Самовиховання та саморозвиток майб.педагога.

Досвід загального самовиховання є необхідною передумовою професійного самовиховання, яке передбачає свідому роботу з розвитку професійно значущих якостей, формування педагогічних умінь і здібностей.

Самовиховання - систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення позитивних якостей та подолання негативних.

Самовиховання бере свій початок у підлітковому віці, коли дитина починає усвідомлювати себе як особистість, розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і намагається правильно оцінювати свої вчинки. Інакше кажучи, необхідною умовою самовиховання є самоусвідомлення - усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей.

Самоусвідомлення людини - єдність трьох складових:

1) пізнавальної (самопізнання) - дослідження, пізнання самого себе;

2) емоційно-оцінної (самоставлення) - самооцінювання;

3) дієво-вольової, регулятивної (саморегулювання) - уміння керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.

Отже, самовиховання нерозривно пов'язане зі здатністю людини до самоаналізу і самооцінювання, з умінням контролювати свою поведінку і діяльність, ставити перед собою значущі цілі.

Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму (інтелектуальна сфера),почуттів (емоційна сфера), волі (вольова сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегулювання внутрішнього світу людини відповідно до дійсності.

Успішність педагогічної діяльності значною мірою залежить від уміння і здатності педагога мобілізовувати свої зусилля на систематичну розумову працю, раціонально вибудовувати свою діяльність, переборювати труднощі під час самостійної підготовки до занять, знімати емоційні та психічні перевантаження, керувати своїм емоційним станом.

Самовиховання – це продовження офіційної виховної роботи, але самостійне і добровільне. У розвитку людини самовиховання виконує такі функції: 1. Вихованець з об’єкта перетворюється на суб’єкт виховання. 2. Самовиховання є суб’єктивне відображення, в якому завдання і мета вихованців стають особистою метою студента. 3. Самовиховання – один із головних показників розвитку студента. За рівнем самовиховання можна говорити про якість виховання. Спрямованість самовиховання залежить: а) від якості життєвого ідеалу – ким людина хоче себе бачити; б) від розуміння труднощів, з якими вона стикнеться у житті. Є чимало студентів, які з різних причин тяжко проходять адап- тацію у навчальному закладі. Це пояснюється тим, що багато з них нечітко уявляли собі майбутню професію, іноді не дотримуються вну- трішнього розпорядку у конкретному вузі.

Програма самовиховання й саморозвитку майбутнього вчителя має відображати основні вимоги до педагогічної професії, до того, що становить у ній загальне, особливе та індивідуальне.

В. Леві запропонував п'ять перших кроків самовдосконалення як основу для програми самовиховання й саморозвитку:

1) самооздоровлення. Важливі не так результати, як те, як і для чого їх досягати. Фізичне здоров'я - не самоціль, а один із засобів одухотворення життя;

2) самоспілкування. Переоцінювання цінностей, оновлення кредо, критика своїх уявлень про те, "що таке добре" і "що таке погано";

3) розвиток самобутності. Істинна самобутність полягає не у прагненні до оригінальності, а у прагненні бути собою. Не обов'язково бути дипломованим ученим, стрибати вище за інших, писати вірші. Оригінальність виникає сама, самобутність розвивається, коли людина стає поетом, дослідником і рекордсменом власного життя, і при цьому не важливо, чи відрізняється вона від інших зовнішньою формою існування. Тільки у цьому разі людина стає справді цікавою;

4) самоосвіта. Необхідно з'ясувати для себе, чи усе можливе робиться для своєї освіти, чи відбувається це регулярно і повноцінно, чи вміло обрано методи і способи;

5) вихід із самотності. Є тільки один шлях виходу із самотності - знайти справжніх друзів. А це можливо лише тоді, коли станеш такою людиною, яку хотілось би мати за друга.

Процес підготовки майбутнього вчителя за сучасних умов орієнтований на здібності і нахили студента, рівень його початкової підготовки, прагнення самостійно збирати інформацію, аналізувати її, співвідносити з реальним світом. Тому кожен студент може будувати власну модель самовиховання і саморозвитку. Особистісно орієнтовані технології підготовки майбутніх учителів передбачають вільний вибір студентом моделі свого професійного самовдосконалення (зростання) за допомогою розроблених фахівцями авторських програм самовиховання.

Сучасний педагогічний процес - явище багатогранне, що відображає складності і протиріччя соціальної та культурної життя. Проблеми, що виникають у цьому процесі, все менш піддаються вирішенню звичними способами.

Основна ідея проблеми професійного саморозвитку - це ідея детермінації розвитку особистості діяльністю, тому людина вивчається з позицій його відповідності професії і успішності діяльності в ній. Становлення професіонала можливе лише в результаті єдності як професійного, так і особистісного розвитку. Вивчення людини у протягом його життєвого шляху показує, що освіта і прояв у ньому якостей активного суб'єкта діяльності тривають доти, поки ця діяльність продовжується. Простежуючи особливості саморозвитку особистості як суб'єкта діяльності, можна виділити значення професійної діяльності як оптимального умови його творчого саморозвитку [2; 308].

Особистісний результат професійного розвитку людини, безсумнівно, ширше традиційно виділяються форм професійного досвіду - Знань, умінь, навичок. Відомо, що ефект зміни відносин відрізняється від цілей і результатів праці. Він виявляється в динаміці образу "я", самооцінок, особистісних цілей, усвідомлюваних труднощів, у зміні засобів мислення і способів діяльності.

Вивчення власне особистісного змісту професійного розвитку особистості необхідно для розробки спеціальних психологічних технологій управління професійно-значущих саморозвитком фахівців.

Для людини професія - це джерело існування і засіб особистісної самореалізації. Характеризуючи види професійної компетентності, А. К. Маркова [4; 103] розкриває індивідуальну компетентність, виділяючи таку сторону праці, як цілісне професійний саморозвиток, змістовними характеристиками якого є: професійна самосвідомість, прийняття себе як професіонала; постійне самовизначення; саморозвиток професійних здібностей, інтеріальность, самопроектування, побудова власної стратегії професійного зростання, побудова та реалізація свого професійного життя та ін

В умовах утвердження нового типу соціально-культурного успадкування та перегляду концептуальної системи поглядів на професійне навчання у вищій школі [4; 105] актуальною стає проблема виявлення психолого-педагогічних умов, що стимулюють самореалізацію, самовдосконалення і саморозвиток студентів.

Цілі навчання у вузі все частіше інтерпретуються як формування у студентів уміння самостійно "добувати" професійні знання, оволодівати "способами діяльності через засвоєння узагальнених характеристик засвоюваного матеріалу ", узагальненими уявленнями про пізнавальної діяльності як цілісній системі. Педагогіка вищої школи останнім часом акцентує увагу на розробці засобів інтенсифікації професійного розвитку людини в умовах, "імітують" його майбутню професійну діяльність (А.А.Вербіцкій, Г.Н.Ільіна та ін) - Однак "уявлення про саморозвиток як необхідній умові формування професійно значущих особистісних якостей ", що забезпечують" динамічну адаптацію професіонала до змінюваним вимогам соціального середовища і діяльності, залишається досить загальним "[5; 172].

Значимість саморозвитку особистості визначається її регулюючою функцією. Людина приймає те чи інше рішення саме на основі врахування своїх суб'єктивних відносин до різних сторін навколишньої дійсності. В його сферу включається також ставлення до себе як до суб'єкта соціальних відносин і як особистості в цілому. Ступінь зрілості виражається в здатності приймати власні рішення і свідомо здійснювати вибір у складних ситуаціях. Відомо, що людина, що вибирає професію самостійно, на основі сформувалася системи відносин і цінностей, виходячи з соціальних вимог, швидше і легше адаптується до умов роботи, відчуває задоволеність своєю діяльністю. У цьому зв'язку проблема професійного саморозвитку особистості є однією з найбільш актуальних проблем педагогіки вищої школи. Найчастіше проблема саморозвитку включається в загальний круг проблем саморегуляції особистості (А. Г. Ковальов, І.Н.Семенов) або в коло питань самовиховання (Л.І.Рувінскій), досліджена проблема готовності до професійного саморозвитку студентів технічного вузу (Г.Н.Ільіна). Однак в цілому ефективна система професійного саморозвитку студента залишається справою майбутнього педагогіки вищої школи.

Особистісний саморозвиток студента і пов'язане з ним саморозвиток педагога є найважливішим чинником, умовою, засобом і критерієм гуманізації педагогічного процесу освітньої установи. В педагогічному вузі особливу роль інструменту професійної освіти відіграє все те, що створює духовно-моральну атмосферу вузу: характер взаємин у студентському середовищі, стиль педагогічного спілкування та взаємодії в навчанні, в спільної науково-дослідної та іншої творчої діяльності, неформальне спілкування викладачів зі студентами. І якщо у вузі всіма його суб'єктами старанно утримується духовність усіх цих відносин, то це і виступає визначальним чинником актуального особистісно-професійного саморозвитку і студентів, і викладачів.

Активне особистісний саморозвиток суб'єктів освітнього процесу виступає в цьому випадку критерієм розвиненості педагогічного вузу як освітньої установи.

Професійне саморозвиток педагога являє собою цілісний, що розгортається під часу багатокомпонентний особистісно та професійно значимий процес цілеспрямованої діяльності педагога з безперервного самозміни, свідомого управління своїм професійним розвитком, вибору цілей, шляхів і засобів професійного самовдосконалення, що сприяє формуванню індивідуального стилю професійної діяльності педагога, що допомагає осмисленню передового досвіду і власної самостійної діяльності, що є засобом самопізнання і самовдосконалення.