Поняття «педагогічно занедбані діти». Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей. Етапи деформування особистості. Перевиховання. Функції перевиховання.
Поняття «педагогічно занедбані діти»
Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.
Важковиховувані — категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.
Таким особам властиві:
▪ неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;
▪ нерозвиненість соціально-політичних потреб;
▪ прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;
▪ нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;
▪ спотворені естетичні потреби;
▪ нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;
▪ непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;
▪ брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;
▪ обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення;
▪ приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.
За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи:
1. Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну, їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо.
2. Педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.
3. Підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.
4. Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені
судом до виправно-трудових колоній.
Перевиховання педагогічно занедбаних дітей є важким завданням, яке людство по-різному намагалось вирішити впродовж своєї історії.
Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості, що формувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:
1. Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки.
2. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю.
3. Недостатній виховний рівень роботи в загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання «втекти» від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм та ін.); ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо.
Перевиховання — процес досить складний і тривалий, ґрунтується на загальних принципах виховання і виконує відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.
У роботі з педагогічно недбалими дітьми варто використовувати такі принципи: зв'язку перевиховання з цікавою продуктивною працею; організації дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на вихованця; опори на позитивні якості виховуваного й позитивний соціальний досвід; органічного поєднання поваги до вихованців з існуючою системою вимог; єдності і систематичності педагогічних впливів; індивідуального підходу до неї; гуманного, об'єктивного ставлення до дитини у процесі її перевиховання; стриманості, розважливості, недопустимості афективної поведінки педагога.
У виховній практиці важливими є упереджувальні заходи, які дають змогу запобігти масовій появі важковиховуваних дітей, з одночасним формуванням соціальних передумов для попередження їх появи.
У процесі подолання «моральної хвороби» окремих дітей виділяють кілька етапів:
1. Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори виховання, умови, що їх зумовили, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних тенденцій та актуалізації позитивного в поведінці дитини. Учитель мусить мати детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.
2. Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапі класний керівник спільно з вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у цьому процесі кожного вихователя.
3. Цілеспрямована педагогічна діяльність. Передбачає реалізацію планів щодо перевиховання конкретної особистості. Це відбувається із залученням всіх, хто може позитивно впливати на неї (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує роботу класний керівник, аналізуючи соціально-психологічні зміни у поведінці вихованця, розробляє подальші виховні заходи.
Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види. Професіональне та непрофесіональне педагогічне спілкування. Поліфункціональність педагогічного спілкування. Суб’єкт-суб’єктний характер педагогічного спілкування, його основні ознаки.
Отже, педагогічне спілку вання як професійно етичний феномен потребує від учителя спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними ознаками Професіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками, забезпечує формування власної гідності дитини
Професіональне педагогічне спілкування — комунікативна взаємо дія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків Непрофесіональне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і внаслідок цього появу стереотипних висловлювань у школярів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно Зрештою, виникає стійке негативне ставлення і до вчителя, і до навчання Почуття пригніченості предметом у школі — насправді ж учителем — у деяких учнів триває впродовж багатьох років Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.
Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування — принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним5.
Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктно-му ґрунті є:
1. Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів.
2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і
учні нерівні соціальне (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте
для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на
розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визна
вати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також
змінюватися. Учні хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні мірку
вання, і завдання вчителя — враховувати цю потребу.
3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на
позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я,
коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпе
реживають.
4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від
суто рольової позиції вчителя.