САМОВИХОВАННЯ, САМОАНАЛІЗ ТА САМООЦІНКА

Самовиховання можливе за наяв­ності в особистос­ті здатності стави­ти перед собою значущі цілі. Воно нерозривно пов’язане зі здатністю людини до самоаналізу та самооцінки, з умінням контролювати свою пове­дінку і діяльність, співвідносити їх із суспільними та власними вимогами.

Самовиховання починається з усвідомлюванням себе як особистості, починає розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і може правильно оцінювати свої вчинки. Отже, само­виховання бере свій початок в підлітковому віці, проте ефективність його значно зростає тоді, коли людина стає дорослою.

Цей процес значно залежить і від тієї соціальної групи, до якої вона належить, ідеологію і психологію якої вона поділяє.

Займаючись самовихованням, треба виявити особливості власного характеру, які заважають плідно працювати, легко й компетентно спілкуватися. Щоб себе виховувати, треба знати самого себе, знати не тільки власні риси характеру, особливості поведінки, вчинків, а й те, з якої причини був здійснений той чи інший вчинок, тобто знати мотиви власних вчинків, свої потреби.

Самовиховання починається зі самопізнання, тобто дослідження, пізнання самого себе. Проте самопізнання потрібне не для задоволення власної цікавості або втіхи від процесу пізнання, а заради певної мети, зокрема для самовдосконалення. Тобто формування себе відповідно до власних намірів

1.У літературі виділяють три основних методи пізнання власного «Я»:вербальний і невербальний зворотний зв’язок. Тобто ми отримуємо оцінку поведінки та батьків,друзів,знайомих.. Чим старшою стає людина, тим важче застосовувати його, оскільки дорослі люди частіше керуються міркуваннями чемності, такту й досить рідко висловлюють власну думку про наші вчинки, особливо коли ця думка негативна.

2. Порівняння. Як правило, ми порівнюємо себе з братами, сестрами, друзями, однокласниками чи однокурсниками, колегами та іншими людьми, з якими ми перебуваємо в близьких стосунках. Проте результати самопізнання при порівнянні залежать від дуже багатьох чинників: від самої особистості, з якою ми себе порівнюємо; від думки колективу, в якому ми знаходимося; від суспільної ролі, яку ми виконуємо, тощо.

3. Самоспостереження (інтроспекція-погляд на самого себе). Суть методу полягає в тому, що ми самі спостерігаємо за своїми діями, вчинками, думками, почуттями, і при цьому самі ж даємо їм оцінку. Вербальний зворотний зв’язок здійснюється за допомогою слів, мовлення; невербальний зворотний зв’язок відбувається за допомогою міміки, жестів тощо.

Усі ці методи мають свої позитивні та негативні риси. Гак, метод словесного зворотного зв’язку не завжди може дати чітке і правильне уявлення про себе, оскільки далеко не кожна людина зможе сказати нам у вічі правду про те, якими вона нас бачить. Крім того, інші люди можуть сприймати нас зовсім не такими, якими ми є насправді.

Порівняння себе з оточуючими людьми також не завжди ефективне, оскільки наше сприйняття інших людей має суб’єктивний характер і, залежно від середовища та суспільної ролі, може призводити до завищеної самооцінки або до виникнення почуття власної неповноцінності. Тому для запобігання цьому бажано маги досить широке коло спілкування і намагатись виконувати в житті якомога більше ролей. Тоді можливі почуття неповноцінності в одній сфері компенсуватимуться почуттями успіху в іншій.

Інтроспекція теж маг свої переваги і свої вади. На жаль, при самоспостереженні одні люди схильні себе переоцінювати, інші - недооцінювати, а треті взагалі не можуть побачити ні власних позитивних, ні негативних рис. Тому для ефективного самопіз­нання бажано не надавати переваги жодному з описаних методів, а використовувати їх у комплексі.

Виділяють ще один метод пізнання власного «Я» - це так зване самотестуванпя, тобто застосування різних тестів для визначання рис власного характеру, особливостей пам’яті, уваги, мислення тощо. Проте тести, що зустрічаються в загальнодоступній літературі (науково-пізнавальні видання, газети, журнали), не завжди достатньо науково обґрунтовані й часто мають розважальний характер. Тести ж, які можна знайти в науковій літературі, часто дуже громіздкі й не зовсім придатні для самостійного використання. Однак навіть загальнодоступні тести можуть дати нам уявлення про здібності, нахили, вміння та навички, тому нехтувати ними не варто.

Зауважимо, що в самопізнанні важливо навчитися розрізняти те, якими ми є, і те, якими нас бачать інші. Той, хто цього не розрізняє, потрапляє під владу помилкової самосвідомості: він усвідомлює себе не таким, яким є насправді, а таким, яким його сприймають інші[14].

Кожен, хто займається певною справою, має ясно визначити мету своєї діяльності. Це допомагає організувати всі дії, необхідні для її досягнення, сприяє залученню інших для цього, дозволяє контролювати роботу щодо отримання кінцевих результатів. Це доцільно для будь-якої діяльності, тобто й для самовиховання.

У випадку чіткого усвідомлення мети досягнення її відбу­вається швидше, а результати виявляються вагомішими та якіс­нішими. Якщо мета визначена та зрозуміла, дії цілеспрямовані, то людина досягає більших успіхів при менших затратах зусиль і часу. Якщо ж мета усвідомлюється недостатньо, то гальмується активність людини, сковуються її дії, вона більше стомлюється навіть при невеликих зусиллях. Тому для ефективності самовихо­вання необхідно чітко визначити свою мсту, оскільки без цього наша праця, наші зусилля будут ь марними.

Серед загальних цілей самовиховання насамперед важливо виділити досягнення згоди із самим собою. Для цього треба навчитися сприймати себе таким, яким ти є насправді, зізнатися собі у власних недоліках. А зробити це дуже непросто. Адже як часто ми боїмося зізнатись у власній заздрісності, боягузтві, лінощах, нерозважливості тощо, а коли ці якості випливають назовні, починаємо займатись самовиправданням, доводимо самі собі, що ці якості нам не властиві, це просто вплив зовнішніх обставин.

Для досягнення гармонії з оточенням треба лише змінити йот о відповідно до наших уподобань. Але, на жаль, далеко не все залежить від нас. Тому для отримання свободи і злагоди треба навчитися змінювати своє ставлення до нього, шукати в усьому позитивні сторони і не бути рабом речей. Показником нашої залежності від речей є не стільки їх кількість, скільки сила думок, які «прив’язуються» до цих речей. Тому досягнення свободи немислиме без зміни нашого ставлення до оточення. Адже всі речі, хоч би якими цінними й дорогими вони були, з часом псуються і стають непридатними до використання.

Усунення поганих звичок. Ми повинні добре знати наші погані звички й намагатися позбутись їх, адже деякі з них можуть просто блокувати досягнення певної життєвої мети. Так, сором’язливість заважає нормальному спілкуванню з людьми, а велика балакучість і невміння зберігати взаємну таємницю виключає можливість успішної роботи в правоохоронних органах. Але і в повсякденному житті марнославство чи образливість поступово роблять нас самотніми людьми, ревнощі не дають можливості побудувати щасливу сім’ю тощо.

Дуже важливо здійснювати контроль власних потреб і керування ними. За відсутності контролю за погребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка - концентрація думок на певній потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення людських взаємин. Але, крім надмірно розвинених потреб, у людини можуть бути й недостатньо розвинені потреби. Так, якщо в окремої людини занадто розвинена потреба в спілкуванні, але недорозвинена потреба в усамітненні, то така людина з часом стає просто нестерпною, інші уникатимуть її і вона буде приречена на самотність. (Парадокс - прагнемо спілкування, а отримуємо самотність).

Розвиток здібностей. Наше завдання полягає в тому, щоб розвивати в себе не тільки загальні здібності, які потрібні скрізь і кожному, а й спеціальні здібності, необхідні для успішного оволодіння певною професією, для досягнення в ній високих результатів.

Для того, щоб досягти поставленої мети, ми повинні весь період, розбити на невеликі етапи і на кожному з них ставити свої проміжні цілі - менш значущі, ще і більш конкретні, більш деталізовані. Так і цілей буде легше досягти, а також вони слугуватимуть своєрідними «контрольними пунктами», за якими ми звірятимемо свої успіхи та невдачі.

Тому досягнення у власному самовихованні загальних цілей сприятиме і полегшуватиме досягнення будь-якої окремої мети. Проте, визначаючи мету самовдосконалення, важливо відповісти собі не тільки на запитання «Яким я хочу бути?», а й на запитання «Для чого я хочу таким бути? Які свої потреби я хочу при цьому задовольнити?».

Методи самовиховання

Серед основних методів самовиховання найчастіше виділяють такі, як самонавіювання, самопереконання, самопримушування, самопаказ, самосхвалення, самозаохочення, самопокарання[15].

Самонавіювання - психічний вплив людини на саму себе, процес вироблення нових установок, психічних станів шляхом повторення словесних формул чи викликання яскравих уявлень. Можна навіювати собі, що я не боюсь спілкуватися з незнайомими людьми або можу звернутись до лікаря за консультацією. Треба тільки частіше повторювати це самому собі (особливо в стані розслаблення, спокою), і врешті-решт ми самі почнемо в це вірити. А якщо ми віримо у власні сили, то «нам і море по коліна, нам і гори по плече». Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою - якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати ті чи інші труднощі.

Самопереконання — це процес доведення необхідності розвитку окремих якостей чи властивостей особистості. Самопереконання застосовують у тих випадках, коли потрібно закріпити свої позиції. Вирішили ми, наприклад, для загартовування організму щоранку приймати холодний душ, а розуміння і підтримки від оточення не отримали. В цьому випадку необхідно переконувати себе, добирати аргументи на користь прийнятого рішення.

Самопримушування - різновид самопереконання, коли ми змушуємо себе щось робити з огляду на негативні результати відсутності цих дій, це може бути своєрідна заборона самому собі чогось дуже бажаного. В.О.Сухомлинський із цього приводу казав: «Постав над собою і сто вчителів - вони виявляться безсилими, якщо ти не зможеш сам примусити себе і сам вимагати від себе... А якщо ти не навчишся примушувати себе робити так, як зреба, ги не зможеш стати дисциплінованим громадянином, вольовою людиною». І ще: «Примушуй себе робити те, що не хочеться, але зреба. Повинність - головне джерело волі». Сила самопримушування полягає в його єдності із самопереконанням і самокритикою.

Самонаказ - метод, без якого часто не можна обійтись. І переконали ми себе в необхідності ранкової пробіжки, і заборонили собі дивитись допізна телевізор, але не можемо вранці прокинутись навіть після настирливого дзеленчання будильника. Ось гуі і потрібен самонаказ - внутрішня команда до дії, обов’язкова для виконання. Сказали собі: «Встаю!» і різко підвелися з ліжка. Наступного ранку зробити це буде вже значно легше.

Самосхвалення таке собі «погладжування» самого себе. У деяких випадках для зого, щоб закріпити позитивний емоційний езан, можна й нагородити себе приємною прогулянкою, смачною цукеркою тощо. Таке самозаохочепня породжує задоволення від досягнення певного успіху.

Але іноді варто застосовувати й самопокарання. Не тільки ж хвалити себе й виправдовувати в разі невдачі. Якщо негативний результат певних дій с наслідком наших лінощів, то можна і «в куток себе поставити», без цього іноді теж не обійтись.

Це далеко не всі методи самовиховання. За бажання можна цей список значно розширити. Діляться вони на дві групи: методи насильницького та ненасильницького керування собою. Розрізнити ці групи методів можна за простою схемою. Насильницькі методи керування можна об’єднати під гаслом: «Якщо не буде бажаної поведінки, то мені буде погано», ненасильницькі «Якщо буде бажана поведінка, то мені буде добре». На перший погляд різниця невелика. Але одна й та сама дія чи поведінка можуть породжуватись різними і часто зовсім протилежними мотивами. Ми можемо працювати, щоб позбутись покарання за невиконане завдання, а можемо робити те ж саме тому, що отримуємо задоволення від процесу праці і від усвідомлення того, що результати нашої роботи комусь принесуть користь. І ефективність праці в другому випадку буде значно вищою.

Скільки дівчат марно намагаються скинути зайву вагу, примушуючи себе голодувати, а скільки хлопців неодноразово пробували кинути курити або почати займатися спортом, щоб набути атлетичної статури. Та їхні спроби рідко дають позитивний результат, бо застосовують вони до себе переважно методи насильницького керування.

Звичайно, повністю відмовитись від них не можна, але неефективність застосовування тільки цих методів уже давно доведена психологами: стримування або пригнічення небажаної поведінки продовжується лише доки існує ймовірність покарання за виконання (або невиконання) певних дій.

Проте якщо ми переконаємо себе в тому, що цукерки й пиріжки нам ні до чого, що ніякої користі вони нам не приносять, то ми спокійно зможемо обходитись без них, і вигляд вітрини кафетерію не викликатиме надмірного слиновиділення.

Отже, для того, щоб досягти бажаного результату, треба переконати себе в необхідності певних дій. 1 якщо не завжди вдається знайти потрібні аргументи, спробуємо просто уявити кінцевий результат наших дій і вчинків. Можливо, тоді й не буде потреби здійснювати над собою насилля. Проте навіть тоді, коли без «насильницьких» методів самовпливу не обійтися, застосовування
уваги їх треба так, щоб зусилля наші були на межі приемного. Вирішили шляхом тренувань удосконалювати власне тіло - припиняємо тренування тоді, коли фізична втома ще приємна. Якщо ж доведемо себе до повного виснаження, то навряд чи зможемо загнати себе до тренувального залу наступного дня. А якщо такі зусилля не будуть мати регулярного характеру, то й користі від них не буде ніякої.

Велику роль у досягненні мети самовдосконалення відіграє й уста­новка- на те, що я здатен, я можу чогось добитись. Завдяки установці людина вибирає з навколишньої дій­сності або зі свого досвіду необхідні для поведінки об’єкти з метою реалі­зації запланованих дій, задоволення потреб особис­тості. без такої установки всі зусилля по самовихованню будуть марними. Яка користь, скажімо, буде від нашого намагання вивчити всі основні положення Закону «Про психологічну службу», якщо підсвідомо ми будемо впевнені, що в нас недостатньо добра пам’ять і ми не можемо запам’ятати більше трьох рядків тексту.

Установка-це стан активності,спрямований на задоволення тієї чи іншої потреби.

Отже, самовиховання - це один із різновидів людської діяльності, це робота над собою. 1 ефективність залежить від нашої цілеспрямованості, наявності стійкої мотивації, позитивних установок, правильного вибору способів і методів самовдосконалення, систематичності наших зусиль і постійного самоконтролю.

6.3.АУТОГЕННЕ ТРЕНУВАННЯ (АТ)

Це один із широко відомих методів психічної саморегуляції, розроблений Й. Г. Шульцем 1932 р. В основі його лежить застосування спеціальних формул самонавіювання, які дозво­ляють впливати на процеси, які відбуваються в організмі, в тому числі й ті, які не піддаються контролю свідомості у звичайних умовах.

Й.Г. Шульц, як засновник методу, розробив його на основі гіпнозу, однак без навіювання у стані сну. На нижчому рівні

цього методу пацієнт вчиться впливати па свої вегетативні функції (як правило, неконтрольовані). НА шести стадіях пацієнт вчиться заспокоюватися и контролювати відчуття в різних частинах тіла. Навіюються, а потім знімаються відчуття тяжкості, тепла або холоду, таким чином пацієнт поступово вчиться поводитися з ними. Стадії стосуються (по порядку): (І) м’язів, (2) кровоносних судин, (3) серця, (4) дихання, (5) органів черевної порожнини і (6) голови. Тренуючи відчуття тепла, навіюють, наприклад, таке: «Права (ліва) рука дуже тепла». Приблизно через 2 хв відчуття тепла швидко зменшується і завершується приємним потягуванням. На вищому рівні тренування відбувається сугестивний вплив уже не на тілесні, а на внутрішні психічні функції. Шляхом навіювання різних уявлень намагаються досягнути резонансного згасання афектів, подібно до медитації. Наприклад, пацієнт у стані заглиблення отримує завдання викликати перед своїм внутрішнім зором заспокійливі кольорові уявлення (кола, кільця і т. ін.). Обидва рівні потребують тривалого тренування, підвищеної уваги до пацієнтів, а надалі - наполегливості в щоденному самонаві­юванні, яке пацієнт здійснює самостійно1.

Один із головних ефектів від занять АТ пов’язаний із розвитком здатності розслаблення (релаксації). Оволодіння мистецтвом розслаблення необхідне для підтримки здоров’я й динамічної рівноваги в організмі, зняття симптомів стресового впливу, для забезпечення повноцінного відпочинку тілу й розуму від фізичних і психічних навантажень. Водночас, АТ уможлив­лює вдосконалення особистості, сприяє розвитку психічних процесів (наприклад, мислення, волі, уваги тощо), формуванню навичок самовладання, стресостійкості. Ключова роль в успіш­ному оволодінні методом АТ належить самоконтролю, що супроводжує процес розвитку релаксаційного стану.

' Бенсіп Г. Психологія. ску-АПая: Довідник. К.: Знання-Прес, 2007. 510с.

Аутогене тренування (АТ) складається з двох ступенів: нижчого та вищого. Перший зорієнтований на зняття психічної напруги, заспокоєння; другий передбачає перехід людини в особливий стан - надії, довіри, віри в безмежні можливості організму з подолання хвороб і різних недоліків характеру, з формування бажаних психічних якостей. Ступінь оволодіння даним методом психорегуляції залежить від розробки своєрідних словесних формул, крокуючи якими, людина переходить від вихідного психічного стану до необхідного для здоров’я, розвитку психіки.

X. Ліндеман зазначає, що більш успішно опановують ним методом люди «м’які», з багатим емоційним життям, терплячі, врівноважені, які вміють добре ідентифікувати себе з образним уявленням. Відповідно, домінування таких рис, як підвищена активність, нервовість, агресивність, егоцентричність тощо, утруднює формування навичок саморегуляції психічних станів за методом АТ. Так звані сильні особистості, на думку X. Ліндсмана, також ие можуть розраховувати на високі результати в АТ.

Одна з перших спроб вивчення психологічних аспектів тривалого (протягом восьми місяців) застосування АТ в умовах виробництва показала, що регулярність відвідування занять залежить від індивідуально-типологічних і особистісних особливостей учасників. В осіб, які систематично відвідували заняття, виявилися вираженими такі якості, як низька рухливість гальмування, інтроверсія, нейротизм, особистісна тривожність, дисциплінованість. Натомість, особам, що нерегулярно відвідували заняття або відмовилялися від них, були властиві висока рухливість гальмування, екстраверсія, особистісна тривожність, експресивність поведінки, недисциплінованість. Було відзначено також, що під час тривалих занять АТ відбулася зміна ряду стійких особистісних особливостей, спрямованість яких свідчить про переважну зміну (в бік поліпшення) характеристик емоційно-вольової сфери, що справляють позитивний вплив на трудову діяльність. В осіб, що систематично відвідують заняття, намітилася тенденція до зниження інтровертованості, більш чітко виявилося зменшення емоційної лабільності, спостерігається зниження показника нейротизму й оцінок особистісної тривожності. Особи, що повністю пройшли тривалий курс AT, стали більше витриманими, спокійними, краще контролювали свої почуття та вчинки. Вони меншою мірою схильні до переживання непевності в собі та фрустрованості .

Як і будь-який науковий метод, аутотренінг виник не на порожньому місці, його джерелами є:

1. Практика використання самонавіювання гак званої малої нансийської ніколи (Ch. Baudouin, Е. Соне).

2. Емпіричні знахідки давньоіндійської системи йогів.

3. Дослідження відчуттів людей під час гіпнотичного навіювання (І. Scliultz).

4. Психофізіологічні дослідження нервово-м’язового компо­нента емоцій (Е. Jacobson).

Психофізіологічні механізми AT2:

- тренування в переключенні й зосередженні уваги; механізм звільнення від «м’язових зажимів»;

- зниження рівня контролю.

Психорегулююче тренування (І1РТ) с варіантом аутогенного тренування. Рекомендується людям, які добре володіють релаксацією м’язів, практично здоровим, приділяють велику увагу розвитку координації рухів. У зв’язку із цим у ПРТ не застосовуються формули, що викликають почуття напруги в кінцівках. Іноді, навпаки, включаються формули подолання цього почуття (якщо воно все-таки виникає). Головне завдання ПРТ - керування рівнем психічної напруги.

Ідеомоторне тренування (IT)полягає у свідомому активному уявленні техніки рухів. Його основу складає зв’язок думки та руху. Уявлення про рух певним чином пов’язані із самим рухом. Образ руху викликає сам рух, що проявляється в ідеомоторних актах - мікрорухах м’язів, відповідальних за виконання даного руху в цілому. Дослідження показали, що чим яскравіше та повніше уявляє собі людина бажаний рух, тим

' Психология здоровья: Учебник для вузов / Под род. Г.С. Ники­форова. СПб.: Питер, 2003. С. 268-269.

" Шультц И.Г. Автогенная тренировка. М.. 1985.


легше та точніше він відтворюється в реальному житії. В ідеомоторному тренуванні прийнято виділяти гри основних функції уявлень: програмуючу, тренувальну і регуляторну. Перша з них ґрунтується на уявленні ідеального руху, друга - на уявленнях, що полегшують освоєння навички, третя - на уявленнях про можливу корекцію, контроль рухів і зв’язки окремих елементів. Відповідно до цього розроблена й структура ідеомоторного тренування, що включає внутрішню актуалізацію (фази експозиції, обсервації, ідеомоторна) і зовнішню реалізацію (фази імітації та практичного тренування).

Ідеомоторне (прив’язування нитки і керування її рухами) та візуомоторне тренування (підсилення та уява страху) використовується для лікування фобій.

Існує два основних прийоми ІТ:

1) Підсилення напруги в м’язах, а потім послаблення всього

тіла.

2) Страх виступати перед публікою попереднє тренування виступу.

Біологічний зворотний зв’язок (ЬЗЗ). В основу БЗЗ покладені різні інструментальні прийоми реалізації БЗЗ, дозволяє навчитися свідомому контролю й довільному впливу на ряд неусвідомлюваних процесів (функцій) в організмі (біоелектрична активність мозку, серцевий ритм, показники температури тіла, тиск крові, м’язова релаксація тощо). БЗЗ забезпечується електрофізіологічною апаратурою, що вимірює й подає поточні результати впливу на протікання того або іншого мимовільного фізіологічного процесу, даючи суб’єктові саморегуляції постійну можливість контролювати характер його розвитку.

У рамках біхевіоральної медицини, цей метод зарекомен­дував себе як ефективна терапевтична техніка. З його допомогою успішно виліковувався ряд недуг: підвищений кров’яний тиск, серцево-судинні захворювання, головний біль, порушення моторної координації й ін. Практикування цього методу підвищувало активність хворих стосовно власного лікування.

Одна з особливості БЗЗ стосується способу організації зворотного зв’язку. Йому властива можливість забезпечення постійного надходження інформації про досягнуті результати навчання і їх точна кількісна оцінка. Інша особливість полягає у
специфіці довільних впливів, за допомогою яких суб’єкт впливає на характер зміни тої або іншої функції. Якщо в основу АТ покладені словесні формули самонавіяння, то метод БЗЗ вимагає від суб’єкта саморегуляції вироблення спеціальних прийомів самовпливу. Психологічні питання особливостей саморегуляції стану за методом БЗЗ вивчені поки недостатньо. Перша спроба в цій галузі була спрямована на виявлення закономірностей процесу формування довільної саморегуляції стану за допомогою даного методу. Як і у випадку А'Г, потрібно ще чимало з’ясувати в плані індивідуально зумовлених нахилів або, навпаки, утруднень на шляху до успішного оволодіння навичками саморегуляції психічних станів за допомогою БЗЗ. На ефективність вправ впливають такі індивідуально-психологічні особливості: ступінь емоційної стійкості й урівноваженості внутрішнього світу, рівень психічної активності й інтенсивність емоційних реакцій. У цілому можна сказати, що навчання суб’єкта будь-якої діяльності вмінню довільно здійснювати регуляцію своїх психічних станів відкриває серйозні перспективи для боротьби з наслідками впливу різних стресорів, для інтенсифікації періодів відпочинку[16].

6.4.РЕЛАКСАЦІЯ

Релаксація буває мимовільна (наприклад, перед сном), на природі, та довільна, яка виникає після прийняття зручної пози, мисленнєвих уяв­лень, які відповідають спокою, розслабленню м’язів.

Релаксація-стан спокою і розслаблення,який виникає в суб’єкта внаслідок зняття напруги,після сильних переживань або фізичних зусиль.

Релаксаційні методики вимагають правильної організації і відповідного часу проведення. Зручний затишний куточок, зручна поза, приємний музичний супровід забезпечать ефективність проведення релаксації. Найкраще займатися у вільний час, коли вас ніхто і ніщо не відволікає. Якщо протягом
дня ви не знайшли вільних 20-30 хвилин, то виконайте вправи ввечері, перед сном.

Прийоми релаксації ґрунтуються на свідомому розслабленні м’язів. Оскільки людина - єдине ціле і психічна напруга зумовлює підвищення м’язової напруги, тому якщо вдається знизити м’язову напругу, разом із нею знижується й нервова напруга. А сам стан розслаблення є ефективним психогігієнічним засобом. Іноді цього буває достатньо. Але той, хто прагне рухатись далі, може використовувати стан релаксації для виконання вправ, які сприяють поглибленню самопізнання і по­ліпшенню психічного і фізичного стану. У цьому випадку процес іде в 2-х напрямках: І) у здоровому тілі здоровий дух;

2) при здоровому духові - здорове тіло.

Окремі релаксаційні вправи одночасно й допомагають виробити навички саморегуляції, і формують ціннісно-емоційне ставлення до природи як до невичерпного джерела ресурсів люд­ського існування.

6.5 МЕДИТАЦІЯ

Метод медитації останнім часом у Західних країнах набуло значного поширення.

«Медитація» від латинського «зосередженість»,рух до центру. Медитація-метод самозаглиблення,застосовують як процес знаходження самості.

На Сході медитація походить із даосизму, індуїзму (або ж буд­дизму), на Заході - із христи­янської містики і східно-юдейського хасидизму .

Під медитацією розуміють серію розумових дій, мета яких досягти особливого стану, який характеризується заглибленістю у стан фізичного та психічного заспокоєння, відчуженістю від зовнішнього світу, під час якого зберігається здатність до міркувань - оперування образами на заздалегідь визначену тему. [17]


Досягається медитація шляхом концентрації внутрішньо спрямованої уваги, якомога більшого м’язового розслаблення (релаксації) й емоційного спокою. Одна із переваг медитації полягає в її порівняній простоті. Вона дозволяє зняти емоційну напругу, привести психічний стан до рівноваги. Медитація добре зарекомендувала себе як ефективний захист організму від руйнів­ного впливу стресу. Вона сприяє зниженню м’язової напруги, регуляції дихання, нормалізації пульсу, зняттю гостроти почуття тривоги й страху.

Наполеглива практика медитації згодом приносить плідні результати. Сприяє вмінню керувати своєю психікою, бути справжнім хазяїном власних думок і емоцій. Технік медитування безліч. Варта зазначити, що не існує єдиної правильної техніки, кожна має свої переваги. Будь-яка людина може зупинитися на тому варіанті вправи, який суб’єктивно буде для неї найбільш прийнятним. Однак далеко не всі люди зупиняють свій вибір на даному методі психічної саморегуляції. При цьому керуються різними міркуваннями. Одні, наприклад, не зважуються навіть на короткий час відгородити себе від зовнішніх впливів, звільнитися від потоку думок. Інші вважаюсь медитацію частиною ритуалів якихось релігійних конфесій, з якими вони не хочуть мати нічого спільного.

В стані медитації людина здатна збільшувати на тривалий час частоту пульсу до 300 ударів за хвилину, або ж сповільнювати його до повної зупинки, а також контролювати зниження й підвищення температури тіла, причому в різних його частинах. Доведено, що медитація як система психотехнічних прийомів, призначених для входження в певні стани свідомості й перебування в них під час виконання будь-якої діяльності, передбачає досягнення таких ефектів:

♦ нормалізації нервових процесів;

♦ підвищення життєвого тонусу;

♦ формування вєзлі;

♦ розвитку інтелектуальних здібностей;

♦ поліпшення пам’яті й уваги;

♦ зміни окремих рис темпераменту й характеру;

♦ поліпшення працездатності;

♦ зниження конфліктності при взаємодії з іншими людьми;


♦ запобігання появі й подолання різних захворювань.

Помри великі розбіжності між різними напрямами, медитації мають подібний перебіг.

Вважають, що медитувати найкраще один раз у день, наще (або через годину чи півтори після приймання їжі), в один і той же час, бажано зранку, поки немає повсякденних турбот. Відводять для медитування від 15 до 60 хвилин (організм сам визначає тривалість медитації).

Важливе значення має місце медитації, куди немає стороннього доступу, що дає можливість створити спеціальну атмосферу та сформувати погрібний «якір». Це місце повинно бути приємним, теплим, затишним тощо.

Залежно від напряму треба приймати ту чи іншу медитативну позу. Індуси надають перевагу позі «лотосу», японці сидять па п’ятках. Для новачків часто пропонують спеціальний ослінчик, проте, можна чудово медитувати сидячи на стільці.

Під час медитації слина повинна бути рівною. Практикується розрив контактів із навколишнім середовищем, наприклад, у формі змикання повік, та відгороджування від навколишнього світу і занурення всередину себе.

Насьjгодні відомо багато найрізноманітніших методів меди­тації, серед них:

Споглядання предмета

Обирається предмет, на якому зосереджується увага. При цьому слід випромінювати позитивні емоції, та спробувати увійти в житія обраного предмета і злитися з ним.

Медитацій на дихання

Рахування дихання. Глибоко і рівно дихаючи вираховують ритм дихання. Пропонується рахувати від одиниці до десяти. При цьому уваї у зосереджують на рахуванні вдохів і видихів.

Усвідомлене дихання. Спостерігаючи за власним диханням відзначають його фази. Робиться пауза. І знову продовжується дихання. Акцент необхідно робити на паузі яка слідує за вдихом чи після видиху.

Медитацій інтимна із йогівською технікою ритмічного дихання

Йога це детально роз­роблена система всебічного фізичного й психічного роз­витку людини, означає дис­ципліну розуму й тіла. Роз­глядає людину як єдине ціле. Однією з основних її цілей є гармонізація фізичного, психічного підґрунтя в людині. Стабільність особистості і, її стресостійкість, психічну рівновагу йога трактує як найважливіші умови здорового життя.

Йога(дослівно «приборкання думок») система стичного,духовного та тілесного виховання,система напруження чуттів для досягнення вищого ступеня духовності,служить для досягнення вершини переживань.

На думку Дхірепдра Брахмачарі, «йога означає дисципліну розуму й тіла. Вона не призначена для якогось замкнутого кола. Практичні заняття йогою не означають, що людина повинна стати пустельником і жити в самоті в горах. Це звичайна людина, що живе нормальним життям. Для занять йогою не має значення ні професія, ні класова приналежність, ні релігія, ні національ­ність, ні вік. У йозі немає нічого містичного, вона не є релігійним віруванням або обрядом. Ціль її - послідовно розвивати такі якості організму, які дозволяють зрозуміти дійсність та утвердить и самосвідомість, підтримуючи здорове функціонування мозку її психіки. Цього можна досягти послідовно, проходячи різними щаблями йоги...».

Виконання асан, тобто спеціальних поз тіла, сприяє зміцненню її розвитку фізичного здоров’я. Як зазначають учителі йоги, ключ до успіху полягає в обов’язковому дотриманні трьох умов: послідовність, регулярність і помірність. Рухи учня повинні бути не тільки правильними, але її плавними, м’якими, які не припускають жодного насильства над організмом. Разом і тим треба підтримувати стійке зосередження на тій частині тіла або тому фізіологічному органі, на який спрямований вплив асанн. Той, хто дотримується цих настанов, обов’язково відчує позитивний, оздоровчий вплив асан.

Знаходження необхідного досвіду у виконанні асан дозволяє учневі органічно включити в програму занять елементи при­паями, тобто дихальні вправи. Вони теж вимагають усвідомленої й чітко контрольованої техніки виконання. Головна увага під час дихання зосереджена на його ритмі, який переходить у вібруючі рухи в усьому тілі.

Пранаяма, або наука про керування подихом, увібрала в себе унікальні знання про правильну організацію подиху і його можливостей у профілактиці захворювань, зміцненні організму, підтримці й відновленні фізичного здоров’я людини.

Спеціальні вправи йоги зорієнтовані на розвиток психічного здоров’я людини, в тому числі його сприйняття; оволодіння дисципліною розуму; виховання терпіння й волі; набуття навичок керування своїми настроями й емоційною сферою[18].

Медитація на янтрах

 

Янтри нереальні або уявні графічні зображення.

Установлено, що фігури різноманіт­ні форми й кольору впливають на нем­ічний стан людини. Так, зиґзаґоподібна лінія з гострими кугами створює враження нагромадження й розряду енергії, вик­ликає почуття напруженості, тривоги. Фігури з радіально розбіж­ними прямими створюють ілюзію випромінювання, квадрат пов’язують із завершеністю, коло — з космічною нескінченністю й абсолютною гармонією. Певний вплив на психічний стан мають і різні кольори. Так, червоний колір збуджує, а фіолетовий заспокоює; жовтий концентрує увагу, а синій і червоний - розсіюють; жовтогарячий колір породжує прилив енергії, амбіцію й прагнення до тріумфу.

Мангри це звукосполучення,що емоційно впливають на людину за рахунок виразності,гучності,музикальності вимовлених слів.

Слова, зміст яких конкретний (день, ніч, холод, тепло), володіють більшою сугестивною силою, ніж слова з абстрактним змістом (справедливість, чесність, щирість). Чим вищий ступінь абстракції при описуванні образу, тим меншим с йото сугестивний вплив. Таким чином, якщо треба сформувати образ якоїсь людини, варто говорити не про людство взагалі, а про конкретні якості конкретної людини.

Сугестивний вплив мовлення підвищують такі її якості, як м’якість і сила голосу, паузи, використання ефекту несподіванки. На емоційний стан людини впливає не тільки зміст та інтонація мовлення, але й певне звукосполучення слів. Такі слова, як мама, дитинство, сонце, викликають суб’єктивно теплі відчуття, а слова підйом, команда, ура - тверді, стимулюючі до дії.

Медитація на музиці

На думку вчених Сходу, музика - це мистецтво, здатне змінювати не лише настрій, а й характер людини. Це не тільки засіб зцілення душі, а й ліки, що зцілюють тіло.

Очікуваний оздоровчий ефект зумовлений тільки впливом на емоції, а й специфічним впливом на окремі першоелементи: ритму, мелодії та гармонії, які складають основу музики, що проникає в глибини психіки (Ь.Наїачг, 1966; К. Напичохн, Т. Киг/.ота, 1966; V. ПоІ/кпесШ, У.Роч, 1969).

Давні лікарі стверджували, що для кожної живої системи характерна своя частота. Музика сприяє усуненню почуття невпевненості та зняттю страхів1. Мелодійні звуки можуть сповільнювати пульс, знижувати артеріальний тиск, знімати тривожні статти, роздратованість, головний біль та інші наслідки стресів.

Під час медитації за допомогою музики рекомендується фіксувати увагу на асоціативному мисленні. Відчуваючи при цьому почуття краси та гармонії, поєднання зі Всесвітом. Після зосередження пропонується визначити подібні та вдмінні, високі та низькі за тембром частини у мелодії, кількість тактів, можливість перетворення музики у інше звучання тощо.


Медитація на власному тілі

Під мас медитації на власному тілі потрібно зайняти медитативну позу, бажано лежачи. Сконцентрувавши увагу на власному тілі, повільно проговорюючи фрази, поступово розслабляти ту чи іншу його частину. При цьому, необхідно відсторонитись від будь-яких емоційних переживань, що допоможе досягнути більш глибокого трансу1.

Мандала

Це динамічний вид медитації. Може виконуватися в групі чи індивідуально, починається із психофізичних рухців, а потім через особливі етапи свідомості приводить у стан спокою та концентрації. Вправи виконують зранку, протягом 15 хвилин, з почуттям відстороненості та насолоди. Алгоритм виглядає наступним чином:

1) Біг на місці з високо піднятими колінами (можна під музику). Очі закриті дихання ритмічне, рівномірне. Мислення сконцентроване на внутрішній енергії.

2) Різко видихаючи, сповільнити дихання та пульс. Відкрити рот, сісти в зручну позу із випрямленою спиною. Легко, довільно покачуватись, сконцентрувавши увагу на внутрішньому відчутті.

3) Лягти на спину, відкрити очі повертаючи їх за годинниковою стрілкою. Викликати почуття легкості та «тілесної відсутності». Відчути рух енергії у переносиці.

4) Закрити очі, зосередивши увагу на переносиці, відчуваючи розслабленість.

Отже, систематичні й правильно організовані заняття медитацією сприяють докорінним змінам особистості. Під їхнім впливом людина стає більш сформованим суб’єктом самоврядування. Психічна рівновага й стабільність стають її характерними рисами. Міцне фізичне й психічне здоров’я є одним із найвищих винагород тих, хто займається медитацією, за наполегливість і послідовність на цьому шляху.

6.6. ОСОБЛИВІ СТАНИ СВІДОМОСТІ

Насьогодні існує більше ста методів уведення в особливий стан свідомості. Зазвичай виділяють дві групи методів: методи багаторазового впливу монотонним подразником на різні аналізатори та шокові методи, які характеризуються діпо сильного зовнішнього подразника та поєднуються із наказом «Спати!».

На основі цих двох методів розроблено безліч технік опи­саних у працях різних авторів (А.А. Токарський, В.М. Бехтерев,

ІО.В. Канабих, В.Є. Рожнов, А. Слободяиик, А.Свядощ, П. Будь, А. Захаров, Б.Д. Карвасарський та ін.).

 

 

Сугестія, шукає безпосередні до несвідомого проникнення. цього є багато методів, серед яких, шість найважливіших.

(1) Повторення ґрунтується на примусовому впливі (як у собак Павлова).

(2) Переконування приваблює особистою чарівністю, нагні­танням таємничості, відключенням критичної розважливості.

(3) Приголомшення прагне усунути опір, не має значення як грубою силою чи більш витонченими методами. Людині нав’язують чужу волю, наприклад, починаючи вислів із фрази «Як відомо...». Завдяки цьому має скластися враження, що про це знають усі, крім неї.

(4) Конформізація (уніфікація) базується на небажанні люди­ни бути знехтуваною.

(5) Символізація ґрунтується на символах, наприклад на прапорі, щоб викликати патріотичні почуття. Або, «наднормальні муляжі», тобто перебільшені сигнали, наприклад, сексуальної символіки (особливо жіночого тіла), що мають негайно справляти враження.

(6) Заперечення (софістична контрсугестія) обертає (подібно до рухомого півника-флюгера) те, що малося на увазі, на протилежне, щоб мати змогу через цю очевидну іронію набагато надійніше здійснити перенесення. Ці процеси часто досить непорсті, а тому їх не завжди легко розпізнати[19].

Гіпноз - найінтенсивніший сугестивний метод. Для досяг­нення стану гіпнозу потрібно пройти чотири важливі стадії. Попередня умова — самонавіяне заспокоєння. Внаслідок цього той, хто бажає піддатися гіпнозу, сповнюється ефективним очіку­ванням.

Далі вербально (таємничо-зас­покійливим голосом) і за допо­могою подразників, що виклика­ють сон, навіюють сонливість. Монотонними подразниками, які діють на слуховий аналізатор, можуть бути звуки метронома, Л стукіт годинника, записи шуму дощу чи морського прибою тощо. Фіксування погляду на будь-якому блис­кучому предметі (годинник, молоточок тощо), рухомому, або, навпаки, нерухомому предметі, на пальцях гіпнотизера, на пог­ляді тощо виступають як монотонні зорові подразники. Для введення в стан гіпнозу також використовується вплив на нюхо­вий аналізатор за допомогою ароматичних олій та шкірний аналі­затор за допомогою дотику до частин тіла пацієнта (чола, рук, плечей голови тощо).

Гіпноз від грецького Іірпсю.За допомогою словесного навіювання та маніпуляцій пацієнта вводять у стан,подібний до сну,однак у ньому він залишається відкритим до наговорювань гіпнотизера.

У стані гіпнозу є «рапорт» (зв’язок із гіпнотизером і залежність від його команд), у ньому можна віддавати команди на постгіпнотичну дію (приписи, що мають тривалі наслідки).

У. Джеме гіпноз використовував, як інструмент дослідження свідомості. Різкі зміни свідомості можуть бути викликані електронною стимуляцією мозку або світловою стимуляцією (спалахами світла із певною частотою). Па його думку, із заглибленням у гіпнотичний стан у людини змінюється само­усвідомлення, втрачається відчуття часу, усвідомлення власного тіла, простору тощо. Між клієнтом та гіпнотизером виникає довіра, а також зберігається комунікативний зв’язок, проте на новому рівні свідомості1.


М. Еріксон для фіксування уваги клієнта розповідав історії, при цьому використовував невербальну мову, чим приковував його увагу.

Гіпноз с терапевтичний (небажана поведінка, наприклад при' алкоголізмі, отримує аверсивне навантаження), корекційний (пацієнту навіюють нову поведінку) і профілактичний (проводять завчасну підготовку до майбутніх ситуацій). Навіювання під час пробудження знімає стан сну (три стадії: сомнолентність, гіпотаксія, сомнамбулізм), а також здебільшого містить гіпно­тичний наказ почуватися після сеансу дуже добре.

До ознак перебування у стані гіпнозу належать: зниження мязевого тонусу, зменшення рухливості тіла, збільшення латентного періоду, сповільнення дихання та серцебиття, зміна голосу, зменшення або відсутність рефлексів моргання та ковтання, зміна зіниць ока, розслаблення, тілесна ре орієнтація. Також спостерігаються: амнезія, анестезія, тілесні ілюзії, мязеве тремтіння, незвичні рухи головою, регресія, викривлене сприй­мання часу, психосоматичні реакції, каталепсія, ідеомоторні реакції, дисоціація.

Проте, під час роботи із особливими станами свідомості інколи можуть виникати ускладення.

1) Втрата контакту (рапорту). Коли пацієнт перестає реагу­вати на вербальну чи невербальну стимуляцію.

2) Неможливість уведення суб’єкта в стан гіпнозу.

3) Виникнення емоційної реакції під час гіпнозу (сльози, стогін, ридання, експресивні рухи тощо).

4) Виникнення істеричних припадків.

5) Зміна поведінки пацієнта на протилежну.

6) Виникнення тривоги, депресивного стану тощо.

7) Погіршення соматичного стану пацієнта.

8) Гіпноманія (постійне бажання перебувати в стані гіпнозу).

9) Гіпнофобія (нав’язливий ерах гіпнотерапії).

10) Гіпнозофілія (любов до методів які ґрунтуються на навіюванні)1.

Взагалі, найчастіше введення людини в особливий стан свідомості використовують при:

- неврозах та невротичних реакціях;

- психозах;

- психотравматичних синдромах;

- проблемах подружньої адаптації та внутрішніх конфліктах;

- функціональних сексуальних порушеннях;

- залежності від тютюну, алкоголю, наркотиків;

- гострих та хронічних болях;

порушенні харчування: анорсксії, булимії, зайвій вазі;

- тривожності, нав’язливості;

- розладах сну;

- депресивних розладах;

- психосоматичних розладах;

- при допомозі термінальним хворим (продовжена та покращення якості життя);

- при наданні допомоги хворим на СПІД;

- при психологічній роботі з дітьми (енурез, проблеми із навчанням, агресивність, страхи тощо).

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте основні концепції психічної саморегуляції.

2. Визначте основні мотиви психічної саморегуляції.

3. Дайте визначення видів психічної саморегуляції

4. Поясність значення термінів самовиховання, самоаналіз га самооцінка.

5. Охарактеризуйте основні методи самовиховання.

6. Визначте основні принципи методики аутогенного тренування викладені І.Г.Шультцем.

7. Обгрунтуйте значення поняття аутогенне тренування.

8. Розкрийте специфіку поняття релаксація.

9. Визначте поняття медитація та розкрийте його значення та специфіку.

10. Дайте характеристику понять сугестія та гіпноз.

СПИСОК ЛІТЕРА ТУРИ:

1. Ахмедов Т.И., Жидко М.Е. психотерапия в особых состояниях сознания: история, пракгика. Харьков: Фолио. 2000.-С. 660-714.

2. Безпека праці: ергономічні та естетичні основи: Навч. посібник / С.О. Апостолюк, В.С. Джигирей, А.С. Апосто- люк за ін. - К.: Знання, 2005. - С. 20.

3. Бенеш Г. Психологія: сіїу-АПая: Довідник. - К.: Знання- Прес, 2007.-510 с.

4. Двіжопа О.В., Руснак І.С. Мезодика викладання психології:

Навчальний посібник. Чернівці: Руга, 2006. 231 с.

5. Эванс-Вентц В. И. Тибетская йога и тайные доктрины. - К., 1993.

6. Кондратенко Э.Ю., Донской Д.И. Общая психотерапия. Минск, 1993.-С. 169-174.

7. Мостова 1.М. Навчання без надмірних зусиль. Чернівці, 2000. - 96 с.

8. Никифоров Г.С. Психология здоровья: Учебное пособие. СПб.: Речь, 2002. - 256 с.

9. Психічна саморегуляція. Вын. 2. / 'За ред. А. С. Ромена. Алма-Ата, 1974. - С. 7.

10. Психология здоровья: Учебник для вузов / Под ред. Г.С.Никифорова. - СІ16.: Питер, 2003. - С. 268-269.

11. І Пульти І.Г. Автогенне тренування. М., 1985.


Любов і піклування — найкращі ліки.

Т. Парацельс

1.ПСИХОПРОФІЛАКТИКА ПСИХІЧНОГО
ЗДОРОВ’Я В РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУПАХ

7. І Профілактика психічного здоров я дітей дошкільного віку.

7.1. /. Труднощі адаптації дитини до умов дошкільного закладу.

7.1.2. Психогігієнічні аспекти нервово-психічних порушень у дітей дошкільного віку.

7.1.3. Дитячі страхи.

7.2. Роль та профілактика психічного здоров 'яу підлітковому віці.

7.2.1. Особливості тривожності сучасних підлітків.

7.2.2. Алкоголізм та наркоманія у підлітковому віці.

7.3. Актуальні проблеми психологічного забезпечення психічного

та фізичного здоров 'я студентів.

7.4. Профілактика психічного здоров’я у дорослому та похилому

віці.

7.4.1. Надійність професійної діяльності.

7.4.2. Психологічна адаптація людини до пенсійного статусу.

7.4.3. Особистість і здоров'я літніх людей.

7.4.4. Особливості прояву депресії у людей похилого віку.

7.1. ПРОФІЛАКТИКА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ
ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

7.1.1. ТРУДНОЩІ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО УМОВ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Здатність почуватися комфортно та відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона Горнеться до мами, вимагає, щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя особливості взаємин дитини з батьками змінюються. Дитина


1Эванс-Вентц В. И Тибетская йога и тайные доктрины. К., 1943

1 Никифоров Г'.С. Психология здоровья: Учебное пособие. СПб.: Речь, 2002. 256 с.

Кондратенко С.Ю., Донской Д.И. Общая психотерапия. Минск, 1993. С. 169-174.


Большая медицинская энциклопедия. М., 1962. — Т. 27. - С. 17.

[2] Коцур Н І., Гармаш Л.С Психогігієна: Навч. посібник. Чернівці: Книги- XXI, 2005. 380с.

Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Учебное пособие по медицинской психологии. М.:, Медицина, 1976. С. 133.

Гуменюк Н.П., Шерцис Б.М. Психогигиена спортивной деятель­ности. К.: Вища школа, 1978. 72 с.

Комісарик М.І., Леко Б. Л., Чуйко Г.В. Основи психології спорту. Навч. посібник. Чернівці: Рута, 2004. 400 с.

Конур Н.І., Гармаш Л.С. Психогігієна: Навч. посібник. Чернівці: Книги - XXI, 2005. - С. 22 - 24.

Зубалий Н.ІГ, Лепочкина А.М. Основи психотерапии: Учеб, пособие. - К., 2001. - С. 34-60.

Основи практичної психології / В.Пайок, Т.Титарснко, Н.Чепелс.ва таін.: Підручник. К.: Либідь, 1999. 536 с.

Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титарснко, М.Чепелсва: підручник. К.: Либіль, 1999. - С. 303-305.

Профілактика та корекція важковиховуваності: Цикл тренінгових вправ: Навчально-методичний посібник / Укл. А.С. Борисюк, О.В. Двіжо- на. Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. 88 с.

Панфилова Л.П. Тренинг педагогического общения: Учеб, пособие для студ. высш. учеб. Заведений. М.: Центр «Академия», 2006. 336с.

Бенеш Г. Психологія: сІЗу-АіІавДовідиик. К.: Знання-І Ірсс, 2007. - 510 с.

Бенеш Г. Психологія: сІїу-ЛіІа.ч: Довідник. К.: Знання-ГІрсс, 2007. 510с.

Мостова Ї М. Навчання без надмірних зусиль Чернівці, 2000.

96 с.

Двіжона О.В., Руснак I.G. Методика викладання психології: Навчальний посібник Чернівці: Рута, 2006. -231с.

Никифоров Г.С. Психология здоровья: Учебное пособие. СПб.: Речь, 2002. 256 с.

Бенеш Г. Психологія:dtv-Atlas: Довідник. К.: Знання-Прес, 2007. 510 с.

безпека праці: ергономічні та естетичні основи: Навч. посібник / С.О. Апостолюк, В.С. Джигирсй, А.С. Апостолюк та ін. К.: Знання, 2005. - С. 20.

Бенеш Г. Психологія: <Зіу-Аі1аі»: Довідник. К.: Знання-Прес, 2007.