Тема 4. КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

4.1. Сутність і види кредитів

4.2. Процес кредитування

4.3. Кредитний ризик банку та способи його зниження

4.4.Оцінювання кредитоспроможності позичальника

4.5.Особливості довгострокового кредитування

4.6.Операції міжнародного кредитування

Сутність і види кредитів

Кредит виник із потреб розвитку товарно-грошових відносин. Його об’єктив­ною основою є рух вартості у сфері обміну. Потреба в кредиті спричинена нерівномірністю кругообігу індивідуальних капі­талів — він вирішує протиріччя між нагромадженням тимчасо­во вільних коштів в одних економічних суб’єктів і потребою в них у інших. Банк як посередник грошового ринку акумулює тимчасово вільні кошти, формуючи з них фонд позичкових ре­сурсів (позичковий капітал), і надає його в тимчасове користу­вання особам, що потребують залучення додаткових фінансо­вих ресурсів.

Кредитні операції в країнах з ринковою економікою здійсню­ються згідно з такими принципами:

· Принцип строковості — припускає, що між моментом ви­дачі позички і моментом її погашення завжди існує певний про­міжок часу, зазначений у кредитному договорі.

· Принцип поверненості — виходить з того, що надана на визначений термін позичка має бути повернута позичальником кредиторові.

· Платність кредитування — обумовлена його метою — одержанням певного розміру доходу, що враховує ступінь ри­зику.

· Принцип забезпечення позички — виник як спосіб зни­ження кредитного ризику. Щоб забезпечити повернення позичок, банки, як правило, вимагають від своїх клієнтів матеріальних га­рантій повернення позичок.

· Принцип цільового використання кредитних ресурсів випливає з ролі, яку кредит відіграє в економічному житті. Конт­роль і облік цільового спрямування позиченого капіталу дає змо­гу точніше прорахувати ризик і прибутковість за позичкою.

Роль кредиту виражена в його функціях:

· розподільчій — розподіл позичкового фонду країни на ос­нові поверненості;

· емісійній — створення кредитних засобів обороту і замі­щення готівки;

· контрольній — контроль за ефективністю діяльності гос­подарських суб’єктів, прискорення технічного прогресу. Реалізу­ється шляхом контролю за фінансовим станом позичальника, до­триманням принципів кредитування.

Суб’єктами кредитних відносин виступають кредитор і по­зичальник. Кредитором можуть бути спеціальні кредитні органі­зації, насамперед банки, а також, гаранти, фонди та уряди. Кре­дитором банку може виступити також і фізична особа, що придбала випущену банком облігацію. Позичальниками можуть виступати фізичні та юридичні особи (підприємці, фірми, держа­ва, окремі громадяни).

Об’єктом кредитних відносин завжди є кошти, надані в по­зичку. Важливою умовою надання кредиту є наявність у креди­тора кредитних ресурсів, а їхній обсяг у конкретного банку ви­значає його кредитний потенціал.

Кредитний потенціал банку — величина мобілізованих бан­ком грошових ресурсів за мінусом створених ним резервів лікві­дності. На кредитний потенціал банку впливають взаємопов’язані фактори:

· загальна сума мобілізованих грошових ресурсів;

· структура зобов’язань банку (депозитів і позикових коштів);

· нормативи обов’язкових резервів та режими їх використан­ня, встановлені НБУ.

За тривалу історію кредитування банки для ефективнішого управління кредитними операціями розробили різноманітні сис­теми групувань позичок на основі визначеного критерію.

За видами кредитів насамперед виділяють банківський і комерційний кредит. Банківський кредит надається банками в грошовій формі. Комерційний кредит — це кредит підприємни­цький, наданий одним підприємцем іншому, як правило, в товар­ній формі, у вигляді відстрочки платежу і найчастіше оформле­ний векселем. Консорціумний (синдикований) кредит — вели­кий за розміром кредит, наданий об’єднанням кредитних орга­нізацій.

За видами позичальників усі кредити можна розподіли­ти на:

• кредити юридичним особам (бізнес-кредити),

• кредити фізичним особам (персональні або споживчі).

Під час аналізу кредитів, наданих юридичним особам, викори­стовується нова єдина класифікація клієнтів, що ґрунтується на виділенні резидентів, форм власності та виду їхньої діяльності (фінансової, комерційної, некомерційної).

За характером фінансування абсолютно переважають кредити, надані на комерційній основі, тобто за ринковими ста­вками позичкового відсотка. Кредити сприяння широко викори­стовуються міжнародними кредитними організаціями, напри­клад, такими як Всесвітній банк. Вони видаються окремим країнам, що розвиваються, на пільгових умовах (під відсоток, нижчий за ставку міжнародного міжбанківського ринку і на три­валий термін). У вітчизняній банківській практиці такі кредити надаються, як правило, соціально-економічно значущим галузям або окремим пріоритетним державним підприємствам. Найчас­тіше під цю категорію підпадають кредити, надані для сільсько­господарських позичальників.

За термінами погашення позички можуть бути: безстро­ковими, до запитання та строковими:

• короткострокові — до 1 року;

• середньострокові — від 1 до 5 років (в Україні — до 2— 3 років);

• довгострокові — понад 3—5 років.

У загальній сумі кредитних вкладень КБ України переважа­ють короткострокові кредити — їх частка становить понад 70%.

За розмірами банки диференціюють позички самостійно залежно від об’ємів власних кредитних ресурсів і якісного складу своєї клієнтської бази. Однак максимальні розміри позичок регу­люються нормативами НБУ.

За цілями використання виділяються об’єкти кредиту­вання.

Споживчий кредит надається головним чином фізичним осо­бам на купівлю товарів тривалого споживання, купівлю або ре­монт житла, здобуття освіти, відпочинок і т. п. У сучасних умо­вах з його допомогою може задовольнятися і поточний спожив­чий попит клієнта при купівлі товарів за допомогою кредитних карток.

Усі інші форми кредитів можна об’єднати в групу позичок ви­робничого призначення. Позички виробничого призначення пов’язані з нагромадженням товарно-матеріальних цінностей і фінансуванням виробничих витрат.

За видами забезпечення кредити поділяються на незабез- печені і забезпечені. Незабезпечені позички (бланкові) оформ­ляються тільки договором без додаткових гарантій і застави, тобто незабезпечені кредити — це кредити, надані добре відо­мому банку, першокласному позичальнику, як правило, на ко­роткий термін.

У вітчизняній банківській практиці забезпечення кредиту є обов’язковим. Якщо банк надає незабезпечений чи недостат­ньо забезпечений кредит, він повинен формувати під нього вели­кий резерв, що зменшує розмір кредитних ресурсів і невигідно банку.

Процес кредитування

Увесь процес кредитування, що здійснюється комерційними банками можна розподілити на декілька етапів.

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позича­льника та об’єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи, що накопичуватимуться в кредитній справі пози­чальника:

· анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком;

· копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздат­ність (для фізичних осіб) клієнта;

· копію статуту та свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію);

· копії ліцензій, передбачених законодавством;

· техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кре­дитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат і надходжень на весь термін користування позикою;

· копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріаль­них цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декла­рації тощо;

· завірені податковою адміністрацією форми бухгалтерської звітності на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, за необхідності — розшифровка окремих статей балансу;

· документи, що стосуються забезпечення кредиту;

· довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків по­зичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами;

· відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

У разі необхідності позичальник подає внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про де­біторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні де­кларації, документи про оренду приміщень та ін.

Після ознайомлення з документами працівник банку прово­дить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що до­зволяє з’ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і відсотків. На цьому етапі банк приділяє увагу достовір­ності документів та інформації, на основі яких вирішується пи­тання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності кліє­нта. Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важ­ливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бух­галтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з’ясувати деякі питан­ня, що не були розглянуті під час попередньої співбесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Банк визначає па­раметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі й по­гашення кредиту, забезпечення, рівень відсотка, інші моменти. Розробляється також графік погашення кредиту відповідно до строків оборотності того виду капіталу, на формування якого ви­дається позичка. Після закінчення роботи щодо структурування кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієн­ту надаються пропозиції за умовами майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в креди­тній заявці. Зближення позицій банку та клієнта і досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди за всіма питаннями підписується кредитний договір та строкове зобов’язання. Строкове зобов’язання являє собою юри­дичний документ, який є основою для погашення кредиту.

Четвертий етап. Відбувається надання кредиту, а також здійс­нюється контроль за виконанням умов кредитного договору. Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформ­ляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Оформлені згідно з бан­ківськими вимогами документи передаються в обліково-операцій­ний відділ для виконання. У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку по­зичальника номер рахунка, а також загальні рекомендовані й дода­ткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особо­вого рахунка в книзі відкритих рахунків.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимо­гами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунка пози­чальника. Погашати кредит можна одночасно або частинами. По­зичальник за узгодженнями із банком може достроково поверну­ти отриманий кредит.

Умови кредитної угоди

Умови кредитної угоди — вимоги, що пропонуються учасни­кам угоди щодо об’єктів кредиту, його забезпечення, об’ємів, стро­ків та вартості кредиту, що відбивають принципи кредитування. Мають як економічний, так і юридичний характер. Юридичною основою надання кредиту є кредитний договір, що регулює відно­сини сторін. Відповідно до банківського законодавства для здійс­нення кредитування позичальникові відкривається позичковий ра­хунок. Конкретизація економічних умов угоди може бути переві­рена самим банком у спеціальній Інструкції з кредитування відпові­дно до міжнародної термінології — кредитному меморандумі.

У кредитному меморандумі, виходячи з вимог загальної кре­дитної політики банку, встановлюються певні обмеження на умо­ви висновку кредитної угоди з:

· учасників угоди;

· мети кредитування;

· суми кредиту;

· строків видачі та погашення кредиту;

· ціни кредиту;

· забезпечення кредиту;

· умов погашення позичкової заборгованості.

Учасники кредитної угоди — сторони, зазначені в договорі: кредитор (чи кредитори) і позичальник (чи позичальники). Біль­ше двох учасників угоди, наприклад кредиторів, може бути у ви­падку надання консорціумного кредиту на велику суму декілько­ма банками. Обмеження стосуються, як правило, позичальників — юридичних і фізичних осіб. Так, окремі банки кредитують тільки юридичних осіб, серед яких теж можуть ви­значатися певні обмеження: виключення позичальників, що представляють окремі галузі чи форми власності, у випадку під­вищеного кредитного ризику.

Метакредитування вказується обов’язково, що обумовлено функціями кредиту і принципами кредитування.

Сума кредиту встановлюється в рахунок лімітів банку, нор­мативів кредитування НБУ, заявки позичальника, вартості і лік­відності застави, кредитоспроможності позичальника.

Строки на які надається кредит, у кожному кредитному до­говорі встановлюються відповідно до поданої заявки. Обмеження можливе в рамках загальної кредитної політики банку. Спеціаль­ним пунктом вказуються дати початку і припинення дії договору. Під датою видачі кредиту (вступу в дію договору) вважають дату перерахування коштів з рахунка банку на рахунок позичальника. Дія договору припиняється після надходження в банк від позича­льника всієї суми основного боргу, нарахованих відсотків і не­устойки, штрафів або пені (якщо вони призначалися).

Умови погашення позички — це визначення ефективного способу виконання позичальником своїх зобов’язань. Таких схем у міжнародній і вітчизняній банківській практиці досить багато, але всі вони побудовані на декількох принципах:

· одноразовим погашенням основного боргу і відсотків за позичкою наприкінці терміну (короткострокові кредити);

· відсотки виплачуються регулярно (щомісяця, щокварталу, щорічно), а погашення позички відбувається наприкінці терміну однією сумою;

· позички на виплату (ануїтетні) — погашення здійснюєть­ся рівномірними частками (річна сума відсотків і частки пога­шення); суми погашення зростають в обсязі накопичених відсот­ків або погашення здійснюється частками, що скорочуються, виключаючи частину основного боргу і частину відсоткової су­ми. Погашення основного боргу нараховується рівними частка­ми, а річна сума знижується на зекономлені відсотки.

Ціна кредиту відбиває принцип платності при кредитуванні, а формою оплати є відсоткова ставка. Відсоткові ставки можуть бути твердими (фіксованими) або змінними (такими, що коли­ваються відповідно до ринкової кон’юнктури під час користу­вання позиченими грошима). Виділяють також ставки міжбанків ського кредитного ринку. У міжнародній практиці відомі ставки:

LIBOR-пропозиція на Лондонському міжбанківському рин­ку. Вона є базовою для міжнародних фінансових ринків;

KIBOR-ставка Kiev Interbank;

МІВОR-ставка Moskov Interbank;

FІВОR-ставка фондової біржі у Франкфурті-на-Майні;

РІВОR-ставка Паризького міжбанківського ринку.

Інформація про зміну відсоткових ставок регулярно публіку­ється в пресі.

Плата за користування позичкою може нараховуватися з викори­станням простої ставки відсотка (при короткострокових позичках і одноразовому погашенні наприкінці терміну) або з використанням складного відсотка в разі довгострокового кредитування.

Визначення розміру суми, що погашається (нарощеної суми), з використанням простої ставки відсотка:

Z = K ∙ (1 + m ∙ y / 100 %)

де Z – нарощена сума кредиту;

К – розмір наданої позички;

у — річна ставка відсотків, %;

т — термін, за який виплачуються відсотки.

Якщо в кредитному договорі передбачається коливання ставки відсотків протягом терміну кредиту, то розмір відсотко­вої суми, що погашається, визначиться за формулою:

де m₁ у₁; m₂ у₂.... т_т у_т — часові проміжки з відповідною їм річ­ною ставкою відсотка.

Розмір відсоткових ставок визначається таким чином, щоб пла­та за кредит покривала витрати банку і забезпечувала одержання необхідного рівня доходу. Залежить від:

· ставки рефінансування центрального банку;

· вартості кредитних ресурсів;

· характеру кредитної угоди;

· ризику погашення наданого кредиту;

· форми забезпечення повернення кредиту тощо.

Мінімальна відсоткова ставка називається базисною (у між­народній практиці — «prame rate» — відсоткова ставка для пер­шокласних позичальників).

Відсоткова ставка за кредит може переглядатися банком протягом дії кредитного договору (якщо це передбачено). Зміна відсоткової ставки оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. Нарахування і стягнення відсотків авансом у момент видачі кредиту не допускається. Методика нарахування відсотків регулюється нормативними положен­нями НБУ.

Забезпечення кредиту — один з найнадійніших способів зниження ризику неповернення кредиту. Забезпечення не гаран­тує погашення позички, але зменшує ризик, тому що у випадку банкрутства позичальника банк стає привілейованим кредитором. У кредитному договорі має бути зазначений спосіб забезпечення повернення кредиту.

Для забезпечення позички можуть використовуватися різні види активів і документів, які можна легко реалізувати. Пропо­нована банку в якості забезпечення застава має бути прийнятна і достатня. Прийнятність застави характеризує її здатність до тривалого зберігання, швидкість реалізації і стабільність спо­живчого попиту на неї (її якісні характеристики). Достатність застави характеризує її кількісну сторону. Вартість майна, що закладається, повинна перевищувати суму виданого кредиту з та­ким розрахунком, щоб банк міг погасити (при реалізації закладе­ного майна) з її вартості не тільки основний борг за виданим кре­дитом, а й нараховані відсотки, судові витрати, витрати, пов’яза­ні з реалізацією застави та ін.

Заставодавцем може бути:

· з погляду суб’єкта відносин — сам позичальник а третя особа;

· з погляду права власності — власник майна або особа, що має на нього право господарського ведення або право оператив­ного управління ним.

До основних видів застави відносяться:

· застава на відповідальному зберіганні у позичальника (ви­користовується, якщо заставлене майно потребує специфічних умов зберігання, які не може забезпечити банк);

· застава з передачею майна кредитору, наприклад цінні па­пери;

· застава товарів в обороті;

· застава нерухомості — землі, будівлі і т. п.;

· застава майнових прав (табл. 4.1).

Страхування кредитів здійснюється в 2-х формах.

У першому випадку (страхування відповідальності позичальни­ків за непогашення кредитів) страхувальником виступає позичаль­ник, а об’єктом страхування є його відповідальність перед банком.

У другому випадку (страхування заставного забезпечення) страхувальник — банк, а об’єкт страхування — відповідальність позичальника перед банком.

У сучасній вітчизняній практиці при страхуванні кредитів ам­плітуда коливання сум, що страхуються, досить широка: деякі страхові компанії страхують 100% суми кредиту, але не страху­ють відсотки за користування кредитом; інші виплачують 50— 90% суми непогашеного кредиту і відсотків по ньому. Конкретна межа відповідальності встановлюється індивідуально і залежить від установленої практики, ризику, а також від коливань еконо­мічної кон’юнктури.

Табл. 4.1

У банківській практиці вітчизняних банків при прийнятті предметів забезпечення кредиту кредитний працівник повинен обов’язково враховувати таке:

· забезпечення повинно бути дійсним, тобто не суперечити закону і виникати з передбаченої в законі підстави;

· ринкова вартість предмета застави повинна перевищувати суму виданої позички не менше, ніж на 5—10% (на практиці приблизно 30%);

· застава повинна бути ліквідна, тобто легко реалізована. Поширені такі види застави: товарно-матеріальні цінності — майно на складі, у переробці, цінні папери;

· в разі зниження вартості застави чи зниження плато­спроможності позичальника в період дії кредитного договору банк має право вимагати від позичальника додаткового забез­печення.

• ⇐ Назад
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 141516
• 17
• 18
• 19
• 20
• Далее ⇒