Тема №3. Суть витрат виробництва
1.Економічна сутність витрат
До поточних витрат відносять витрати виробничих ресурсів, які споживаються протягом 1 виробничого циклу. До капітальних витрат відносять витрати на придбання поза оборотних активів, які використовуються у декількох циклах виробництва, і вартість яких включають до поточних витрат шляхом нарахування зносу.
Залежно від сфери діяльності поточні витрати мають декілька назв. Так. На п-вах, що здійснюють посередницьку, торгівельну та збутову діяльність, ці витрати називають витратами обігу. На п-вах виробничого профілю – витратами виробництва або собівартістю.
Собівартість - один із економічних показників, який:
а) комплексно характеризує рівень витрат на п-ві, а також рівень технології і організації вир-ва;
б) є базою для визначення прибутковості п-ва;
в) є основою цінової політики п-ва;
Держава регламентує статті на собівартість.
2.Згальна класифікація витрат
Класифікація–один з методів пізнання і вивчення об*єктів, що дає можливість визначити загальні властивості об*єктів та закономірності зв*язків між ними.Вважається, що чим більше визнач. ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об*єктів та можливостей управління ними.
Класифікація витрат має практичне значення, регламентується певними законодавчими нормативами, а саме групування витрат допомагає знах. Рішення у нестандартних ситуаціях( у нових сферах діяльності)
Класифікація витрат за ознаками
Класифікація – один із метоів пізнання та вивчення об’єктів, що дає можливість визначати загальні властивості об’єктів та закономірності зв’язків між ними. Вважається, що чим більше визначено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об’єктів.
Класифікація витрат має практичне значення, вона регл-ся певними законодавчими нормативами, а саме групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях (нових сферах діяльності).
За економічними параметрами ознаки проявляються в економічних елементах витрат і характеризують використання ресурсів за їх економічним змістом незалежно від форми і місця використання.
За статтями собівартості вони проявляються (розносяться) у статтях калькуляції і характеризують склад використаних ресурсів залежно від напрямків і місць їх використання.
За ступенем однорідності: одноелементні та комплексні витрати. Одноелементні характеризують використані ресурси одного економічного змісту, комплексна група витрат характеризується використанням декількох економічних неоднорідних ресурсів.
За способом переведення (перенесення) вартості на продукцію: прямі та непрямі.
За ступенем впливу обсягу вир-ва на рівень витрат: умовно змінні (хар-ся тим, що змінюються в залежності від обсягів вир-ва або навантаження потужностей вир-ва) та умовно постійні (не змінюються, або змінюються незначно при зміні обсягів вир-ва).
За доцільністю: продуктивні витрати (обумовлюються нормальним ефективним процесом вир-ва) та непродуктивні витрати (пов’язані з недоцільною виробничою діяльністю).
За місцем виникнення: виробничі, цехові, витрати дільниць, витрати різних служб.
За видами продукції, робіт або послуг: витрати на одиницю продукції, витрати на валову продукцію, витрати на товарну продукцію, витрати на реалізовану продукцію.
За періодичністю виникнення: поточні (звичайні витрати терміном менше 1 місяця), одноразові (витрати з періодичністю більше 1 місяця і спрямовані на забезпечення вир-ва).
За відношенням до технологічного процесу: основні та витрати управління вир-вом.
За роллю у процесі вир-ва: виробничі та поза виробничі (комерційні).
Тема №4 Складові основних груп витрат
1.Сутність витрат за економічними елементами
Під час групування витрат за економічними елементами до кожного елементу включають витрати на конкретний вид ресурсів. У типовому положенні про калькулювання собівартості робіт у промисловості виділяють 5 елементів:
-матеріальні витрати
-елементи з/п
-соціальне відрахування
-амортизаційне відрахування
-інші витрати
Класифікація за економічними елементами є єдиною для всіх галузей промисловості(вона має практичне значення,бо на її основі складають форми звітності підприємства)
Таке групування дозволяє визначити та проаналізувати структуру витрат під-ва та їх динаміку.
Залежо від питомої ваги того чи іншого елементу у собівартості вир-ва виділяють наступні їх види:
-матеріаломісткі
-фондомісткі
-трудомісткі
2.Типова структура статтей калькуляцій
Якщо класифікація за економічними елементами вказує ,що витрачено в процесі діяльності,то калькуляція вказує де і які цілі були здійсненні.
Витрати за статтями калькуляції- це витрати на окремі види продукції,а також витрати на основне і допоміжне виробництво. Перелік та зміст статтей визначається галузевими методиками та відображає особливості процесу виробництва.
Типова структура статтей калькуляцій включає 16 статтей:
1.сировина і матеріали
2.комплектуючі та напівфабрикати,які скуповуються у сторонніх організаціях, або види робіт,які виконуються іншими організаціями
3.паливо та енергія на технологічні цілі
4.зворотні відходи
5.основна з/п
6.додаткова з/п
7. соціальне відрахування
8.витрати,пов*язані з підготовкою та освоєнням вир-ва продукції
9.відшкодування зносу спец. інструментів та пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати
10.витрати на утримання та експлуатацію обладнання
11.витрати на технічно-виправданий брак
12.загально-виробничі витрати
13.загально-господарські витрати
14.супутні товари або продукція
15.інші витрати
16.позавиробничі витрати
Тема №5. Сутність економічних елементів
1.Основні складові матеріальних витрат.
Складові:
1. Витрати на придбання сировини та матеріалів,які входять до складу основної продукції
2. Покупні напівфабрикати та комплектуючі,які використовуються при виробництві продукції
А також напівфабрикати, які використовуються для нормального технічного процесу та деяких інших господ. потреб (проведення випробувань,витрати пов*язані з контролем технічних процесів, з ремонтом і експлуатацією обладнання, будівельі інших споруд та інші засоби, які належать до основних виробничих фондів)
3.Роботи і послуги виробничого характеру,які виконуються сторонніми організаціями підприємства,іноді структурними підрозділами,що не належать до основного виду йго діяльності:
-обробка сировини
-проведення випробувань з метою визначення якості матеріалів що будуть використовуватись
-послуги транспортних організацій
4.Витрати з використанням природної сировини:
-покриття витрат геологічного розвитку
-витрати за рекультивацію земель
-плата за деревину
5.Витрати на придбання палива у сторонніх організаціях та інших видів енергії.
6.Витрати на придбання енергії на технологічні потреби
7.Витрати внаслідок нестачі сировини у межах норм природного вибування
Вартість матеріальних ресурсів формується виходячи з цін їх придбання на день по прибуткуванню( без врахування ПДВ за винятком передбаченим законодавством актом), включаючи націнки і комісійні винагороди постач. та зовн-екон організацій (вартість послуг товарних бірж і брокерських контор,а також мита і митних зборів).
2.Склад витрат на з/п:
1.Основна з/п-це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм часу (норми часу,норми виробітку,норми обслуговування,посадові обов*язки).
Додаткова з/п- це винагорода понад встановлену норму за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці.
Включає:
-доплату
-надбавки
-гарантійні компенсації(виплати)
-премії
2.Виплати передбачені законодавством про працю за невідпрацьований на виробництві час:
-оплата щорічних відпусток
-оплата праці працівника,яким не виповнилося 18 років (скорочена тривалість щоденної роботи)
-виплати працюючим матерям за час годування дитини
-оплата праці за час, коли працівники проходять обов*язковий медичний огляд
-виплати в періоди часу, коли працівники виконують державні обов*язки
-виплати, пов*язані з винагородами передбачені законодавством за вислугу років
-виплати згідно трудових угод між працівником і адміністрацією.
3.Витрати пов*язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів:
-виплати працівникам під-ва середньої з/п за основним місцем роботи, зачас навчання з відривом від виробництва
-оплата праці кваліфікованим робітникам не звільнених від основної роботи за навчання учнів та підвищення кваліфікації робітників
-витрати на оплату праці за керівництво виробничої практики
-витрати пов*язані з виплатою учням професійно-технічних училищ різницю між стипендією або тарифною ставкою
-оплата відпусток з збереженням певної або часткової з/п особам, які успішно навчаються
у ВНЗ або в аспірантурі .
-виплати громадянам за виконання робіт за цивільно-правовими договорами
-виплати звільненим працівникам вихідної допомоги
-в окремих галузях до витрат по з/п відносять наступні послуги:
*комунальні послуги
*видача форменного одягу
*витрати на придбання молока або грошова компенсація
-витрати пов*язані з втратою товарного вигляду
-витрати на придбання спецодягу та інших засобів захисту
3.Амортизаційні витрати та соціальне відрахування
До соціальних відрахувань відносять :
-відрахування на державне, обов*язкове,соціальне страхування (включаючи обов*язкове відрахування на медичне страхування)
-відрахування на державне обов*язкове пенсійне страхування
-відрахування на обов*язкове державне страхування від нещасних випадків (аварій, пожеж та ін)
-недержавне пенсійне страхування
-відрахування у недержавний соціальний фонд (страхування на випадок хвороби)
-відрахування до фонду сприяння зайнятості населення
Амортизація( амортизаційне відрахування)- це системний розподіл вартості активів,які амортизуються протягом терміну їх використання (корисної експлуатації)
Включає:
-витрати на повне відновлення основних фондів (капітальний ремонт)
-відрахування амортизаційного зносу при прискореній системі обліку (але не більше ніж 2 рази)
Не допускається прийняття рішень про амортизацію орендованих основних фондів без згоди орендодавця.
4.Інші витрати
1. витрати, пов’язані з управлінням п-вом:
- службові відрядження в межах норм, передбачених законом;
- оплата робіт або послуг консультаційного та інформаційного характеру, пов’язаних із забезпеченням вир-ва (аудиторські перевірки);
- оплата робіт із сертифікації продукції;
- оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;
- оплата вартості ліцензій та інших держ. дозволів.
2. витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад (у напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування);
3. витрати, пов’язані з виконанням вахтових робіт;
4. платежі обов’язкового страхування майна п-ва та окремих категорій працівників, які не задіяні н ароботах з підвищеною небезпекою (згідно законодавства);
5. виплати на сплату процентів за фін. кредитами, які бере п-во;
6. витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ (облік боргових вимог або зобов’язань обслуговування ЦП, інших витрат, пов’язаних з грошовим обігом;
7. витрати на гарантійний ремонті обслуговування виробленої продукції (прибл. = 2% вартості продукції);
8. витрати на реалізацію продукції:
- витрати на завантажувально-розвантажувальні роботи;
- витрати пов’язані зі сплатою експортного мита;
- витрати на рекламу;
- витрати на перепродажну підготовку;
- витрати пов’язані з втратою товару товарного вигляду;
9. податки, збори, ін. обов’язкові платежі;
10. витрати, які з’являються внаслідок технічно-виправданого браку;
11. витрати на відшкодування шкоди заподіяна працівникові;
12. платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навк.серед.;
13. витрати пов’язані з набором роб. сили (н-д, виплати на оплату проїзду до місця роботи).
5. Витрати непрямих статей калькуляції.
- зворотні відходи – вартість залишків, які відповідно до технологічного процесу передаються у інші цехи як повноцінний матеріал;
- додаткова з/п – виплати понад встановлену норму, виплати за особливі умови праці, доплати на надбавки за вислугу років;
- витрати на підготовку та освоєння нового в-цтва - витрати на підготовчі роботи до в-цтва, витрати пов’язані із збільшенням витрат норм виробітку нових видів продукції, витрати на винахідництво та раціоналізацію;
- зношення інструментів і пристосувань цільового призначення та ін. спец. витрати – витрати пов’язані з придбанням інструментів, витрати на проектування та виготовлення спец. інструментів, витрати пов’язані з утриманням лабораторій;
- загальновиробничі витрати – пов’язані з утриманням апарату управління цехом та ін. працівників, ще не відносяться до управління персоналу, а також амортизаційні відрахування будівель, споруд та інвентаря, що закріплені за цехом; платежі з обов’язкового страхування майна цеху; витрати на ремонт будівель, споруд та інвентаря; витрати на випробування, раціоналізацію і винахідництво цеху; витрати пов’язані з забезпеченням нормал. умов праці; витрати на знос малоцінного та швидкозношуваного інвентаря;
- загальногосподарські витрати – утримання центрального офісу;
- поза виробничі витрати (комерційні) – витрати на збут, рекламу та переміщення виробів;
- витрати на брак – вартість остаточно забракованої прод. з технологічних причин; вартість напівфабрикатів та деталей зіпсованих під час випробування або налагодження устаткування, витрати на усунення браку.
6. Поділ витрат за управлінським напрямками:
1)для оцінки запасів і визначення фін. результату:
1.1)вичерпані (спожиті) витрати – збільшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу у поточному періоді;
1.2)невичерпані – збільшення зобов’язань або зменшення активів в процесі поточної діяльності для отримання доходу або ін. вигоди у майб. періоді;
1.3)витрати на прод.;
1.4)прямі та непрямі витрати;
1.5)осн. витрати;
1.6)конверсійні витрати – витрати на обробку сировини або матеріалу при виготовленні прод.;
2)для прийняття рішень:
2.1)релевантні витрати – майб. витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішень;
2.2)не релевантні витрати – витрати, що не залежать від прийняття рішень;
2.3)постійні витрати;
2.4)змінні витрати;
2.5)маржинальні;
2.6)середні;
2.7)дійсні – витрати, які вимагають сплати грошей або втрати ін. активів;
2.8)можливі – вигода, що втрачається коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення;
3)для можливості контролю:
3.1)контрольовані – витрати, які керівник може безпосередньо контролювати та здійснювати на них безпосередній вплив;
3.2)неконтрольовані – керівник не може контролювати, але може здійснити незначний вплив.
Тема № 6. Поняття та сутність постійних та змінних витрат.
1. Витрати періоду– це витрати, що прямо не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати періоду, в якому були здійснені (п-ства, які виробляють прод. до таких витрат відносять витрати на здійсн. ін. функцій, а саме витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки).
У звіті про фін. результати витрати періоду включ. до складу операційних витрат.
Собівартість готової прод. та реал. прод.:
Сгп = НВпп + Вп – НВкп
Ср = ВРПпп + Сгп – ВРПкп
НВпп,кп – незавершене в-цтво на початок та кінець періоду
Вп – витрати періоду
ВРПпп,кп – вартість реал. прод. на початок і кінець період
Валовий прибуток:
Пвал = Д – Ср
Д – дохід
Ср – собівартість реал. прод.
Операційний прибуток:
Попер = Пвал – Ав – Вз + Ін.оп.д. – Ін.оп.в.
Ав – амортизаційні відрахування
Вз – витрати на збут
Ін.оп.д – ін. операційні доходи (доходи, які не є основними, не залежать від осн. в-цтва)
Ін.оп.в – ін. операційні витрати
2. Умовнозмінні витрати – це витрати, загальні величина яких змінюється з певною пропорційність відповідно до змін обсягу в-цтва.
Змінні витрати характеризуються коеф. реагування: Кр = %дельтаВ/%дельтаQ
%дельтаВ - % відхилення змінних витрат
%дельтаQ - % відхилення щодо зміни обсягів в-цтва
3. Умовнопостійні витрати – це частина витрат за певний період, загальна сума яких не змінюється при змінні обсягу в-цтва.
Постійні витрати на од.прод. зменшуються при збільшенні обсягу в-цтва і збільш. при його зменш. Як правило ПВ змінюються в наслідок управлінських рішень і відповідно ПВ є такимиу межах релевантного діапазону та певного часу.
Релевантний діапазон – це проміжок діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат і їх фактором.
ПВ поділ. на 2 групи:
1)обов’язкові – витрати, що визначаються потужністю п-ства;
2) дискреційні – витрати, що визначаються менеджментом п-ства і не мають прямого зв’язку зі змінами поточної діяльності.
Тема 7. Формування центрів витрат.
1. Види центрів формування витрат.
Центри витрат базуються на існуючій структурі управління п-ством.
Виділяють наступні центри витрат:
1)центри виникнення витрат;
2)центри відповідальності за витратами;
3)центри рентабельності в-цтва окремих продуктів.
Центри виникнення витрат – виокремленні у структурних підрозділах п-ства, центри, в яких є можливість організувати нормування, планування і облік виробничих ресурсів.
Центри відповідальності за витратами – виокремлені у просторі ділянки, як правило виробничі, де можна здійснювати певне групування витрат відповідно до структурних підрозділів, що дозволяє поєднати в одному обліковому процесі місця виникнення витрат (дільниці, цехи) з відповідно закріпленими менеджерами.
Центри відповідальності поділ. на: основні та функціональні. Основні центри відповідальності організовують для контролю на місцях виникнення витрат, а функціональні – для забезпечення контролю за витратами, що виникають в багатьох місцях одного підрозділу.
Центри рентабельності – це різновид центрів відповідальності, в яких витрати на дохід виражений в грошових од., що дає можливість визначити рентабельність центрів відповідальності і на великих п-ствах децентралізувати відповідальність за прибутки.
2. Взаємозв’язок місць виникнення витрат та собівартості прод.
Прямі технологічні витрати включ.:
1 – центри витрат на роб. місцях
2 – облік витрат бригад
3 – облік витрат на дільницях
4 – облік витрат у цехах
Тема 8. Калькулювання витрат на виробництві та їх значення для управління
Поняття калькулювання.
Поняття „калькуляції” являє собою розрахунок в грошовому виразі результату будь-якого господарського процесу (придбання матер.ресурсів, в-во продукції в основних і допоміжних виробництвах, реалізація продукції, визначення витрат з браку). У вузькому значенні „калькуляція” – це визначення собівартості одиниці продукції в цілому і в розрізі окремих статей витрат.
Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про складові собівартості для управління процесом в-ва та контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу.
Калькуляція дозволяє:
- на основі витрат на в-во конкретного виду продукції визначити конкурентоздатну ціну продажу.
- дані про собівартість продукції використовується для регулювання і прогнозування в-ва на підприємстві.
Предметом калькуляції є собівартість продукції, робіт чи послуг як в цілому по підприємстві, так і в розрізі його структурних підрозділів (центрів витрат і центрів (сфер) відповідальності).
Інформація про собівартість використовується менеджментом підприємства для:
- пошуку внутрішніх резервів
- усунення нераціонального використання ресурсів (непродуктивні витрати)
- оцінки рівня роботи структурних підрозділів
- визначення витрат на одиницю продукції
- здійснення аналізу відхилення від стандартних витрат і визначення причин відхилень, тобто калькулювання собівартості продукції покликана створити сприятливі умови щодо інформаційного забезпечення менеджменту підприємства, з метою прийняття ефективних господарських рішень.
Основні завдання калькулювання з точки зору управління:
- забезпечення інформації про собівартість напівфабрикатів, деталей, вузлів, агрегатів і виробів (робіт, послуг)
- виявлення відхилень від нормативних витрат на в-во
- визначення ефективності конструкторських, технологічних та організаційних умов в-ва продукції
- забезпечення співставності калькуляції для порівняльного аналізу і визначення сумарної ціни продукції
- визначення рентабельності продукції
- знаходження залежності між обсягом випуску продукції, собівартістю і прибутком
- аналізу витрат, з метою пошуку зниження собівартості
2. Об”єкти калькулювання і калькуляційні одиниці
Методом калькулювання – є система науково обгрунтуваних прийомів розрахунку собівартості продукції, з метою визначення ефективності організації, технології в-ва та управління, а також розробки окремих ланок виробничого процесу (дільниць, служб, цехів).
Традиційно використовуються при здійсненні калькуляційних розрахунків такі методи (способи):
- вилучення (відходи в-ва, витрати від браку, незавершене в-во, вартість супутньої продукції)
- сумування витрат
- прямого розрахунку (коли витрати розподіляються пропорційно до к-сті продукції у натуральному вигляді)
- розподілу витрат пропорційно до обгрунтованого показника (планова собівартість, обгрунтований коефіцієнт розподілу)
Об”ектом калькулювання в широкому значенні є предмети праці, тобто калькуляції можуть складатись для товарів, напівфабрикатів, комплектуючих, певних видів робіт, послуг, а також для бракованих виробів чи деталей, продукції допоміжних та обслуговуючих господарств.
Мета калькулювання – визначення ефективності технологій на підприємстві, ефективності структурних підрозділів і апарату управління.
Основні об”єкти калькулювання:
- виробниче замовлення
- виріб чи група виробів
- послуга чи система послуг
- види робіт
- продукт чи напівпродукт
- переділ (стадія, фаза)
Вимірниками об”єкту калькулювання є калькуляційні одиниці, що дають можливість розрахувати витрати в-ва по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Економічне призначення їх полягає у забезпеченні правильного відображення споживчих якостей товарів і їх характеристик.
Вимоги до калькуляційних одиниць:
- здатність адекватно відображати кількісну сторону продукції (споживчу вартість)
- економічна однорідність і забезпечення співставлення калькуляції
- к-сть у часі (однотипність між постачальниками)
- зручність для розрахунків
- відповідність одиниці ціноутворення
- практичність для планування і управління
Види калькуляціних одиниць:
- натуральні одиниці (шт., м, м2, м3, кг, т)
- умовно-натуральні одиниці (одна умовна банка)
- приведені одиниці (маса продукту в перерахунку на вміст корисної речовини)
- експлуатаційні одиниці (потужність двигунів, параметри приладів – А, кВт)
- одиниці часу (год, машино-год, нормо-год, верстато-год, кВт/год, км/год)
- вартісні одиниці (грн, тис.грн, грн/л, грн/ м2)
3. Види калькуляції
Види калькуляції:
1. за терміном (часом) складання
2. за рівнем охоплення витрат і місцем їх здійснення
3. за характером в-ва (типом в-ва)
4. за властивостями калькуляційних об”єктів
За терміном (часом) складання:
1. директивні (попередні). Їх складають для: обгрунтування і вдосконалення нормативів в-ва; встановлення ціни і допустимих меж трудових і матеріальних витрат; визначення величини і складу витрат, що залежать від діяльності структурних підрозділів.
1.1. стандартні (нормативні) – використовуються для встановлення допустимих витрат на в-во продукції. Вони впроваджуються на підприємство де добре налагоджене нормативне господарство.
1.2. кошторисні – застосовуються в будівельних організаціях і дають можливість аналізувати структуру витрат, прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Вони необхідні для розрахунку забудовника з генеральним підрядчиком.
1.3. планові – складаються на основі виробничих норм і дозволяють визначити допустимий обсяг витрат на в-во. Можуть усереднити витрати за період.
2. звітні – складаються на основі даних бух обліку про фактичні витрати на в-во.
За рівнем охоплення витрат і місцем їх здійснення:
1. галузеві – показують рівень собівартості однойменної продукції в конкретній галузі
2. повні – показують витрати на в-во і збут продукції
3. виробничі – складаються на всі статті витрат в-ва
4. внутрішньогосподарські – використовуються в окремих цехах допоміжних і обслуговуючих виробництв
5. змінні (перемінні) – включають лише прямі вирати на в-во
6. технологічні – складаються на окремі деталі чи вузли і характеризують рівень технологій на підприємстві.
За характером в-ва (типом в-ва):
1. масові (періодичні) калькуляції – складаються за певний період, з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу
2. індивідуальні – складаються лише після завершення в-ва окремого замовлення чи групи виробів
3. проміжні – складаються на окремі етапи робіт по об”єктах (тривалий період виконання)
За властивостями калькуляційних об”єктів:
1. загальні калькуляції – показують собівартість продукції в цілому по підприємстві
2. калькуляції за центрами витрат – показують собівартість продукції відповідного підрозділу
3. параметричні – дають уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра.
Тема9: Сис-ми і обліку вит-т у виробничих процесах та їх вплив на управління вит-ми
1. Основні методи обліку витрат на виробництво
Методи калькулювання – це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об’єктами та прийомами визначення собівартості за калькуляційними одиницями.
Основні методи калькулювання:
- позамовний
- попередільний (фазовий)
- попроцесний
- нормативний
Позамовний метод є найбільш характерним для індивідуальних і дрібносерійних виробництв.
Об’єктом калькулювання при цьому методі виступає окреме виробниче замовлення на одне або декілька однорідних виробів (видів робіт)
При цьому на кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат в якій зазначають:
- найменування виробу
- тип виробу (якість)
- замовник
- термін виконання
- підрозділ – виконавець
- планова собівартість
- ціна
Види замовлень:
1. За видами продукції
- основна товарна продукція
- роботи та послуги виробничого характеру
- виготовлення інструменту
- ремонт устаткування транспортних засобів
2. За призначенням:
- продукція та послуги надані і стороннім організаціям
- прод. та послуги, які надаються невиробничим господарствам свого під-ва
- продукція яка постачається у порядку внутрішньо виробничої кооперації
3. За джерелами покриття витрат
- за рахунок прибутку підприємства
- за рахунок амортизаційних відрахувань
Попередільний метод – застосовується на тих в-вах у яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази)
Суть полягає у тому що собівартість продукції калькулюється по кожному переділу окремо по мірі обробки сировини (металу)
Попроцесний метод – використовується на тих виробництвах де технологічний процес є нескладним (масовий тип виробництва, стійка номенклатура виробів)
· Однопроцесний – всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію (відсутність незавершеного виробництва)
· Багатопроцесний – передбачає розподіл витрат між видами продукції та визнач. собів. прод. в залежності від ефективності роботи окремих виробничих дільниць.
Нормативний метод – за своєю направленістю є по виробничим. При цьому складають нормативні калькуляції на всі вироби, які випускаються на підприємстві.
Нормативна калькуляція також використовується для:
- планування собівартості продукції
- оцінки браку
- визначення величини незавершеного в-ва
- відображення збільшення або зменшення фактичної собівартості від нормативної (трудомісткість, матеріаломісткість)
- для розрахунку ціни
2. Управління витратами на умови використання сис-ми обліку «Standart – cost»
Термін походить від слів Standart – кількість наперед визначених необхідних для в-в матеріальних та інших ресурсів. Cost – грошовий вираз виробничих витрат на виготовлення одиниці продукції, робіт або послуг. Standart-Cost – це наперед визначений або передбачений контроль витрат на виготовлення виробу протягом поточного або майбутнього періодів шляхом розробки норм (стандартів)
Види стандартів:
- ідеальні- передбачують сприятливі умови для в-ва (рівень цін та ін..)
- нормальні – розраховуються за середнім показником на протязі певного періоду
- поточні – розрах. затрат виходячи з діючих на даний момент норм, рівень цін та ін. факторів
- базисні – встановл. на поч.. звітного періоду, які вважаються незмінними
- очікувані – розрах на основі передбач. змін факторів в-ва.
Переваги методу:
1. на основі встановлених стандартів можна наперед визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів
2. встановити ціни на основі наперед визначеної собівартості виробу
3. скласти звіт про доходи і витрати від виробництва
4. отримати інформацію про відхилення від нормативів та причини їх виникнення
5. на основі вищевказаної інформації приймати оперативні рішення.
3. Управління витратами за умови використання сис-ми обліку витрат «Direct-costing»
Суть системи «Direct-costing» полягає в тому , що всі витрати поділяють на:
- змінні
- постійні
Тобто в основу обліку собівартості беруться тільки змінні (постійні)витрати.
Ця система дає можливість визначити маржинальний дохід, як різницю між виручкою від реалізації та обмеженням собівартості реалізованої продукції.
Система дозволяє:
- виявити вироби з більшою рентабельністю та орієнтує на випуск прибуткової продукції
- забезпечує одержання інформації яка дозволяє швидко переоцінювати виробництво відповідно до ринкових умов.
Тема 10: Основи управління витратами постачальницько-заготівельної діяльності підприємства
1. Процес пост-загот. діяльності та процедура управління запасами
Упраління запасами – це функціональна діяльність мата якої довести загальну суму витрат на отримання і утримання запасу у мінімальних розмірах при умові задовільного обслуговування споживача.
Основні напрямки управління матеріальними запасами:
1. планове
2. безпосереднє управління
3. техніку управління
4. практику управління
Планове – направлене на формування доступної кількості запасів кожного виду сировини та матеріалів і включає в себе:
-визначення цілей і задач управління запасами
- пошуком шляхів підтримки оптим запасу (моделі управління запасами)
- збір (облік0 даних про нормативні та фактичні запаси
- розробка варіанту дій для прийняття УР.
Безпосереднє управління охоплює 3 елементи процедури:
- з порівнянням факт і оптим запасів
- налагодження процедури заявок, поставок та відпуску
матеріалів
- процес порівняння факт запасів з рівнем замовлення
Техніка управління запасами включає 4 основних показника:
- тривалість страхового циклу (проміжок часу між запланованою датою поставки і передбач датою використання товару)
- тривалість циклів поставки – проміжок часу між рішенням замовити матеріал і його доставкою на склад
- розмір замовлення (партії замовлення)
- сумарний цикл замовлення
Практика управління запасами полягає у зміні умов або розробці заходів з метою зменшення загальної річної суми витрат на забезпечення запасів і характеризується наступними показниками:
- обсяг оборотів запасів
- витрати на партію запасів з розрахуванням на 1-не замовлення
- швидкість транспортування матеріалів
- відхилення у дотрим запланованих термінів поставки
2. Види відхилень витрат при постач-загот. Діяльності
Відхилення розраховується по кожному виду продукції та замовлень а також вцілому по підприємству.
Виділяють такі види відхилень:
- негативні відхилення (перевитрати)
- позитивні
- матеріальні
- вартісні
- облікові (задокументовані)
- не облікові (не задокументовані)
∆В = Q * H * Ц
∆В – відхилення витрат
Q – обсяг продукції
Н – норма витрат на одиницю продукції
Ц – ціна матеріалу
Відхилення від обсягу продукції
∆В (о) = Q ' * Н * Ц - Q° * Н * Ц
Відхилення від ціни
∆ В (ц) = Q * Н * Ц ' – Q * Н * Ц°
Відхилення по прибутку складається з 3-ох складових:
1. Відхилення від реалізації
- по цінах
- по обсягах реалізації
2. Відхилення по сукупних витратах:
- відхилення по матеріалах
- відхилення по трудових запасах
- по прямих загальновиробничих витратах
- відхилення по змінних загальновиробничих витратах
- відхилення по загальногосподарських витратах
3. Відхилення за витратами обігу від реалізації
- по постійних витратах обігу
- відхилення по змінних
3. Методи оцінки матеріальних запасів
Основні вимоги до методів оцінки запасів
1. відповідність документів які регламентують склад витрат що включають у себе собівартість продукції
2. відповідність підприємства щодо оц майна
3. має бути основним елементом(показником) при прийнятті рішень щодо закупки
4. узгодження з системою контролю виробн. витрат
Метод ФІФО передбачає:
При цьому запаси, які залишаються на кінець звітного періоду (року) будуть оцінені за найвищими цінами.
Метод веде до розрахунку більш низької собівартості реалізації продукції і збільш величини прибутку
Метод ЛІФО суть:
Товар, який прийшов на склад останнім використовується першим, відповідно оцінка за цим методом веде до збільшення витрат на матеріали у собівартість продукції і зниження розрахунку величини прибутку (міжнародними стандартами рекомендовано використовувати
В умовах інфляції)
Система середньозважених цін – здійснюються багато чисельні розрахунки для встановлення середніх для даного періоду цін за кожним найменуванням матеріалу.
Метод ціни заміщення використовують при видачі матеріалів зі складу при поповненні запасів коли до уваги беруться не минулі ціни а майбутні ціни на сировину (ціни заміщення розраховують з інф постач або преси а також місця розташування або інших впливових факторів
Метод нормативної вартості базується на використанні наперед встановлених стандартів
Метод транспортної ціни. Транспортна ціна використовується для визначення вартості продукції або послуг підприємства або центрами відповід. які передаються всередині підприємства.
Вирізняють 2 типи транспортних цін:
1. ринкові
2. затратні
4. Витрати пов’язані з створенням і зберіганням матеріальних запасів
Аналітичний метод:
Оптимальна вартість замовлення:
ОВЗ = √2QD/H
D – вартість замовлень
Н – вартість зберігання од.прод.
Q – кількість замовлень
Графічний метод:
Визначення оптимального розміщення замовлення.
Перехідний запас – запас матеріалів, який змінюється від запасу максимальної величини в момент отримання сировини, що відповідає запасу в цей момент.
Страховий запас – резерв, який створюється на випадок порушення термінів обсягу поставок і визначається як добуток середньоденного (тижневого) споживання матеріалу на число днів можливої затримки поставки матеріалів: Zст.р = Рдн * N
Цикл замовлення – це період часу, що проходить від початку розміщення, оформлення замовлення матеріалів на склад.
Величина чергового замовлення (запасу) = середньоденне споживання матеріалів * тривалість циклу замовлення, днів