Тема:Основні орфограми в коренях, префіксах, суфіксах.

План.

1. Орфограми: сполука літер чч, щ в іменниках з суфіксом – ин (а).

2. Орфограма: сполуки літер зьк, цьк, ськ, зтв, цтв, ств.

3. Орфограма: літера и в суфіксах дієприкметників.

4. Написання префіксів роз-, без-, з-, с-.

5. Написання префіксів пре-, при-, прі-.

6. Написання суфіксів –ив, -ев, -єв.

Інформаційний банк даних.

1. При творенні іменників із суфіксом –ин (а) сполука цьк змінюється на чч:

турецький – Туречина.

2. Сполуки ськ, ск змінюються на щ:

київський – Київщина.

3. Перед суіксами –ськ, -ств при словотворенні відбуваються такі зміни приголосних к, ц, ч + ськ-ств = цьк-цтв:

козак – козацький – козацтво.

г, ж,з + ськ-ств = зьк-зтв:

вбогий – убозтво.

х, ш, с + ськ-ств = ськ-ств:

птах – птаство.

4. НН пишеться:

- у збільшувально – підсилювальному суфіксі –енн;

- у прикметниках дієприкметникового походження з префіксом не- та ненаголошеними суфіксами –енн, -анн. –янн:

несказанний, незліченний, здійсненний.

- у прикметниках старослов’янського походження на –енн:

благословенний, священний.

Н не подвоюється в пасивних дієприкметниках:

сказаний, записаний, здружений, жаданий.

5. У префіксах роз-, без-, через- завжди пишеться з:

розказати, безмірний, безсмертя.

Якщо корінь слова починається сполученням кількох приголосних, то вживається префікс розі-:

розірвати, розібрати.

Преікс з- переходить в с- перед літерами к, т, ф, х:

сказати, списати.

6. Префікси пре-, при- слід розрізняти за значенням.

Префікс пре – надає словам значення збільшеної ознаки:

пречистий, премудрий.

Префікс при- надає словам значення наближення, приєднання:

приїхати, приклеїти.

Префікс прі- вживається в словах прірва, прізвище, прізвисько.

7. Суфікс – ив вживається в іменниках, що означають матеріал або продукт праці:

вариво, добриво.

Іменник марево та рідковживані маєво та сяєво пишутья із суфіксами – ев, -єв.

Поміркуй і перевір себе.

1. Поясніть зміни приголосних у суфіксах іменників.

2. Поясніть правпис префіксів роз-, без-, через-, з-, с-, пре-, при-, прі-.

Завдання.

Доберіть 15 – 20 слів з різними префіксами, суфіксами, поясніть їх правопис. Складіть з ними речення.

Література.

О.П. Глазова Українська орфографія: навч. пос. – Х.: Веста вид-во Ранок, 2009 р.

 

Тема № 7 Основні орфограми в коренях, префіксах, суфіксах.

План.

1. Написання суфіксів –инн, інн.

2. Написання суфіксів –ичк, -ечок, -ичок.

3. Написання суіксів –ов. –ев, -єв.

4. Написання суфіксів –изм, -ист, -ир, -ір.

5. Орфограма: сполуки літер чн у прикметників із суфіксом –н.

6. Орфограма: літери о, е, є в складних словах.

Інформаційний банк даних.

1. Потрібно розрізняти суфікси – инн, -інн.

Суфікс –инн вживається в іменниках с.р., що означають збірні поняття:

гарбузиння, павутиння.

Суфкс –інн мають іменники с.р. що утворюються від дієслів з голосними основи и та і:

горіти – горіння, ходити – ходіння.

2. Суікси – ичок, -ечк вживаються в словах. що походять від слів зі суфіксами –ик, -иц:

племінник – племінничок.

3. Суфікс –ев вживається у прикметниках з основою на м’який або шиплячий, в яких наголос падає на основу слова:

яблуневий, вишневий.

Якщо наолос падає на закінчення після шиплячих та й вживається суфікс –ов:

дощовий.

У прикметниках, в яких перед суфіксом стоять м’які приголосні н, т, й вживається суфікс –єв:

суттєвий, алюмінієвий.

Суфікс –ов незалежно від наголосу вживається у прикметниках з основою на твердицй приголосний:

казковий, сосновий.

4. Іншомовні суфікси –изм, ист вживаються після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р:

дантист.

В інших випадках –ізм, -іст. після голосних у цих суфіксах пишеться ї:

атеїзм, хокеїст.

Іншомовний суфікс –ир вживається після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р. В інших випадках вживається суфікс –ір. після голосних – їр:

конвоїр, жуїр.

5. Приголосні основи к, ц перед суфіксом –н змінюються на ч:

вік – вічний.

Винятки: рушник, мірошник, рушниця, сердешний, торішній, завтрашій.

Але довіку – довічний.

6. Якщо перша частина складного слова – прикметник твердої групи, сполучний звук завжди о:

чорногуз.

Якщо перша частина складного слова – іменник або займенник, сполучним звуком буває:

- після твердого приголосного зокрема шиплячого – звук о:

пароплав, пішохід;

- після м’якого приголосного, яким закінчується основа іменника – е:

землетрус, зорепад.

- після й, яким закінчується основа іменника м’якої групи, або м’якого подовженого приголосного першої частини – е , що відповідає звукам йе:

- краєзнавство.

Поміркуй і перевір себе.

1. Поясніть правопис суфіксів.

2. Поясніть орфограми в коренях слів.

Завдання.

Длберіть 15-20 слів з різними орфограмами, поясніть їх правопис. складіть з ними речення.

Література.

О.П. Глазова Українська орфографія: навч. пос. – Х.: Веста Вид-во Ранок, 2009 р.

 

 

Тема № 8 Види простих речень і відтінки їх значень.

План.

1. Види речень.

2. Інтонація та зміст мовлення.

 

Інформаційний банк даних.

 

Види речень за метою висловлювання – розповідне, питальне, спонукальне.

Види речень за метою висловлювання – неокличне, окличне.

 

Інтонація – ритміко-мелодійний лад мовлення, послідовна зміна висоти тону, сили й тривалості звучання голосу. Інтонація відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення.

 

Розповідні речення вимовляються рівним тоном. Тон підвищується на слові, на яке падає логічний наголос, а наприкінці речення знижується.

 

Інтонація питального речення характеризується підвищенням тону на слові, з яким пов’язується зміст питання.

Часто інтонація підвищується на питальних частках (чи, хіба, невже, щоза), прислівниках (де, куди, звідки, коли, доки, відколи), займенниках (хто, що, який, чий, котрий, скільки). Взагалі, мовець виділяє логічним наголосом слово за власним вибором.

 

Спонукальні речення промовляються з імператвною (владною), тобто розрахованою на реагування, виконання, підпорядкування, інтонацією. Речення, що виражають наказ, заборону або заклик, вимовляються високим тоном.

 

Речення, що виражають прохання, пораду, застереження, вимовляються низьким тоном.

Дещо особливо вимовляються окличні речення, що виражають емоційні реакції мовця: високим тоном з різким виділенням слова, що увиразнює емоцію, наприкінці речення високий тон несподівано спадає. Підвищується інтонація на вигуках та окличних частках. Якщо речення містять звертання, вони вимовляються з обов’язковим підвищенням тону: більш виразним, якщо стоїть на початку речення. І з певним послабленням окличноті, якщо звертання стоїть наприкінці. У середині речення звертання здебільшого вимовляється низьким тоном і в прискореному темпі.

Інтонація є характерною ознакою речення, одним із засобів його граматичної оформленості (інтонація закінченості, незакінченості), оформлення мети спілкування (інтонація повідомлення, запитання, спонукання),

синтаксичних відношень між словами у реченні (інтонація переліку, зіставлення, протиставлення, пояснення),

передачі емоційного забарвлення (оклична інтонація).

 

Поміркуй і перевір себе.

1. Охарактеризуйте види речень за метою висловлювання та інтонацією.

 

Завдання.

1.Спираючись на теоретичний матеріал, визначити вид кожного речення за метою висловлювання та інтонацією.

Звикли до правди мої вуста. Нащо їм чорне вино лукавства? Як важко подолати власну малість! А розправте-но плечі! Цілуй цюземлю в святості німій. Клянись не розірвати вічне коло. Чи варто кожному свого шукати броду? Хіба рятує сум чи гнів?

 

2. Переписати речення. Пояснити, з якою інтонацією можна прочитати подані речення. Від чого залежить інтонація? Яким чином від інтонації залежить вживання розділовх знаків?

Скільки згасло зір на небесах Скільки в світі річок не стало Скільки квітів зникло в лугах Скільки птахів не доспівало Скільки впало у безвість ідей Скільки здібностей не розкрилось Я ж і досі вірю в людей Скільки жити ї ще залишилось.

 

Література.

Глазова О.П.

Українська пунктуація: навчальний посібник. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2008. 352с.

 

 

Тематичний план.

Складні випадки правопису м’якого знака, апострофа.

1. Складні випадки правопису великої букви.

2. Склані випадки правопису слів з ненаголошеними голосними.

3. Складні випадки правопису слів з ненаголошеними голосними.

4. Морфеми та словотвірна структура слова. Основні способи словотвору.

5. Стилістичне забарвлення префіксів, суфіксів. Основні орфограми в коренях, префіксах, суфіксах.

6. Основні орфограми в префіксах, коренях, суфіксах.

7. Основні орфограми в префіксах, коренях, суфіксах.

8. Види простих речень і відтінки їх значень.

9. Поняття роду. числа, власні та загальні назви. Особливості творення. Ступені в порівняння.

10. Правопис прислівників.

11. Складні випадки правопису різних частин мови.

12. Пунктограми при цитатах.