Формула надії-сподівання – любов
У побутовій мові слово «надія» означає над-дію, тобто вищу дію, яка відноситься до внутрішнього світу (неба), до буття людини. Слово «надія» у ролі наукового поняття означає не тільки почуття, психічний стан, вібрацію відповідної енергії, налаштування на пізнання, працю…, а й один з найвищих психологічних механізмів саморегуляції. У релігійному способі пізнання, зокрема у християнському духовно-філософському вченні, Архангел Гавриїл є вісником Бога, надією на спасіння-повернення людей до Бога, вісником того, що, як і любов, так і віра приходить згори від Святого Духу.
Слово «сподівання» у побутовій і художньо-літературній мові часто використовують як синонім слова «надія», хоча за своїм змістом воно інше, так як має корінь «діва». Слова «діва», «дівиця», «дивитися», «дивуватися», «диво», «два» звертають увагу на те диво, яке являє собою і у собі діва. Не випадково Архангел Гавриїл явився саме Діві Марії, від якої ми дочекалися втілення нашої надії-сподівання на спасіння і поєднання з Богом, завдяки народженню Нею Сина (Боголюдини) від Святого Духа.
Соціально-психологічний аналіз використання енергій і часу життя повертає особистість відшукувати джерела сил у лоні внутрішнього світу. Еволюція, рухаючись від каменя і рослини, до тварини і людини, свідчить, що та є перехідною істотою на шляху до боголюдини. Людина, яка пробудилася, відчуває занепокоєння, тяжіння до духовних знань і вдосконалення самої себе. Куди не кинь оком (казки, міфи і легенди, фольклор, духовні вчення, релігія, мистецтво, ін.), усе свідчить про те саме. Переможний аналіз фізичної природи вже не дивує сучасника, а спонукає його до пізнання внутрішнього світу. Перша (рання) й остання стадія мудрості немов зустрілися, як початок і кінець, як літери «А» і «Я» у абетці.
Людина знов прагне думати і говорити про Бога і Світло, Слово і Любов, Свободу і Безсмертя. Ці ідеали свідчать про більш високі й глибокі відчуття і почуття, і вона хоче відчути і пережити їх сповна, прагне вийти з тваринного стану і егоїстичної свідомості й стати духовною істотою. Її збурює механічна необхідність, і, вбачаючи у матерії форму прихованого життя, а у житті – форму буття прихованої свідомості, вона відшукує в останній найвищу, поза-розумову духовну свідомість.
Особистість може уявити, з одного боку, падіння духу в матерію, його самообмеження, а, з іншого боку, серію рівнів-сходжень самоусвідомлення, як втілення вольового імпульсу духовної природи, тобто еволюцію свідомості в матерії до тих пір, поки форма не виявить внутрішній дух і не народить його. Але спочатку має відбутися відкриття духовної істоти у собі.
Духовне устремління людини віддзеркалює її вроджене прагнення перевершити себе, яке підпорядковане закону розгортання життя. Подальша еволюція здійснюється лише за посередництвом людської самосвідомості (а не тілесного організму), через ототожнення розуму, що пізнає, з предметом пізнання. Адже механічні теорії життя обумовили лише бездуховну освіту, і Білосніжка (казковий образ духовної пам’яті) заснула, отруєна яблуком страждань світу з дерева пізнання добра і зла.
Так як довершене суспільство існує лише за умов довершеності його членів, то підняти рівень людського буття може лише духовне виховання. За умов інтимного спілкування з природою, культурою, релігією, народною традицією, мистецтвом, ін. відбувається розвиток потреб душі і перехід до потреб духу – пробуджується духовна свідомість. Жива дійсність душі й духу, буття і свідомості поступово усвідомлюються і відокремлюються одне від одного.
Потому приходить час відкриття духовної істоти у самому собі, яка спочатку розвивається за допомогою розгортання властивостей душі, в першу чергу, інтелекту. Перетинаючи межі абстрактної думки, занурюючись у сферу безпосереднього переживання, розум стає безособовим і спокійним, завдяки цьому досягається духовна свідомість, і поступово народжується мудрець…
Одухотворений розум і духовна свідомість, поєднуючи душу з духовною тишею, гармонією, красою, любов’ю і спричинюючи тим провідну роль любові (розум в серці), обумовлюють необхідність принесення особистістю себе в жертву любові до Бога, іншої людини, до природи та її одухотворення, ін. Завдяки цьому й відбувається перетворення духовної істоти у духовну людину – поступове народження святого…
Наступний етап приходить з приєднанням до живого набутого досвіду серця духовної волі, коли духовна особистість, переростаючи егоїстичну волю, присвячує себе (жертвує) волі Божества, яку вона відчуває у собі, яка веде її своїм світлом, силою, голосом. На цьому рівні розвитку особистість усе відчуває, переживає, сприймає, розуміє і діє по-іншому, якісно інакше – народжується герой-пророк…
Відповідно до теорії хвильової лінгвістичної генетики усе у світі є голограмою (організм також), тобто природа життя знаходиться поза його білково-речовинною складовою, а генетичний апарат є хромосомним голографічним біологічним комп’ютером. Якщо спадкова пам’ять має голографічну природу, а ДНК – це голограма, то вона безсмертна і нараховує кілька рівнів, включаючи квантовий. При цьому носіями «знання» геномів є ендогенні фотони і радіохвилі. Звідси особистість за своїм духовно-матеріальним походженням може змінювати сама себе мисле-образом, думкою, любов’ю, словом (світло і звук). Не випадково прабатьки жили біля 1000 років, а Боголюдина нагадала і показала як це здійснити.
Треба кожної миті пам’ятати про розумність творення, спостерігати як природа поєднує розумним началом реальні фізико-хімічні й квантові акти у архіскладний синтез, де Слово і Любов Творця є началом, яке конструює усе живе і неживе.
Цікаво:
1) Чому казки починаються словами «жили-були» чи «жив-був»?
2) Що означають слова «жили-були», які ми читаємо у казці?
3) Хто такий казковий «цар-батюшка» і його «сини»?
4) Чому казка вважається системою загадок і натяків?
5) Запишіть своє питання.
Колиска висить серед хати,
Між небом і землею дитя…
Із молоком вдихає мати
Пісню мови в немовля.
Вона пестить ніжну душу
Світлом вищих почуттів,
Засіва любов’ю пам'ять,
І Бог всміхається усім
Святая матір й святе дитя –
Зустрілись рідні на землі.
Господь у хаті… Немовля
Навчає, як любити світ.
Сон і довголіття
На довголіття впливає також бюджет часу життя, який людина витрачає не тільки на навчальну, професійну, ін. діяльність і відпочинок, а й на сон. Час свого життя декотрі обмінювали на гроші, матеріальне споживання, розваги і «адреналін», навіть, стали залежними від цього «адреналіну». І розплатились за це неспокоєм, довгим засинанням і поганим сном, а то й безсонням.
Постійне порушення ритму дня і ночі, спричинюючи психофізіологічне виснаження, веде до значних змін у фізичному, психологічному, соціальному і духовному здоров’ї, до поганого сну і безсоння, які обертаються ожирінням, ін. захворюваннями. І це лише верхівка айсберга, адже безсоння обумовлює передчасне старіння і обмежує тривалість життя.
Завдяки п’ятьом фазам, з яких складається один цикл сну, відбувається переформовування інформації. На п’ятій фазі люди бачать сни. Сновидіння, що приходять до 4-х год. ранку і мають чорно-білий чи сірий колір, здебільше повідомляють про психофізіологічний стан людини. А кольорові й світлі сни, що сняться з 4-х год. ранку, оповідають про псих., соц. і дух. стан сновидця, отже, можуть бути передбаченням. Деякі люди здатні запам’ятовувати свої сни-передбачення.
Для того, щоб людина повністю відпочила уві сні і прокинулась бадьорою, вона повинна не тільки рано вечеряти, а й спати 9-ть годин на добу (особливо жінки), що охоплює шість циклів сну по 1,5 години кожний. Більш того, треба не переїдати, їжа має відповідати віку, потрібно пити трав’яні чаї, червоне виноградне вино, спати у прохолодній кімнаті, час од часу робити масаж, багато гуляти на свіжому повітрі, слухати чудову музику, танцювати, закохуватися, бути привітними, доброзичливими, вдячними, вміти прощати і благословляти.
Отже, внесок у «банк» сну повертається людині збереженням її здоров’я і довголіттям. Особливо це стосується сьомого дня тижня, як дня повного відпочинку – суботи. Деякі люди навчаються керувати сновидіннями і, навіть, отримувати уві сні відповіді на свої питання. Це свідчить про те, що п’ята фаза сну (переформовування інформації) поєднана з інтуїтивним механізмом творчості, ін.
Наші культурно-історичні попередники вміли користуватися сном для вирішення різних питань, зокрема, для проведення успішних військових дій, святкування перемоги, масової театралізації набутого досвіду виживання, ін. До нашого часу дійшла легенда про скіфського царя, який після перемоги над ворогами побачив сон. Відповідно до сновидіння, він звелів воїнам зібрати усі наконечники стріл і списів, виплавити з них величезний котел, зварити у ньому їжу і прийти всім на пір, аби відзначити разом перемогу. Таке було колись виховання і практичне навчання з поєднання, унаочнення (містерії) і пояснення ролі життєдайної сили єдності воїнів з різних земель і країн у справі спільної перемоги над ворогом.
Потому той котел став праобразом дзвону, який відливали для того, щоб він своїм гучним дзвоном збирав до вживання Слова Божого і розділення радості спільної молитви до Бога віруючих у Нього людей, які кожного дня отримували духовну перемогу над самими собою. І досі існує таке ймення Києва, як Спис Долі (рос. Копье Судьбы), яке говорить не тільки про те, що Київ є містом-столицею Бога (Кий = Слово), а й про те, що виплавлене серед високих київських гір «слово-спис» поєднання й любові, перетворюється на долю киян, населення України і країн східної Європи (образи-синоніми: кий, слово, палиця, спис). Велетенський скіфський котел, який і досі шукають історики і археологи, став також праобразом круглого столу короля Артура.
Цікаво, що Україну, столицю Київ і собор Софії Київської, Премудрості Божої (1011 р.), здавна називали Чашею Грааля. Сотні кв. м. дорогоцінних мозаїчних полотен, викладених золотою смальтою, і старовинних фресок прикрашають зсередини стіни і купол храму, і разом це нагадує золоту чашу з Христом і Орантою посередині. Діва Марія молиться, стоячи на килимку, що летить у духовному просторі собору, і пророкує періоди духовних криз, які спричинюються змінами у мірності слова і мислення. А орнамент, чекаючи пробудження духовної самосвідомості людей, несе їм пісню-звістку про те, що життя вічне.
Не випадково Україна вважається одним із центрів індоєвропейської цивілізації, у котлі-чаші якої час од часу збурюється гра освячена (гра-ель). На її теренах відбувається постійне зіткнення представників різних етносів і культурних практик, нащадків вільних, кріпаків і сиріт, української, польської і російської інтелігенції, які відрізняються моделями звертання, переживання, мислення і поведінки, ін. З їх списів-слів виплавляються нові види любові, форми спілкування і взаємодії, а можливо визріває новий етнос, народження якого може тривати понад 150 років.
Відповідно до закону параметричного резонансу ці імпульси, у тисячі разів підсилені природними і штучними київськими горами-пірамідами і підземними «акустичними приладами» чисельних відомих і невідомих печер і ходів, впливають не лише на інформаційно-енергетичне поле Києва, України, а й на голограму всієї планети. Може саме це свідчили Золоті Скрижалі, що привезла Анна Ярославівна до Франції, яка навчала грамоті чоловіка-короля, його лицарів, придворних, ін. І вдячні нащадки якої, пам’ятаючи її благі діла, не дозволили зруйнувати улюблений храм королеви-просвітительки (Софію Київську, Премудрість Божу) у часи побудови на Україні атеїстичного «Вавилону». Королева Анна Ярославівна своєю діяльністю спонукала також вкорінення у духовній свідомості лицарів образу Дами Серця, якому вони були вірні протягом усього життя.
Ідеологема про слово-кий-спис-стрілу знайшла втілення і у православній іконі в образі Діви Марії, яка тримає у чаші-квітці Свого серця сім-вісім стріл (розум в серці), а лик Її випромінює мудрість, гармонію, красу і любов. Так, завдяки високому духовному мистецтву іконопису, відбувся діалог, знаменна зустріч між прадавнім міфосом і логосом. Золота Чаша Грааля, яка є образом-символом любові, або розуму, який має зайняти своє більш високе і гідне місце у серці, нагадує, що потрібно постійно навчатися перемагати свій страх і наповнювати себе й інших людей довірою і любов’ю.
Образ чаші (котла) зустрічаємо і в іншій православній іконі, на якій Богородиця має у Себе в грудях золоту чашу Свого серця, в якій сидить маленький Ісус. Будучи Її Сином від Святого Духу, Він уособлює Собою Боже Слово – духовне вчення про Любов, яка струменить зверху (внутрішнє небо) від Святого Духу. І знов ми стаємо свідками діалогу між міфосом і логосом… .
Поступово навчаючись слухати голос совісті, серця і внутрішнього учителя, особистість розвиває розум у серці й духовну волю, найвищим взірцем якої є Ісус Христос, Який присвятив Своє життя поєднанню людей у дусі любові й істини, духовному просвітництву і вихованню Любові. Цікаво, що п’ята фаза шостого циклу сну у фізично, психічно, соціально і духовно здорових і зрілих людей оповідає їм у ранкових сновидіннях про необхідність навчанню самих себе любові. Тобто, інтуїтивний механізм творчості, який приймає участь у процесі переформовування інформації під час сну пере-відкриває і унаочнює у сновидіннях закони духовної природи небесно-земної людини, людини-янгола.
Цікаво:
1) Чому перед сном треба простити себе й інших, подякувати Богу, побажати усім найкращого і помолитися, аби мати спокійний сон, здоров’я і довголіття?
2) Чи треба, прокидаючись вранці, подякувати Богу і помолитися, і як це може вплинути на події протягом дня?
3) Чому перед сном не можна їсти, дивитися фільми з жахливими сценами і слухати важку музику, від якої погано ростуть, а то й гинуть кімнатні рослини, а вагітні жінки втрачають дитину?
4) За що шанують людей, які мають світлі сновидіння вранці?
5) Запишіть своє питання.
Післямова
Озираючи свій життєвий шлях і відтворюючи картину власної долі, людина бере до уваги і особливості перебування у материнському лоні, які співвідносяться з долею матері, батька і країни в цілому, і кризу народження (чи одразу її поклали біля мами, чи забрали од неї на кілька днів), ін. Немов у кільця дерева, вдивляється вона у своє дитинство, родинне виховання і шкільне навчання, бачить початок підліткового віку, закінчення школи і вступ до вузу… .
Пригадує перші дні й місяці професійної діяльності, створення власної родини, народження дітей, проблеми суспільного і громадянського життя…, і от вже народження онуків, вихід на пенсію… . Але ж треба жити, не існувати, а жити і стверджуватися у новій материнській і батьківській ролі на іншому рівні соціально-духовного здійснення самої себе.
Людині здається, що, не встигнув народитися, вона чомусь увесь час поспішала стати повнолітньою, покинути батьківську родину, створити свою сім’ю і зануритись у професійну діяльність. А відтепер вона немов би хоче все повернути до самісінького початку й пережити заново, детальніше відчути різноманітні відтінки всіх подій і вчинків: і тих, що запам’ятались, і тих, що забулись… .
Це бажання і повернення подумки до батька і матері і є зверненням до духовної оселі її, немов би немовлячої, душі, моделюванням того, як воно мало б бути чи все ж відбулося найкращим чином з огляду на усі обставини. Така душевна діяльність спричиняє набуття нового рівня усвідомлення свого дитячого, підліткового і молодого способу відчуття і сприйняття, мислення, уяви і поведінки, який протягом життя, послуговуючись її плоттю, частково руйнував її. І, нарешті, привів до самоусвідомлення, до прощення себе та інших, відкриття законів розвитку психіки і збереження здоров’я, а також до визнання і прийняття існування духовного життя, його загадок і завдань, до повернення до первообразів духовної творчості, спілкування, любові і слова.
Тому, метою твору було на основі надання читачеві знань з фізичного, психологічного, соціального і духовного вимірів віку, здоров’я, старіння і довголіття і шляхів виходу за межі стереотипних уявлень про них сприяти подоланню вікових, професійних, біографічних, інформаційних і духовних криз у його житті. А також ознайомити з основними механізмами виживання і довголіття, способами їх розвитку, засобами застосування та відносинами із словом, духовною творчістю, спілкуванням і любов’ю.
Виразне культурно-історичне тло, де знайшли собі місце різні науки і однакові за значенням для життя, але протилежні способи пізнання світу, які доповнюють один одного, допомагає читачеві зняти протиріччя у світогляді, позбутися можливих затискань, вивільнити енергію і відновити душевну гармонію. А цікаві питання, активізуючи пошукову активність і стимулюючи пізнавальну діяльність, виводять читача за межі інформаційного поля обраних ним професій, позбавляють професійної деформації, сприяють розширенню простору психічного буття і спонукають вивільнення творчого потенціалу.
Спілкування з твором спрямовує читача до самоосвіти і самовиховання, необхідності звернення до можливостей безперервної освіти. Освоюючи новітнє знання, він долучається до суспільного життя і перестає відчувати заглушення творчого потенціалу соціальним середовищем, що раніше негативно впливало на його самопочуття.
Відчуваючи обмеження свого існування і шукаючи виходу, пізнаючи механізми виживання і довголіття, читач не зможе не звернутися до інших моделей осмислення і поведінки, розвитку самоусвідомлення і застосування енергії вібрації духовної творчості й любові, як найвищої інформаційно-енергетичної форми руху у всесвіті, яка і є ніщо інше, як розгортання самого життя. У нього немає другого виходу як освоювати інші виміри психічного буття, прокладати нові стежки і зміцнювати власний духовний імунітет. Це пояснює, чому освіта і просвітництво перетворюються із значимих видів діяльності у глобальний фактор виживання людини, родини, країни і людства в цілому, а представники третього-четвертого віку – в духовних батьків і матерів, людей-янголів, які опікуються наступними поколіннями.