Поняття, порядок установлення норм витрат і результат використання нормативних витрат для цілей обліку, калькулювання та управління
Тема 9. Система обліку, калькулювання та управління за нормативними витратами
Сутнісна характеристика системи обліку, калькулювання та управління за нормативними витратами
Система нормативного обліку витрат і калькулювання собівартості полягає у тому, що витрати на виробництво продукції розраховуються завчасно, ще до початку процесу виробництва. Для цього необхідно мати детально розроблену конструкцію виробу, склад продукції та технологію її виробництва за операціями, встановити відповідні норми витрат і розрахувати нормативну калькуляцію. Після завершення процесу виробництва, дані нормативної калькуляції за видами витрат множать на фактичну кількість виготовленої продукції і визначають нормативну собівартість фактичного випуску продукції. Якщо до даної собівартості додати відхилення від норми за видами витрат, отримаємо фактичну собівартість.
Облік при даній системі обліку витрат організується таким чином, щоб всі поточні витрати поділялись на витрати за нормами та відхиленнями від норм. Дані про виявлені відхилення дозволяють управляти собівартістю виробу і, крім того, калькулювати фактичну собівартість продукції. Нормативна система обліку витрат дозволяє, не чекаючи закінчення місяця, мати фактичну собівартість продукції і регулярно аналізувати причини відхилень, виявляти винних осіб. Існує можливість встановити причини відхилень у момент їх виникнення.
У складі нормативних витрат можуть бути виділені норми на початок звітного періоду та зміни норм. Вони виникають при зміні конструкцій виробів, технології виробництва, складу матеріальних і трудових витрат в результаті впровадження нової техніки та інших організаційних заходів. Як правило, норми витрат мають тенденцію до зменшення, однак для підвищення якості продукції, при удосконаленні її дизайну та упаковки, нормативні витрати можуть зростати. Зміни норм витрат оформлюються відповідними документами, в яких вказується ініціатор зміни норми (цех, відділ, служба), її характер та величина, місце здійснення, дата введення нового нормативу.
У цілому процес калькулювання нормативної собівартості є трудомістким, але він дозволяє отримати достовірну інформацію про витрати, яку можна використати для аналізу та контролю.
Поняття, порядок установлення норм витрат і результат використання нормативних витрат для цілей обліку, калькулювання та управління
Норма – завчасно встановлене числове значення результатів господарської діяльності в умовах прогресивної технології та організації виробництва. Нормативні калькуляції розраховуються на основі технічно обґрунтованих норм витрати матеріальних і трудових ресурсів, які встановлюються у відповідності з технічною документацією на виробництво продукції (креслення деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).
Залежно від вимог, що висуваються до норм, вони поділяються на базисні, теоретичні та поточні. Саме поточні норми є найважливішими у оперативного планування, оскільки вони розробляються з урахуванням нормативних умов діяльності підприємства за прийнятої технології і організації виробництва. Такі норми повинні бути реально досяжними, що має важливе стимулююче значення.
Стосовно норм матеріальних ресурсів, то в залежності від цільового призначення та характеру використання вони відрізняються рядом особливостей, які можуть бути класифіковані за 4 ознаками:
1) періоду дії;
2) сфері використання;
3) ступеню деталізації об’єкту, по відношенню до якого встановлюється норма витрат;
4) ступеню деталізації предметів праці, у яких виражені норми.
За періодом діївідрізняють норми, освоєння яких розраховане на ряд років і на протязі плануємого найближчого року. Перший вид норм використовується у перспективних планах для останнього його періоду, а другий – у якості середньорічних норм для найближчого року.
За сферою використання відрізняють індивідуальні норми, призначені лише для даного підприємства або для певного типу обладнання, чи до даної якості сировини, матеріалів, палива, та групові норми, які розповсюджуються на групи підприємств, що виготовляють однорідну продукцію (наприклад, норми витрат палива на кіловат-годину електроенергії, що виробляється по групі електростанцій, що базуються у даному паливному басейні), або на групи однорідних виробів (наприклад, витрати м’ясопродуктів на тону ковбасних виробів).
За ступенем деталізації об’єкта, по відношенню до якого встановлюються норми витрат, відрізняють норми на одиницю готового виробу, вузла виробу чи деталі. Норми по виробам використовуються у галузевому плануванні, а по вузлам і деталям – у системі планування міжзаводської кооперації та внутрішньозаводського планування матеріально-технічного забезпечення.
За ступенем деталізації предметів праці відрізняють норми по укрупненій номенклатурі, за видовими ознаками та по специфікованій номенклатурі. Для галузевого перспективного планування при визначенні потреби у сировині, паливі та матеріалах використовуються нормативи по укрупненій номенклатурі; для річних галузевих планів матеріально-технічного забезпечення використовуються норми за видовими ознаками [15].
Існують два підходи до методики розробки стандартів витрат:
1) аналізуються фактичні витрати минулих періодів, на основі яких встановлюються нормативи поточного періоду з урахуванням змін, що відбулися у складі устаткування, технології виробництва, організації праці, складі і якості сировини, обсягів виробництва, загальної економічної ситуації в країні та ін.;
2) використовуються експериментальні та розрахункові методи встановлення норм, з урахуванням технологічних характеристик устаткування, технологічного нормування тощо. Даний метод більш складний і трудомісткий, але при його використанні не виникає можливість повторення недоліків попередніх періодів.
Розробкою стандартів займаються спеціалісти тих підрозділів, які відповідають за певні статті витрат:
технологічного відділу – розробка норм матеріальних витрат;
відділу обліку кадрів та праці – розробка трудових витрат;
відділу постачання – визначення стандартної ціни матеріалів та ін.
Норми витрачання матеріалів встановлюють експериментально інженери–технологи з урахуванням якості вихідної сировини, характеристик обладнання та особливостей технології виробництва. До норми витрат матеріалів включають можливі втрати та відходи у процесі виробництва, неминучий технологічний брак тощо. Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною виробничою операцією, необхідною для виготовлення конкретного продукту.
Нормативну ціну на матеріали визначають працівники відділу постачання, виходячи з найнижчої ціни з можливих у наступному періоді. До нормативної ціни матеріалів включають також транспортно-заготівельні витрати.
Нормативи прямих витрат праці визначають виходячи із характеру робіт і умов їх виконання, необхідної кваліфікації робітників, умов організації та оплати праці. Рівень оплати праці встановлюють виходячи з діючих тарифних ставок та окладів, розрахованих на їх основі розцінок. При цьому враховують діючі нормативні акти та колективні угоди. Відрахування на соціальні заходи планують відповідно до діючого законодавства.
Нормативи виробничих накладних витрат залежать від обсягу виробництва і визначаються як нормативна ставка на одиницю бази розподілу цих витрат. Визначення нормативу виробничих накладних витрат пов’язане з такими проблемами:
1) правильне визначення обсягу виробництва на плановий період, від чого часто залежить загальна сума виробничих накладних витрат;
2) правильне визначення загальної суми постійних і змінних накладних витрат;
3) правильне визначення бази розподілу (фактору) накладних витрат.
Нормативи накладних виробничих витрат розраховують працівники бухгалтерії на підставі бюджетів таких витрат, складених окремими виробничими підрозділами (центрами відповідальності). Виробничі накладні витрати включають до нормативної собівартості пропорційно обраній базі їх віднесення.
Сума нормативних витрат на одиницю продукції – це нормативна собівартість, яка використовується для оцінки продукції при її оприбуткуванні з виробництва, оцінки запасів, визначення собівартості реалізованої продукції, порівняння фактичної собівартості з нормативною, вирішення питань ціноутворення тощо.