Марксистська філософія:сучасне осмислення нових положень.

Марксистська філософія представлена Марксом, Меренг, Плеханов, Ленін, Лукаш,

Павлов, Шинкарук. Марксизм- філософія, яка охоплює кінець50-х рр. 20 ст. і по наш час. Зробив наступний позитивний внесок. Безсумнівною заслугою марксизму є матеріалістичне розуміння історії, яка полягає у: 1. марксизм стверджує, шо основою життєдіяльності людини і суспільства є економічна сфера, процес виробництва, в який люди вступають об’єктивно, тобто незалежно від волі. 2.- Згідно із матеріалістичним розумінням історія розвитку людства класифікується як суспільно-фрмаційний процес. Під суспільно-економічною формацією марксизм розуміє історичний етап розвитку людства, який визначається взаємодією, співвідношення економічного базиса з політичною надбудовою. Під економічним базисом насамперед розуміється сукупність виробничих відносин, насамперед відносин власності. Під політичною надбудовою розуміють насамперед держави, інші інститути політичної системи, які взаємодіють із економічним базисом і є його концентрованим виразом. Відповідно до поняття суспільно-економічної формації марксизм історію людства розділив на3 етапи.

1) доформаційний період(первісно-общинний лад);2)формаційний період (рабовласницький лад, феодалний і буржуазний лад); 3)Пост формаційний період (комунізм).

Марксизм визначає джерело розвитку суспільно-економічної формації і цим джерелом є класова боротьба.

Формою переходу від однієї суп.-екон. Формації до іншої є революція.

Маркс дає цілком працездатне визначення комунізму, як мети соціального розвитку, стверджуючи, що комунізм- це такий етап розвитку людства, таке суспільство, у якому найбільш повно реалізується сутність і сенс людини. Комунізм- це н етап, як ціль, а дійсний рух(мета).

Марксизм створює теорію матеріалістичної діалектики, це означає , що діалектику він розглядає, як вчення, що є формальною єдність об’єктивної і суб’єктивної діалектики (діалектики людського мислення). Плехановим було створено комуністичне вчення про роль особистості в історичному процесі, де головна роль відводиться видатній особистості. До досягнень марксизму слід віднести ідею Джорджа Лукаша, що по мірі розвитку суспільства класова боротьба перестає бути джерелом розвитку суспільства. (у зв’язку з виникненням середнього класу) рушійною силою суспільства повинен постати інтилект і енергія молоді.


19. Філософська антропологія.

Це філософське вчення про природу і сунтність людини. Течія західної філософії 20 ст. Представники: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Хенстенберг, Больнов.

Ідейні джерела: філософія німецького романтизму, «філософія життя», принципи трансценденталізму Канта, трансцендентальна феноменологія Гуссерля, трансцендентальна аналітика людського буття Хайдегера.

Це наука про метафізичне походження людини, про її фізичне, психічне, духовне начала в світі, про ті сили, які рухають нею і які вона приводить у рух. Завдання: показати, яким чином із основної структури людського буття випливають усі специфічні монополії, звершення й справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї справедливого і несправедливого, держава, керівництво, мистцеітво, міф, релігія, наука. Об’єднати конкретно-наукове, предметне вивчення різноманітних сторін і сфер людського буття з цілісним філософським його осягненням. Центральне питання – про сутність людини.Антропологічні концепції:

1.Біологічна (Гелен, Портман) – людина – «біологічно недостатня» істота (їй не вистачає інстинктів). 1.Не завершена і не закріплена у тваринно-біологічні організації (не має можливості вести виключно природне існування). 2.Людина віддана сама собі і тому змушеня шукати відмінні від тваринних засоби відтворення свого життя. 3.Історія, суспільство – форми доповнення біологічної недостатності людини.

2.Культурологічна. Завдання: подолання абсолютизації як предметності, так і духовності людини, у розгляді її як живої і творчої історичної особистості. 3 складові: 1)тваринне життя людини; 2)визначене пориваннями та почуттями Воно; 3)мисляче і самоусвідомлене «Я». Людина – творець і носій культури. Культура – специфічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації у світі. Ротхакер: людина має світ, який в результаті її діяльності лише тоді звужується до певного «середовища проживання», коли із загального світового цілого вичленовуються певні «духовні ландшафти».

3.Релігійна. Відтворюються та розвиваються Шелерівські уявлення про «об’єктивність людського духу», про його здатність до неупередженого ставлення до світу. Шелер: людині властива деяка природжена прихильність, любовне ставлення до речей, до інших людей, яку неможливо висти з її біофізичної природи.


 

20. Екзистенціалізм: загальна характеристика. Одна з провідних течій суспільної думки 20 ст., що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.

Екзистенціалізм –філософське вираження глибоких потрясінь Зх. Цивілізація 20 ст., що оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Найглибинніше знання людини – усвідомленість нею власної смертності і недосконалості.

В центрі уваги: питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті.

Основні проблеми: людина, як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті, часу.

Хайдегер, Сартр: екзистенція є буттям, яке спрямоване до «ніщо» і яке усвідомлює свою кінцевість. Тлумачать екз. як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть.

3 форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) – 3 структурні елементи існування. Специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє. Розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знає своє місце у цілях, задумах проектах, звернутих у майбутнє.

Екзистенція – трансцендування – вихід за свої межі. Ясперс: екзистенціалізм – філософія буття людини, яка виходить за межі людини. Сартр, Камю: трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції.