Лекція 2. Структура ігрової діяльності
Ґрунтовність наукової теорії визначається запропонованою у її межах структурованістю (визначеністю структури) досліджуваного явища. Довідкові джерела засвідчують, що структура(латин. structura – взаєморозміщення, будова)— сукупність компонентів об'єкта, поєднаних між собою стійкою системою істотних зв'язків, що забезпечують його фізичну і функціональну цілісність. Кожен об'єкт є системою певної складності, елементи якої і характер взаємозв'язку між ними утворюють його структуру, що залишається незмінною при різних перетвореннях.
Логічний процес визначення компонентів структури досліджуваної цілісності називають ”структуруванням” (латин. struo – будую, зводжу). Необхідною умовою для структурування є внутрішня схожість елементів, що полегшує виділення в них спільної ознаки.
Аналіз досліджень свідчить, що основу психологічної структури ігрової діяльності дітей дошкільного віку можна простежити за працями учених, які розвивали концепцію культурно-історичного розвитку гри і її значення у формуванні психічних процесів і людської особистості (Л.Виготський, Д.Ельконін, О. Запорожець, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Г.Щедровицький та ін.). У контексті цих досліджень вчені розглядали сутність і структуру гри дошкільників, як такої діяльності, що істотно впливає на становлення психіки і особистісних якостей в онтогенезі.
За О. Леонтьєвим, структуру гри, як і будь-якої іншої діяльності, складають такі компоненти: мотив, мета, предметний зміст, дія, результат. Ці компоненти мають свою специфіку. Суть творчої гри в тому, що ця діяльність спрямована не на досягнення матеріального результату, а на реалізацію бажань. Вони не є конкретними, а розглядаються як узагальнені. У творчих іграх виявляється провідне бажання дитини – прилучитися до суспільного життя, а орієнтиром для неї виступає доросла людина. За змістом ці прагнення дитини є бажаннями бути схожою на дорослих у всій багатоманітності прояву особистості дорослої людини - її фізичних можливостей, особливостей статево-рольової поведінки, моральних якостей, інтелектуальних здібностей, професійного вияву тощо. Зважаючи на психологiчнi i фiзичнi можливостi дітей, ці бажання найповніше можуть реалiзуватися лише в уявнiй ситуацiї.
Думка про те, що провідний мотив гри міститься в бажанні дітей бути дорослими, як відзначалося раніше, зустрічається у психологів багатьох наукових напрямів, серед яких можна назвати Дж. Селлі, З. Фрейда, Д.Ельконіна та ін. З. Фрейд, зокрема, висловив таку думку: “Часто можна бачити, як діти повторюють у грі все те, що в житті має на них великий вплив, при цьому вони можуть відреагувати на силу впливу і, так би мовити, стати господарями становища. Проте, з іншого боку, досить ясно, що вся гра знаходиться під впливом бажання, яке домінує в їхньому віці, бажання стати дорослими і чинити так, як це роблять дорослі”.
Психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що в цілісному розвитку особистості бажання бути схожими на дорослих виявляється значно раніше. Ця тенденція полягає в тому, що спочатку (під кінець раннього віку) дитина намагається реалізувати бажання самостійно діяти з предметами, як це роблять тато, мама та інші дорослі найближчого оточення. Під кінець дошкільного віку з’являється бажання до серйозної, суспільно-значущої та суспільно-оцінювальної діяльність. Такою діяльністю, за оцінками дорослих, стає навчання.
Для гри мотив характерний також. “Перш за все гра... - це осмислена діяльнiсть, тобто сукупність осмислених дiй, об’єднаних єднiстю мотиву,” - писав Л. Рубінштейн. Мотиви – це внутрішні спонуки ігрової діяльності. Досліджуючи сутність гри, Л. Рубiнштейн виявив особливості її мотивації: ”мотив гри міститься не в утилітарному ефекті та матеріальному результаті, які звично дає дія в практичному неігровому плані, і не в самій діяльності безвідносно до її результатів, а в багатоманітних переживаннях, значимих для дитини сторін дійсності”. Переживання, викликані грою, спонукають діяльність свідомості – дитина прагне розібратися в своїх переживаннях, усвідомити вплив об’єктивних факторів.
Мотиви творчих ігор дітей є специфiчними. Вони зумовлені специфікою пізнавального змісту гри. Пізнавальним змістом (предметом)гри є доросла людина, її діяльність в суспільстві: хто вона, що робить, яким є результат дiяльностi, з якою метою здійснюється дiяльнiсть, з ким i як відбувається взаємодiя. Отже, мотиви творчих ігор спрямовуються на те, щоб діяти, як доросли люди. Оскільки у творчих іграх відбивається все розмаїття зв’язків людини з навколишнім середовищем, їх зміст безмежно широкий. Діти дошкільного віку граються в ігри побутової тематики (“гості”, “день народження”, “магазин”, “лікарня” тощо); в ігри, що зв’язані з професійною діяльністю дорослих людей (“учитель”, “лікарі”, “будівельники” та ін.); в ігри героїчної тематики, в яких відображають подолання труднощів (боротьба з природними і техногенними катастрофами, з бандитами, з “ворогами” тощо).
У психології підкреслено, що основними ”складовими” різних видів людської діяльності є дії, до того ж і слово ”діяльність” є однокореневим зі словом ”дія”. За поясненням О. Леонтьєва, дією називається процес, що підкоряється меті діяльності. Дії характерні для будь-якої діяльності: “Людська діяльність не існує інакше, як у формі дії або ланцюга дій. Трудова діяльність існує в трудових діях, навчальна діяльність – у навчальних діях...”, ігрова діяльність – в ігрових діях. У грi дiя спонукається прямою взаємодiєю з предметом. Отже, ігрові дії є важливою складовою ігрової діяльності. О.Леонтьєв виділяє цілеспрямовані дії “як складові конкретної діяльності,” відповідно до цього специфічні цілеспрямовані ігрові дії для конкретних видів ігор. Ігрова діяльність складається із логічно взаємопов’язаних дій – одна ігрова дія спонукає наступну. В грі як в активній, логічно побудованій діяльності дитини, дії взаємоузгоджені, підпорядковані одна одній. Оволодіння ігровими діями соціально опосередковане; воно, включаючи в себе знання дитини, її вміння, навички, здійснюється або за зразками з життя дорослих людей, або шляхом наслідування ігрових дій більш досвідчених учасників гри.
Для аналізу операцій ігрової діяльності, як і людської діяльності взагалі, важливим є аналіз предметних умов її здійснення. Більшість дитячих ігор розгортаються в певній предметній ситуації. За таких умов, зазначає О.Леонтьєв, крім аспекту “що повинно бути досягнуто”, дія має й свій операційний аспект – “як, яким способом це може бути досягнуто”. Цей спосіб ”визначається об’єктивно-предметними умовами” досягнення мети ігрової дії. Наприклад, у грі з елементами художньо-творчої праці виготовлення народних іграшок може бути різним – або діти їх роблять з глини, або з природних рослинних матеріалів, або з харчових продуктів. Ігрова дія в різних зовнішніх предметних умовах “має особливу якість, а саме: способи, якими вона здійснюється. Способи здійснення дії я називаю операціями”, - пише О.М. Леонтьєв.
Розрізнення дій та операцій є істотною складовою аналізу структури ігрової діяльності: “В контексті психологічного аналізу діяльності їх чітке розрізнення конче необхідне. Дії співвідносні цілям, операції – умовам. Припустимо, що ціль залишається тією ж самою, а умови, в яких вона здійснюється, змінюються; тоді змінюється лише операційний склад дії”.
За своїми мотивами гра дітей спрямована на реалiзацiю бажання бути такими, як доросли люди, результатом гри є задоволення бажань, радість перевтілення, одержаних почуттів, переживань, думок, iнтересiв, якi виникають в процесі гри. Проте за думкою В. Шадрікова, ”акцент уваги на переживаннях дійсно відображає важливу сторону гри, але було б помилкою нехтувати її результативною стороною. Результат гри, особливо в дошкільному віці, не кажучи про старший вік, визначає соціальний статус тих, хто грає, і тому слід так організувати гру, щоб гравці, не втрачаючи її чарівності, все більш усвідомлювали значення її результатів. Необхідно постійно звертати увагу не тільки на вектор “мотив – мета”, але й на вектор “мета – результат”.
Свідоме ставлення дітей до результату гри пов’язано зоцінюванням дій інших учасників гри та своїх власних. Ігрова діяльність детермінує формування самооцінки. Механізмом, який уможливлює функціонування фактора оцінки та самооцінки, як свідомого ставлення учасників гри до процесу та результату ігрової діяльності, є ігрові правила. Усвідомлення тріади “мотив-мета-результат” психологи вважають важливою передумовою оволодіння навчальною діяльністю”. Внутрішні зміни в пізнавальній ігровій діяльності, зміни мотиву, предмета та інших компонентів діяльності дитини обумовлюють формування й розвиток нових видів діяльності.
Серед тихчинників, що впливають на процес і результат ігрової діяльності, крім соціального оточення, вчені виокремлюють матеріальне середовище. Вся дослідники гри визнають: вже в ранньому дошкільному віці ігрова діяльність дитини спрямована на матеріальний предмет, ним вона визначається, а згодом опосередковується й регулюється його образом як суб'єктивним продуктом. Отже, матеріальні об’єкти, котрі репрезентуються середовищем, стимулюють ігрову діяльність дітей дошкільного віку. До таких об’єктів у дошкільному навчальному закладі належать, передусім, іграшки, якими вона користується в ігровій діяльності. Навіть на побутовому рівні можна пересвідчитися в тому, що іграшки є тим стимулом, що безпосередньо впливає на розгортання ігрової діяльності дітей дошкільного віку.
Аналіз гри, запропонований О. Леонтьєвим, С. Рубінштейном, Л.Виготським, Д. Ельконіним та іншими дослідниками цієї діяльності, виявив тенденцію до створення багатокомпонентної структурної ігрової діяльності. Враховуючи цю тендецію, Н. Кудикіною запропоновано багатовимірну теоретичну модель структури ігрової діяльності дітей дошкільного (див. рис 1).
Як провідні, в даній концепції структурної моделі гри обґрунтовуються такі компоненти: мотиваційний, цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний. Всі компоненти гри взаємопов’язані. Внутрішнє наповнення структурних складових ігрової діяльності зумовлює її видове розмаїття дитячих ігор.
Рис. 1. Модель структури ігрової діяльності
Розроблена модель структури ігрової діяльності є перспективною щодо розуміння розвитку ігор дошкільників, оскільки трансформація структурних компонентів творчої гри породжує інші види ігор і неігрові види діяльності дитини.
Доцільно також теоретичну модель структури ігрової діяльності взяти за основу для формування педагогічного супроводу ігровою діяльністю дітей. Цілеспрямоване здійснення педагогічного впливу на гру, як на складну багатокомпонентну систему, забезпечуватиме підвищення ефективності навчально-виховного процесу, в контексті якого діти реалізують ігрову діяльність.
Отже, гра – це системна, багатокомпонентна діяльність. Вона зумовлена пануючою в дитинстві потребою в пізнанні оточуючого світу і спрямована на її задоволення. Будучи активною формою пізнання оточуючої дійсності, гра є особливим видом діяльності, визначальною ознакою якого є уявна ситуація.
Для структурного аналізу ігрової діяльності важливим є врахуванняпредметних умов, або матеріального середовища її розгортання. Предметними умовами об’єктивно визначається спосіб досягнення мети ігрової діяльності, її операційний аспект.