Семінар 4. Тема 3. Учасники корпоративних відносин та органи корпоративного управління
1. Ключові учасники корпоративних відносин:світовий досвід та вітчизняна практика.
2. Структура корпоративних органів управління
3. Підпорядкованість органів управління корпорації
4. Спостережна рада та причини її створення. Повноваження спостережної ради.
5. Виконавчий орган корпорації та його повноваження
6. Ревізійна комісія. Повноваження ревізійної комісії.
1. Корпоративні відносини (КВ) являють собою цілісний комплекс різних видів взаємодії, що регулюються соціально-економічними нормами, між більш ніж двома особами (учасниками корпоративних відносин), кожна з яких має чітко визначену власну соціально-економічну позицію та відіграє певну власну соціально-економічну роль у процесі корпоративного співробітництва. Корпоративні відносини є найбільш високою формою прояву суспільних явищ, що виникають укорпоративній сфері (стосовно до конкретних акціонерних, правових, економічних та інших відносин, дій, моделей поведінки).
Учасниками КВ є особи і групи осіб, інтереси яких пов’язані (або можуть бути пов’язані) з певним процесом корпоративного співробітництва та які зацікавлені в певних результатах діяльності корпорації.
За узагальненою ознакою спрямованості інтересів та форми участі у співробітництві учасники поділяються на чотири групи: власники внесків у статутний капітал, зроблених для започаткування діяльності АТ (акціонери); кредитори; «співучасники» корпорації (нефінансові інвестори – персонал та вище керівництво, постачальники; населення регіону, на території якого розташовано АТ; органи державної влади та місцевого самоврядування); представники контактних аудиторій – споживачі та громадськість в цілому (табл.1).
Корпоративні відносини виникають як всередині АТ, так і за його межами (тобто з суб’єктами права, які не приймають безпосередньої участі у діяльності товариства). До корпоративних відносин, що виникають усередині АТ, відносять наступні різновиди економіко-правових відносин : між учасниками товариства; між товариством як юридичною особою і його учасниками; між органами АТ.
Ключовими учасниками корпоративних відносин в Україні є (таблиця 1):
1.Ключові учасники корпоративних відносин в Україні
| Інвестори | Посередники | Емітенти |
| Фізичні особи Юридичні особи, в т.ч.: інституційні особи (інвестиційні: фонди і компанії, страхові фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, банки); держава, яка в процесі приватизації спочатку купує пакети цінних паперів і поступово розпродає їх | Торговці Інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства Депозитарії Реєстратори Трансфер-агенти Клірингово-розрахункові установи Банки Біржі Позабіржові торгові системи | Держава Органи місцевої державної виконавчої влади Акціонерні товариства Не інституційні (інституційні емітенти) Банки |
Якщо в системі корпоративного управління за базовий елемент брати всі корпоративні права, то доцільно виходячи з цього визначити також його суб'єкти. Насамперед суб'єктами корпоративного управління виступають безпосередні власники корпоративних прав. Такими сьогодні є громадяни, юридичні особи, держава. Ці суб'єкти є власниками корпоративних прав і здійснюють регулювання їх руху.
Отже, корпоративне управління здійснюється окремими громадянами, органами державного регулювання, а також на рівні окремих підприємств — емітентів корпоративних прав. Слід знати, що емітент цінних паперів — це юридична особа, яка від одного імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержувачами (покупцями) таких корпоративних прав стають громадяни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб'єктами корпоративного управління.
Треба також враховувати, що не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тому, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підприємства. Тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприклад, облігації, векселі та інші цінні папери, випущені під відносини позики, не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Тому можна вважати правильним таке твердження: "Кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і не є суб'єктом корпоративного управління".
Отже, суб'єктами корпоративного управління, з одного боку, виступають власники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними, оскільки такими суб'єктами виступають не тільки власники. Річ у тім, що загальні норми управління створює держава, крім того, існує велика й важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш чи менш важливі його напрями. Водночас можна вважати, що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві багатьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників таких підприємств у прийнятті рішень. Норма про участь у голосуванні органів, що представляють трудові колективи, введена в законодавчу базу України стосовно акціонерних товариств.
Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління: окремі громадяни — власники корпоративних прав; власники та менеджмент окремого підприємства — емітента корпоративних прав, або їх власника (підприємства також можуть бути власниками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власниками як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.
Особливу роль у наведеному переліку суб'єктів корпоративного управління відіграє інституція менеджерів. Як правило, у світовій економічній літературі категорія "корпоративне управління" використовується в більш конкретному значенні — як управління корпораціями в інтересах власників. Тому важливим моментом, який впливає на вивчення корпоративного управління в загальному плані (як управління корпоративними правами), є те, що складно виділити таку особливість корпоративного управляння, як відокремлення функцій управління від власності. Водночас на такій суттєвій особливості корпоративного управління наголошують фахівці з цієї проблематики. Тому корпоративне управління, яке ми розглядаємо як регулювання власниками руху їх корпоративних прав, є досить загальним. Воно конкретизується за умови, коли здійснюється відокремлення функцій розпорядження від самої власності на корпоративні права. Крім того, слід конкретизувати таке відокремлення функцій. У світі існує розвинутий інститут посередництва, завдяки якому власник корпоративних прав передав значну частину своїх прав в управління професіоналам. Це можуть бути дилерські та брокерські компанії, інші фінансові посередники, які регулюють рух корпоративних прав в інтересах їх власників.
Отже, суб'єктами корпоративного управління виступають: власники корпоративних прав та деякі державні й недержавні регулятивні органи; менеджмент; працівники корпоративних підприємств, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш чи менш важливі його напрями; фінансові посередники.
Варто зазначити, що для уточнення сутності та переліку суб’єктів і об’єктів корпоративного управління необхідно надати визначення окремим економічним категоріям. Корпоративна власність – сукупність об'єктів нерухомості, майнових прав, робіт і послуг, інформації і технологій, нематеріальних активів, якими володіє на певних умовах корпорація. Під об'єктом власності доцільно розглядати майнові чи немайнові цінності, які правовим чином належать конкретному власнику [88]. Згідно із вищенаведеними трактуваннями під об’єктами корпоративного управління доцільно розглядати усі предмети, ресурси, матеріальні і нематеріальні цінності, цілеспрямоване використання яких сприяє досягненню корпоративних цілей.
Основними учасниками корпоративних відносин в акціонерних компаніях є власники і управляючі акціонерної власності. Ключова роль у корпоративних відносинах власників і управляючих акціонерної власності випливає з того, що перші здійснили безповоротні інвестиції, надавши компанії на найбільш вигідних умовах значну частину необхідного їй капіталу, приймаючи на себе найбільші у порівнянні з усіма учасниками корпоративних відносин ризики, а від діяльності останніх залежить те, як цей капітал буде в кінцевому рахунку використаний.
Характер взаємин між цими двома групами учасників корпоративних відносин залежить від історичних особливостей формування структури акціонерної власності, розмірів пакетів акцій, що знаходяться у володінні тої або іншої групи інвесторів і менеджменту, умов і способів їх придбання, типу власників і специфіки їхніх інтересів стосовно компанії. Великі власники підриємницького характеру зацікавлені в прибутковій діяльності компанії, зміцненні її довгострокових позицій у тій сфері бізнесу, у якій вона діє, і самим безпосереднім чином беруть участь у процесі управління нею. Інші великі власники можуть мати трохи відмінні інтереси. Так, великі акціонери можуть мати комерційні відносини з корпорацією, що для них є набагато більш вигідні, чим одержувані ними дивіденди. Такі акціонери зацікавлені не стільки в підвищенні фінансової ефективності діяльності компанії, скільки в розвитку і розширенні своїх відносин з нею.
Щодо дрібних інвесторів, то такі власники акцій зацікавлені насамперед у рівні дивідендів і росту їх курсової вартості, а власники облігацій зацікавлені насамперед у довгостроковій фінансовій стійкості компанії.
Таким чином різні групи учасників корпоративних відносин мають інтереси, що збігаються в одних сферах, але розходяться в інші. Спільність інтересів полягає в тому, що в звичайній ситуації всі учасники корпоративних відносин зацікавлені в стабільності існування і прибутковості діяльності компанії, з яким вони пов’язані.
Як бачимо, учасники корпоративних відносин по-різному взаємодіють між собою, і сфера розбіжності їхніх інтересів досить значна. Правильно побудована система корпоративного управління саме і повинна мінімізувати можливий негативний вплив цих протиріч на процес діяльності компанії.
Для цього необхідно поліпшення ділової культури корпоративного сектору, оскільки менеджери українських компаній мають дуже погану репутацію у світі в питаннях дотримання прав інвесторів. Основні механізми корпоративного управління, використовувані в країнах з розвинутою ринковою економікою: участь у Раді директорів; вороже поглинання; одержання повноважень за дорученням від акціонерів, банкрутство.
Корпоративні відносини, що виникають в процесі формування та використання акціонерного капіталу, характеризуються наступними особливостями взаємодії учасників:
1) акціонерам корпорації належить провідна та виключна роль у забезпеченні ефективності її діяльності;
2) майже всі учасники корпоративних відносин вносять внесок до діяльності акціонерного товариства (не лише фінансовий), вагомість якого визначає ступінь їхнього впливу на визначення шляхів розвитку корпорації;
3) цілі та вимоги учасників корпоративних відносин суттєво відріз-няються, при чому розмір внеску учасників у забезпечення ефективної діяль-ності корпорації в цілому залежить від ступеня задоволення їхніх інтересів;
4) управління корпорацією (особливо на стратегічному рівні) є процесом формування, погодження та реалізації різноспрямованих інтересів учасників корпоративних відносин, яке здійснюється на основі балансу їхнього впливу;
5) в певних умовах ступінь впливовості різних груп учасників корпоративних відносин може змінюватися у відповідності до оцінки вартості їхнього внеску до діяльності корпорації з боку інших груп учасників.