Методи діагностики банкрутства підприємства

Під діагностикою банкрутства розуміють використання сукупності методів фінансового аналізу для своєчасного розпізнавання симптомів фінансової кризи на підприємстві й оперативного реагування на неї на початкових стадіях з метою зменшення імовірності повної фінансової неспроможності суб'єктів господарювання.

Для забезпечення об'єктивності результатів аналізу діагностика банкрутства вітчизняних підприємств має базуватися на таких принципах:

· необхідність поєднання в процесі аналізу кількісних та якісних критеріїв, що сигналізують про потенційну загрозу банкрутства суб'єктів господарювання;

· врахування особливостей розвитку економічних циклів у певній галузі при визначенні індикаторів кризових явищ на підприємстві;

· узагальнення світового досвіду в розробленні методичного інструментарію діагностики банкрутства і його адаптація до умов діяльності та інформаційного забезпечення вітчизняних підприємств;

· комплексний інтегральний підхід до оцінювання фінансового стану підприємств, що зазнали фінансових ускладнень у своїй діяльності.

Методологічну і методичну допомогу фінансовим службам неплатоспроможних підприємств надає створене в Україні Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств і організацій. Цим агентством розроблені такі документи:

· Методика поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможних підприємств;

· Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій;

· Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій.

З метою запобігання кризовим явищам Агентство рекомендує проводити поглиблений аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств за допомогою системи фінансових коефіцієнтів платоспроможності, ліквідності та ділової активності. Детально методику визначення цих показників на підставі наявних форм звітності та їх нормативні значення наведено у темі 3.

Крім системи фінансових коефіцієнтів для раннього запобігання кризових явищ у світовій практиці використовується спеціальні узагальнюючі (тестові) показники загрози банкрутства. Для визначення інтегрального показника імовірності банкрутства застосовується метод дискримінантного аналізу. Цей метод базується на емпіричному дослідженні фінансових показників значної кількості підприємств, певна кількість яких збанкрутіла, а решта - успішно функціонує в умовах ринкового середовища.

У зарубіжній практиці є багато методик визначення інтегрального Z-показника рівня загрози банкрутства. Найбільш відомими є дво- і п’ятифакторні моделі Е. Альтмана. За суттю – це комплексний коефіцієнтний аналіз, який включає значну кількість факторів.

Двофакторна модель

Z = -0,3877 + (-1,0736) k1 + 0,579 k2, (12.1)

де k1 – коефіцієнт поточної ліквідності;

k2 – питома вага залученого капіталу у пасивах фірми.

Якщо Z>0 - імовірність банкрутства велика ;

Z<0 - імовірність банкрутства незначна.

Точність прогнозу підвищується, коли до уваги приймається рівень і тенденції зміни комерційної маржі , оскільки підвищення цього показника підсилює фінансову стійкість підприємства.

П’ятифакторна модель

Z = 1,2k1 + 1,4k2 + 3,3k3 + 0,6k4 + 0,999k5 , (12.2)

де k1 = (Поточні активи – Поточні пасиви) : Обсяг активу;

k2 = Нерозподілений прибуток : Обсяг активу;

k3 = НРЕІ : Обсяг активу;

k4 = Курсова вартість акції : Залучений капітал;

k5 = Чиста виручка від реалізації : Обсяг активу.

Якщо Z<1,8 імовірності банкрутства дуже висока;

1,8<Z<2,7 - середня;

2,7<Z<2,99 - невелика;

Z>2,99 – незначна.

Втім необхідно враховувати, що моделі Альтмана були розроблені у 1968 p., а після цього суттєво змінилися макро- та мікроекономічні умови функціонування підприємств. Крім того, модель не враховує галузеві особливості розвитку вітчизняних підприємств та характерні для них форми організації бізнесу. Уникнути цих недоліків можна, розробляючи власні моделі прогнозування банкрутства з урахуванням сучасних реалій.

Досить надійним методом інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємств у світовій практиці є визначення коефіцієнта фінансування важколіквідних активів. Шкалу оцінки імовірності банкрутства за цією методикою наведено на рис. 12.3.

Крім перелічених кількісних методів оцінювання загрози банкрутства в процесі аналізу можна використовувати і якісні критерії, до яких відносять:

· зміну керівництва та ключових працівників підприємства;

· зміну господарських партнерів (відмова від подальшого співробітництва з партнерами);

· затримку у виконанні поточних платежів;

· зміни у складі засновників;

· зміни організаційно-правової форми;

· фінансування капіталомістких проектів, які непов'язані з основною діяльністю;

· безконтрольне використання коштів тощо.

Важлива роль у діагностиці банкрутства відводиться службам фінансового контролінгу. Дійовим інструментом антикризового управління фінансами підприємств є особлива інформаційна система раннього запобігання та реагування (СРЗР), яка сигналізує про потенційні ризики у фінансово-господарській діяльності, що можуть призвести до фінансової кризи.

НА — середня вартість необоротних активів;

ЗТ — середня сума поточних запасів товарно-матеріальних цінностей (без запасів сезонного зберігання); ВК — середня сума власного капіталу;

Кд — середня сума довгострокових банківських кредитів;

Кк — середня сума короткострокових банківських кредитів.

Рис. 12.3. Шкала оцінки імовірності банкрутства

У процесі побудови такої системи визначаються об'єкти діагностики, виявляються індикатори кризових явищ та розраховуються їх цільові значення, достатні для забезпечення платоспроможності й фінансової стійкості. А вже потім спеціальні аналітичні центри детально вивчають динаміку зміни фактичних результатів діяльності за допомогою прогнозування банкрутства, аналізу точки беззбитковості, бенч-маркетингу, SWOT-аналізу, опитування, факторного аналізу відхилень, вартісного аналізу, портфельного аналізу, АВС-аналізу, XYZ-аналізу та інших методів фінансового контролінгу. За результатами розрахунків робиться висновок щодо серйозності впливу тих чи інших відхилень від цільових показників на діяльність підприємства. Отримана інформація надходить до керівників різних рівнів для прийняття оперативних рішень.