Нормативна регуляція поведінки та її вплив на поведінку особистості

Врегульованість життєдіяльності людей в суспільстві, так звана нормативність поведінки, забезпечується низкою різно­бічних вимог, які мають системний характер, соціальну спрямо­ваність та називаються соціальними нормами.

Соціальні норми— невід'ємний елемент суспільного управ­ління, засіб орієнтації поведінки особистості (соціальної групи) у конкретних соціальних умовах і, водночас, засіб контролю з боку суспільства за їх поведінкою. За допомогою соціальних норм здійснюється нормативна регуляція поведінки окремої людини чи соціальної групи (колективу). Нормами, що відображають інтереси соціальних груп, задаються (пропонуються, дозволя­ються, забороняються) визначені форми поведінки, характер відносин, мета і засоби її досягнення. Звідси випливає, що со­ціальні норми історично мінливі й у них виявляються всі проти­річчя суспільства.

Соціальні норми регулюють тільки таку поведінку, що має суспільний характер, тобто пов'язану з взаєминами між індиві­дами, групами, колективами, суспільством у цілому. Цим соціаль­на норма (правова, моральна, політична тощо) відрізняється від норми технічної, медичної або біологічної, які встановлюють

Тема 2

характер взаємодії з природними чи створеними людиною об'єктами.

Соціальні норми можна розглядати як зразки, моделі реаль­ної поведінки людей, програму людської практичної діяльності в зв'язку з тією чи іншою конкретною соціальною ситуацією. Вони закріплюють таку поведінку, що виражає типові соціальні зв'язки і відносини, характерна для більшості представ­ників соціуму (конкретної соціальної групи), схвалюється та здійснюється ними.

Особистісний аспект соціального нормування поведінки може бути визначений як соціалізація — процес і результат зас­воєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Вона може відбуватися як стихійно, при впливі на особистість різних обставин життя в суспільстві, що мають іноді характер різноспрямованих чин­ників, так і завдяки цілеспрямованому формуванню особистості. У вітчизняній психології проблема соціалізації розробляється в рамках диспозиційної концепції регуляції поведінки, тобто сис­теми ієрархій залежно від включеності індивіда в різні соціальні відносини (формальні і неформальні).

Основними властивостями соціальної норми є її корисність, обов'язковістьі фактична реалізаціяв поведінці людей.

З названих трьох властивостей норми вихідним є її суспіль­на корисність, обумовлена об'єктивними соціальними процеса­ми в житті суспільства. Економічні та інші закономірності со­ціального життя сприймаються людьми, набувають форми інте­ресів, цілей, мотивів їхніх вчинків, виражаючи прагнення відпо­відних соціальних груп, перетворюються в правила поведінки і стають соціальними нормами.

Корисність соціальної норми, по-перше, відносна, оскільки норма, корисна для інтересів однієї соціальної групи, може бути нейтральною або навіть шкідливою для іншої; по-друге, ко­рисність норми мінлива в просторі й часі, вона змінюється відпо­відно до змін у суспільних умовах життя людей. Якщо норма че­рез ті або інші причини втрачає суспільну корисність (наприк­лад, змінилися суспільно-економічні умови), вона хоча й зали­шається обов'язковою через чинні приписи і фактично реалізуєть­ся громадянами, але її соціальні наслідки дії будуть шкідливими,

Нормативна регуляція соціальної поведінки... 41

щонайменше — нейтральними. У той же час, при втраті нормою обов'язковості (наприклад, заборона позашлюбних стосунків) навіть об'єктивно корисні правила поведінки будуть виконувати­ся далеко не всіма, кого вони стосуються. Це призведе до знижен­ня ступеню ефектності норми і до поступового її витіснення інши­ми правилами. Нарешті, норма зовсім утрачає своє значення, якщо при наявності двох перших властивостей відсутня третя — фактичне її здійснення, реалізація в поведінці людей.

Для будь-якої соціальної норми характерною є конкретність змісту й абстрактність (неперсоніфікованість) адресата, що доз­воляє їй бути регулятором для різних осіб і в різних ситуаціях, стабілізуючи і розвиваючи суспільні відносини в напрямі, що відповідає інтересам не лише конкретної соціальної групи, але й суспільства в цілому.

Незважаючи на наявність низки загальних властивостей, соціальні норми різняться між собою, часом дуже істотно. Як спільне між усіма ними, так і розходження в їхніх властивостях, структурі і регулятивних можливостях слід враховувати, якщо прагнути глибше зрозуміти причини, природу і механізм різно­манітних соціальних відхилень.

Основними видами нормативних систем у сучасному суспільстві є: право, мораль, звичаї і традиції.

Право— єдина (неальтернативна) для конкретного суспіль­ства сукупність норм, що закріплює вже сформовані відносини, у т. ч. загальнолюдські, або визнає припустимими (обов'язкови­ми) соціально корисні варіанти поведінки, які не мали до того масового характеру. Для правових норм характерне: текстуаль­не закріплення; видання і скасування в офіційному, встановле­ному законом порядку компетентними органами держави; чіткий і однозначний опис варіанту поведінки або її меж; на­явність санкцій за їх порушення; забезпечення дотримання си­лою держави.

До особливостей правових норм можна віднести наступні:

— кожна правова норма містить опис основних ознак пове­
дінки (вчинку або діяльності індивіда/групи);

— передбачена в нормі права модель поведінки вказує на
відношення держави до цієї моделі (наказує, дозволяє або
забороняє);

42 Тема 2

— кожна правова норма закріплює не одну, а декілька моделей поведінки — щонайменше двох учасників взаємодії. З огля­ду на наявність визначених державою санкцій, слід зазна­чити, що в нормі права закріплена модель не стільки інди­відуального вчинку, скільки взаємодії осіб і соціальних груп.

Право є зовнішньою стосовно людини системою розпоряд­жень, що керують її поведінкою, а самі правові вимоги завжди пов'язані з зовнішнім авторитетом (закон, влада). Коли індивід добровільно і свідомо виконує правові розпорядження, вони ста­ють його переконаннями, тобто переходять у структуру моралі.

Мораль— альтернативна (неоднорідна) система, представ­лена загальноприйнятими в суспільстві нормами та нормами певних прошарків і груп населення. Вони також закріплюють уже сформовані правила і цінності суспільства (групи), але пе­реважно у вигляді оціночних суджень (порядно —непорядно, чесно — нечесно, справедливо — несправедливо). Для мораль­них норм характерне: неістотність текстуального закріплення, забезпечення дотримання авторитетом спільноти, санкція за порушення у формі суспільного осуду. При цьому мораль регу­лює поведінку переважно через моральні принципи (внутрішні імперативи) людини, хоча зовнішнє схвалення або осуд вчинку також мають велике значення.

Деякі моральні норми допускають певні розбіжності при їхньому буквальному тлумаченні, оскільки вони істотно різнять­ся в територіальному і часовому вимірах. Зовнішня «однаковість» вчинків не істотна для моралі: важливо, щоб спонукання і цілі особи відповідали моральним критеріям, що схвалюються да­ною соціальною групою.

Звичаї і традиції— закріплюють історично сформовані, зручні і звичні зразки поведінки, переважно правила співжиття та взаємодії людей. У основі сили їх впливу на особу лежить по­бутова і психологічна корисність (побутові свята, обряди тощо). Як правило, звичаїв і традицій дотримуються досить послідов­но: існує мало приводів відхилятися від них, бо вони стають звич­ною рисою способу життя, зручні в межах даної соціальної гру­пи не тільки більшості, але й «всім і кожному». У цьому їх нема­ловажна відмінність від інших нормативних систем.

і і