ТЕМА 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Сутність підприємництва та його характерні риси.

1.2. Принципи здійнення і моделі підприємницької діяльності.

1.3. Підприємці як суб’єкти господарювання.

1.4. Роль підприємництва в розвитку суспільства.

1.5. Взаємозв'язок бізнесу й середовища.

1.6. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД).

1.1. Сутність підприємництва та його характерні риси

Щоб розв’язати вузол економічних проблем нашої країни, необхідні радикальні заходи для створення механізму ринкових відносин, за допомогою якого реалізуються вимоги економічних законів.

Прийняті Верховною Радою України закони значною мірою юридично оформили механізм ринкових відносин і створили умови для підприємництва і бізнесу. Термін “бізнес” поширений в усьому світі, у певній мірі його можна ототожнювати з підприємництвом.

Що ж таке підприємництво? Відповідь на це питання дуже важлива для економічної науки і господарської практики.

Вчені‑економісти минулого видокремлювали три фактори виробництва: 1) землю; 2) працю; 3) капітал. Сучасний досвід господарювання свідчить про те, що процвітання країн з розвинутою ринковою економікою забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва.

Термін “підприємництво” запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку XVIII ст. французьким економістом Рішаром Кантільйоном, який характеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов’язково пов’язана з певним господарським ризиком.

Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями. В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з'явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта.

Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали — за невідомою.

Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:

Протягом тривалого періоду (з кінця XIX ст. до нашого часу) підприємець не обов’язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об’єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем, не обов’язково бути власником майна і мати реальний капітал.

Вдаючись до образних висловів, можна сказати: головним капіталом підприємця є не гроші, не знаряддя або предмети праці, а його господарський хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача. Саме вони в кінцевому підсумку зумовлюють очікуваний ним прибуток.

Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від управляючого (керівника).

Підприємець — це самостійний агент ринку, котрий діє на свій острах і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер — найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії.

Підприємець завжди є власником капіталу (хоча б у тій частині, в якій він отриманий прибуток інвестує як власний капітал), а також у тій або іншій мірі менеджером. При цьому важливо зазначити, що підприємництво можна вважати особливою сферою професійної діяльності, сутність якої полягає у постійному перетворенні ресурсів і майна в реальний капітал, тобто в те, що приносить прибуток.

Отже, підприємництво — це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів. У зв’язку з цим можна дати таке тлумачення терміна “підприємництво”.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарсько‑фінансова діяльність громадян, яка спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи — підприємства (організації).

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

громадяни України та інших держав;

юридичні особи — підприємства (організації) усіх форм власності.

Законодавство України передбачає певні обмеження щодо підприємництва. Зокрема, не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств і організацій.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар; продукт; послуга.

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, — це можливість і обов’язковість отримання певного зиску.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

1) свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2) постійна наявність фактора ризику;

3) орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

4) інноваційний характер діяльності.

Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й певні стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

1) ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

2) готовність наражатися на власний ризик;

3) гнучкість і постійне самооновлення;

4) цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Бізнес - поняття більш широке, ніж поняття підприємництво. Це обумовлюється двома основними обставинами.

1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством України.

2. Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності.

Підприємництво та бізнес мають схожі риси. Це – ініціатива та самостійна діяльність, ризик, відповідальність, ділові відносини між учасниками, вигідна справа, мобільність.

Крім того, підприємництво — це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності.

Сучасна економічна література виокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності:

ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

творчу (новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати).

Основними функціями підприємницької діяльності є:

1. Ресурсна — мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного функціонування.

2.Творча — пов'язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.

3.Організаційна — пов'язана з матеріально-технічним забезпеченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, організацією комерційної діяльності, сервісу.

4. Стимулююча — дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.

5. Управлінська — пов'язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

6.Захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об'єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу.

Із зазначених вище міркувань випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково‑технічною, організаційною і комерційно‑економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого — персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Підприємництво — це такий економічний та соціологічний феномен, якому притаманний як приватний, так і публічний характер.

Приватний характер виявляється у свободі підприємницької діяльності. Свобода підприємницької діяльності визнається як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ч. 1 ст. 43 ГК).

Публічний характер підприємницької діяльності зумовлюється суспільними інтересами. В результаті суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито, тобто основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків.

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:

- кінцева ціль;

- проміжні цілі.

Кінцева ціль — це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення споживчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відображають отримання соціального ефекту.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадське благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішувати особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г.Форд зайнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх розвитку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

У сучасних умовах зацікавленість підприємців доповнюється новими моментами. їхній особистий інтерес все більше поєднується з колективним (громадським) інтересом фірми та суспільства в цілому.

Підприємницька діяльність спрямована на більш раціональне використання капіталу: власності та іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів.

Підприємець є власником, користувачем та розпорядником власності, що означає, зокрема:

- можливість вільно та самостійно приймати рішення (володіння у його реальному виявленні);

- координацію усіх видів діяльності та всіх учасників процесу виробництва (правоздатність);

- організацію виробництва та збуту, витрачання коштів, надання та отримання майна в оренду та ін. (розпорядження у конкретному виявленні).

Підприємництво тісно пов'язане з інноваційною діяльністю (новаторством), творчим пошуком.

Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення закріпитись на ринку, розширити свій вплив на нових географічних просторах. У сучасних умовах все важче підвищувати доходи тільки завдяки підвищенню цін. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, постійно оновлює продукцію, яка користується підвищеним попитом у покупців. Для цього заповзятливі підприємці повинні постійно думати про нові технології, удосконалювати організацію виробництва та збуту продукції, знаходити вигідних постачальників та оптових покупців, застосовувати різні методи стимулювання продажу, покращувати якість сервісного обслуговування.

Характерними особливостями підприємництва є також:

- обмін діяльністю між суб'єктами ринку, прагнення кожного учасника нав'язати та реалізувати свої інтереси;

- виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізнесу, перспектив подальшого співробітництва на вигідних умовах;

- готовність та уміння проводити різні форми ділового спілкування, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;

- вміння виявляти серед запропонованих комерційних пропозицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації.

1.2. Принципи здійнення і моделі підприємницької діяльності

У сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми, типи і моделі функціонування.

Підприємницька діяльність ґрунтується на принципах, відображених на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Принципи підприємницької діяльності

Визначальним принципом сучасного зарубіжного підприємництва є такий: виробник, проводячи маркетингові дослідження, спочатку знаходить покупця (споживача) продукції чи послуг, пропонованих для ринку, і лише після цього приступає до її (їх) продукування. Саме у цьому виявляється пріоритет споживача як провідної ланки ринкового господарства.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь‑яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності така: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

Найчастіше ці моделі використовуються одночасно.

1.3. Підприємці як суб’єкти господарювання

Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останніх небезпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5–7 % її активного населення матиме нахил до підприємництва.

До визначення поняття підприємництва включено його мету — одержання прибутку, тобто йдеться про підприємницький прибуток як особливий вид доходу, винагороду за винахідливість, специфічну творчу активність, як плату за організацію діяльності та ефективне управління нею. Виходячи з цього можна визначити головні ознаки підприємництва (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Головні ознаки підприємництва і підприємця

Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення.

Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою у ринковій економіці. Будь‑який підприємець працює як ділова людина, але не будь‑ яку ділову людину можна назвати підприємцем. Хто ж такий підприємець? Чим він відрізняється від інших суб’єктів господарської діяльності?

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра вигадує щось нове або поліпшує щось вже існуюче і реалізує це у практичній діяльності. Зміст самостійного прийняття інноваційного рішення підприємцем зводиться до організації виробництва і постачання на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе. Таким чином, ми можемо дати визначення поняття підприємець. Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу І передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець — це суб’єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм дозволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетворювати цікаві ідеї на реальність. Успіх підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця центральною постаттю ринкової економіки в цілому.

Поняття “підприємець” часто вживають як синонім таких понять, як “господар”, “власник”, “новатор”, “бізнесмен”. Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Але постає запитання: чи можна назвати підприємцем суб’єкта, котрий має свою майстерню або ферму, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати? Певна: річ, що ні. Підприємця від інших суб’єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати) та визначальні (характерні) ділові якості його особистості.

Які ж основні функції виконує підприємець? Він виконує чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурсну, управлінську, інноваційну, ризикову.

Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуги, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, часом, діловою репутацією.

Функції підприємця є підставою для виділення підприємницької діяльності у самостійний фактор виробництва. Ось чому ми стверджуємо, що існує чотири фактори виробництва: земля, праця, капітал та здатність до підприємницької діяльності. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля — земельну ренту, праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а підприємець за здатність до підприємництва — підприємницький дохід.

Отже, деякі найважливіші характерні риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші — продуктом розвитку природних даних людини. Звичайно, перелік позитивних ділових якостей підприємця можна було б продовжувати. Але й зазначеного вище досить для підсумку: підприємцем не народжуються — підприємцем стають. Тому підприємцем має бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготовлена. А для цього треба вчитися основам підприємництва і постійно збагачуватись практичним досвідом. Саме такі люди досягають підприємницького успіху.

Рис.1.3. Найважливіші характерні риси підприємця

До підприємницької діяльності висуваються багатогранні економічні, соціальні, правові й навіть політичні вимоги.

Підприємець має успішно вести справи на своїй фірмі, тобто його призначення — наповнювати ринок новими товарами і послугами, до того ж за якомога низькими цінами. Це вимагає від нього новаторського підходу.

Тому діяльність підприємців має бути ефективною і корисною. По‑перше, підприємець особисто зацікавлений у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По‑друге, підприємець може швидше і з меншими зусиллями задовольняти суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається вгадати цей попит ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше, ніж його конкуренти. По‑третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими витратами для суспільства. Отже, підприємець виконує важливу суспільну функцію, його діяльність необхідна будь‑якому суспільству.

Великої ваги у цьому зв’язку набуває чітке визначення правового статусу підприємця, тобто його прав, обов’язків і відповідальності, особливо визначення правового статусу підприємця в умовах формування підприємницького сектору. Зокрема це насамперед стосується України, де підприємництво робить лише перші кроки і нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня. Більше того, підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва, таку, що пов’язана з шахрайством, протизаконними діями тощо. Все це потребує розроблення законодавчих актів, у яких були б визначені права, обов’язки та відповідальність підприємців.

Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування визначені певні права, обов’язки і відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності.

Розглянемо детальніше правовий статус підприємця, тобто його права, обов’язки та відповідальність.

Права підприємця. Право — це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

створювати для здійснення підприємницької діяльності буд‑які види підприємництва;

купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);

самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

отримувати будь‑який необмежений за розмірами особистий дохід;

брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки підприємців. Обов’язки — це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню. Основні обов’язки підприємців полягають у тому, щоб:

укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця. Відповідальність — це правове та етичне відношення підприємців до суспільства (до господарюючих суб’єктів, до споживачів тощо), яке характеризується виконанням правових норм (правил).

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;

за охорону навколишнього середовища;

за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

за заподіяну шкоду і збитки.

Суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості й немає перспектив для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і в порядку, передбачених законодавством.

Тому очевидно, що не варто займатися підприємницькою діяльністю людині, яка не схильна до сумлінної праці, ігнорує свої права, не виконує відповідні обов’язки, не несе ніякої персональної відповідальності, не відчуває необхідності постійно вчитися і поповнювати свої знання, не має особистого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів, не здатна до самопожертви заради свого бізнесу. Справжній і відчутний підприємницький успіх не прийде до людини, котра не вірить у себе, свою підприємницьку ідею, ставиться з підозрою до людей і не здатна на повагу, партнерство і дружбу, не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю, не сприймає чужих думок і пропозицій.

За останні десятиліття в розвитку підприємництва відбулися якісні зміни, оскільки з'явився новий напрям підприємництва — інтрапренерство.

Інтрапренерство — діяльність підприємства з метою досягнення своїх цілей на основі використання можливостей підприємництва

Інтрапренерство з'являється в межах конкретної організації (підприємства) у разі створення там належних умов для розвитку новаторських підприємницьких ідей при одночасному забезпеченні всіма ресурсами для їх реалізації. Його можна розглядати як діяльність на основі інтеграції підприємницьких можливостей працівника й підприємства.

Інтрапренерство включає два елементи:

Перший елемент інтрапренерства — дух підприємництва, а саме:

— основні цінності — новаторство, динамізм, розвиток;

— стимулювання творчого розвитку співробітників;

— організаційна культура — створення умов для творчої праці.

Другий елемент — це механізм підприємництва, тобто:

— наявність ресурсів для підприємництва;

— можливості створення підприємницької структури;

— організаційні форми взаємодії, які враховують спільні інтереси базового підприємства й інтрапренерства.

Для розвитку інтрапренерства на діючому підприємстві необхідно забезпечити дух підприємництва й механізм реалізації його можливостей, розробити заходи, що створюють умови для підприємницької діяльності.

1.4. Роль підприємництва в розвитку суспільства

Розуміння сутності підприємництва пов’язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого.

По‑перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

По‑друге, розвиток підприємництва створює “поживне середовище” для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко‑технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

По‑третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

По‑четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов’язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

По‑п’яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво — необхідна умова досягнення економічного успіху.

Сутність підприємництва розкривається також, виходячи з тієї ролі, яку воно відіграє в суспільстві. Оскільки це поняття багатоаспектне, то кожна з його граней займає своє місце. Отже, роль підприємництва полягає насамперед в тому, що воно виступає каталізатором економічного розвитку. Зміни в структурі економіки, зростання конкуренції стимулюють інвестиційну діяльність, а також створення нових підприємств. Інвестиції, у свою чергу, сприяють зростанню як сукупного попиту, так і пропозиції. Отже, створення нових підприємств одночасно означає і зростання попиту на матеріально трудові ресурси, і зростання ринку нових товарів, тобто сприяє прискоренню темпів економічного розвитку суспільства в цілому.

При переході до ринкової економіки роль підприємництва як стимулюючого фактора виробництва є незаперечною і найефективніше спрацьовує за наявності приватної власності на засоби виробництва. Підприємець наповнює економічним змістом власне виробництво, що стає перспективою для всього трудового колективу у вирішенні його життєвих потреб. Реалізація задумів, передбачених бізнес-планом та бізнес-проектами, сприяє нагромадженню капіталу, і, відповідно, стає передумовою розширення виробництва, підвищення його ефективності.

Разом з тим створення нових підприємств дає змогу значно збільшити кількість робочих місць, тобто сприяє вирішенню такої важливої проблеми, як підвищення рівня зайнятості працездатного населення шляхом розширення ринку праці.

Підприємництво зумовлює зміни у структурі економіки, і це випливає з інноваційної моделі поведінки підприємця. За сутністю підприємець зорієнтований на розвиток сучасних і перспективних напрямів господарювання, віддача від яких обіцяє перевищити середні показники економіки в цілому. Прагнення до комерціалізації нововведень і швидка реакція на потреби ринку дають імпульс для розвитку наукомісткого виробництва. Підприємець таким чином закладає фундамент для майбутніх прогресивних зрушень в економіці.

Розвиток підприємництва сприяє розвитку конкуренції, хоч цей процес взаємопов'язаний. Підприємець стимулює господарську активність, змушує великі негнучкі фірми швидше обновляти й модернізувати свою продукцію та матеріально-технічну базу підприємства.

Роль підприємництва відслідковується в стимулюванні підприємств раціонально використовувати ресурси, оскільки діяльність підприємця завжди пов'язана з ризиком, що змушує глибоко продумувати альтернативні варіанти ефективного господарювання й прийняття оптимальних рішень.

В психологічному плані підприємництво забезпечує високі стимули до праці через усвідомлення свободи у своїй діяльності й одержання особистої вигоди та інтересу, а також через самоутвердження в суспільстві.

Саме підприємницький інтерес як основа відносин ініціативи суб'єкта підприємницької діяльності є внутрішнім чинником мотиваційного механізму всієї діяльності підприємця, який визначає зміст і спрямованість його функціонування. Підприємницький інтерес фіксує всі основні характеристики майбутньої ініціативи, що виявляється через взаємовідносини суб'єкта підприємницької діяльності з іншими суб'єктами ринкового середовища.

1.5. Взаємозв'язок бізнесу й середовища

Підприємництво ґрунтується на бажанні та ідеї, реалізація якої відбувається в ринковому середовищі: видимому (прозорому), невидимому (тіньовому), зовнішньому й внутрішньому (рис. 1.4).

Підприємницьке середовище — це економічна обстановка, яка визначає характер і масштаби ринкових відносин, грошові можливості населення, наявність вільних робочих місць тощо; політична ситуація, яка забезпечує стабільність у державі; правове середовище, що характеризує законодавчо-нормативне поле підприємницької діяльності; соціально-культурне середовище, яке визначає переборення стереотипів суспільної свідомості, інертного мислення, формування моральних і релігійних норм, що безпосередньо впливають на спосіб життя споживача; технологічне середовище, яке відображає рівень науково-технічного розвитку, що впливає на підприємництво; фізичне (географічне) середовище, що характеризує природо-кліматичні умови, в яких проходить підприємництво, а також комунікаційні засоби і шляхи сполучень; інституціональне організаційно-технічне середовище, що включає різноманітні інститути, за допомогою яких підприємець може налагоджувати ділові взаємовідносини чи проводити комерційні операції.

Рис.1.4. Складові зовнішнього підприємницького середовища

Крім того, підприємництво функціонує в ринковому середовищі, що уособлює всю масу споживачів, конкурентів і контрагентів певного суб'єкта підприємницької діяльності. Таким чином, ринкове середовище виступає як елемент мікросистеми у вигляді сукупного ринкового суб'єкта, внаслідок чого інтереси на ринковому полі є досить суперечливими та мінливими, що зумовлює атмосферу невизначеності, непередбачуваності та ризикованості. Саме в таких умовах доводиться функціонувати суб'єкту підприємницької діяльності.

Підприємницькі структури повинні ефективно реагувати на зміни зовнішнього оточення, щоб досягти мети, оскільки підприємництво як процес є відкритою системою, яка залежить від взаємного обміну ресурсів і результатів діяльності із зовнішнім світом, одночасно впливаючи на нього. Ефективність цього взаємопов'язаного впливу свідчить про рівень розвитку підприємництва, ступінь його досконалості.

Траєкторія вітчизняного підприємництва сьогодні обмежується коливанням маятника від кримінально-тіньового до підприємницько-інноваційного типу поведінки суб'єктів господарювання.

Для забезпечення стійкості ділового зростання й перспективи діяльності підприємець повинен враховувати сучасні тенденції та фактори, які впливатимуть на розвиток економіки й, відповідно, підприємництва в найближчі роки.

На рис. 1.5 представлено спектр найвагоміших факторів, які будуть визначати умови підприємництва нового століття.

Рис. 1.5. Сучасні фактори впливу на розвиток підприємництва

1.6. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД)

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД)є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікацію розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 4 травня 1993 року «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».

КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики.

Впровадження КВЕД забезпечує:

- проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

- реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

- застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі;

- можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Об'єктами класифікації в КВЕД є всі види економічної діяльності господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб).

Економічна діяльність - це процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг.

Вид діяльностімає місце тоді, коли об'єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

Галузь - це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

Для опису економіки держави Класифікацію видів економічної діяльності побудовано так, що виділені об'єкти охоплюють усі або майже всі види діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства:

- Сільське господарство, мисливство та лісове господарство.

- Рибне господарство.

- Добувна промисловість:

• видобування енергетичних матеріалів;

• видобування неенергетичних матеріалів.

- Обробна промисловість:

• харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів;

• текстильна промисловість та пошиття одягу;

• виробництво шкіри та шкіряного взуття;

• виробництво деревини та виробів з деревини;

• целюлозно-паперова промисловість;

• видавнича справа;

• виробництво коксу, продуктів нафто перероблення та ядерного палива;

• хімічне виробництво;

• виробництво гумових та пластмасових виробів;

• виробництво інших неметалевих мінеральних виробів;

• металургія та оброблення металу;

• виробництво машин та устаткування;

• виробництво електричного та електронного устаткування;

• виробництво транспортного устаткування;

• інше виробництво, не віднесене до інших угрупувань.

- Виробництво електроенергії, газу та води.

- Будівництво.

- Гуртова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту.

- Готелі та ресторани.

- Транспорт.

- Фінансова діяльність.

- Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам.

- Державне управління.

- Освіта.

- Охорона здоров'я та соціальна допомога.

- Колективні, громадські та особисті послуги.

- Послуги домашньої прислуги.

- Екстериторіальна діяльність.

Підприємницька діяльність включає будь-які види діяльності (рис. 1.6).

Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний та інвестиційно привабливий шлях до справжнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від зародження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання економічного ефекту. Результати дослідження зарубіжних економістів свідчать про те, що серед промислових видів бізнесу швидкозростаючими напрямками є: виробництво комп'ютерів, оргтехніки, упаковки, фармацевтичних товарів, засобів зв'язку.

Виробниче підприємництво — це діяльність, яка безпосередньо пов'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.

Існують дві форми виробничого підприємництва:

1.Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

2.Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий (раніше не існуючий) товар або товар з принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.

Види виробничої підприємницької діяльності:

- основні;

- допоміжні.

До основних відносять види виробничої підприємницької діяльності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого або індивідуального). Функція виробництва є для підприємця провідною.

Рис. 1.6. Види підприємницької діяльності

Серед допоміжних розрізняють види підприємницької активності, які обслуговують, супроводжують виробництво (наприклад, інноваційна, науково-технічна, інформаційна, інжинірингова, конструкторська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність, виробниче споживання товарів та послуг, збут продукції).

У сучасних умовах підвищується значення інноваційного підприємництва як процесу створення та комерційного використання техніко-технологічних нововведень. Як правило, основою підприємницької діяльності є нововведення в області продукції або послуг, що дозволяє створити новий ринок, задовольнити нові потреби. Інновації слугують специфічним інструментом підприємництва.

Сучасна економічна наука виділяє три основні види інноваційного підприємництва:

1. Інновація продукції. Це процес оновлення внутрішнього потенціалу підприємства, що забезпечує виживання фірми, підвищення обсягу прибутку, розширення частки на ринку, утримання клієнтури та ринкового становища, створення нових робочих місць, підвищення престижу.

2. Інновація технології. Це процес оновлення виробничого потенціалу, спрямований на зростання продуктивності праці і економію енергії, сировини та інших ресурсів, що у свою чергу дає можливість збільшити обсяг прибутку фірми, удосконалити техніку безпеки, провести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно використовувати інформаційні системи.

3.Соціальні інновації. Це загальний процес планомірного покращання гуманітарної сфери підприємства. Застосування інновації такого роду розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал підприємства для досягнення поставлених цілей, зміцнює довіру до соціальних-зобов'язань підприємства перед працівниками та суспільством в цілому.

Інноваційне підприємництво пов'язане з вкладом інвестицій у створення та використання нової науково-технічної продукції з метою отримання прибутку та соціального забезпечення. Ця форма підприємництва має підвищений ризик, обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату. Саме тому інноваційне підприємництво у розвинутих країнах носить назву - венчурний (ризиковий) бізнес.

У 80-90 рр. у країнах з розвинутими ринковими відносинами виникли нові тенденції розвитку інноваційного підприємництва, зокрема:

1) активізація малого бізнесу, венчурних фірм;

2)з'явився новий різновид фінансового капіталу - венчурний капітал;

3)виникла широка мережа технопаркових структур, що стали організаційними формами інноваційного підприємництва;

4)у розвинутих країнах поряд з проведенням державної науково-технічної політики створена державна система економічного стимулювання і підтримки венчурного бізнесу.

У розвитку інноваційного підприємництва підвищується значення малих підприємств, успіх яких у даній сфері обумовлюється такими причинами:

- поглиблення спеціалізації при проведенні наукових розробок призводить до того, що деякі малі фірми спроможні навіть конкурувати з великими компаніями, маючи обмежений обсяг фінансових ресурсів;

- малі підприємства займаються розробками і освоєнням інновацій у тих областях, які вважаються для великих фірм або неперспективними, або високоризиковими;

- на відміну від великих фірм малі підприємства охоче беруться за розробку та освоєння оригінальних нововведень;

- у великих організаціях, як. правило, розробкою, впровадженням, виробництвом та збутом нової наукомісткої продукції займаються окремі спеціалізовані підрозділи, так само і відповідальність за кожний етап переходить від одних груп до інших, тоді як у малих підприємствах усі ці етапи інноваційного процесу об'єднуються під керівництвом однієї особи, що прискорює отримання кінцевого результату інноваційної діяльності;

- виробничу діяльність малих інноваційних підприємств відрізняє їх вузька предметна спеціалізація, що передбачає концентрацію зусиль і засобів на заключних стадіях створення нововведень і на перших етапах розповсюдження. Це означає, що фактично підприємство починає науково-виробничу діяльність відразу з дослідно-конструкторських розробок, мета яких - досягти високої технологічності виробів та швидко налагодити його промислове виготовлення;

- рівень витрат на науково-дослідні та конструкторські роботи у малих високотехнологічних підприємствах нерідко у декілька разів перевищує аналогічний показник великих організацій, що сприяє їх більш швидкій і ефективній появі на ринку інновацій.

Венчурні фірми - це невеликі інноваційні підприємства, але дуже гнучкі, ефективні суб'єкти господарювання, які створюються з метою апробації, доробки, доведення до промислової реалізації "ризикових" інновацій. У деяких випадках венчурні фірми можуть виступати як тимчасові організаційні структури, які створюються для розв'язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження венчури отримали у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробок.

Головними складовими венчурного капіталу є не державні кошти, а вільні фінансові ресурси великих компаній, комерційних організацій. На відміну від великих компаній, венчурні фірми мають менший обсяг витрат, менший фінансовий ризик при отриманні негативного результату, а також можливість залучення більш потужних підприємств до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень та початку стадії промислового освоєння нових розробок.

Нині на венчурний бізнес припадає чотири п'ятих усіх винаходів та нововведень. Венчурні фірми створюються на договірних засадах на кошти, отримані шляхом об'єднання, як правило, декількох юридичних або фізичних осіб, або на кредити чи вклади великих компаній, банків. Для створення венчурної фірми необхідна наявність таких умов: ідеї нововведення (нового виробництва, технології, послуги); суспільної потреби у реалізації проекту; підприємця, здатного на основі перспективної ідеї організувати нову фірму; "ризикового" капіталу для фінансування.

На відміну від інших форм інвестування, інвестування у венчурний бізнес має такі характерні особливості:

- фінансові ресурси вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, відповідно, інвестори йдуть на значний ризик. У випадку невдачі вони можуть втратити чимало коштів. Таке "ризикове" вкладання коштів підприємцями обумовлюється їхньою вірою в успіх венчурного бізнесу, відсутністю умов для власних досліджень та комерційної реалізації перспективної технології;

- участь інвестора в статутному капіталі фірми (як правило, частка не перевищує 50%), тобто "ризиковий" капітал розміщується не як кредит, а у вигляді пайового внеску в статутний капітал фірми. Інвестори мають право на отримання прибутку підприємства, що фінансується;

- активна позиція інвестора в управлінні фірмою, у яку вкладений капітал, оскільки він особисто зацікавлений в успіху венчурного підприємства. У зв'язку з цим ризикові інвестори часто не обмежуються вкладанням коштів, а надають різні управлінські, консультаційні та інші ділові послуги венчурній фірмі, але при цьому не втручаються в оперативне керівництво її діяльністю.

Венчурні фірми можуть створюватись у двох організаційних формах: самостійні венчурні фірми та фірми, які входять до структурного середовища великих компаній (підрозділи корпорацій). Рішення про створення внутрішнього венчура приймається керівництвом компанії, і його діяльність контролюється керівником.

У Західній Європі швидко розвивається ринок венчурного капіталу у Голландії, Німеччині, Італії.

Особливу роль серед структур, що підтримують розвиток інноваційної діяльності, відіграють технопаркові структури, які перетворюють вхідні ресурси (основні і оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги. Технопаркові структури можуть розрізнятись за структурою та обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг, розміщуватись в одній невеликій будівлі і надавати 2-3 види послуг до технополісів або регіонів науки, що займають значний простір і є складними регіональними економічними комплексами з інноваційною орієнтацією.

Залежно від складності та масштабності інноваційної діяльності існують такі види технопаркових структур:

- інкубатор;

- технологічний парк;

- технополіс;

- регіон науки і технологій.

Інкубатор— це центр допомоги новостворюваним підприємствам, який є багатофункціональним комплексом, орієнтованим на реалізацію широкого спектру інноваційних послуг.

Технологічний парк— це велика технопаркова структура, яка є науково-виробничим територіальним комплексом. Технопарк — комплекс юридично і економічно самостійних, функціонально об'єднаних навколо великого центру наукових, проектно - конструкторських, технологічних, освітніх, фінансових, інформаційних та інших закладів і промислових підприємств (переважно малих і середніх) із спільним використанням земельної ділянки та інфраструктури, діяльність яких скоординована єдиним інноваційним процесом.

Технополіс— це науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста, в економіці якого значну роль відіграють технопарки та інкубатори. Нові товари і технології, розроблені у наукових центрах, використовуються для рішення усього комплексу соціально-економічних проблем міста. Технополіси можуть бути утворені як на основі нового будівництва міст, так і на базі реконструйованих. Особливістю технополісу порівняно з технопарком є наявність житлової зони.

Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої збігаються з межами цілого адміністративного району. У регіоні науки і технологій функціонують великі наукові заклади і промислові підприємства, що спеціалізуються на виробництві наукомісткої продукції. У цей комплекс входять також виробнича і побутова інфраструктура, малий і середній бізнес, фонди і фінансові інститути, зони відпочинку, культурні заклади та ін. На перспективність такого регіону впливають природні умови. Регіон науки і технологій може включати у себе технополіси, технопарки, інкубатори, а також широку інфраструктуру, яка підтримує наукову і виробничу діяльність.

Основу комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності - товар - продаж - валовий дохід - фінансовий результат.

Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.

Об'єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошових коштів, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності - придбання фінансових ресурсів - продаж - валовий дохід - фінансовий результат.

Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.

• ⇐ Назад
• 123
• Далее ⇒