Правове та організаційне забезпечення санаційних і ліквідаційних процедур

Інститут банкрутства є одним з ефективних інструментів ринкових перетворень, який сприяє формуванню ефективних власників та підвищенню конкурентоспроможності економіки в цілому. Ці фактори зумовлюють необхідність державного регламентування процесу банкрутства, яке відбувається за допомогою чинного законодавства. У 1999 р. прийнято Закон України "Про відновлення платоспроможності або визнання підприємства банкрутом". Сама назва цього закону наголошує на зацікавленості законодавця у збереженні суб'єкта господарювання - платника податків, послабленні соціальної напруги за рахунок збереження робочих місць. І тільки в тому разі, коли заходи з відновлення платоспроможності не дадуть позитивного результату, застосовується процедура банкрутства.

Закон надає перевагу не каральним функціям банкрутства (ліквідація підприємства, розподіл майна між кредиторами), а реорганізаційним та оздоровчим заходам, спрямованим на відродження ділової активності, конкурентного потенціалу підприємств. Тому більша частина цього законодавчого документа регламентує питання щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємницької діяльності, його досудовим і судовим санаційним процедурам.

Під законодавчо визначеним терміном "банкрутство" розуміють визнану арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Важливе значення має чітке визначення неспроможності суб'єкта господарювання. Боржника закон трактує як "суб'єкта підприємницької діяльності, неспроможного виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом трьох місяців після настання строку їх сплати".

Таким чином, мова йде про стійку фінансову неспроможність. Впродовж трьох місяців підприємство повинно підтвердити свою життєздатність і відновити платоспроможність або виявитися банкрутом. У ринковому середовищі будь-який суб'єкт підприємницької діяльності може опинитися у стані фінансової неспроможності, але банкрутом він може бути визнаним тільки після рішення арбітражного суду.

Порушити справу про банкрутство мають право як кредитори, так і самі боржники. Умовою порушення такої справи є:

а) наявність у боржника заборгованості обсягом не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

б) непогашення боргів впродовж трьох місяців після настання строку їх погашення;

в) якщо є рішення суду, в якому вже розглядалися вимоги кредитора до боржника.

Порушення справи про банкрутство з боку боржника здійснюється в тому випадку, коли підприємство має можливості для фінансового оздоровлення, але в нього недостатньо часу для реалізації плану санації. У цьому випадку боржник одночасно з заявою подає до суду план санації. Таким чином боржник може отримати у кредиторів відстрочку щодо сплати заборгованості у ході провадження справи про банкрутство.

Зміст судових процедур, які застосовуються щодо боржника при порушенні справи про банкрутство відображений на рис. 12.4.

Рис.12.4. Судові процедури банкрутства

Суд призначає розпорядника майна боржника з осіб, які зареєстровані Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій як арбітражні керуючі та вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Розпорядник майна обмежений в правах втручання в оперативно-господарську діяльність боржника. Він повинен забезпечувати майнові інтереси кредиторів і боржника, виявити ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, надавати пропозиції щодо відновлення платоспроможності тощо.

На будь-якому етапі провадження справи про банкрутство може бути укладена мирова угода між боржником і кредиторами. Вона стосується лише вимог, забезпечених заставою.

Мирову угоду можна розглядати як засіб захисту прав кредиторів, оскільки за певних умов кредитор може виграти від її укладення. По-перше, мирова угода дозволяє зменшити витрати на судові процедури; по-друге, кредитору вигідніше отримати компенсацію в розстрочку, ніж втратити всю суму боргу. Втім мирова угода доцільна за умови, коли немає тенденції до подальшого погіршення фінансового статусу боржника. Якщо така тенденція з'явилася, то будь-які відстрочки втрачають для кредитора сенс.

Рішення щодо укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Дуже важливо, що для осіб, які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, хто угоду підтримав.

Мирова угода передбачає обсяги, порядок та строки виконання зобов'язань боржником; відстрочку, розстрочку або прощення боргів чи лише їх частини; виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на акції боржника та інші способи задоволення вимог кредиторів, що не суперечать закону.

Метою проведення санації є запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації. Організацію санаційної процедури представлено на рис. 12.5.

Рис. 12.5. Організація санаційної процедури

 

Це складний багатоетапний процес, який затверджується ухвалою арбітражного суду щодо:

· визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

· затвердження звіту керуючого санацією і припинення розгляду справи про банкрутство;

· встановлення кінцевого строку розрахунків з кредиторами, але не більш ніж шість місяців. У цьому випадку розгляд справи щодо банкрутства припиняється після завершення розрахунків з кредиторами.

Таким чином, ліквідаційний процес при банкрутстві відбувається лише після того, як випробувані усі можливі заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника.

Ліквідація боржника передбачає завершення підприємницької діяльності суб'єкта господарювання. Призначений судом ліквідатор здійснює комплекс заходів з виявлення та оцінки майна боржника, його реалізації і задоволення вимог кредиторів. У його обов'язки входить звільнення працівників підприємства-банкрута відповідно до трудового законодавства. Законом регламентована черговість вимог кредиторів, які підлягають задоволенню в ході ліквідаційної процедури.

Ліквідаційна процедура здійснюється протягом 12 місяців, а в разі потреби може бути подовжена ще на 6 місяців. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт про свою діяльність і ліквідаційний баланс. Якщо все майно боржника використано на погашення боргів, то арбітражним судом виноситься ухвала про ліквідацію юридичної особи-банкрута. У разі достатності майна для погашення усіх боргів і продовження своєї діяльності підприємство вважається таким, що не має боргів. У цьому випадку підприємство може бути ліквідовано, якщо обсяги його майна недостатні відповідно до законодавства.