І. ЛЮБОВ У СВІТЛІ ПРЯМОЇ ПЕРСПЕКТИВИ
Кузнєцова Т.В.
самоосвіта зрілого віку
ТАЄМНИЦІ ДОВГОЛІТТЯ
(соціально-психологічний аналіз енергій і часу людського життя:
багато-фокусний підхід)
Ч.2. Пізнання любові і любов’ю
Київ – 2016
ПІЗНАННЯ ЛЮБОВІ І ЛЮБОВ’Ю
Зміст
Передмова
І. ЛЮБОВ У СВІТЛІ ПРЯМОЇ ПЕРСПЕКТИВИ
1. Любов у сфері переживань, пізнання і волі
2. Уявлення про почуття любові й рефлексію
3. Родина – школа любові
4. Емоційно-контактний аналіз межі
5. Виховання, або вміння любити
ІІ. ЛЮБОВ У СВІТЛІ ЗВОРОТНОЇ ПЕРСПЕКТИВИ
6. Біографія любові між чоловіком і жінкою
7. Надія, смерть і безсмертя
8. Убозтво, любов і віра
9. Виміри любові у часі і вічності
10. Берегиня
ІІІ. АКСІОМИ ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮБОВІ
11. Метаморфоза
12. Колесо огляду
13. Поєднання з вищим
14. Навчання любові св. апостолами
15. Формула надії-сподівання – любов
16. Сон і довголіття
Післямова
Передмова
Виміри віку, здоров’я і старіння, механізми виживання і довголіття, рівні самоусвідомлення, енергія духовної творчості зрілих особистостей третього і четвертого віку, якої все більше потребує українське суспільство, ін. були у полі зору читачів першої частини даного твору. Друга частина оповідає про інформаційно-енергетичний стан любові, який виробляє і в якому переважно перебуває людина, про його вплив на пізнання і створення нею зовнішнього і внутрішнього світів, а отже, про долю, здоров’я і довголіття людини, родини і країни.
Шукач довголіття є найголовнішим функціональним живим приладом і складовою процесу пізнання. Від нього залежить як він навчить, виховає і духовно налаштує самого себе, які обере способи і методи пізнання, образно-символічну і понятійно-категоріальну мови, укладе слово. Так як природниче і техніко-економічне пізнання охоплює не всю низку сполучених між собою духовних пізнавальних процесів, то шукач довголіття має опанувати усіма його складовими: від цього залежать короткотривалі і довготривалі наслідки пізнання в цілому та плоди їх втілення в матеріальне і подальше духовне життя.
Психологія довголіття відкриє читачеві нові виміри пізнання і мислення. Проникаючи у людське буття через розгортання любові до всього сущого, до повноти життя, шукач довголіття усвідомлює своє прагнення вийти за межі енергій буденних емоцій, почуттів і смислів у позамежний світ, де свобода дії, совісті, вибору, відповідальність за себе, іншого єднаються з любов’ю. Цей підхід охоплює такі основні проблеми: життя-смерть-безсмертя; самотність, свобода совісті-думки-слова-вибору-дії і відповідальність; страждання, сенс життя і любов, де життя включає в себе внутрішнє буття і зовнішнє існування.
Одноманітність емоцій і почуттів повсякдення (коло бажань, страждань, нудьги, задоволень) і прагнення відкриття нового підштовхує молоду людину до граничного стану (сумніви, страх, захоплення, туга, жах, відчай) і веде її до усвідомлення звільнення від повсякденності. При цьому стремління нових поколінь до незалежності, до управління своєю реальністю (ознака межового, граничного буття з притаманними йому пристрастями-спокусами) не може не позначитися на соціальному житті, у т. ч. на поширенні масової субкультури розваг, внаслідок чого відбувається витиснення елітарної культури, народної традиції, календаря свят, святого, що разом складає духовне ядро культури, на її периферію.
Руйнуючи стереотипи родового («первинного») буття родини, країни, відкриваючи себе зовнішньому і внутрішньому світам й орієнтуючись у подальшому становленні на щось вище, позамежне буття (любов, вічність), особистість спочатку відчуває, а потім усвідомлює себе дитям любові неба і землі, внутрішнього і зовнішнього світів. Переживаючи єднання з Богом, в образі Якого виявляє свою власну обмеженість і безмежність, вона відчуває екстаз духовної творчості. Відродившись у такому зміненому стані свідомості, людина навчається вищій гармонії свого фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я, довголіттю і починає творити гармонію світу.
Психологія любові і пізнання любов’ю повсякденного (тимчасового), межового і позамежного (вічність) буття дає можливість осягнути 4-х мірний духовний всесвіт людини. Прагнення носія однієї статі (долі) до єднання з другою половиною сприймається як переживання устремління до безсмертя, безмежного і вічного життя у любові. Багато міфів і казок оповідають про це. Серед них давньогрецький міф про Ероса і Психею, яка дала назву психології – «повелительці часу». При цьому хаос почуттів і вчинків межового буття молодих поколінь впорядковується правовою культурою громадянського суспільства, сходження до якого передбачає відповідну зрілість суспільної самосвідомості.
Якщо дивитися навколо не очима, а розумом в серці, слухати усі світи, відшукуючи співзвуччя у своїй душі (пара-резонанс), відчувати і уловлювати їх тонкі вібрації, то відкриваються нові грані невидимого, потаємного життя. Перебуваючи у ньому, не хочеш повертатися до загальної метушні й згодом помічаєш, як починають розвиватися нові органи душі. Як же потрапити за межі буденного (у т. ч. ментальних вібрацій з їх енергіями розрахунку і само-презентації) і граничного в поза-межовий світ, де любов-радість рухає людей до гармонійного збагачення один одного на рівні чистих емоцій, почуттів і знань? Духовна людина не може стати психічним агресором, енергетичним вампіром, та до її живої творчої енергії тягтимуться злодії, які страждають на заздрість до емоційного добробуту іншого. Пристрасть трясе усе їх єство, роздратування і лють переповнюють, тому вони повинні зарядитися, або, навіть, погасити того, хто несе світло чи є світлом.
«Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.
Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.
До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його.
А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,
що не з крови, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народилось від Бога». (Свята Євангелія від Іоанна).
Яка знемога, ніжність і розкіш розлиті весною на Воскресіння Господнє, яке захоплення і любов переповнюють простір, коли і дрібні молоді листочки, які мають золотаво-салатовий колір, теж світяться-струменять животворною енергією, немов німби з ікон природи: її кущів і дерев. А запашна від квітів небесна роса, душ-дощ змивають усі брудні енергії. Світяться сповнені чистої любові люди, випромінювання яких здатен побачити своїми очима кожен 20-ий, але не знає, як долучитись до цього.
Цікаво:
1) Чому любов є не тільки почуттям і складовою пізнавального процесу, а й духовним механізмом саморегуляції?
2) За яких умов пізнання підіймається від руйнування до створення?
3) В чому полягає психічна і духовна готовність особистості до пізнання людини і світу людей?
4) Чому чудом є те, коли люди розуміють один одного, і нормою, коли не розуміють?
5) Запишіть своє питання.
І. ЛЮБОВ У СВІТЛІ ПРЯМОЇ ПЕРСПЕКТИВИ