваний повинен завжди і у всьому почувати, що до нього відносяться як до людини, а всі обмеження, пов'язані з станом підозрюваного чи обвинуваченого, не розповсюджуються на його людську гідність.
Формування психологічного контакту починається з виклику на допит. Звичайно основний спосіб — виклик повісткою, і тут що-небудь порадити важко (хіба що крім удосконалення форми повістки у відповідності із категоріями осіб, які запрошуються на допит, повторному запрошенню у випадку неявки тощо). Але в тих випадках, коли викликають з нарочним або приймають рішення допитати за місцем мешкання чи роботи, необхідно (крім тактичних і організаційних міркувань) оцінити і врахувати, які наслідки це може мати для допитуваного і його близьких.
В кімнату бухгалтерії, де знаходилось вісімнадцять співробітниць, зайшов працівник міліції у формі і запитав: "Хто тут М.?" Після того як відгукнулася особа, яка його цікавить, він додав: "Я повинен негайно доставити Вас до слідчого". Слідчий без пояснень причин такого виклику відразу ж запитав, що їй відомо про розкрадання в установі, в якій вона працює. Ображена усім цим М. не дала цьому слідчому ніяких свідчень. І тільки після того, як цю справу прийняв до провадження інший слідчий, який знайшов правильний підхід до свідка, вона погодилась дати свідчення і викрити групу злочинців.
Що можна і потрібно було зробити в подібній ситуації? Шляхів багато, зазначимо тільки два. Перше. Зателефонувати до М. на роботу і запросити її прийти до слідчого. Друге. Послати співробітника (без форми), попросити її вийти із загального приміщення і передати запрошення слідчого. У такому разі подібних ускладнень не було б.
Ще одним "засобом формування" антиконтакту нерідко буває "маринування запрошених на допит". До яких наслідків це призводить, видно з наступного прикладу. У якості можливого свідка на допит був запрошений 70-річний чоловік. Через чотири години чекання у коридорі з'явився молодий слідчий, який не вибачившись за довгу відсутність, запитав: "Ну що, можеш, мужик сказати про убивство?" У відповідь він почув: "Нічого". Через вісім років прийшла його жінка і розповіла про ті обставини, які їй розповів чоловік перед смертю, що привело до швидкого розкриття злочину.
Для формування психологічного контакту потрібно застосовувати обов'язкові елементи допиту (наприклад, заповнення анкетно-біографічної частини протоколу) та спеціальні прийоми (наприклад, бесіда на відволікаючу тему). Засвідчення особи та опит про анкетні дані слідчі часто називають формальністю, саме в такій формі сповіщаючи допитуваного про її необхідність і нерідко також формально будуючи цю частину допиту: запитання-відповідь-записування, запитання-відповідь-записування. А робити це на першому допиті слід, використовуючи формальні запитання для виявлення інтересу і уваги до співрозмовника та його проблем. Можна просто запитати про місце народження і записати відповідь, а можна його прокоментувати: "Знаю ваші краї. Мені там дуже сподобалось. А Ви давно там були? Закінчилось будівництво мосту?" тощо. Якщо слідчий не був там і не знає цього місця можливий варіант: "Чув багато хорошого про Ваше місто, але побувати там не довелось". Запитання про освіту і професію можуть доповнюватись з'ясуванням мотивів вибору спеціальності, чим вона подобається, чи відповідає теперішній характер роботи набутій освіті тощо. Але поставлення подібних, не передбачених формою протоколу запитань, повинно бути природнім та продуманим, бо якщо допитуваний відчує в них фальш і відсутність природної зацікавленості, то встановлення контакту буде ускладнене.
Бесіда на абстраговану тему може мати різну мету:
а) скласти уявлення про допитуваного (риси характеру, рівень розвитку, можливі реакції на різні тактичні прийоми);
б) надати можливість допитуваному заспокоїтись, коли обставини справи і прибуття на допит вивели його з рівноваги і заважають нормальній розмові (це може мати місце, якщо слідчий не має наміру скористатися фактором раптовості, наприклад, при затриманні на місці злочину);
в) відволікти його увагу від теми, на яку допитуваний не бажає вести розмову (щоб надалі в іншій формі чи при інших обставинах повернутися до неї).
Виявлення інтересу до справи і проблем допитуваного буде основою для досягнення психологічного контакту. Саме на цій основі виникає розуміння та прихильність до людини, яка продемонструвала своє добре ставлення і зацікавленість. Елементами цього є:
1. Поінформованість про справи допитуваного і розуміння хвилюючих його проблем. При неофіційній подорожі в інше місто К. став свідком злочину. Через те, що дружині він пояснив від'їзд службовим відрядженням, йому хотілося б "не попасти у свідки". Слідчий був обізнаний про це і до запрошення К. на допит, провів велику роботу по збиранню даних про особу і обставини життя свідка. Допит він розпочав із з'ясування того, як себе почуває його знайома, яку він провідував, далі запитав, чи сподобався його сину магнітофон, який він привіз із закордонного відрядження, потім поцікавився, чим закінчився конфлікт двох його співробітників та поставив низку інших запитань, показавши всебічне знання слідчим обставин його життя. Після цього свідок детально повідомив про обставини відомого йому злочину, оскільки зрозумів, що "приховувати що-небудь марно" [7, С.95].
Особливо наочно неупереджене ставлення слідчого до допитуваного демонструється тим, що слідчому відомо про нього не тільки негативне, але і все, що характеризує його з позитивного боку, говорить про світлі сторони його життя.
З'явившись на допит, підозрюваний недбало "розвалився на стільці" і, не спитавши дозволу у слідчого, запалив. Назрівала явно конфліктна ситуація. Саме в цей момент, замість того, щоб "закликати підозрюваного до порядку", слідчий (який знав про його любов до своєї родички) запитав: "Петро, а коли ти останній раз був у бабусі?" Все демонстративне відразу зникло і відбулася предметна розмова про обставини справи.
2. Неупереджене ставлення і довіра допитуваного. Підозрюваний спочатку відмовлявся від своєї причетності до зникнення дружини. Потім, коли у нього із слідчим почав налаштовуватись контакт, він заявив про намір дати правдиві показання, але при цьому запитав: "Чи знайшли труп дружини?" Труп не було знайдено. Якщо повідомити про це підозрюваного, то він може вирішити що проти нього немає доказів і відмовиться від дачі показань. Сказати, що труп знайдено — піти на відвертий обман. Уникнути відповіді, означає підірвати до себе довіру. Слідчий вирішив сказати правду. Це стало переломним моментом допиту: впевнившись у відвертості слідчого, підозрюваний дав правдиві свідчення і вказав місце знаходження трупа [8, С.38-39].
3. Вміння вислухати допитуваного, особливо у тих випадках, коли йому необхідно "виговоритися" і за зовнішньо непричетними до справи обставинами виступає те, що хвилює допитуваного, і що може пояснити мотиви та переконання його дій та поведінки.
4. Звернення до логіки мислення і оцінки свідчень допитуваного. Це ситуації, коли слідчий замість заяви типу "Це не відповідає дійсності", "Ви говорите неправду" тощо, пропонує разом проаналізувати якісь обставини, дані: можливість виконання визначених дій за певний проміжок часу, здатність однієї особи зламати певну перешкоду тощо.
Підозрюваний, який зізнався в скоєнні крадіжки, відмовлявся від того, що з ним були спільники. Але обставини свідчили, що в крадіжці приймали участь не менше двох чоловік. Крадіжка була вчинена через пролом у стелі. Підозрюваний пояснив, що спустився по мотузці в магазин, склав у мішок крадене, повернувся тим самим шляхом на горище, витяг туди мотузкою мішок, спустився з ним по прибудові до магазину і відніс викрадене до себе додому. Слідчий взявши перелік краденого, попросив підозрюваного прикинути вагу та об'єм всього викраденого та порівняти з вмістимістю мішка і "вантажопідйомністю підозрюваного". Впевнившись у нереальності описаного ним (в подальшому це було підтверджено проведенням слідчого експерименту) підозрюваний назвав своїх співучасників.
5. Використання особистих якостей допитуваного (гордості. честолюбства, хвалькуватості тощо). Під чаї. вчинення крадіжки радіоапаратури із кабінету директора консервного комбінату злочинці відкрили і випили декілька банок консервів. Виходячи із виявлених слідів на металевих кришках, їх відкривали зубами. Ще до закінчення огляду місця події, дільничний інспектор затримав одного із підозрюваних (підлітка віком 15 років). У його присутності слідчий та інспектор почали "змальовувати", які досвідчені та сильні злочинці тут діяли, як вміло вони розправились з консервними банками. "Гра на уяву" дала свої результати і підліток сказав, що також може так зробити. Слідчий відмахнувся від нього і сказав: "Тобі це не під силу". Тоді підліток попросив банку консервів і моментально відкрив кришку, залишивши на ній сліди своїх зубів. На "цій ноті" склався і був продовжений психологічний контакт з підозрюваним.
6. Опис (роз'яснення) ситуації, в якій знаходиться допитуваний, та шляхи виходу із неї. Цей засіб необхідний тоді, коли допитуваний:
а) не орієнтується в ситуації, яка склалася, і не бачить виходу, який його задовольнить;
б) неправильно оцінює ситуацію, яка склалася, і відповідно не бачить можливості виходу з неї;
в) правильно оцінює ситуацію, але не бажає що-небудь вживати для її розв'язання, в тому числі, у найбільш сприятливій для нього формі.
В перших двох випадках цей прийом, як правило, буває результативнішим, оскільки слідчий розкриває допитуваному те, що він зовсім не бачить або неправильно оцінює. Метою вказаного прийому є не просто "розкрити очі" допитуваному, а допомогти йому зрозуміти що для нього найбільш прийнятне. Наприклад, впевнення у недоцільності відмови від показань і дачі неправдивих показань повинне будуватися не на простому поясненні "поганої поведінки", а на реальному відображені негативних сторін такого розвитку ситуації, зокрема, для цього допитуваного:
а) фіксація у протоколі допиту факту відмови чи дачі неправдивих показань буде свідоцтвом відсутності каяття і, виходячи з цього, відсутності пом'якшуючих обставин;
б) бажання вигородити своїх співучасників може призвести до того, що вони випередять його з правдивими свідченнями і їх позиція буде краще оцінена у порівнянні з допитуваним;
в) його відношення до співучасників не відповідає характеру їх відношення до нього як у період злочинної діяльності, так і в процесі розслідування злочину, тощо.
Дієвість даного засобу визначається і досягається тоді, коли роз'яснення не носить загального характеру ("Так буває"), а є конкретно Індивідуальним стосовно стану даної особи.
Виключно важливе значення для встановлення психологічного контакту має те, як сприймається особистість слідчого допитуваним. І не тільки з позиції оцінки його професіональних якостей (знань, умінь, майстерності, але і сугубо людяних — доброта, увага, відвертість тощо. Під час опитування осіб, що відбувають покарання у виправно-трудових установах про їх взаємовідносини із слідчим було з'ясовано наступне. Із числа тих, хто дав на слідстві правдиві показання 92% опитаних заявили, що слідчий зумів встановити з ними взаєморозуміння і, в першу чергу, завдяки справедливому ставленню до них.
Із числа тих, хто не визнав себе винним, 54% опитаних дали слідчим негативні характеристики. Своє небажання давати правдиві показання вони мотивували відсутністю взаєморозуміння із слідчим, що пояснювалось його невмінням будувати стосунки з допитуваним, непрофесіоналізмом, грубістю і навіть "неохайним зовнішнім виглядом" [3, С.82-83].
Форми допиту
Допит може проводитися у вигляді вільної розповіді, у запитувально-відповідальній формі чи в змішаній формі. Закон передбачає його проведення шляхом вільної розповіді, що обумовлюється врахуванням певних закономірностей формування і дачі показань. Вільна розповідь дозволяє сумлінному допитуваному системно, у відповідності з тим, що і як він сприйняв, відтворити при переказі, оскільки все сприйняте, як правило, є єдиним взаємопов'язаним цілим, а не окремими різнорідними деталями мозаїки.
Запитувально-відповідальна форма допиту, по-перше, порушує цю цілісність, по-друге, базується на розумінні і оцінці слідчого, які можуть не враховувати характер інформованості допитуваного. Все це може призвести до того, що допитуваний буде повідомляти те, про що його запитують ("слідчому видніше"), а не те, що він сам вважав би причетним до справи.
При несумлінності допитуваного, особливо при намірі відмовитися від повідомлення правдивої інформації, вільна розповідь примушує його "створювати" обстановку і обставини події та своєї участі в ній у відповідності зі своїми здібностями і можливостями. А чим більше він вигадає і "створить", тим простіше буде його викрити.
Окрім зазначеного, вільна розповідь вигідна для слідчого і тим, що не розкриває у повній мірі зацікавленість слідчого, дозволяє оцінити позицію і наміри допитуваного.
Вільна розповідь не завжди забезпечує повну і точну інформацію про події, які цікавлять слідчого, тому звичайно доповнюється запитаннями, які він ставить.
Показання підозрюваного про скоєння убивства на стадії вільної розповіді виглядають наступним чином: "Я йшов до Н., на шляху побачив п'яного, який спав на лавці. Прийшовши до Н., я йому розповів про цього п'яного і запропонував його пограбувати. Н. погодився. Ми пішли і стали обшукувати п'яного. В цей момент він прокинувся, став чинити опір і ми його убили (далі підозрюваний розповів про обставини убивства та приховування трупа). Коли ж йому поставили низку уточнюючих запитань, його показання в раніше процитованій частині набули наступного вигляду: "Коли я йшов до Н., то я побачив на шляху п'яного, який спав на лавці. Нічого поганого у відношенні до нього я не подумав і навіть не звернув на нього особливої уваги. Коли я прийшов до Н., ми стали з ним обговорювати, чим би зайнятись. Нічого цікавого на думку не спало, та й грошей не було ні в мене, ні в Н. Ми стали пригадувати, що взагалі робили раніше. Згадали у тому числі, що якось обібрали одного п'яного, який лежав на вулиці, і взяли у нього годинник та гроші. ! тут я згадав про п'яного, якого бачив, коли йшов до Н. Я розповів йому про це і запропонував повторити той наш подвиг. Н. погодився..." Така тактика допиту не тільки з'ясувала психологічну сторону виникнення і розвитку наміру, але й сприяла виявленню іншого, вже скоєного, злочину [7, С.116-117].
Запитання за своїй змістом і спрямованістю розподіляються на:
а) доповнюючі, коли необхідно розвинути те, про що розповів допитуваний. Наприклад, він повідомив, що приїхав на місце злочину автобусом, після чого слідчий додатково з'ясовує: який номер маршруту, що собою уявляв автобус, чи звернув він увагу на водія, що було незвичайного під час поїздки тощо;
б) уточнюючі, пов'язані із необхідністю впевнитися в точності повідомленого. Потерпілий стверджував, що бачив у руках грабіжника великий блискучий ніж з лезом, яке загострене з обох боків. Оскільки напад було скоєно вночі у неосвітленому місці, це викликало сумніви. При повторному допиті через тиждень після цього випадку, потерпілий у зв'язку із запитанням слідчого, як і з чого він визначив, що це був описаний ним ніж, пояснив: "У руці нападника щось блиснуло, я з переляку вирішив, що це великий ніж. Мені завжди чомусь уявлялось, що ножі, які використовують грабіжники, обов'язково загострені з обох боків, і тому в своїх попередніх свідченнях я сказав, що це був загострений з обох боків ніж. Зараз, заспокоївшись і все згадавши, стверджувати це категорично не можу. Щось блискуче і велике у руці нападника було, але чи був це ніж і який, я точно сказати не можу".
Після встановлення злочинця з'ясувалось, що при нападі на потерпілого він тримав в руці великий блискучий ключ від гаражного замка[7,С.117}.
в) контрольні, спрямовані на перевірку точності повідомленої інформації. Алібі підозрюваного заперечувалось свідком, який заявив, що бачив його неподалік від місця пригоди в день скоєння злочину. На питання слідчого, чому він запам'ятав цей день, свідок пояснив, що перед цим він зняв з ощадної книжки велику суму грошей на придбання меблів, ніс їх з собою і, побачивши підозрюваного, вирішив до нього не підходити, побоюючись прогуляти з ним гроші, а тому й зробив вигляд, що не помітив його, пішов у магазин і купив меблі. Оглядом поданої свідком ощадної книжки і товарного чеку на куплені меблі було встановлено, що ці події — отримання грошей в ощадкасі та придбання меблів - мали місцезатиждень до вчинення злочину [7, С.118].
У тих випадках, коли слідчий вимушений будувати допит в запиту-вально-відповідальній формі, слід пам'ятати і враховувати, що практично будь-яке запитання допитуваному це не тільки запит на отримання даних, які цікавлять слідчого, але й видача інформації, яка може бути цікавою для допитуваного, орієнтувати його про наміри і можливості слідства (що йому відомо). Наприклад, запитання "Ви зустрічалися в той вечір з М.?" свідчить про те, що слідчий знає про це знайомство, його можливий характер, може ' навіть здогадуватись про причетність М. до злочину тощо. Тому запитання повинні мати цілком загальний характер. До таких можна віднести запитання: "Чим ви займались увечері?" (ще краще "Розкажіть, як ви провели цей день?"). В той же час запитання: "З ким ви зустрічалися ввечері?" вже говорить допитуваному про те, що слідчий знає чи здогадується про певну зустріч.
Тим більше неприпустимі навідні запитання, тобто запитання,якімають у собі можливу відповідь. Наприклад, запитання: "Він приїхав на "Жигулях?" замість запитання: "Як він прибув на місце злочину?" Відповідь, яка знаходиться у навідному запитанні, може бути дана при сумнівах або непевності допитуваного та через переконаність, що слідчий все знає, чи згідно принципу — тобі потрібна така відповідь, отримай її.
Запитання чинять вплив на хід допиту не тільки своїм змістом, але й характером їх подання (спрямованості, послідовності, взаємозв'язку тощо). Це можна показати аналізуючи матеріал з використанням рефлексного мислення, яке полягає у вмінні вгадати напрямок і зміст роздумів протистоячої особи і переграти її за рахунок цього, тобто в спроможності протиставити кожному ходу суперника свій більш результативний хід. Причому іноді це проявляється не просто у вгадуванні роздумів суперника, а в "підштовхуванні" його до певних міркувань і прийняття рішень, тобто в специфічному керуванні діями протистоячої сторони.
16 жовтня о 23 годині на громадянина К. було вчинено розбійний напад. Невідомий, погрожуючи ножем, відібрав годинник і гроші. Вранці наступного дня за прикметами був затриманий підозрюваний. При особистому обшуку у нього знайшли гроші, які в сумі і покупюрно співпадали з відібраними у потерпілого. Годинник і ніж при обшуку у квартирі і за місцем роботи, проведеному в присутності підозрюваного, знайдені не були. При опиті касира підприємства, де працював підозрюваний, встановили, що 16 жовтня, вдень, він просив видати за рахунок заробітної плати гроші в сумі, яка складає половину вкраденого у потерпілого, але касир відмовила, оскільки видача зарплати, планувалася на наступний день. Після роботи, він просив позичити гроші у двох своїх співробітників, але вони також відмовили. Знайома підозрюваного розповіла, що того ж самого вечора; біля 20 години він прийшов до неї у гуртожиток і сказав, що відвідування ресторану (про що вони домовлялися) доведеться відкласти, оскільки у нього немає грошей. Пішов він з гуртожитку близько 22 години, заявивши, що йде додому.
Якщо не приймати до уваги ті пояснення, які може висунути підозрюваний, щоб знайти вихід із критичної ситуації, то достатньо логічним може бути наступний порядок запитань:
1. Коли Ви повинні були отримати зарплату?
2. Просили Ви касира видати аванс в рахунок зарплати 16 жовтня?
3. Просили увечері 16 жовтня гроші в борг у своїх співробітників?
4. З якої причини Ви не пішли в ресторан зі своєю знайомою?
5. Якої години Ви пішли з гуртожитку з той день?
6. Вам оголошуються показання потерпілого про те, що о 23 годині 16 жовтня у нього відібрали гроші в тій же сумі і такими ж купюрами, які були вилучені у Вас вранці 17 жовтня під час обшуку.
7. Звідки у Вас з'явилися ці гроші, якщо весь попередній день Ви марно намагались їх знайти?
Цей план допиту ззовні відрізняється логічною послідовністю і злагодженістю, яка ускладнює для підозрюваного пошук "виходу". Але у підозрюваного може бути кілька варіантів пояснення факту, який цікавить слідство. По-перше, він може заявити, що гроші у нього були (наприклад відкладені для визначеної мети), але, не бажаючи витрачати їх на відвідування ресторану, він намагався отримати аванс або позичити ще грошей. По-друге, може висунути версію, що знайшов ці гроші по дорозі додому. По-третє, може сказати, що в період від 22 години до 8 години взяв їх в борг у кого-небудь, наприклад, у батьків, разом з якими мешкає, або, повертаючись додому, зустрів знайомого, який повернув йому борг тощо. З урахуванням відзначеного початковий план допиту вже не виглядає беззаперечним і потребує уточнень. Новий план може бути побудований на основі обмеження інформації, що початкове сповіщається допитуваному і мати наступний вигляд:
.1. Вам оголошуються показання потерпілого про те, що в нього о 23 і годині 16 жовтня відібрали гроші в тій же сумі і такими ж купюрами, які були вилучені у Вас при обшуку. 2. Поясніть, звідки у Вас ці гроші?
Сигнал тривоги для підозрюваного звучить: "Чому у тебе та ж сама (і така ж сама) сума грошей, що була у потерпілого?" Дати пояснення поки що дуже просто. Скоріше всього після висунення вказаних запитань, не знаючи про інформацію, яка є у слідчого, підозрюваний може сказати, що гроші належать йому, знаходилися у нього до того, як був пограбований потерпілий і, таким чином, не мають ніякого відношення до його грошей, тобто обере найпростіший варіант і навряд чи звернеться до більш складних і менш реальних (знайшов, взяв у борг, повернулиборгтощо).
У цьому випадку потрібно далі поставити наступні запитання:
3. Ви просили 16 жовтня у касира аванс в рахунок зарплати?
4. Звертались з проханням дати в борг до співробітників?
5. З якої причини не пішли у вечері 16 жовтня до ресторану?
6. Чому просили гроші в борг, якщо у Вас були свої?
7. О якій годині прийшли у гуртожиток і коли пішли звідти?
8. Звідки у Вас в період з 22 до 8 години після низки безрезультатних спроб роздобути гроші вони з'явились в тій же сумі і такими ж купюрами, що були о 23 годині 16 жовтня відібрані в потерпілого?
9. Тепер сигнал тривоги виглядає інакше: "Якщо гроші у тебе були, то чому ти так наполегливо шукав можливість їх роздобути (тим більше перед зарплатою) і відмовився від давно запланованих відвідин ресторану?"
Все це може спонукати підозрюваного шукати інші варіанти пояснень, що послабить його позицію у зв'язку з відмовою від раніше проголошеного і потребою термінового пошуку іншого пояснення та його аргументації [9, С.54-60].
Таким чином, до вибору питань,їх формулювання і використання при допиті слід підходити не тільки як до елементу організації обміну інформації, а як до ефективного тактичного засобу допиту.