Концептуалізація управління освітою на початку ХХІ століття

Філософія освіти не має на меті і не може розробити теоріюменеджменту освіти, оскільки це є прерогативою наукиуправління, до якої входить як складова теорія менеджменту.Філософія освіти зупиняється на розробці концептів, з якихпотім теоретичною думкою формуються парадигми, концепціїта теорії управління освітою. Різниця між ідеєю-концептом іпарадигмою полягає у тому, що наповнений змістом концептпоступово перетворюється у парадигму, тобто сукупність ідей,що презентують провідну ідею-концепт.Наразі у науковій літературі досить широко висвітлено сутність і зміст основних теорій, концепцій і моделей організаціїуправління, що задіяні в реалізації державної політики ташироко застосовуються у світовій управлінській практиці.Результати дослідження концептуальних засад сучасногоменеджменту виявили низьку ефективність і слабкість авторитарних методів управління, які ще домінують удіяльності організаційних формувань на постсоціалістичномупросторі, де Україна не є винятком. До цього часу такірезультати існували у вигляді гіпотез чи гасел. Нам ще требазробити чимало для того, щоб стратегічною перспективою у формуванні нової вітчизняної системи управління освітою ставрозвиток і утвердження демократичних механізмів, принципівта методів управління, адже Україна у XXI столітті повиннаутвердитись як правова, демократична, економічно могутня інезалежна держава.

Усе вищенаведене дає змогу констатувати, що вітчизнянафілософія освіти спроможна на основі напрацювань,висвітлених в управлінській, політологічній, соціологічній іпедагогічній науковій літературі, виокремити і формалізуватинайбільш поширені ідеї, що згодом розгорнуться у теорію управління освітою.Наразі до традиційних для української освіти, а також таких, що мають певну перспективу на теренах нашої держави,на нашу думку, належать наступні концепти:

а) традиційні концепції управління, дію яких ще требаподолати:

– парадигма адміністративного менеджменту освіти;

– парадигма технократичного управління освітою;

– патерналістська (комуністична, соціалістична)парадигма управління освітою;

б) інноваційні управлінські концепції, що маютьперспективи у ХХІ столітті:

– ліберальна парадигма управління освітою;

– аксіологічна парадигма управління освітою(В. В. Крижко);

– синергетична парадигма управління освітою(В. Г. Буданов, В. Г. Кремень);

– саморегуляційна парадигма освіти (В. П. Бех).

Коротко розглянемо кожну з них.

Традиційні концепції управління, дію яких ще требаподолати:

1. Парадигма адміністративного менеджменту освітибазується на використанні класичних для науки управління14-ти адміністративних принципах, які були введені унауковий обіг Анрі Файолем, Мері Паркер Фоллєт і ЧестерБарнард. Вважається, що деякі з них зберігають своювагомість для теорії управління дотепер, зокрема наступні:

• Єдиноначальність. Кожен підлеглий отримує накази відодного і тільки одного начальника.

• Розподіл праці. Спеціалізація управлінської і технічноїпраці дає змогу досягти вищих результатів при докладаннітакого самого обсягу зусиль.

• Єдність напряму і єдиний план роботи. Схожі видидіяльності у межах організації повинні бути об’єднані підкерівництвом одного менеджера.

• Скалярний ланцюжок управління. Ланцюжок владнихповноважень, що випливає з ієрархічної вершини організації,тягнеться вниз, охоплюючи всіх її працівників.А. Файоль вважав, що ці принципи повиннізастосовуватися в будь-якій організації незалежно від їївнутрішнього устрою. Він також визначив основні функції абоелементи менеджменту, які зберігають своє значення і всучасних концепціях управління: планування, організація, командний ланцюжок, координація і контроль. М. Фоллєтшукала відповіді на питання, що мають велике значення дляуправління освітою і нині: етика, влада, лідерство,максимізація внеску підлеглих. Ч. Барнард запропонував концепцію неформальної організації, яка притаманна будь-якійорганізації, у тому числі й закладам освіти. Її природним чиномутворюють існуючі соціальні групи. Вчений наполягав на тому,що організацію не можна розглядати як бездуховний механізм.Сучасний менеджмент у національній системі освітиполягає у реалізації принципів та законодавчих норм, що випливають з Конституції України та змісту Законів України“Про освіту” і “Про вищу освіту”.

Державна політика у галузі вищої освіти Українивизначається Верховною Радою України і ґрунтується нанаступних принципах:

– доступності та конкурсності здобуття вищої освітикожним громадянином України;

– незалежності здобуття вищої освіти від впливуполітичних партій, громадських і релігійних організацій;

– інтеграції системи вищої освіти України у світову системувищої освіти при збереженні та розвитку досягнень і традиційукраїнської вищої школи;

– наступності процесу здобуття вищої освіти;

– державної підтримки підготовки фахівців дляпріоритетних напрямів фундаментальних і прикладнихнаукових досліджень;

– гласності при формуванні структури і обсягів освітньої тапрофесійної підготовки фахівців.

Реалізація державної політики у галузі вищої освітиУкраїни забезпечується шляхом:

– збереження і розвитку системи вищої освіти тапідвищення її якості;

– підвищення рівня освіченості громадян України,розширення їхніх можливостей для отримання вищої освіти;

– створення та забезпечення рівних умов доступності довищої освіти;

– надання цільових, пільгових державних кредитів особамдля здобуття вищої освіти у порядку, визначеному КабінетомМіністрів України;

– забезпечення збалансованої структури та обсягівпідготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищихнавчальних закладах державної й комунальної форм власності,за кошти відповідних бюджетів, фізичних та юридичних осіб, зурахуванням потреб особи, а також інтересів держави і територіальних громад;

– надання особам, які навчаються у вищих навчальнихзакладах, пільг та соціальних гарантій у порядку,встановленому законодавством;

– належної підтримки підготовки фахівців з числаінвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Громадяни України мають право безкоштовно здобувативищу освіту в державних і комунальних вищих навчальнихзакладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянинздобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки іспеціальності.

2. Парадигма технократичного управління освітоюдісталася нам у спадщину від індустріальної фази розвитку іпродовжує активно діяти, модернізуючись у сучасних умовах.При цьому технократизм слід розглядати як специфічну взаємодію людей між собою, в основі якої лежить теоріятехнічного знання, що використовується як методологіяуправління суспільством і освітою як його підсистема. Змісттехнократизму в управлінні освітою є сукупністю дій менеджерів з інженерно-технічною освітою, які управляють придопомозі технічних засобів і використовують в якостіметодологічної основи технологічний детермінізм.Сутністю технократизму є підкорення управлінськоїдіяльності у сфері розвитку суспільства, освіти і людини ідеологемі наукової об’єктивності, а також відсування на другийплан ірраціональності і чуттєвої культури, що призвело до того,що людина – основне джерело флуктуацій соціального розвиткуі головна виробнича сила суспільного виробництва –перетворилася на “гвинтик” Соціальної машини.

3. Патерналістська (від лат. раternus – батьківський) парадигма управління освітою – це:

1) патронажне ставлення держави до своїх громадян,установ і організацій – до своїх працівників;

2) переконаність у тому, що держава, уряд зобов’язанітурбуватися про своїх громадян, забезпечувати задоволенняїхніх потреб за державний рахунок, брати на себе всі турботистосовно благополуччя громадян.

На рівні установи освіти патерналізм виявляється унаступних рисах:

1) у системі довічного найму. Це створює атмосферусімейних постійних стосунків;

2) в отриманні солідної грошової підтримки під час виходуна пенсію;

3) у системі автоматичного підвищення зарплати залежновід віку та стажу роботи;

4) у підготовці кадрів, що передбачає обов’язкове кар’єрнезростання;

5) у планомірній ротації кадрів.

Інноваційні управлінські концепції, що мають перспективуу ХХІ столітті:

1. Ліберальна парадигма управління освітою єновоутворенням, яке найближчим часом повинно набутизначної ваги, оскільки тільки ця ідеологія й ідейно-політичнатечія сучасного життя не обмежує свободу поведінки людини усуспільстві та його підсистемах, зокрема й у галузі освіти.

Лібералізм є багатоманітним і мінливим, як і ті зміни, яківін спричиняє, провокуючи своєю соціальною еманацією.Лібералізм немовби “ухиляється” від того, щоб його категоричноідентифікували класифікаціями і аналізом. Тому намзалишається задовольнятися аналізом “ліберо-форм”:ліберальної інтелектуальної традиції, емансипаторськихпрактик і експериментів, стилів і втілень соціальної критики,яка поширюється на всі виміри і сенси соціального – цінності таінституції, авторитети і святині тощо.

Силу лібералізмові надає, зокрема, і привабливість длярозбудови галузі освіти, його світоглядна універсальність.Лібералізм є образом соціальної дійсності і водночас змістовновизначеною картиною соціального буття (певне сприйняття ітлумачення соціального та індивідуального буття як передумови і простору розгортання свободи), способомсвітосприйняття, самовизначення. Серцевинною ідеєю такогосоціального світогляду є визнання свободи природним і“нормальним” явищем, яке повинно саме у такому розумінністверджуватися в існуванні індивіда і групи, соціальних спільнот і етносів, держав і людства як такого взагалі.Звідси випливає методологія до розробки і впровадженняуправління освітою з позицій лібералізму. На думкуВ. Заблоцького, вона має свою глибоку специфіку: продовженняі поглиблення споконвічної лінії скептицизму і вільнодумства, здатності і спроможності людини долати пригнічуючуприкутість до умов свого часу і свого соціокультурного кола,здатність дивитися на норми та інституції, на цінності івподобання з погляду можливого, належного, досконалого.Суспільство завжди нагально потребує такої глибокоїсоціальної критики, навіть якщо вона не є “конструктивною”(деякі утворення й інституції неможливо виправити, а можнатільки знищити, викорінити) і її важко витримати.

2. Аксіологічна парадигма управління освітою(В. Г. Кремень, В. В. Крижко) ґрунтується на використанніцінностей у якості основного інструмента організації і регуляціїнавчально-виховного процесу.До фундаментальних проблем філософії освіти по правуналежить, на думку В. Г. Кременя, визначення її стратегічнихцілей та аксіологічних основ. Тут варто звернутися до йогопраці “Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум” і навести використані ним аргументи, що виглядаютьздебільшого як роздуми дослідника, ніж як інструментпрактичного управління освітою. Адже будь-яка діяльністьзавжди регулюється не лише метою, а й цінностями. Якщо мета відповідає на питання, що повинні одержати як результатдіяльності, то цінність відповідає на питання, для кого цепотрібно і чи потрібно воно?

При обговоренні проблеми цінностей, ідеалів і стратегійосвіти важливо простежити, як зазначає В. Г. Кремень, чи єможливості поєднати екологічну етику й нове ставлення доприроди з тенденціями сучасної науково-технічної творчості.Дещо по-іншому розглядає зміст аксіологічної парадигми управління освітою В. В. Крижко. Він розглядає її у меншпроблемному аспекті – в аспекті практичного використанняцінностей у якості інструмента управління.

3. Синергетична парадигма управління освітою.Управлінський аспект найбільш виразно подають у своїхнаукових роботах В. Г. Кремень і російський дослідникВ. Г. Буданов. В умовах демократизації суспільства освіта всебільше набуває рис відкритої системи, яка має можливістьваріативного розвитку. Водночас у багатокомпонентній системі з великою кількістю позитивного і негативного видів зворотногозв’язку в освіті відбувається постійний рух, результатом якого єперехід її структур і підсистем з одного рівня впорядкованостіна інший.

П’ять принципів Становлення: 3) нелінійність,4) нестійкість, 5) незамкнутість, 6) динамічна ієрархічність,7) спостережуваність. Вони характеризують фазутрансформації, оновлення системи, проходження нею послідовних етапів шляхом загибелі старого порядку, хаосувипробувань, альтернатив і, нарешті, народження новогопорядку. При цьому ми розрізняємо принципи становлення, щопороджують (3, 4, 5), які є необхідною і достатньою умовоюреалізації, і конструктивні принципи становлення (6, 7), якіописують збірку, деталі і конструкцію процесу становлення, атакож його розуміння спостерігачами і сполучення з середовищем.

4. Саморегуляційна парадигма освіти (В. П. Бех) випливаєз визнання ціннісно-смислової детермінації поведінкиособистості у соціальному світі, що обумовлює організаційнуактивність людини у сфері освіти і реалізується шляхомформування “суб’єкт – суб’єктних відносин”. Принцип їїсаморозгортання полягає у взаємодії підстави – організаційноїсвідомості, організаційних знань, умінь і навичок таорганізаційної культури, з одного боку, а з другого – умов, щоутворює система адміністративного управління ВНЗ.З боку особистості, що навчається – це сукупністьстохастичних процесів, заснованих на позасвідомому впливіідей, сенсу та інших інформаційно-семантичних або логічнихструктур на інтелектуальну сферу особистості і поведінкустудентства, що відбувається у ході навчальновиховногопроцесу та самоосвіти.З боку адміністрації ВНЗ – це цілеспрямований процесзалучення студентства до реалізації певних функцій, які входятьдо управлінського циклу, шляхом делегування частини владних повноважень з рівня адміністративного управління (ректорату)ВНЗ на рівень системи студентського самоврядування, що робитьйого співучасником цілераціонального управління навчально-виховним процесом.Інтегративним процесом є динамічна пульсуюча взаємодіяциклічного характеру, що призводить до становлення системисаморегуляції ВНЗ на основі ціннісної регуляції, зумовленоїпартнерською співпрацею ректорату з системою студентськогосамоврядування, з одного боку, а з другого – зі смисловою самоорганізацією особистостей освітян (викладачів, якіпрофесійно забезпечують організаційну роботу студентів, щозаймаються пошуком власного місця у житті і водночасзабезпечують власний діловий успіх у суспільстві).Причина і наслідок у цьому випадку міняються місцями.

Філософська характеристика явища менеджменту полягаєв тому, що визнається:

• семантична природа явища управління освітнімипроцесами;

• сутність менеджменту освіти позначена як регуляціяповедінки людини за допомогою ціннісно-смисловогосубстрату;

• зміст менеджменту розгортається як соціальнавзаємодія учасників навчально-виховного процесу підчас прийняття управлінських рішень, що виступаєпроцесом-посередником на основі суб’єкт-суб’єктноївзаємодії;

• визнано існування двох провідних форм менеджменту

освіти:– культурологічної, яка діє на основі вже існуючихцінностей культури і тому стабілізує будь-яку освітнюсистему шляхом забезпечення гомеостазу;

– смислової, яка діє на основі продукування новихсмислів і тому забезпечує інноваційний розвиток урежимі гомеорезу або руйнує систему освіти

(гомеоклаз);

• на основі традицій і новаторства формуєтьсяінтегративна форма явища управління освітнімипроцесами, що викликає мультиплікаційний ефект,оскільки така освітня система стає саморегуляційною іздатною до самовідтворення;

• у системі освіти діє три рівні саморегуляції поведінкилюдини, що притаманні соціальному світові взагалі, асаме: архетипічна, нормативна і інформаційно-знакова;

• особистості викладача, який виступає у якості суб’єктауправлінської діяльності, і студента, який навчаєтьсяшляхом формування розвиненої власної організаційноїсвідомості, здатні перейти від “суб’єкт-об’єктних” до “суб’єкт-суб’єктних” стосунків і утворити у сферінавчально-виховної діяльності самовідтворювальнісоціальні системи;

• у соціальному організмові навчальної форми ідеї, щостановлять зміст освіти, і архетипи впливають намислення освітян поза впливом вчителя, що призводить до прояву такого додаткового явища, якпедагогічний менеджмент, а його дія за принципомзовнішнього доповнення завжди виводить систему зрівноваги;

• у системі освіти мають місце усі три види причинності:телеологічна, закладена у ментальні структури;каузально-механічна, відтворена у законах, нормативно-правових актах та моральних кодексах;вільна, що спонтанно виявляється у процесісмислопородження особистістю;

• комбінація форм управлінських дій у горизонтальнійплощині утворює види менеджменту, серед якихнайбільш поширеними є економічний та інноваційний,;

• комбінація форм управлінських дій у вертикальнійплощині утворює рівні менеджменту, серед якихнайбільш поширеними є: наддержавний, державний,регіональний, корпоративний, самоменеджмент;

• ідеологія, що закладається у філософське баченняосвітньої системи на шляху до повноцінної теоріїменеджменту освіти, викликає концептуалізацію організаційної діяльності;

• наразі головними концептами, які повиннірозгорнутися у сталу теорію менеджменту освіти, єтрадиційні (адміністративний, технократичний, патерналістський) та інноваційні (ліберальний,акмеологічний, синергетичний, саморегуляційний,матричний).

 

Філософія освіти: її роль та місце в системі філософського знання

План

1. Актуальність "філософії освіти".

2. Поняття "філософія освіти", предмет і завдання.

3. Основні методологічні концепції гуманітарного знання.

4. Структура філософії освіти.

Актуальність "філософії освіти"

1. Суспільство сьогодні - найвища форма розвитку і руху матерії. Розвиваючись саме, воно є перетворюючою силою усього, що є навкруги, і цього вже змінити не можна.

Загальносвітову тенденцію розвитку культури визначає перехід від постіндустріального суспільства до інформаційного. Інформація набуває пріоритету серед усіх інших культурних цінностей та вважається їх підґрунтям. Постійне відставання освіти від потреб суспільства, відсутність освітніх форм для трансляції головного здобуття сучасного наукового знання у формуванні людини ХХІ ст. потребує обґрунтування методологічних засад філософії сучасної освіти, як нового рівня дослідження і розв'язання багатьох проблем людського буття.

У дослідженні Н. М. Сухової читаємо, що нова соціокультурна реальність має такі основні характерні риси:

1) суттєві зміни в субординації системи цінностей, що обумовлені формуванням нового типу відносин у суспільстві, потребою в новій світоглядній орієнтації;

2) нові явища у культурі, які надають великі можливості для оптимізації реалізації прихованого потенціалу особистості;

3) суттєве розширення поля диференціації життєвих потреб і здібностей;

4) початок діалогу між основними культурними течіями у сучасному світі.

Усе це вимагає нового рівня рефлексії самого поняття "освіта", змісту, соціокультурних особливостей, визначення сучасного аксіологічного підґрунтя освіти, ролі та місця освіти в суспільстві ХХІ ст. і перспективи його розвитку. Тому найважливішого значення набуває питання про становлення сучасних методологічних засад такої галузі дослідження як філософія освіти, що є основою для здійснення комплексного підходу до вирішення проблем сучасної освіти, у першу чергу до виконання завдань її гуманізації.

З-поміж причин, які актуалізують філософію освіти сьогодні, виділимо такі:

o необхідність осмислення кризового стану, у якому опинилася система освіти, через перехід суспільства від постіндустріального періоду до інформаційного, що передбачає нову класифікацію та відбір предметного змісту знань, які забезпечать інформаційний арсенал особистості, що постійно самовдосконалюється, а також ціннісно-смислове обґрунтування її діяльності;

o актуальність нових загальнолюдських цінностей, що потребують формування нового типу особистості, здатної міркувати категоріями космічних масштабів;

o потребу створювати додаткові спеціально організовані системи та можливості передавання культурного досвіду в умовах загальнонаціональної системи освіти, що постійно удосконалюється. Адже освітній процес ґрунтується на досить суперечливих формах знання: ілюзіях, утопіях, міфах, стереотипах, які здійснюють відчутний вплив на процес соціалізації особистості. Одне із завдань філософії освіти - врегулювання, прогнозування та екстраполяція найбільш актуальних ірраціонально-інтуїтивних форм знання;

o спрямування та корегування еволюції процесу освіти, використовуючи новітні дослідження інших дисциплін, дотичних до педагогічної діяльності. Філософія освіти формує образ "людини майбутнього", зорієнтовуючи та змістовно наповнюючи педагогіку новими знаннями, методами, способами, цілями, котрі через процес освіти втілюються у формуванні внутрішнього світу конкретного покоління.

Погодимося із А. Запісоцьким, що інтерес дослідників до філософської проблематики в освітній діяльності спричинений насамперед об'єктивною та усвідомлюваною роллю освіти у вирішенні глобальних проблем. Останнім часом, освіта розглядається як стратегічно важлива сфера життя суспільства. Фактор розвитку нації та поглиблення її інтелектуального потенціалу є гарантом її самостійності та міжнародної конкурентоздатності.