Проблеми удосконалення публічного управління на сучасному етапі
В процесах реформування українського суспільства після проголошення незалежності Української держави надзвичайно важливе місце посідаєреформа правової системи. Потреба в її проведенні та прискоренні стала вкрай актуальною після вступу України до Ради Європи (листопад 1995 року), з яким було пов'язане прийняття державою ряду зобов'язань, в тому числі у правовій сфері. Головною метою реформи правової системи є найповніше забезпечення конституційних засад організації державної влади, принципу верховенства права, гуманістичних вимог щодо діяльності держави.
У вирішенні цих завдань велике значення мають різні галузі права, але вирішальну роль мають відіграти такіфундаментальні галузі публічного права, як державне (конституційне) і адміністративне право.
Найвиразнішою особливістю самеадміністративного права є те, що воно органічно пов'язане з виконавчою владою, являючи собою, з одного боку, її правові засади, а, з іншого - важливий засіб, інструмент її здійснення. Виконавча влада посідає особливе місце серед гілок державної влади. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою всіх важелів організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку. Водночас через відносини з органами виконавчої влади, їх посадовими особами, громадянам надається можливість практично скористатись більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав і свобод, виконати покладені на нихобов'язки.
За роки існування суверенної Української держави не вдалося досягти такого рівня організації виконавчої влади, який би достатньою мірою задовольняв потреби динамічного розвитку громадянського суспільства, формування прогресивного соціально-економічного укладу та демократичної правової держави.Не в останню чергу це пов'язане із станом адміністративного законодавства, яке відстає від вимог сьогодення, неповно і суперечливо регулює суспільні відносини, не забезпечує утвердження пріоритету прав і свобод людини у її стосунках з державою.
Радикально покращити стан організації виконавчої влади, перетворити її в один з визначальних чинників прискорення економічних, соціальних і державно-політичних перетворень в нашій країні покликана розпочата в Україніадміністративна реформа.
Її складовою частиною єреформа адміністративного права.Концепцію цієї реформи було розроблено провідними вченими-адміністративістами в 1998 р. В Концепції міститься змістовно узгоджена сукупність теоретичних і практичних ідей, висновків, положень і пропозицій, які покликані внести необхідні уточнення, доповнення та зміни як в доктринальний аспект, так і в нормативну систему адміністративного права України. В зазначеній Концепції підкреслено, що реформа має на меті:
по-перше, переосмислити принциповінауково-методологічні засади цієї фундаментальної галузі українського права з урахуванням наслідків руйнування колишньої тоталітарно-державної системи і утвердження нових політико-ідеологічних та соціально-економічних орієнтирів історичного розвитку українського суспільства;
по-друге,трансформувати зміст і систему чинного адміністративного законодавства відповідно до потреб якісної зміни ролі адміністративного права у регулюванні взаємовідносин між державою і людиною, а також більш ефективного здійснення державного управління в різних сферах суспільного життя;
по-третє, сприяти більш ефективному використанню адміністративного законодавства якоснови правового супроводження самої адміністративної реформи.
Політико-правовою основою реформи адміністративного права є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. В ній закріплені всі основні принципи, що створюють ідеологічний фундамент цієї реформи. Це, зокрема, принципи: верховенства права (законності); рівності усіх перед законом; пріоритету закону у правовому регулюванні компетенції та порядку діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб; судового захисту прав і свобод людини; незалежності суду при здійсненні своїх функцій.
Таким чином, адміністративне право за сферою реалізації - це право, передусім, державного управління, владного впливу держави на різноманітні суспільні процеси. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним. Тим більше, що тривалий час в нашій країні у механізмі державного управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і пов'язувалась роль і значення адміністративного права.
Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення адміністративного права. Він ґрунтується на визначенні Конституцією України головним обов'язком держави "утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина", а також встановленні принципу, згідно з яким саме "права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (ст. З Конституції України).
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм і напрямів діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і особи враховує статус останньої як такого суб'єкта управлінських відносин, перед яким виконавча влада кінець кінцем відповідальна за свою діяльність та її "людське вимірювання".
Обґрунтованість і перспективність такого підходу підтверджується практикою міжнародного співтовариства, що знайшло відображення в ряді положень міжнародно-правових актів. Вони не суперечать принципам і цілям діяльності будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої влади повинні зважати не лише на статус громадянина, закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Певна річ, їх сприйняття і деталізація у національному законодавстві повинні відбуватись з урахуванням реальних, перш за все матеріальних, можливостей здійснення у повсякденному житті.
Викладене примушує і на доктринальному рівні, і на практиці переглянути традиційне в минулому визнання пріоритетності для виконавської діяльності держави завдань щодо організації управління суспільними справами.
Натомість сьогодні вирішального значення для виконавчої влади набувають завдання із виконання функцій щодо:
а) створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод;
б) надання населенню багатоманітних управлінських послуг;
в) здійснення "внутрішнього" (тобто в сфері самої виконавчої влади) контролю за виконанням управлінськими органами, їх посадовими особами покладених на них обов'язків щодо забезпечення прав і свобод людини;
г) вжиття відповідних заходів реагування у випадках адміністративного оскарження громадянами рішень дій та бездіяльності органів виконавчої влади діянь, що порушують права і свободи людини.
Виходячи з цього, суспільне призначення адміністративного права в сучасних умовах має визначатись на підставі поєднання завдань як регулювання управлінської діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, так і, переважною мірою, запровадження і регламентації дійсно демократичних взаємовідносин між цими органами і громадянами. А саме відносин такого типу, за яким кожній людині було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання і охорона в сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення. Варто додати, що в межах другого напрямку роль адміністративного права пов'язана також зі створенням і функціонуванням адміністративної юстиції як форми спеціалізованого судового захисту прав і свобод людини.
Практичне втілення в життя зазначеного нового погляду на суспільне призначення адміністративного права сприятиме істотному посиленню його ролі у формуванні громадянського суспільства і демократичної правової держави. При цьому утвердження нового соціального призначення адміністративного права має відбуватися шляхом запровадження у сфері виконавчої влади:
- незалежності здійснення функцій і повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцією і законами України;
- пріоритетності законодавчої регламентації повноважень, організації та порядку діяльності органів виконавчої влади;
- публічності і відкритості контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позицій дотримання поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;
- відповідальності органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами та іншими суб'єктами, права яких було порушено, та обов'язкового відшкодування заподіяної цим суб'єктам шкоди;
- ефективного процесуального механізму оскарження громадянами та іншими суб'єктами порушених прав як в межах системи органів виконавчої влади, так і судовим шляхом.