Практичне та методичне забезпечення 2 страница

Таблиця 2.1

Показники режиму просмоктування досліджуваного повітря

Таблиця 2

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в атмосферному повітрі населених пунктів

Таблиця 3

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони

Примітка; П- пари; А- аерозоль.

Таблиця 4.

Характеристика індикаторних порошків

Рис.1. Шкали для визначення концентрації шкідливих речовин за допомогою газоаналізатора УГ-2

Практична робота №3

Тема: Дослідження ефективності освітлення у виробничих і навчальних приміщеннях та на робочих місцях.

Мета роботи: вивчити основні світлотехнічні терміни та визначення, класифікацію видів виробничого освітлення та навчитись розраховувати штучне освітлення для приміщень.

Основні світлотехнічні терміни та визначення.

1. Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S). Одиницею освітленості є люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1м², на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

2. Яскравість (В) — відношення сили світла (І), що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, яка світиться. Одиницею яскравості є ніт (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м².

3. Робоча поверхня— поверхня, на якій проводиться робота і на якій нормується чи вимірюється освітленість.

4. Умовна робоча поверхня — умовно прийнята горизонтальна поверхня, що розміщена на висоті 0,8м. від підлоги.

5. Об'єкт розпізнавання — предмет, що розглядається, окрема його частина чи дефект, які необхідно розпізнавати в процесі роботи.

6. Коефіцієнт відбиття поверхні — відношення світлового потоку, відбитого від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї.

7. Фон — поверхня, що прилягає безпосередньо до об'єкта розпізнавання, на якій він розглядається.

8. Фон вважається:

світлим — при > 0,4;

середнім — при = 0,25-0,4;

темним — при < 0,2.

9. Контраст об'єкта розпізнавання з фоном (К) визначається відношеннямабсолютної величини різниці між яскравістю об'єкта і фону до яскравості фону.

10. Контраст об'єкта з фоном вважається:

великим— при К >0,5;

середнім — при К = 0,2-5-0,5;

малим — при К < 0,2.

11. Робоче освітлення — освітлення приміщень будівель, а також діляноквідкритих просторів; призначених для роботи, проходу людей і руху транспорту.

12. Аварійне освітлення — освітлення для продовження роботи при аварійному відключенні робочого освітлення.

13. Евакуаційне освітлення (аварійне освітлення для евакуації) — освітлення для евакуації людей з приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення.

14. Чергове освітлення — освітлення в неробочий час.

15. Охоронне освітлення — освітлення вздовж меж території, що охороняється в нічний час.

16. Загальне освітлення — освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або стосовно до розташування обладнання (загальне локалізоване освітлення).

17. Місцеве освітлення — освітлення, додаткове до загального, що створюється світильниками, які концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях.

18. Комбіноване освітлення — освітлення, при якому до загального освітлення додається місцеве.

19. Переносний світильник — нестаціонарний освітлювальний приладз індивідуальним джерелом живлення.

20. Коефіцієнт запасу (К₃) — розрахунковий коефіцієнт, що враховує зниження освітленості в процесі експлуатації внаслідок забруднення та старіння джерел світла (ламп) і світильників, а також зниження властивостей відбивання від поверхонь приміщень.

21. Показник засліплення (Р) — критерій оцінки сліпучої дії освітлювальної установки, який виражається формулою:

P=(S — 1)1000,(3.1)

де S — коефіцієнт засліплення, що дорівнює V₁/V₂(де V₁, — видимість об'єкта спостереження при екрануванні блискучих джерел світла; V₂— видимість об'єкта спостереження при наявності блискучих джерел світла в полі зору).

Види виробничого освітлення.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла; суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називаються освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5м. над підлогою рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосовування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись 100 осіб; в проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 працівників.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Класифікація виробничого освітлення приведена на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Класифікація видів виробничого освітлення

Нормування природного освітлення

Природне освітлення, як правило, передбачається у всіх приміщеннях з постійним перебуванням людей. Без природного освітлення допускається проектування приміщень, що визначені відповідними "Будівельними нормами та правилами" (СНиП ІІ-4-79).

Оскільки природне освітлення змінюється не лише протягом доби, а навіть протягом короткого проміжку часу, для нормування та розрахунку природного освітлення приміщень, використовують відносний показник — коефіцієнт природного освітлення (КПО):

де Е_вн— освітленість у даній точці всередині приміщення, що створюється світлом неба (безпосереднім чи відбитим).

Е_зовн— освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.

На рис. 3.2 схематично зображено внутрішню освітленість (Е_вн) умовної точки М всередині приміщення та зовнішню освітленість (Е_зовн).

Нормовані значення КПО визначаються відповідно до СНиП ІІ-4-79. З метою врахування особливостей світлового клімату в різних географічних пунктах вся територія колишнього СРСР зонована на 5 поясів світлового клімату (СНиП ІІ-4-79, чинний на сьогодні в Україні, затверджений ще в 1979 році і переглядався в 1985 році).

Розрахунок штучного освітлення.

Загальні положення розрахунку. Завдання світлотехнічного розрахунку системи штучного освітлення полягає у визначенні потужності джерел світла за заданою освітленістю, або у визначенні за заданим розміщенням світильників і відомій потужності джерел світла освітленості на розрахунковій площині і розподілу яскравості в полі зору.

Вирішення як першого, так і другого завдань, які часто в світлотехніці називаються прямим та перевірочним розрахунками, вимагає в загальному випадку як розрахунку розподілу світлових потоків, що безпосередньо падають від світильників на розрахункову площину, стелю, стіни, так і розрахунку потоків світла, що багаторазово відбиваються між поверхнями, які обмежують освітлюване приміщення.

Сумарна освітленість у заданій точці розрахункової площини (Е_р) може, в загальному вигляді, розглядатись, як сума двох доданків:

де (Е_р)_пр— пряма складова освітленості; (Е_р)_в— відбита складова освітленості.

Розподілення відбитої складової освітленості на розрахунковій площині, як правило, вважається рівномірним, розподілення ж прямої складової освітленості може бути суттєво нерівномірним, оскільки залежить як від світлорозподілу так і від розміщення світильників у просторі, що освітлюється.

Якщо обидві складові освітленості (пряма та відбита) розподіляються майже рівномірно, то для розрахунку середньої освітленості прийнято користуватись коефіцієнтом використання світлового потоку, під яким розуміють відношення світлового потоку, що падає на розрахункову площину (F_p) до сумарного світлового потоку джерел світла:

де Р_л— світловий потік джерела світла (лампи), лм; п — кількість джерел світла.

Коефіцієнт використання освітлювальної установки, визначає ефективність використання світлового потоку джерела світла. Його величина залежить від багатьох факторів, основними з яких є світлорозподіл та розміщення світильників в приміщенні, ККД світильників, співвідношення розмірів приміщення і відбиваючих властивостей поверхонь, що обмежують приміщення.

В тих випадках, коли умови рівномірності розподілення прямої складової освітленості не витримується, або коли необхідно проаналізувати фактичне розподілення освітленості на розрахунковій площині, виникає необхідність у окремих розрахунках прямої та відбитої складових освітленості.

Для розрахунку прямої складової освітленості використовують різноманітні методи, які визначаються, в основному, типом світильників і їх розміщенням у просторі, що освітлюється.

Вибір методу розрахунку. Для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи: світлого потоку (коефіцієнта використання), точковий та питомої потужності.

Метод світлового потоку, як правило, використовують для розрахунку потужності освітлювальної установки при рівномірному розміщенні світильників загальногоосвітлення над горизонтальною площиною, коли відсутні крупногабаритнізатінюючі предмети. При розрахунку за цим методом враховується як пряме так і відбите світло. Перехід від середньої освітленості до мінімальної здійснюється в цьому методі наближено.

Метод питомої потужності використовується в тих же випадках, що і метод світлового потоку. Цей метод вважається наближеним, оскільки простота розрахунку досягається за рахунок деякої втрати точності.

Загальне локалізоване освітлення, а також загальне рівномірне при наявності суттєвих затінень повинні розраховуватись за точковим методом. Цей же метод використовується при розрахунку освітленості похилих площин та відкритих просторів, а також місцевого освітлення. Відбита складова освітленості у точковому методі враховується наближено.

Метод світлового потоку. Основне розрахункове рівняння методу світлового потоку, за яким можна визначити світловий потік лампи світильника, має такий вигляд:

де Е— нормована освітленість, лк;

S— площа приміщення, що освітлюється, м²;

К₃— коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті забруднення та старіння ламп (табл. 3.2);

Z— коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,15 для ламп розжарювання та ДРЛ; Z= 1,1 для люмінесцентних ламп, якщо відношення L/hне перевищує встановлених значень);

N — кількість світильників;

n— кількість ламп у світильнику;

— коефіцієнт використання світлового потоку.

Нормована освітленість Е приймається відповідно до СНиП ІІ-4-79, або розроблених на їх основі галузевих норм.

Коефіцієнт визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі. Показник приміщення і вира­ховується за формулою:

де а і b— довжина і ширина приміщення, м;

h— висота світильника над робочою поверхнею, м.

При величині показника приміщення і >5 коефіцієнт використання приймається як при і = 5.

Значення коефіцієнтів використання для найбільш розповсюджених типів світильників наведені в табл. 3.3 і 3.4.

Визначивши світловий потік лампи Ф_л, за таблицею вибирають найближчустандартну лампу (табл. 3.5, 3.6), причому її світловий потік не повинен відрізнятисьвід розрахункового більше ніж на (- 10) - (+ 20)%. При неможливості вибрати лампуз таким наближенням коректується кількість ламп у світильнику (п), або ж кількість світильників (N). Якщо вже є відомим вид світильника та кількість і тип ламп в ньому,тобто відомий світловий потік світильника, то розрахунок зводиться до визначення N.

Коди як джерела світла використовуються люмінесцентні лампи, то їх доцільно розташовувати рядами. Оскільки довжина цих ламп значна необхідно порівнювати сумарну довжину ряду світильників з люмінесцентними лампами з довжиною приміщення. При цьому можливі такі випадки:

- сумарна довжина світильників, що розташовані в ряд перевищує довжину приміщення: необхідно застосовувати більш потужні лампи, у яких світловий потік на одиницю довжини більший, або збільшувати кількість рядів, чи компонувати ряди із подвоєних, потроєних і т. д. світильників;

• ⇐ Назад
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• 25
• 262728
• 29
• 30
• 31
• 32
• 33
• 34
• 35
• Далее ⇒