ПИТАННЯ 37. Вирішення проблеми свідомості у філософії. Феноменологія.

Вихідним положенням для визначення сутності свідомості є те, що вся матерія має здатність до відображення.

Відображення – це процес взаємодії об’єктів, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей цих об’єктів. Інформація – об’єктивний бік процесу відображення, який зберігає пам’ять про цю взаємодію. Усі матеріально-речові й матеріально-енергетичні сис­теми є джерелом, носієм, а також споживачем інформації.

До основних типів інформації відображення сучасна наука відносить:

1) неорганічне відображення – пов’язане з механічними, фізичними, хімічними змінами тіл;

2) органічне відображення – має місце в живій природі (подразливість, чутливість, психіка);

3) соціальне відображення – це відображення на рівні людської свідомості.

Виникнення життя – найвеличніший стрибок у розвитку матерії. Притаманна живій природі подразливість є відповідною реакцією живого органі­зму на вплив зовнішнього середовища. Із подразливістю тісно пов’язана інша важлива властивість живого організму – здатність за­пам’ятовувати і зберігати сліди подразнення, тобто зберігати інформацію.

Подразливість – це допсихічна форма відображення безнервовими організмами зовнішніх дій. Це така властивість організму, яка виявляється у фізіологічній реакції, ще не пов’язаній із виникненням суб’є­к­тивного образу об’єктивного світу.

У подальшому розвитку матерії виникають складні за органі­зацією матеріальні системи – нервова матерія, центральна нервова систе­ма, органи чуття, з’являються умовно-рефлекторна діяльність, психічне відображення, тобто відчуття.

Відчуття є початковою формою психіки тварин. Психіка, таким чином, не є властивістю всієї живої матерії, вона виникає на певному етапі історичного розвитку матерії. Відчуття – це якісно новий вид відображення, пов’язаний із суб’єктивними сприйняттями і пере­живаннями зовнішнього впливу. Найважливішою умовою розвитку відчуття та формування сприйняття є виникнення особливих нервових механізмів – органів чуття. У хребетних тварин безпосереднім носієм психіки є мозок.

Розвиток психічних форм відображення, пов’язаних із подальшим удосконаленням нервової системи і формуванням людського мозку, став природною передумовою виникнення свідомості.

До основних біологічних передумов виникнення свідомості, що забезпечили перехід до свідомості як вищої форми відображення, належать:

– унікальний людський мозок;

– вільні передні кінцівки, що пов’язано з прямоходінням;

– особлива будова гортані, придатна до мовлення.

Вивчення фізіологічних основ свідомості всебічно збагачує вчення про рефлекторний характер психічних процесів. Поняття безумовного й умовного рефлексів відображає взаємо­зв’язок і взаємодію організ­му із зовнішнім середовищем, причинну залежність роботи мозку від довкілля через посередництво практичних дій.

Не применшуючи значення біологічно-фізіологічних пере­думов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилася саме у процесі ево­люції людини як суспільної істоти.

Вивчаючи питання про виникнення людини та її свідомості, слід виділити основні соціальні передумови.

1. Праця, яка є основною умовою людського життя. Без праці життя людини неможливе і немислиме. У процесі праці логіка предметно-чуттєвої діяльності фіксувалась у голові та перетворювалася на логіку мислення. Так поступово формувався логічний образ предмета, завдяки чому йде регуляція трудової діяльності, спрямованої на досягнення заздалегідь поставлених цілей.

2. Виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосередньо пов’язане із зародженням мови, у якій формувалися та відбивалися перші свідомі уявлення людей. Свідомість поза мовою не існує. Виникнення членороздільного мовлення було могутнім засобом подальшого розвитку самої людини, суспільства та свідомості. За допомогою мови свідомість формується і розвивається вже як духовний продукт життя суспільства. Окрім того, є специфічним засобом зберігання та передавання інформації, а також управління поведінкою людини, пізнання об’єктивного світу та самосвідомості особи.

3. Життя у суспільстві, заснованому на трудовій діяльності. У процесі трудової діяльності люди вступають одне з одним у ті чи ті форми стосунків, взаємин спілкування, які можуть бути виробничими чи особистими. Сьогодні визнано положення про те, що спілкування є однією з необхідних загальних передумов формування та розвитку особи, її свідомості, суспільства загалом.

Слід зауважити, що свідомість як феномен того матеріального й соціального світу, у якому живе людина, існує у двох формах: індивідуальній і суспільній.

Великий уплив на філософію ХХ ст. справила феноменологія (грецьк. phenomenon – те, що з’являється). Феноменологія – це вчення про явища, яке аналізує феномени будь-якого типу та вказує на помилки чуттєвого пізнання.

Філософське розуміння феноменології пов’язують з ім’ям німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859–1938). За його вченням, феномено­логія – це метод опису свідомості як “чистої свідомості”, яка спрямована на певний об’єкт і відкидає будь-які впливи об’єктивної реальності. Феноменологія – це така філософська позиція, яка звертає увагу на видимість предмета, а не на його дійсне буття. При цьому феноменологія не заперечує існування реальності поза людиною. Вона тільки підкреслює, що саме питання цього зовнішнього буття вже припускає проведення операцій у свідомості.

Свідомість, згідно з феноменологією, це потік актів (сприймання, міркування та ін.), спрямованих на певні предмети (інтенціональність) і певним чином організованих часовим потоком свідомості.

Наукова філософія, осмислюючи найважливіші досягнення су­часних наук, поглиблює теорію свідомості, надаючи адекватнішого характеру понятійному відтворенню процесу становлення, виникнення й розвитку свідомості. Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної та пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з’ясувати, як вона зароджувалась.