Роль кліше в публіцистичному стилі

Серед загальних ознак стилю англомовної періодики потрібно виділити різноманітні кліше. Під ними розуміють ...

Сторінки, розділи, параграфи, пункти, рисунки, таблиці, формули нумерують арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці. Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують.

Номер розділу ставлять після слова "Розділ", після номера крапки не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

В окремих випадках у курсових роботах підрозділи можуть бути поділені на пункти. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту.

Посилання на джерела в тексті дають у квадратних дужках [ ]. Посилаються на джерело та сторінку (крім газетних статей і випадків, коли посилаються на джерело в цілому). Зверніть увагу: спочатку – [ ], потім – лапки, потім – крапка чи інший розділовий знак. Наприклад:

За визначенням А.В. Федорова, адекватність - це "вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально-стилістична відповідність йому [34, с. 303]".

“Проблеми визначення перекладу розглядаються у працях [1, 2, 7]”.

Приклад непрямого цитування:

У класифікації Л.С Бархударова ПТ розрізняються за формальними ознаками: перестановки, додавання, заміни, опущення. При цьому Л.С. Бархударов підкреслює, що подібне ділення є в значній мірі приблизним та умовним [3, с. 190-231].

Якщо цитата наводиться не за оригіналом, а за іншим джерелом:

„Номінативна функція пов’язана з позначуваною реченням ситуацією (подією), тоді як комунікативна – з виділенням у висловлювання ядра і теми повідомлення (Цит. за [18])».

Цифри в [ ] відповідають порядковому номеру джерела у спис­ку використаних джерел:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

2 .Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык Учебник для вузов. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 384 с.

3 .Дубенко О.Ю. Порівняльна стилістика англійської та української мов. - Вінниця НОВА КНИГА, 2005. - 224с.

Приклади, наведені з літературних чи публіцистичних джерел, оформлюються за загальними правилами цитування. Наприклад:

2. «This land, about which so much has come from my lips, could not, as you already understand, help but give birth to countless poets [35, c.235] ».

2. «Ця земля, про яку сьогодні стільки мови з моїх вуст, не могла, як ви вже розумієте, не породити безлічі поетів [26, с. 218]».

Якщо окремий розділ/підрозділ присвячений аналізу прикладів лише з одного твору, який зазначений у назві розділу/підрозділу, приклади можна просто виділити курсивом:

It was the trees at the bottom that saved them.

Врятували їх дерева на дні долини.

Таким же чином можна оформити й граматичні приклади, не взяті з літературних чи публіцистичних джерел:

It was I that (who) met his sister in the park.

Саме я зустрів його сестру в парку.

Курсові роботи повинні мати па­літурки. Курсові роботи допускається оправляти в м’які оправи (з’єднання спіраллю, термопалітурки тощо

Наукове дослідження завершується списком використаної лі­тера­тури. Ця структурна частина наукового дослідження має назву "Список використаних джерел". .

Для курсових робіт доцільним є алфавітно-нумера­ційний порядок запису літературних джерел. Записи розта­шо­вують в алфавітному порядку за прізвищами авторів або перших слів назв творів, записаних не на автора. Авторів, які мають однакові прізвища записують в алфавітному порядку їхніх ініціалів. Праці одного автора записують за алфавітом перших букв назв його праць. Праці одного автора з однаковою назвою записують за хронологією.

Спочатку подають літературу видану кирилицею, після неї – видану латинкою. Список літератури має єдину наскрізну нумерацію від першого до останнього номера. В межах наскрізно пронумерованого списку можливо виділити наступні частини: ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА та ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА (при цьому нумерація продовжується), однак це не є обов’язковим.

Основна вимога до укладання списку використаних джерел – однотипне оформлення і дотримання чинного державного стан­дарту на бібліографічний опис творів друку (ГОСТ 7.1–84).

До основних елементів бібліографічного опису належить інформація про автора (-ів), назву твору, вид видання, за потреби – про перевидання чи переклад, місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації. Прізвища та ініціали всіх авторів виділяються курсивом. Якщо книга записана не на автора, курсивом виділяється перше слово її назви.

У науковій роботі ініціали осіб, яких згадують, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпа­ки – на перше місце ставлять прізвище. Ця вимога стосується і опису іноземними мовами. Наприклад:

Прізвища авторів наводяться у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами (,).

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авто­рів, індивідуальних чи колективних (назву інституції від імені якої публікується робота) подають після назви через косу лінію (/). У цьо­му випадку ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна вказати перших три, додаючи слова "та інші", "et al.".

4. Стилистика английского языка. Учеб. пособ. ./ Мороховский А.Н., Воробьева О.П.. Лихошерст Н.И.. Тимошенко З.В. - К.: 1991. – 272 с.

7. Стилістика української мови. Учеб. пособ. / Мацько Л.І., СидоренкоО.М.,МацькоО.М.

– К: .2003. – 462 с.

Назва роботи подається так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано дру­гу назву – відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи, то їх наводять в описі, відокре­мивши від основної назви двокрапкою (:). Друга назва не ско­рочується.

Після назви, за потреби, уточнюються відомості про видання. Наприклад, "Навч. посібник", "Підручник", "Енцикл. словник", "Довідник", "Зб. статей", "Зб. наук. праць", "У 50 т.", " тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку (:). Слова в уточненні дозволяється скорочувати відповідно до норм (РСТ УРСР 1743–82).

Після назви через косу лінію (/) вка­зують дані про переклад: "Пер. з англ. С.Панчишина" або просто "Пер. з яп.", "Пер. з нім." . Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою (;) і перелічують авторів, як зазначено в 4.3.1. Наприклад:

Соссюр Фердинанд де. Заметки по общей лингвистике: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 2000. – 280 с.

Після інформації про ав­то­ра, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу. Після назви видання і після вихідних даних ставлять крапку і тире (.–).

Першим елементом вихідних даних є місце видання. Місце ви­дання наводять повністю у називному відмінку. Скорочується лише назва м. Київ (К.).

В описах книг іноземними мовами допускається скорочення назв міст: англійською мовою – Нью-Йорка (N.Y.), російською – Москви (М.) та Санкт-Петербурга (Спб.). Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою (;). Якщо одна із двох назв міст не скорочується, тоді вказують повну назву обох. Наприклад, "М.; Спб.", "Київ; Львів". Але "К.; Львів" – буде помилкою!

Якщо місць видання три і більше, то вказують перше зі словами "та ін." (для книг латинкою – "etc.").Наприклад, у книзі написано: "New York, Chicago, San Francisco, Toronto, London", тоді в описі буде "N.Y. etc".

Якщо ж місце видання книги невідоме, то вказують "Б.м." (без місця) для книг українською мовою або "S.l.", для книг, виданих латинкою.

Після місця видання ставлять двокрапку (:).

Наступним елементом вихідних даних є назва видавництва, яку подають коротко, без лапок, опускаючи слово "видавництво".

Часто в назвах європейських та американських видавництв є прізвище, ім’я, ініціали видавця. В описі наводять лише прізвище, опускаючи ім’я, ініціали, слова "edition", "Verlag", "Inc.", "& Com­pany, Limited" тощо:

Якщо у книзі зазначено два видавництва – то вказують обидва. Перед назвою кожного видавництва повинна стояти двокрапка (:). Наприклад:

Львів: Світ; Київ: Либідь

К.: Либідь: Основи

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то вказують перше зі словами "та ін." або "etc.", у виданнях латинкою. Після назви видавництва ставлять кому (,) і вказують рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово "рік", а також місяць і число не наводять. Наприклад:

Львів: Каменяр, 2000

N.Y.: Wiley, 1993

У зарубіжних виданнях на титульній сторінці часто рік видання опущено. Проте на звороті титульної сторінки після значка © (copyright by) вказується інформація про власника авторського права із зазначенням року. В такому випадку в описі зазначають:

N.Y.: Wiley, cop. 1993

New York; Basingstoke: Worth, cop. 2000

Дату друкування книги замість року видання не використо­вують. Якщо рік видання не зазначено, тоді пишуть "Б.р." (без року) або "S.a.". Після року видання ставлять крапку і тире (.–).

Обсяг видання включає дані про кількість сторінок, арку­шів, стовбців. Наприкінці опису, звичайно в списку використаної літератури, зазна­чають загальний обсяг видання. Кількість сторінок пишуть цифрами і додають скорочено слово сторінка (с. – укр.; p – англ.; s. – нім.; s – фр.). В описі не враховують сторінки з випускними да­ними, рекламою, анотацією тощо.

Якщо у книзі нумерація сторінок наведена арабськими або (і) римськими цифрами то так подають і в описі:

340 с.

СССXL с.

Бібліографічний опис книги може мати два ва­ріан­ти: книга може бути записана на автора (-ів) або за назвою. Книга одного – трьох авторів записується лише на автора:

1. Левицкая Т.Р., Фитерман A.M. Теория и практика перевода с английского языка на русский - М.: Высшая школа 1963. – 263с.
2. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 272с.
3. Süskind P. Das Parfum. Die Geschichte eines Mörders. – Zurich: Diogenes Verlag AG, 1985. – 320s.

Книга, яка має чотири автори має бути записана за назвою. Усі автори зазначаються після назви:

Сопоставительная стилистика русского и украинского языков / Г.П. Ижакевич, В.И. Кононенко, Н.Н. Пилинский, В.А. Сиротина. – К.: Вища школа, 1980. – 208 с.

Якщо книга має п’ять та більше авторів, вона записується за назвою, зазначаються три автори, потім ставиться „та інші”:

Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та інші. – К.: Наукова думка, 2001. – Т.1 – 1040с., Т.2 – 960с.

Книгу колективного автора записують за назвою. Наприклад:

Українсько-англійський словник. / Склав М.Л. Подвезько. – 2-е вид. – К.: Радянська школа, 1957. – 1018 с.

Философский энциклопедический словарь / Гл. ред Л. Ф. Ильчев и др. – М.: Современная энциклопедия, 1983. – 839 с.

Журнальні статті описуються за такою схемою: прізвище автора (-ів), назва статті, (//), назва журналу, (.–), рік видання, (.–), номер журналу (або том і номер), (.–), сторінки, на яких надрукована стаття. В аналітичному бібліографічному описі скорочення слова сторінка подається українською мовою як С., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: С.12–36; P.12–36; S.12–36). Приклад бібліографічного опису статті:

Приходько А.И. Роль оценки в отображении национально-языковой картины мира // Вісник Запорізького національного університету. – 1999. - №2. – С. 117-119.

Статті, опубліковані в газетах описуються за такою схемою: прізвище автора (-ів), назва статті, (//), назва газети, (.–), рік видання, (,), число і місяць, (.–), сторінки, на яких надрукована стаття (якщо газета має більше 16 сторінок). Приклади бібліо­графічного опису газетних статей:

Добронравова О. Дипломати тепер теж податківці, тільки за кор­до­ном // Галицькі контракти. – 2000, 11-17 грудня. – С.14.

Andrews E.L. Europeans Reject U.S. Plan On Electronic Crypto­graphy // The New York Times. – 1997, 9 Oct. – P. D4.

Статті, опубліковані в неперіодичних наукових збірниках, описують за такою схемою: автор, назва, (//), назва збірника, (/), дані про наукового редактора, (.–), місце видання, (:), видавництво, рік видання, (.–), сторінки. Наприклад:

Сиповская К.А. Некоторые проблемы синонимии // Исследования по английской филологии. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1961. – Сб.2. – С. 16-27.

Blaug M. Comparative advantage theory // Encyclopedia of economics / Ed. by D.Greenwald.– N.Y. etc.: McGraw-Hill, 1982.– P.160-163.

.Бібліографічний опис частини твору здійснюється за такою схемою: автор, назва, (//), назва книги, (/), дані про наукового редактора, (.–), місце видання, (:), видавництво, рік видання, (.–), після цього зазначають порядковий номер розділу (глави, частини), його автора та назву. Після (.–) вказують сторінки, на яких надруковано розділ. Наприклад:

Прозерский В.В. Проблема ценности и оценки в философии Д.Дьюи // Проблема ценности в философии. Москва – Ленинград: Наука, 1966. – С.41-45

Посилання на електронні джерела є явищем новим і оста­точно невнормованим. Практикуються такі стилі цитувань: MLA, APA та ISO. Останній – це стандарт ISO 690-2, прийнятий Міжна­родною організацією стандартизації, проте ще не адаптова­ний до націо­нальних норм неангломовних країн. Він передбачає опис джерела, відповідно до вимог 4.4 – 4.6, після якого в [ ] зазначають, після слова Цит. або Cited і дату відвідання сторінки в Internet'і. Після цього вказують: Доступний з: або Available from: і в < > URL адресу сторінки. Наприклад:

Грабинський І.М. Міжнародні економічні відносини: Плани прак­тич­них занять для студентів 1-го курсу. – Львів, 2000.– [Цит. 2001, 5 січня].– Доступний з: <http://www.geocities.com/ ihor_hrabynskyi/ier/plan_seminar.htm>.

Львівський університет.– Львів, 2000.– [Цит. 2001, 5 січня].– Доступний з: <http://www.franko.lviv.ua/general/aboutu.html>.

Li S., Crane N. Electronic Sources: MLA Style of Citation.–1996.– [Cited 2000, 12 June].– Available from: <http://www.uvm.edu/ ~ncrane/estyles/mla.html>.

• ⇐ Назад
• 123
• Далее ⇒