Автономна Республіка Крим — територіальна автономія у складі України
Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки до її складу входить територіальна автономія — Автономна
Республіка Крим. Під автономією (від грец. «автономія» — «незалежність») в юридичній науці прийнято розуміти відносно самостійне у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі держави.Автономна Республіка Крим є територіальною автономією у складі України, невід’ємною частиною України, складовою системи адміністративно-територіального устрою нашої держави.У Автономній Республіці Крим традиційно проживали представники багатьох національностей — українці, росіяни, татари, греки, караїми, гагаузи та інші, тому утворенню автономії на території Кримського півострову сприяли переважно територіальні чинники-Історичні, географічні, економічні, побутові тощо.Верховною Радою України були також внесені відповідні зміни до чинної на той час Конституції України (ст. 75) та прийнято 29 квітня 1992 р. Закон України «Про статус Автономної Республіки Крим». Ці документи законодавчо визначили новий конституційно-правовий статус Криму як автономної республіки у складі України.Таке рішення було прийнято з урахуванням історичного і культурного розвитку населення на території Криму, його багатонаціональності та багатоконфесійності.У 1995 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Автономну Республіку Крим», яким до повноважень АРК були віднесені зокрема, такі питання, як прийняття, тлумачення законів АРК та контроль за їх дотриманням; вирішення питань територіального поділу АРК, встановлення і зміна меж районів, населених пунктів, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування міст, районів, районів у містах, селищ міського типу, сіл; визначення повноважень і порядку діяльності республіканських органів та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян; визначення структури і пріоритетних напрямів розвитку економіки республіки, забезпечення науково-технічного процесу, створення й функціонування вільних економічних зон відповідно до законодавства України тощо.Остаточне закріплення конституційного статусу АРК відбулося після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, яка визначила, що АРК входить до системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133) і залишається невід’ємною часткою України (ст. 134) з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями.
21 жовтня 1998 р. Верховна Рада АРК прийняла Конституцію АРК, а 23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», який надав чинності Конституції АРК як законодавчого акта.Конституцією України 1996року(ст. 138) до відання АРК віднесене широке коло питань політичного, соціально-економічного, екологічного, культурного та іншого
характеру.У політичній сфері АРК сприяє реалізації політичних прав і свобод громадян України та вирішує інші питання політичного характеру, зокрема, стосовно організації та проведення місцевих референдумів; призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК; участі у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; участі у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів.У соціально-економічній сфері управління майном, що належить АРК; розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК і питань соціально-економічного розвитку тощо.У культурній, екологічній та інших сферах — забезпечення функціонування і розвитку державної і національних мов та культур на території АРК; охорона і використання пам’яток історії, розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів: встановлення зон їх санітарної охорони; ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.Крім того, АРК має Конституцію АРК та здійснює нормативне регулювання низки питань соціального та господарського значення. Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів не можуть суперечити Конституції АРК і законам України.До повноважень АРК також віднесено здійснення нормативного регулювання з таких питань; сільського господарства і лісів; меліорації і кар’єрів; мисливства і рибальства; санітарної та лікарняної служби; містобудування і житлового господарства; громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва; туризму, готельної справи та ярмарків; транспорту загального користування, автошляхів та водопроводів; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури та історико-культурних заповідників (ст. 137 Конституції України).Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК з цих питань не можуть суперечити Конституції і законам України І приймаються на їх виконання. Дія таких нормативно-правових актів Верховної Ради АРК з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України може бути зупинена Президентом України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.Зазначені питання становлять коло конституційних повноважень АРК, у межах яких представницькі та виконавчі органи здійснюють свою діяльність самостійно. Крім того, законами території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління. Одиницями середньої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є райони і міста обласного (а в АР Крим — республіканського) значення. Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу і сільські ради; останні можуть охоплювати одне або декілька сіл. Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями. Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.Україна — унітарна держава. Це означає, що управління країною здійснюється з одного центру (столиці), в ній діє єдина для всієї території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине правове поле. Адміністративно-територіальний поділ країни сприяє реалізації державної влади на місцях і здійсненню місцевого самоврядування. Правда, в рамках, закріплених Конституцією України та відповідними законами, певну самостійність у вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку й охорони природи має Автономна Республіка Крим. У ній прийнята своя Конституція, діють свої органи державної влади — Верховна Рада і Рада Міністрів. Однак нормативно-правові акти і рішення, які приймаються ними, не можуть суперечити Конституції і законам України.Порядок вирішення питань територіального поділу.Відповідно до Конституції України, Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою утворення і ліквідація областей або інших територіальних одиниць вищого рівня проводяться Верховною Радою України. При цьому повинні бути внесені зміни до Конституції, в порядку, передбаченому для зміни розділу ІХ «Територіальний устрій». Встановлення і зміна меж, встановлення і перенесення адміністративних центрів областей проводяться Верховною Радою України в межах установчої функції шляхом прийняття окремої Постанови Верховної Ради за поданням відповідних обласних рад. Утворення та ліквідація районів, встановлення і перенесення адміністративних центрів районів здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття окремої Постанови Верховної Ради за поданням обласних рад. Зміна меж районів проводиться Верховною Радою України через подання відповідних районних, міських (міст обласного значення) рад. Утворення та ліквідація районів у містах до прийняття Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій» відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.07.2001 здійснюється міськими радами самостійно. Встановлення і зміна меж районів у місті
77. Політико-правові засоби удосконалення і гармонізації міжнаціональних відносин в Україні.Україна – держава з поліетнічним населенням. На Україні проживає близько півтори сотні представників інших національностей. Першим законодавчим актом незалежної України, що відноситься до сфери міжнаціональних відносин, можна назвати Закон про громадянство, прийнятий в жовтні 1991 р. Будь-які обмеження чи переваги в питанні про громадянство, пов’язані з національною приналежністю, не допускались. Найбільш повно обов’язки держави у відносинах громадян різних національностей були викладені в прийнятій 1 листопада 1991 р. Верховною радою Декларації прав національностей України. В ст. 1 говорилось: « Українська держава гарантує всім народам. Національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права… Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається законом ». Щодо правових засобів попередження міжнаціональних конфліктів, стабілізації внутрішньополітичної ситуації можна потрібно віднести Закон про національні меншини в Україні, прийнятий ВР 25 червня 1992 р. На даний момент наша держава намагається підтримувати національні меншини в Україні. Відкриваються школи, бібліотеки, музеї тощо. Але більш важливою і помітною у нашій країні є проблем відносин між націями. Історично так склалося, що територія нашої держави довгий період знаходилась під владою інших держав. Постійно відбувались міграції. Це призвело до того, що на всій території нашої країни ми зустрічаємо людей різних національностей, відповідно з різною культурою та релігійними поглядами. Але на даний час, упускаючи проблему відносин з чужими народами, ми маємо більш помітні і суттєві конфлікти з близькими для нас націями. Конфлікт заходу і сходу в Україні є досить суттєвим (наприклад мовний). Він впливає на прийняття законопроектів нашої держави. Щоб гармонізувати міжнаціональні стосунки у багатонаціональній державі необхідно врахувати усі історичні, культурні, релігійні та ін. аспекти її громадян. Необхідне прийняття законопроектів, що зможуть врегулювати ці стосунки, і максимально обмежити можливість виникнення конфліктів.