світової літератури другої половини ХХ століття

 

1. Теоретичні засади постмодернізму. Основні поняття. Естетика школи «чорного гумору» (США) та історіографічної метапрози (Англія).

2. Явище магічного реалізму в літературі Латинської Америки. Творчість Хорхе Луїса Боргеса. Концепція культури, суспільства та людини в оповіданнях «Вавилонська бібліотека» та «Сад розбіжних стежок».

 

1. Постмодернізм – не тільки літературний напрямок, але й цілий комплекс філософських, науково-теоретичних і емоційно-естетичних уявлень. Насамперед, постмодернізм – це характеристика певного менталітету, специфічного способу світосприймання й оцінки як пізнавальних можливостей людини, так і його місця і ролі в навколишньому світі. Постмодернізм пройшов довгу стадію первинного формоутворення (з кінця другої світової війни) і лише з початку 80- років був усвідомлений як загально естетичний феномен. Перші постмодерністські течії у світовій літературі: «бітники», «школа чорного гумору», «новий роман», «театр абсурду». Основні поняття естетики постмодернізму: 1) сприйняття і відбиття миру як хаосу, дисгармонії; 2) постмодерністська чутливість (специфічна форма світовідчування й відповідний їй спосіб теоретичної рефлексії, характерні для наукового мислення сучасних письменників і літературознавців), іронія, що пронизує всі рівні тексту; 3) «світ як текст», «свідомість як текст», інтертекстуальність; 4) «криза авторитетів», вільний обіг із класикою культури і літератури та священними текстами (Біблією, Кораном); 5) дискретність, фрагментарність, жанровий синкретизм; 6) авторська маска, провал комунікації; 7) пастіш (форма пародії, самопародія, автор, «даючи читачеві імітацію роману автором, який імітує роль автора, пародіює сам себе в акті пародії»). Теоретики постмодернізму: Р. Барт, Ф. Соллерс, Ж.-Ф. Ліотар, Ю. Кристєва, Ж. Дерріда, М. Фуко, І. Хасан, С. Зонтаг, Ф. Джеймісон. Художня практика постмодернізму вирізняється високим ступенем теоретичної рефлексії, письменники постмодернізму виступають одночасно і як теоретики власної творчості – постмодернізм не може існувати без авторського коментаря. У художні тексти вкрапляються теоретичні пасажі й великі міркування про самий процес написання даного добутку. Пануюча ознака культури епохи постмодерна – еклектизм, що є нульовий ступенем загальної культури, масова й елітарна культура і література зближаються; стаючи кітчем, мистецтво сприяє нерозбірливості смаку, важливу роль у підтримці цього змішання всіх і вся відіграють мас-медіа, що пропагують гедоністичне відношення до життя, закріплюють стан бездумного споживчого відношення до мистецтва. Представники постмодернізму: Г. Грасс, Е. Єлінек, П. Зюскинд, П. Хандке, К. Рансмайр, Б. Шлінк (Німеччина й Австрія), М. Турньє, П. Модіано, Ж.М. Леклезіо, М. Уельбек, Ф. Бегбедер (Франція), Дж. Фаулз, М. Бредбері, П. Акройд, Дж. Барнс, А. Картер, М. Еміс, Г. Свіфт, Й. Макьюен, А. Байєтт, М. Еміс, С. Рушді, Й. Бенкс, К. Ісігуро (Великобританія), М. Павич (Сербія), М. Кундера (Чехія, Франція), І. Кальвіно, У. Еко (Італія), В. Набоков, К. Воннегут, Т. Пінчон, Дж. Барт, Д. Бартельм, Дж. Краулі, Дж. Ірвінг (США), М. Етвуд, Д. Коупленд, М. Ондатже (Канада), Х. Л. Боргес, Х. Кортасар, Г. Гарсіа Маркес, А. Карпентьєр, М. Варгас Льоса (Латинська Америка).

Школа «чорного гумору» виникає в літературі США на рубежі 1950-60-х років. Війна була сприйнята чорними гумористами (Т. Пінчон, Дж. Барт, Д. Бартельм, Дж. Хоукс) як катастрофа світу: шокове відчуття її кривавого божевілля відбилося в їх творах, що заповнені мотивами жаху, збочення і садистської жорстокості. Реальність зображується як хаос, перед обличчям якого терплять крах спроби розумного життя. Світ сприймається як царство руйнівних устремлінь, а людина як осередок патологічних інстинктів. Їхні романи складні за структурою, сюжету й композиції, перенасичені технічною інформацією, наповнені філософськими роздумами, літературними ремінісценціями й історичними алюзіями, оповідь фрагментарна, персонажі вільно переміщаються в просторі й часу, особистість зображується текучою, позбавленою стрижня. Гротеск, фантасмагорія, самоосміяння, тотальна іронічність сусідять із точністю деталей, реалістичною картиною й соціальним аналізом. Домінуючі жанри чорних гумористів: антиутопія й філософський роман.

Найбільш впливовою течією англійського постмодернізму є історіографічна метапроза (Historiographic metafiction, автор терміну — Лінда Хатчеон). Звернення англійських письменників (Дж. Барнс, Г. Свіфт, П. Акройд, А. Торп, А. Байєтт, С. Рушді, Е. Теннант, Р. Най та ін.) до історії пояснюється розгубленістю суспільства відносно шляху, яким воно рухається. Історіографічні романи, незважаючи на вільну маніпуляцію фактами історії суспільства та культури, базуються на солідному історичному матеріалі. Письменники ведуть пошук цінностей, того грунту, в якому вкоренилося б наше життя. Саме цьому багатьох британських авторів притягує вікторіанська епоха. Одним з типів історичних оповідей в англійській прозі є власне «постмодерністський історичний роман», який ставить під сумнів та систематично демонструє основні принципи класичного історичного роману, такі як безсумнівність об’єктивного погляду на реальність, зображення лінійного історичного ходу, сприйняття історії як «закритого тексту». Історії не можна досягнути, тому що вона може бути представлена лише як форма оповіді. Історичний роман вже не зображує історичне минуле, він лише розігрує в образах наші уявлення та стереотипи про минуле. Англійські постмодерністи приділяють багато уваги мові, всіляким формальним прийомам, лінгвістичним хитрощам. Зокрема, для одних характерно так зване «раблезианство, энциклопедизм по южноамериканской модели – многообразие, велеречивость» (С. Рушді, Дж. Барнс, Г. Свіфт, А. Картер). Інша тенденція виявляється в романах П. Акройда, М. Еміса, А. Байєтт – модель з різних стильових манер і «чревовіщання», прийом, коли оповідь ведеться від імені реального письменника або історичної особи.

2. Магічний реалізм – літературна течія, у якій органічно поєднуються елементи дійсного й уявлюваного, реального й фантастичного, побутового й міфологічного, імовірного й таємничого, повсякденного життя й вічності. Одержав найбільше поширення в латиноамериканських країнах: Г. Гарсіа Маркес, А. Карпентьєр, Ж. Амаду, М. Астуріас, М. Варгас Льоса. Міф – основа твору магічного реалізму. Письменник, намагаючись осмислити різні явища, прагне до універсальності своїх образів і створенню загальної моделі буття. Класичний приклад – «Сто років самотності» Г. Гарсіа Маркеса, де в міфічно-реальних образах відтворена історія Колумбії й Латинської Америки. Специфіку латиноамериканського магічного реалізму обумовлює схильність авторів до барокових форм, які дозволяють створити чудесний і яскравий мир, де з'єдналися всі раси, культури, епохи.

Хорхе Луїса Боргеса (1899 – 1986) уважають одним з перших постмодерністів у світовій літературі. На сторінках його оповідань і есе можна знайти посилання на величезну кількість творів європейських і американських авторів, він прекрасно знав англомовну культуру, античність, середньовіччя, літературу Прадавнього Сходу. Письменника залучала нескінченна гра життя, ставкою якої саме життя й виявлялося. Найяскравіше втілення такої гри він бачив у буйних вдачах передмість Буенос-Айреса. Своєрідну енциклопедію цього романтичного й кривавого миру можна знайти в перших збірках оповідань Боргеса. Він є майстром палімпсеста, парафразу, пародійного відзвуку, іронічного відгомону. Джон Барт назвав творчість геніального аргентинця «постскриптумом на полях світової літератури». Відмова від «священного центру», часта у Боргеса метафора розбіжних стежок (оповідання «Сад розбіжних стежинок»), кожна з яких може наблизити до мети, але й до тупика, його сумніви в міцності існуючих ціннісних ієрархій, його вміння знайти антитезис, що спростовує або уточнює авторитетні доктрини – усе це було перейняти послідовниками Боргеса. Найбільш відомі оповідання письменника: «Вавилонська бібліотека», «П’єр Менар, автор «Дон Кіхота», «Тлін, Укбар», «Алеф», «Південь».

 

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні естетичні принципи та теоретиків постомодернізму.

2. Розкрийте естетику школи «чорного гумору».

3. Охарактеризуйте історіографічну метапрозу в англійському постмодернізмі.

4. Охарактеризуйте магічний реалізм. Назвіть представників.

5. Як принципи постмодернізму виявляються у творчості Х. Л. Боргеса?

 

Література

1. Анастасьев Н. У слов долгое эхо: к спорам о постмодернизме / Н. Анастасьев // Сквозь шесть столетий. Метаморфозы литературного сознания. – М., 1997. – С. 311-334.

2. Затонский Д.В. Постмодернизм в историческом интерьере / Д. В. Затонский // Вопросы литературы. – 1996. – Вып. 3.

3. Халипов В. Постмодернизм в системе мировой культуры / В. Халипов // Иностранная литература. – 1994. – №1.

4. Джумайло О. За границами игры: английский постмодернистский роман.1980-2000 / О. Джумайло // Вопросы литературы. – 2007. – №5.

5. Гугнин А. А. Магический реализм в контексте литературы и искусства ХХ века: Феномен и некоторые пути его осмысления /А. А. Гугнин. – М., 1998.

6. Кутейщикова В. Новый латиноамериканский роман / В. Кутейщикова, Л. Осповат. – М.: Сов. писатель, 1983.

7. Вальдивьесо Х. Борхес как воля и представление (О философии творчества аргентинского писателя Х.Л. Борхеса) // Латинская Америка. – 1996. – №9. – С. 103-114.

8. Дубин Б. Пространство под знаком лабиринта (О творчестве Х.Л. Борхеса) // Иностранная литература. – 2005. - №10. – С. 250-259.

9. Литературный гид. Борхес, или История бесконечности // Иностранная литература. 1999. – № 9.