Типова структура системи соціально-економічної діагностики
Виконані дослідження дозволяють розглядати запропонувати типову структуру системи економічної діагностики, яка обов’язково налічує суб’єктів, об’єктів, цілі, технологію, методи, методики, бізнес-індикатори, критерії діагностики та ресурси, діагностичні функції (рис. 2.2). Варто зазначити, що системи економічної діагностики на кожному підприємстві відрізняються залежно від їхнього цільового спрямування, комплексності, але структура таких систем буде універсальною, тобто налічуватиме усі вказані елементи.
 |
Рис. 2.2. Структура типової системи соціально-економічної діагностики діяльності підприємства
Як демонструє рис. 2.2, ключовими елементами системи діагностики діяльності підприємства є суб’єкти діагностики, які перебувають у безпосередній взаємодії. Суб’єктами діагностики є зацікавлені сторони, а саме: власники, керівники, тематичні фахівці підприємства (економісти, бухгалтери, фінансисти, збутовики, постачальники, маркетологи, конструктори, технологи, плановики тощо); інвестори, кредитори підприємства; споживачі, постачальники, контрагенти; державні органи влади (Державна податкова інспекція, Антимонопольний комітет України, Держпожежнагляд, Санепідемстанція та ін.) тощо.
Кожен суб’єкт діагностики переслідує властиві йому цілі, які можуть характеризуватися різноманітним масштабом, а саме:
- елементні цілі(діагностика трудомісткості, рентабельності, майнового стану, ліквідності тощо);
- часткові цілі (діагностика постачальницької, виробничої, збутової, фінансової та інших видів діяльності);
- комплексні цілі (діагностика конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості, розвитку тощо).
Цілі суб’єктів діагностики надалі визначають характер методів, методик, склад та структуру бізнес-індикаторів та критеріїв діагностики, які поєднуються у логічній послідовності за допомогою технології здійснення економічної діагностики.
На практиці виникає значний перелік проблем, пов’язаних з технологією реалізації економічної діагностики, оскільки порушення логіки її здійснення здатне знівелювати отримані результати.
Технологія здійснення економічної діагностики діяльності підприємств – це логічно обґрунтована послідовність підготовчої, основної та завершальної стадій діагностики діяльності підприємств, яка дає змогу поєднати у динаміці ключові елементи діагностичної системи.
На підставі вивчення літературних джерел та практики функціонування підприємств запропоновано технологію економічної діагностики реалізувати на засадах переліку етапів (рис. 2.3). Розглянемо коротко змістове наповнення кожного із етапів.
Перший етап технології полягає у інформаційному забезпеченні економічної діагностики та грунтується на акумулюванні інформації про стан, проблеми, перспективи внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування.
Рис. 2.3. Технологія здійснення соціально-економічної діагностики на підприємствах
На цьому етапі важлива інформація про цілі підприємства, його завдання, ресурси, технічне забезпечення, структуру управління, а також про споживачів, конкурентів, постачальників, законодавче регулювання, інфраструктуру тощо.
На підставі результатів реалізації першого етапу відбувається встановлення цілей діагностики (другий етап). Отримана інформація, або навпаки – її нестача, зумовлює визначення цілей діагностики та формує характер їх комплексності. Наприклад, якщо внаслідок збору інформації керівники підприємства виявляють проблеми у маркетинговій сфері чи нестачу інформації стосовно означеної сфери, то діагностика може зміститись на цей вид діяльності.
Якщо ж підприємство має певні проблеми з фінансовою дисципліною та платоспроможністю, то основною ціллю діагностики може бути оцінювання та ідентифікування загрози виникнення банкрутства підприємства.
Надалі виникає необхідність у виборі методів та методик здійснення діагностики (третій етап). Йдеться як про конкретні методи аналізу, синтезу, так і про застосування широкого спектра експертних методів, які формують базу для методик відповідного спрямування. Використання вищезазначеного інструментарію спрямовано на формування бази даних про фактичні значення діагностичних індикаторів, їхню динаміку та взаємозв’язки. Ця інформація надходить з даних бухгалтерського, податкового, управлінського, оперативного обліків, з первинної документації, зовнішніх інформаційних джерел тощо.
Четвертий етап є одним із ключових, оскільки він передбачає побудову системи діагностичних бізнес-індикаторів залежно від встановлених цілей. Це формує необхідність обґрунтування переліку найбільш репрезентативних індикаторів з урахуванням взаємозв’язків і взаємовпливів між ними, вибір інформаційних джерел для отримання значень абсолютних індикаторів та методик розрахунку для відносних й інтегральних індикаторів.
Четвертий етап тісно пов’язаний з наступним (п’ятим етапом), який полягає в обґрунтуванні та стандартизації критеріїв для обраних діагностичних бізнес-індикаторів. Для кожного діагностичного індикатора формується критеріальна шкала оптимальності або визначається оптимальне значення. Якщо неможливо чітко встановити критеріальні нормативні значення, то зазначаються оптимальні тенденції динамічних змін, які свідчать про покращання чи погіршення ситуації у конкретних сферах.
На шостому етапі мова йде про збір інформації щодо фактичних значень обраних діагностичних бізнес-індикаторів на підставі даних бухгалтерського, податкового, управлінського, статистичного, виробничого обліків, опрацювання первинної документації, результатів спеціально-проведених досліджень. Наступний (сьомий) етап пов'язаний із обробленням отриманого інформаційного масиву з використанням обраних методів та методик діагностики, що дає змогу встановити діагноз (восьмий етап), тобто сформувати висновок щодо реального стану об’єкта діагностики.
Варто зауважити, що діагноз стосовно стану об’єкта діагностики вже передбачає різноманітні варіанти подальшого розвитку подій, тобто в його межах виникає необхідність у доборі альтернативних заходів щодо подолання існуючих проблем або використання шансів середовища функціонування (восьмий етап). Таким чином, мова йде про формування структурованого інформаційного масиву, який формує базу для оптимізування управлінських рішень (дев’ятий етап).
Якість результатів діагностики виробничо-господарської діяльності залежить від обраних методів та методик діагностики, кваліфікації фахівців, що здійснюють діагностичні процедури, інформаційного та програмного забезпечення, залучених ресурсів тощо. Особливий вплив на достовірність та реалістичність діагностики здійснюють адекватні умовам функціонування, цільовому призначенню та ресурсним можливостям методи діагностики. Під методами діагностики доцільно розуміти способи та прийоми цільового оцінювання стану (ретроспективного, поточного, перспективного) заданих об’єктів з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень щодо функціонування підприємства загалом та його окремих сфер. Вибір адекватних методів діагностики зумовлюється значним переліком чинників, пріоритетність, склад та структура яких формуються під впливом середовища функціонування. З огляду на вищезазначене виникає необхідність у формуванні комплексної класифікації методів діагностики з метою їх систематизації, групування, структурування, а також у виокремленні переліку чинників, що зумовлюють вибір конкретних методів для здійснення цільових діагностичних процедур.
Результати аналізування літературних джерел за проблемою та практики діагностики на підприємствах дали змогу запропонувати комплексну класифікацію методів діагностики за низкою істотних та незалежних ознак (рис. 2.4), що створює можливості для систематизації існуючих методів, їхнього групування за відповідними ознаками, їхньої ідентифікації та розпізнавання.
Рис. 2.4. Класифікація методів діагностики діяльності підприємства
На основі узагальнення літературних джерел та дослідження практики функціонування підприємств виокремлено перелік ключових чинників, які визначають вибір адекватних ситуації методів діагностики (табл. 2.1).
Результативність, повнота, достовірність та обґрунтованість діагностики виробничо-господарської діяльності підприємства істотно залежить від методів, що використовувались у цьому процесі. Необхідно зауважити, що на підприємстві можна одночасно використовувати певну сукупність методів як для досягнення однієї діагностичної цілі, так і для досягнення комплексу цілей діагностики.
Таблиця 2.1
Чинники, що визначають вибір методів діагностики
| Чинники | Коротка характеристика | |
| 1. Цілі та завдання діагностики | Визначають очікуваний результат від здійснення діагностики. Наприклад, якщо однією із цілей є діагностика поточної платоспроможності підприємства, то використовуватимуться розрахунково-аналітичні, кількісні, полікритеріальні методи, які дозволять визначити накопичені зобов’язання підприємства, фінансові можливості, залишок коштів на рахунках і в касі, дебіторську та кредиторську заборгованість і зробити висновки щодо існуючого стану, загроз і перспектив у цій сфері. | |
| 2. Об’єкт діагностики | Об’єкт діагностики може бути комплексним (підприємство загалом) та деталізованим (підрозділ, вид діяльності, операція, працівник тощо), що і визначає характер використовуваних методів діагностики. Наприклад, для діагностики якості виготовленої продукції підприємства (автонавантажувача), насамперед, використовуються фактологічні методи (експериментальні випробовування, загальний огляд, експертиза, тестування). | |
| 3. Інформаційне забезпечення | Доступність, повнота та форма інформаційного забезпечення впливає на можливість оброблення даних. За наявності повної та достовірної інформації діагностика перетворюється у послідовність алгоритмічних дій із оброблення інформації, її ідентифікації та інтерпретування. Якщо ж інформаційне забезпечення є недостатнім, то виникає необхідність у врахуванні ризиків неповноти даних та їх достовірної обробки. Наприклад, якщо інформаційні дані є кількісно виражені та відображені у фінансовій звітності, то для їх діагностики доцільно використовувати розрахунково-аналітичні, кількісні методи. Якщо ж дані мають описовий характер, то варто акцентувати увагу на застосуванні якісних, документальних методів. | |
| 4. Кваліфікація працівників, задіяних у діагностиці | Висока кваліфікація працівників створює умови для використання складних розрахунково-аналітичних, фактологічних, кількісних методів, які грунтуються на економіко-математичному моделюванні, аналітичному оцінюванні тощо. Недостатня кваліфікація працівників формує необхідність використання простих методів діагностики (арифметичного перерахунку, огляду за встановленими критеріями тощо). | |
| 5. Технічне та програмне забезпечення | Визначає можливості щодо використання стандартних уніфікованих методів діагностики, які передбачені у технічно-програмних комплексах різного покоління, або щодо використання спеціалізованих методів діагностики, які зазвичай є елементами цільових програмних продуктів різного рівня складності | |
| 6. Стабільність середовища функціонування | Чим стабільніше середовище функціонування, тим простіші та традиційніші методи діагностики можна використовувати. Динамічне та непередбачуване середовище функціонування вимагає, як правило, використання складних методів діагностики, які грунтуються на врахуванні різноманітних ризиків, використанні нелінійних моделей тощо. | |
| 7. Досвід та традиції діагностики | Формують усталені догми в організації щодо цільового використання певних методів діагностики у відповідних ситуаціях | |
| 8. Ресурсне забезпечення | Впливає насамперед на інформаційне забезпечення, можливість залучення відповідного технічного та програмного комплексу, добір кваліфікованих аналітиків, що надалі визначає вибір діагностичних методів | |
| 9. Горизонт та спрямування діагностики | Найбільш точна діагностика грунтується на дослідженні ретроспективного та поточного стану, що дає змогу використовувати методи ідентичного спрямування. Перспективна діагностика, особливо спрямована на тривалий період, базується на використанні прогнозних, розрахунково-аналітичних, якісних методів більш складного рівня. | |
| 10. Рівень деталізації діагностики | Визначає точність та охоплення методами діагностики досліджуваного об’єкта. Наприклад, якщо здійснюється діагностика фінансового стану підприємства загалом, то використовується значний спектр розрахунково-аналітичних та документальних методів. | |
| 11. Призначення діагностики | Формує характер її інтерпретації. Наприклад, якщо результати спрямовані Голові правління, Спостережній раді, Ревізійній комісії, то діагностика здійснюється деталізовано з використанням кількісних, розрахунково-аналітичних, точних методів дослідження. Якщо ж йдеться про рекламне призначення інформації діагностики, то її можна здійснювати на засадах якісних, оглядових, логічних методів. | |
Обрані методи діагностики надалі визначають характер методик, що використовуватимуться у процесі здійснення діагностики. Методика діагностики конкретизує певний перелік операцій, дій, формул, бізнес-індикаторів, критеріїв, які використовуються для діагностики визначеного об’єкта. Варто зауважити, що окремі суб’єкти оцінювання (наприклад, державні органи влади, банківські установи тощо) при діагностиці певних сфер діяльності підприємства керуються вимогами та методиками, що відображені у чинній нормативно-правовій базі. Інші ж суб’єкти діагностики використовують спеціалізовані методики, що у значній кількості відображені у спеціалізованій, навчальній чи науковій літературі. На сучасному етапі існує критична необхідність у забезпеченні уніфікації діагностичних методик за ключовими напрямами.
Доцільно також звернути увагу на те, що діагностика діяльності підприємства зазвичай здійснюється на засадах фінансових, економічних, кадрових, соціальних, техніко-технологічних, загальноекономічних та інших індикаторів, тобто показників, які відображають усі аспекти підприємницької діяльності. З огляду на вищезазначене, варто акцентувати увагу на використанні під час економічної діагностики діяльності не просто категорії «індикатор», а «бізнес-індикатор». Виконані дослідження дозволяють під бізнес-індикаторами розглядати кількісні вимірники властивостей, стану, розвитку підприємства та його складових, за допомогою яких суб’єкти діагностики відстежують, аналізують та прогнозують тенденції змін окремих сфер діяльності організації у певних умовах підприємницького середовища.
Бізнес-індикатори під час їх оцінювання підлягають порівнянню із критеріальними значеннями, тобто мірилами, які повинні бути обґрунтованими та уніфікованими. Такі вимоги до критеріальної бази зумовлюються існуючими невідповідностями щодо критеріїв оптимальності переважної частини бізнес-індикаторів як у нормативно-правовій базі, так і у літературних джерелах.
Суб’єкти оцінювання згідно з встановленими діагностичними цілями за допомогою використання методів, методик, бізнес-індикаторів, критеріїв у певній технологічній послідовності, грунтуючись на вихідних принципах, здійснюють діагностику обраних об’єктів. До того ж об’єктами діагностики можуть бути підприємство загалом, його види діяльності, внутрішнє і зовнішнє середовище, конкретні працівники, показники, продукція.
Варто зазначити, що соціально-економічна діагностика не здійснюється заради процесу, вона спрямована на досягнення та виконання властивих їй функцій, реалізацію певних видів діяльності. Як свідчить аналізування тематичної літератури, немає однозначності та визначеності у виокремленні та систематизації діагностичних функцій.
На підставі аналізу літературних джерел та вивчення практики функціонування підприємств виокремлено основні функції соціально-економічної діагностики та наведено їхню ґрунтовну характеристику (табл. 2.2).
Таблиця 2.2