Давньоскандинавська література. Еддична поезія

Еддичній поезії авторство являється анонімним, ми знаємо лише ким вона була записана, в ній подаються теогонічні та героїчні міфи, а також правила поведінки.

Вся давньоісландська поезія ділиться на два види поетичного мистецтва – еддичну та скальдичну поезію. Правила поезії та переказ давньоскандинавських міфів входить до складу «Молодшої Едди», написаної скальдом Сноррі Стурлусоном (1178 – 1241).

У 1222 чи 1223 роках ісландський історик, поет і політичний діяч Сноррі Стурлусон написав книгу, яку назвав «Едда». Про те, що означає ця назва. Одні кажуть про походження цієї назви від хутора, на якому Сноррі Стурлусон жив та збирав матеріали для своєї книги, інші – від слова, що означає «поезія», треті вважають, що «едда» означає «прабабушка». Як пише відомий спеціаліст зі скандинавської літератури М.І.Стеблин – Каменський, «всі три етимології були запропоновані давно і по черзі знову висуваються і заперечуються».

«Едда» Сноррі Стурлусона являю собою посібник поетичного мистецтва. Але поряд із чисто професійними порадами в ній міститься багато інформації про давньоскандинавську міфологію, оскільки поет повинен був уміти використовувати міфологічні образи.

Одна з частин книги написана у формі діалогу між легендарним королем і верховним скандинавським богом Одином. Конунг питає про створення світу, про устрій Всесвіту – й Один відповідає. В цьому діалозі представлена вся скандинавська міфологія, приведена у строгій, чіткій системі.

Друга частина «Едди» містить вказівки з використання так званих «кенінгів». Кенінг – це характерний для давньоскандинавської поезії літературний прийом, коли речі називаються не прямо, а інакомовно. Так битва може називатися «буря зброї», воїн – «ясен битви», корабель – «кінь моря», земля – «море звірів», сонце – «вогонь неба», небо – «країна сонця» тощо.

Часто кенінги мають міфологічне походження і, перечислюючи їх, Сноррі Стурлусон перераховував давні сказання. Наприклад, пояснюючи, чому кенінгом золота є «викуп за видру», він розповідає історію про те, як боги ненавмисно підстрелили чаклуна, що перед тим перетворився у видру, і були змушені заплатити великий викуп його батькові.

«Едда» Сноррі Стурлусона є дуже цінним научним джерелом, але міфи та сказання грають в ній лише службову роль. Вони представлені чи в короткому переказі, чи окремими цитатами.

В середні віки вважалося, що Сноррі Стурлусон використовував древнє джерело, яке також називалося «Едда».

Ісландський вчений єпископ Бриньольв Свейнссон, що жив у ХVІІ столітті, стверджував, що від цієї древньої «Едди» «у нас тепер залишилось, крім назви, може лише тисячна частина, і яка б не збереглася зовсім, якби не написане Сноррі Стурлусоном, що залишили нам скоріше тінь та слід, ніж справжній текст древньої «Едди».

У 1643 році Бриньольв Свейнссон знайшов давній рукопис, що складався з 45 перегаментних листів, зшитих у шість зошитів. Він містив у собі двадцять дев’ять поетичних пісень, в яких розповідалося про скандинавських богів та героїв.

Бриньольв Свейнссон вважав знайдений рукопис тією самою «прославленою «Еддою», в існуванні якої він не мав сумнівів. Хоча потім виявилося, що рукопис відноситься приблизно до того часу, що й «Едда» Сноррі Стурлусона, її стали називати «Старшою Еддою», або Поетичною, а «Едду» Сноррі Стурлусона – «Молодшою», або Прозаїчною.

Пісні, що входили до «Старшої Едди», були записані у ХІІІ столітті ісландською мовою. Але виникли вони в різні часи – з V по Х століття – у різних народах, що розмовляли германськими мовами. До германської мовної групи належать всі скандинавські мови, німецька та англійська.

Не дивно, що язичеські сказання германських народів збереглися саме в Ісландії.

Ісландія була заселена в ІХ – Х сторіччях вихідцями з Норвегії. В той час у більшості європейських країн, у тому числі й германо мовних, язичество було витіснено християнством, і залишки язичеських вірувань жорстоко викорінювались. А в Ісландії впродовж декількох віків християнство та язичество мирно співіснували.

«Старша Едда» та «Молодша Едда», доповнюючи одна одну, являють собою поетичне сказання про небесний світ Асгард і про асів – богів, що там живуть.