Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення
ПЛАН
1. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення.
2. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Мистецтво аргументації.
3. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
4. Словники у професійному мовленні. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.
Література
1. Абрамович С.Д. Риторика / С.Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова. – Львів, 2001.
2. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення / Т.Б. Гриценко. – К., 2005.
3. Коваль А.П. Культура ділового мовлення / А.П. Коваль. – К., 1990.
4. Культура української мови: довідник / за ред. В. Русанівського. – К., 1990.
5. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 2005.
6. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К., 2005.
7. Мацько Л.І. Риторика: навч. посіб. / Л.І. Мацько, О.М. Мацько. – К., 2006.
8. Пономарів О. Культура слова: мовностилістичні поради / О. Пономарів – К., 2001.
9. Сагач Г.М. Риторика: навч. посіб. / Г.М. Сагач – К., 2000.
10. Хміль Ф.І. Ділове спілкування : навч. посібн. / Ф.І. Хміль – К., 2006.
11. Чмут Т.К. Етика ділового спілкування : навч. посіб. / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка – К., 2002.
12. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підруч. / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К., 2010.
Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення
Сьогодні важливою справою національного відродження України є підвищення культури мовлення суспільства, озброєння знаннями стилістичних багатств мови, насамперед молоді, котра використовуватиме слово як знаряддя праці, носій інформації та засіб духовного впливу і в такий спосіб сприятиме піднесенню культури й духовності народу.
Вибір професії передбачає вільне володіння українською літературною мовою взагалі та мовою певної професії зокрема, забезпечення високого рівня культури мовлення. Сучасна ділова людина має пам’ятати, що вона представляє державу на світовому рівні й розбудовує її, а мова будь-якої держави – це її візитка.
Мова та культура перебувають в одній поняттєвій площині та, як духовні вартості, органічно пов’язані між собою. Розвиток культури починається з розвитку мови. Багатство національної культури забезпечує багатство національної мови, повноту її структури. Слово культура(від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток)означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом усієї історії. Мова – це вияв культури. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини й усього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру мовлення виявляються виразні ознаки бездуховності.
Однією з найважливіших умов вільного володіння мовою є не лише знання її функціональних одиниць і правил, а й уміння користуватися цими одиницями та правилами у процесі спілкування. Мовленнєва культура кожної людини має стати надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів.
Культура мови – наука, що вивчає функціонування мови в суспільстві з погляду нормативності її та передбачає правила користування літературною мовою: правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудови словосполучень і речень.
Використовуючи надбання історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, культура мови стає результатом вироблення наукових критеріїв оцінювання мовних явищ, виявлення тенденцій розвитку мовної системи, проведення цілеспрямованої мовної політики, сприяння втіленню норм у мовленнєву практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови.
Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети й ситуації мовлення.
Мова дістає відображення у мовленні – без нього вона не може існувати, здійснювати комунікативну функцію. Отже, мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови, це процес практичного користування мовою у різних ситуаціях, це діяльність за допомогою мови, що вживається всім народом і кожною окремою особою.
Культура мовлення – це система вимог застосування мови у мовленнєвій діяльності, це різноманітні форми і способи реалізації мовної системи в різних стилях.
Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Лише через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій.
Культура мовлення – це держання літературних норм вимови, наголошення, слововживання; побудови словосполучень, речень, текстів; нормативність усної й писемної мови, що виражається в правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, доречності, виразності, а також у різноманітності граматичних конструкцій, багатстві словника, дотриманні в писемному мовленні орфографічних і пунктуаційних норм.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
нормативність(додержання всіх правил усного та писемного мовлення);
адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
поліфункціональність(забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення.