Предмет та методи ландшафтної екології.

ТЕМА 1: ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЕВОЛЮЦІЯ ЗНАНЬ ІЗ ЛАНДШАФТНОЇ ЕКОЛОГІЇ.

1. Історія розвитку ландшафтної екології, як науки.

2. Предмет та методи ландшафтної екології.

3. Поняття про ландшафт.

4. Три трактування терміну "ландшафт".

3. Класифікація ландшафтів.

4.1. Основні поняття та положення.

4.2. Типологічна класифікація ландшафтів.

4.3. Регіональна класифікація ландшафтів.

5. Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії ПТК.

Предмет та методи ландшафтної екології.

Під природною системою розуміють певну множину елементів природного походження, існуючі зв’язки між якими зумовлюють прояв природи в таких якостях та реалізації нею таких функцій, які без взаємодії елементів були б неможливими.

Природні системи надзвичайно різноманітні. Серед них виділяються такі, до складу яких входять елементи з усіх компонентів природного середовища, а саме: маси земної кори, атмосфери, поверхневих та ґрунтових вод, ґрунту, рослинного, тваринного світів та мікроорганізмів. До цього класу природних систем, які можна назвати полігеокомпонентними, належать: геосистеми ― предмет сучасного ландшафтознавства (вчення про геосистеми), екосистеми ― предмет екології, біогеоценози ― предмет біогеоценології.

Карл Тролль (1939) вперше ввів термін «ландшафтна екологія» (ЛЭ), який представляє собою поєднання ландшафтно-просторового аналізу та дослідження взаємозв’язків між природними (живими та неживими) компонентами у межах екотопу.

Ландшафтна екологія досліджує полігеокомпонентні природні системи переважно топічного та регіонального рівнів. Полігеокомпонентні природні системи є такі, до яких входять усі компоненти природного середовища, а саме земної кори, атмосфери, поверхневих та ґрунтових вод, ґрунту, рослинного та тваринного світу.

Ландшафтна екологія є граничною між екологією і ландшафтознавством, використовує їх теоретичні методи та концепції: ландшафтний підхід, концепцію клімакса, сукцесійних рядів, метод ординації, ландшафтно-геофізичні та ландшафтно-геохімічні методи.

Історично склалися два основні наукові підходи до пізнання таких систем ― ландшафтний та екологічний. Результатом їх синтезу і став ландшафтно-екологічний підхід.

Особливості ландшафтно-екологічного підходу:

1. Об’єкт дослідження ЛЕ – полігеокомпонентні природні геоекосистеми (ландшафтні екосистеми) не вище регіонального просторового рівня.

2. Предмет ЛЕ – екологічний стан ландшафтних систем від топічних до регіональних, їх екогеохімічні та екогеофізичні особливості.

3. Використовується системний підхід (полігеосистемний та моноекосистемний). Геосистеми – це обсяги або території, не тільки специфічні за складом елементів та своєю будовою, але й насичені різними динамічними процесами що взаємодіють між собою та зовнішнім середовищем.

4. Центральне завдання ЛЕ – рішення проблеми взаємодії людини із природними системами.

5. Центральна методологічна установка – розуміння і дослідження геосистеми як системи поліструктурної.

Територіальність ландшафтного підходу зумовила розвиненість картографічних методів у його методичному арсеналі. Карта – невід’ємний інструмент ландшафтних досліджень, тоді як для екології її використовують рідко. Крім цього значний інтерес проявляється до динаміки геосистем. Багато уваги у ландшафтній екології приділяється фізичним процесам (стоку, транспірації, тепловим потокам), а також міграції-акумуляції хімічних речовин.

Природно ― територіальні комплекси ( природні геосистеми=синоним) це сукупності територіальних одиниць, у межах яких компоненти природного середовища (геокомпоненти) протягом тривалого розвитку пристосувались один до одного, тісно взаємопов’язані і являють собою єдине ціле.

Сьогодні прийнято виділяти ПАЛ – природно-антропогенні ландшафти або природно-антропогенні територіальні комплексі – які включають природу, господарство, населення і формують єдину функціональну екологічну систему. Виділяють:

- Антропогенні ландшафти, у яких зміна одного компонента призводить до зміни всього комплексу,

- Геотехнічні системи або сукупність технічного та природного блоків,

- Антропогенні модифікації ландшафтів, в яких продовжують існувати природні закономірності,

- Техногенні ландшафти: атехногенні (сільськогосподарські, лісокультурні, водогосподаські, рекреаційні); техногенні (гірничопромислові, воєнно-фортифікаційні, селитебні, транспортні).

Ландшафт – це територіально обмежена система взаємозв’язаних та взаємообумовлених географічних компонентів, що розвиваються як єдине ціле. Морфологічні одиниці ландшафту, тобто більш прості геокомпоненти це фація, урочище, місцевість.

Взагалі геосистема – матеріальний об’єкт, її складають природні елементи, а антропогенні та людина розглядаються як зовнішнє середовище; геосистемою вважається як елементарна ландшафтна одиниця – фація, так і геосфера в цілому, геосистема виділяється як об’єм простору, в межах якого існує тільки один об’єктивний варіант поділу простору на геосистеми; геосистема – категорія динамічна і проявляється за деякий проміжок часу. Виділяють дві групи геосистем: матеріальні (неорганічної та органічної природи) й абстрактні (функціональні, структурні, часові).

До основних загальних властивостей геосистем належать територіальність-просторовість, поліструктурність, складність, цілісність, відкритість, динамічність, стійкість, стохастичність.

Територіальність-просторовість ― це особливість геосистем, яка відрізняє їх від багатьох систем інших класів; зокрема екосистем. Кожну геосистему можна описати метричними показниками (площею, лінійними розмірами) і топологічними (характеризують положення даної геосистеми щодо інших геосистем або об’єктів іншої природи). Фактично геосистеми виділяються не стільки як територіальні (двовимірні), скільки як просторові системи. Територіальність геосистем дає змогу ефективно використовувати картографічні методи при їх виділенні, зображенні та аналізі. Структурні, динамічні та інші особливості геосистеми дуже залежать від того, яку саме ділянку земної поверхні (території) вона займає. Тому цю її властивість доцільно називати територіальністю-просторовістю.

Розмір геосистеми визначає особливості факторів її формування та динаміки, багато інших особливостей, а також методи дослідження. Виділяється 6 класів (рівнів) просторового геосистемного аналізу:

1) субтопічний (просторовий масштаб 10°—10¹ м²);

2) топічний (10²—10⁴ м²);

3) хоричний (10⁴—10⁸ м²);

4) регіональний (10⁷—10¹² м²);

5) субглобальний (10¹⁰—10¹⁴ м²);

6) глобальний (10¹⁴—10¹⁶ м².

Ландшафтна екологія досліджує геосистеми лише перших чотирьох просторових рівнів, залишаючи субглобальний та глобальний аналіз вченню про геосистеми, землезнавству та глобальній екології.

Поліструктурність. Під структурою системи здебільшого розуміють характер поєднання її елементів певного типу відношеннями. Виділяють статево-вікову, професійну, етнічну та інші структури, які не збігаються. Ці відношення визначають спосіб поділу системи на її елементи (декомпозицію системи), їх склад та поєднання у підсистеми. Визначення типу відношень, які вважаються структуроформуючими, допомагає встановити структуру. Відповідно виділяють:

1) вертикальний (синонім – топічний), де елементами виступають різні фізичні тіла геокомпонентів; а відношеннями – вертикальні потоки різних речовин та енергії, генетико-еволюційні та ін.;

2) територіальний (синонім ― хоричний), елементами якого є геосистеми нижчого рангу, ніж досліджувана, а відношеннями ― горизонтальні потоки між ними, позиційні залежності, генетико-еволюційні та ін.;

3) часовий (синонім-динамічний), елементи якого виділяються як окремі інтервали часу, а відношення – як послідовність їх змін.

Відповідно виділяються вертикальний, територіальний та часовий класи структур геосистеми.

Складність. Складними вважаються системи, сформовані багатьма елементами різних типів, між якими існують різнорідні зв’язки. Ознакою складності системи вважають також неоднозначність її реакції до зовнішніх впливів. Усі ці ознаки притаманні геосистемам. Так, елементи їх вертикальних структур різні за фазовим станом (тверді, рідинні, газові), хімічним складом, наявністю та формою органічного життя, функцією, положенням у геосистемі тощо. Зв’язки між ними також різноманітні і проявляються в таких процесах, як потоки різних речовин і енергії, трофічних, конкурентних та інших відношеннях.

Цілісність – властивість системи, яка проявляється в тому, що вилучення з неї певного компоненту призводить до її кардинальної перебудови або взагалі загибелі, а сам цей компонент окремо від системи існувати не може або ж він якісно змінюється. Геосистеми мають риси цілісності. Так, позбавлення геосистем ґрунту призводить до їх трансформації в цілому – вони не можуть мати і рослинності, практично щезає трофічна структура, формуються специфічні водний, радіаційний, геохімічний та інші режими.

Відкритість. Відкритими є системи, частина елементів яких мають зв’язки з елементами, що не належать до її структури. Елементи останнього типу складають зовнішнє середовище геосистеми, а зв’язки, які йдуть від них до системи, називають вхідними, входами, зовнішніми сигналами. Крім вхідних, є й вихідні зовнішні зв’язки системи (синоніми—виходи, відгуки). Такі вхідні потоки, як надходження сонячної радіації, атмосферні опади тощо ― неодмінна умова їх існування.

Динамічність. Динамічними називаються системи, значення характеристик яких змінюються в часі. У різні проміжки часу геосистема може перебувати у неоднакових станах, тому її повний опис передбачає виявлення цих станів та послідовності їх змін. Важливою особливістю динаміки геосистем є те, що різні її характеристики змінюються в часі з різною частотою. Метеорологічні показники дуже мінливі, тоді як властивості геологічної основи геосистеми змінюються дуже повільно. Прийнято розрізняти добову, сезонну (річну) та багаторічну динаміку. Ландшафтна екологія досліджує зміни геосистем в інтервалі від кількох хвилин до кількох десятків тисяч років.

Стійкість у геосистеми проявляється в багатьох формах і дає їй змогу протистояти зовнішнім впливам, зокрема антропогенним, зберігати при взаємодії із зовнішнім середовищем свою цілісність та інші риси. В умовах, інтенсивного втручання людської діяльності в природу рівновага часто порушується, тому оцінка стійкості геосистеми до зовнішніх факторів є однією з найважливіших прикладних проблем ландшафтної екології.

Стохастичність. Стохастичними називаються системи, залежність між характеристиками яких та їхні зв’язки із зовнішнім середовищем не жорстко детерміновані (функціональні), а статистичні, імовірнісні. На геосистему діє багато зовнішніх факторів суто стохастичної, імовірнісної природи (наприклад, випадання опадів), що зумовлює імовірнісний характер її динаміки та еволюції.

Складові ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану території:

1. інвентаризація ландшафтно-геохімічних структур, структури землекористування та розселення, джерел забруднення, структури забруднення, вмісту токсичних речовин у компонентах ландшафту, факторів формування полів забруднення (первинного і вторинного), стану здоров’я людини (або стану інших біоіндикаторів);

2. аналіз ландшафтної та ландшафтно-геохімічної організації території, структури господарства, факторів та інтенсивності забруднення, факточного просторово-часового впливу геохімічного середовища на живі організми;

3. оцінка екологічного стану ландшафтів за ступенем забруднення території (умовами формування первинного і вторинного полів забруднення).

Поняття про ландшафт

Найбільш повне визначення ландшафту належить колективу співробітників лабораторії ландшафтознавства Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова під головуванням М.А.Солнцева:

«Ландшафт –це генетично однорідний природний територіальний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складений із властивого тільки даному ландшафту набору динамічно сполучених основних і другорядних урочищ, що закономірно повторюються у просторі».

В цьому визначенні враховані всі основні особливості і ознаки, які дозволяють розпізнавати ландшафти у природі, відрізняти їх один від одного і від ПТК інших рангів.

Генетична однорідність території передбачає однаковість умов виникнення та розвитку ПТК на всьому його протязі і обумовлює формування характерних тільки для нього властивостей і ознак. Генетична однорідність території визначається за генезисом ґрунтоутворюючих і корінних порід. Так, наприклад, алювіальні відклади обумовлюють формування заплавних ландшафтів, оскільки вони є продуктом діяльності річкових вод; воднольодовикові відклади – продукт діяльності талих вод льодовика – формують воднольодовикові ландшафти; моренноводнольодовикові відклади – продукт діяльності льодовика і його талих вод – формують моренно-воднольодовикові ландшафти і т. д.

Єдність геологічного фундаменту означає однаковість материнських, тобто ґрунтоутворюючих, і корінних порід, оскільки саме вони, при інших рівних умовах, обумовлюють властивості рельєфу, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Характер материнських порід визначає особливості не тільки окремих, індивідуальних ландшафтів, але і їх видів і родів. Без вивчення ґрунтоутворюючих порід не можна зрозуміти причини відмінності різних ландшафтів ї визначити межі між ними. Корінні породи формують різні ландшафти при однакових материнських породах. Так, воднольодовикові піски і моренні суглинки, на яких вони залягають, формують моренно-воднольодовиковий ландшафт. Але ті ж самі воднольодовикові піски на озерних суглинках формують вже інший – озерно-воднольодовиковий ландшафт. Прикладом можуть бути територіальне поєднані Димерсько-Макаровський моренно-воднольодовиковий і Бородянський озерно-воднольодовиковий ландшафти в Київській області.

Однотипність рельєфу забезпечується однаковістю історії виникнення і розвитку, клімату і материнських порід і, в свою чергу, забезпечує однорідність умов зволоження, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Рельєф вивчається не менш ретельно, ніж материнські і корінні гірські породи, оскільки його особливості багато в чому визначають індивідуальні риси різних ландшафтів і є наслідком гірських порід, які, разом з кліматом і водами, його сформували. Так, заплавні і надзаплавні терасові ландшафти характеризуються низовинним положенням і загальною вирівненістю поверхні. Моренні ландшафти відрізняються горбистістю і займають більш високе положення в рельєфі ніж, наприклад, зандрові (воднольодовикові). Лесові ландшафти на Поліській низовині найвищі за гіпсометричним положенням і сильно розчленовані.

Однаковість клімату – обов’язкова умова однорідності природних умов в межах одного ландшафту. Але ландшафт – це порівняно невеликий за розмірами ПТК, тому мова має йти про мезоклімат, що приблизно відповідає поняттю "місцевий клімат". А.В.Єна виділів в межах Кримського Південнобережжя 17 індивідуальних ландшафтів, кожний з яких був охарактеризований за кліматичними показниками: температурами найбільш холодного і найбільш теплого місяців, сумою температур понад +10° С, річною сумою опадів і відношенням зимових опадів до літніх.

Суворо індивідуальний, відмінний від інших, набір основних і другорядних урочищ є слідством індивідуальності розвитку кожного з ландшафтів і чинником формування властивих тільки йому фізіономічних рис. При наявності повної інформації про історію розвитку і особливості природних компонентів, що складають ландшафт, саме набір урочищ слугує індикатором його меж. Там, де він змінюється на інший, відбувається і зміна одного ландшафту іншим. Виділення окремих ландшафтів ніколи не буде кондиційним при відсутності карт ландшафтних урочищ. Проте самі урочища, на відміну від ландшафтів, не індивідуальні, а типологічні ПТК і мають в межах ландшафту численні аналоги, тобто закономірно повторюються у просторі. Для виділення ландшафтів важливе врахування відмінностей ні між окремими урочищами, а між їх сполученням, набором. З іншого боку, типологічність урочищ не означає їх повну схожість. В ландшафті, як наголошував М.А.Солнцев, є дуже різнорідні за природними умовами ділянки. Тобто, урочища не індивідуальні, але різнорідні. Тому ландшафт визначають не окремі урочища, а їх сукупність.

І, нарешті, динамічна сполученість урочищ, що складають ландшафт, є обов’язковою умовою його існування як єдиного цілого. Це поняття означає властивість різнорідних урочищ взаємодіяти одне з одним і впливати одне на одного. Взаємозалежність різнорідних урочищ обумовлює цілісність ландшафту при збереженні їх властивостей і його зміну при зміні їх властивостей.

У визначенні ландшафту, що було дано М.А.Солнцевим із колегами, відсутня одна, але дуже важлива характеристика – його розмірність. Розмір ландшафту має визначатись розміром форми рельєфу, до якої він приурочений, оскільки це найбільш виразна фізіономічна ознака. Виходячи із класифікації форм рельєфу за масштабом (планетарні форми → мегаформи → макроформи → мезоформи → мікроформи → наноформи) і уявлення про ландшафт як найменшу одиницю фізикогеографічного районування (див. трете питання теми), ландшафт має бути більшим за мезоформу рельєфу (долини невеликих річок, балки, моренні горби тощо) і меншим від макроформи рельєфу (гірські хребти, плоскогір’я, височини, низовини) та відповідати частині макроформи рельєфу і займати площу в десятки і сотні км². Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт включає долини річок Здвиж та Ірпінь І межирічні простори між ними разом з численними балками і лоЩинами. Але його територія складає лише частину Поліської низовини.

2. Три трактування терміну «ландшафт»

Проте єдиний погляд на визначення терміну "ландшафт" поки що не склався. На думку С.В.Калесника і Ф.М.Мількова, існує три його трактування: загальне, типологічне і індивідуальне.

Згідно загальному трактуваннютермін "ландшафт " є синонімом природного територіального комплексу будь-якого таксономічного рангу.

Такої точки зору додержувались Ф.М.Мільков і Д.Л.Арманд. Ландшафт, на їх думку, таке ж загальне поняття, як клімат, ґрунт, рельєф. Загальні визначення клімату, ґрунту, рельєфу не мають на увазі якусь конкретну територію; передбачається, що вони з однаковим успіхом можуть бути застосовані і до великих територій, і до порівняно невеликих ділянок, «от болотной кочки до оболочки», як образно висловився росіянин А.Г.Ісаченко.

Згідно з поглядами Ф.М.Мількова і Д.Л.Арманда, можна говорити про ландшафт Руської рівнини, ландшафт Кавказу, болотний ландшафт, лісовий ландшафт і т. д. У такому розумінні термін "ландшафт" широко використовується і в науково-популярній географічній літературі. Мабуть тому, що це не потребує спеціального знання предмету і доступне розумінню будь-якого читача.

Загальне трактування терміну "ландшафт" не відповідає сучасному рівню ландшафтознавства, заважає його подальшому розвитку і породжує помилкові уявлення. Попри не досить вдале запозичення "німецького" терміну "ландшафт" для індивідуальних одиниць поділу території, розробленість індивідуальної і типологічної класифікації ПТК дає всі можливості для їх виявлення на місцевості і картографування.

За типологічним трактуваннямландшафт – це ПТК, які за рангом, тобто розмірами і складністю будови, дорівнюють ландшафту в його індивідуальному розумінні, але, на відміну від нього, не мають індивідуальних рис.

Близькі за властивостями ландшафти, відповідно з поглядами послідовників типологічного трактування (Б.Б.Полинов, М.А.Первухин, М.О.Гвоздецький, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко), неодмінно повторюються в межах більшої або меншої території і можуть поєднуватись за типовими ознаками у певні групи – види, роди, типи та інші операційні одиниці типологічної класифікації ландшафтів. Більш докладно про це буде сказано в параграфі "Класифікація ландшафтів".

Відповідно до індивідуального трактуванняландшафт розуміється як індивідуальна територіальна одиниця, тобто конкретний неповторний ПТК, що є більшим за місцевості, урочища і фації які його складають, але меншим за фізико-географічні райони та інші, більші від нього територіальні одиниці, складовою частиною яких він є.

Згідно з Індивідуальним трактуванням, кожний ландшафт маг власну географічну назву і точне положення на карті. Звичайно цю назву призначають за назвою населеного пункту, який є найбільшим в межах його території. Індивідуальне трактування ландшафту розробляли відомі російські і українські фізико-географи і ландшафтознавці Л.С.Берг, Л.Г.Раменський, С.В.Калесник, М.А.Солнцев, К.І.Геренчук, А.Г.Ісаченко, В.О.Ніколаєв, К.В.Пашканг, а надалі ефективно використали їх численні учні в усіх куточках колишнього СРСР: В.С.Давидчук – в Україні, Г.І.Марцинкевич – у Білорусі, В.Є.Прока – в Молдові та ін.

Проте над розумінням терміну "ландшафт" як конкретної територіальної одиниці тяжіє його первісне, "німецьке" розуміння як об’єкта, що не має визначених меж. Зараз вже невідомо, чому він був використаний фундаторами ландшафтознавства для позначення певної територіальної одиниці, але поки що всі спроби його заміни на інший термін не мали успіху. Ні один з запропонованих на його заміну термінів не набув загального вжитку.

Що стосується типологічного і індивидуального трактувань, то вони не суперечать один одному, а доповнюють один одного. І слід вважати доцільним використання обох трактувань. Кожний ландшафт володіє своїми специфічними особливостями природи і в цьому відношенні він є індивідуальним, неповторним. В той же час близькі за походженням і властивостями ландшафти можна поєднувати в певні типологічні групи – види, роди, типи і т. д. Яскравим прикладом є карта ландшафтів Київської області, складена колективом ландшафтознавців Інституту географії НАН України під керівництвом В.С.Давидчука. На ній одночасно відображена структура як індивідуальних, так і типологічних одиниць ландшафтного поділу території: 39 індивідуальних ландшафтів, що відносяться до двох типів – мішано-лісового і лісостепового, поєднані у 8 родів.

До речі, ще у 1947 р. С.В.Калесник дав вичерпне трактування поняття "ландшафт" як індивідуальної і типологічної таксономічної одиниці одночасно. У підручнику для студентів вузів "Основи загального землезнавства" він писав, що "географічний ландшафт – це ділянка географічної оболонки, яка володіє відомою індивідуальною структурою, що типово виражена на значному просторі, нерозривно зв’язана з структурою географічної оболонки у цілому та нею обумовлена". Тобто, з одного боку ландшафт має власні структуру і індивідуальні риси, отже є індивідуальною або регіональною таксономічною одиницею, що більше в такому вигляді не повторюється і може мати власне ім’я. З іншого боку, ландшафт є однією з частин географічної оболонки і може мати генетичне обумовлену схожість з іншими частинами, отже є також і типологічною таксономічною одиницею.

Класифікація ландшафтів

3.1. Основні поняття та положення.Кожний ландшафт є неповторним як у просторі, так і в часі. Неможливо знайти два абсолютно однакових ландшафти. З цього проте не випливає, що виключена будьяка якісна схожість між ландшафтами. Порівняння індивідуальних ландшафтів дозволяє встановити їх типологічні ознаки і виділити групи ландшафтів, які є принципово близькими за походженням, структурою, динамікою та іншими суттєвими властивостями, тобто систематизувати або класифікувати ландшафти.

Під класифікацією (з лат. classis – розряд і ficatio – роблю) розуміють поділ ландшафтів у відповідності з певними ознаками на групи (класи), які знаходяться у суворій супідрядності друг з другом. Разом з терміном "класифікація" використовують і термін "таксономія" (з грецьк. taxis – порядок, ряд, стрій). Таксон – це класифікаційна одиниця будь-якого ієрархічного рівня, яка виділяється на підставі певних критеріїв. Тобто терміни "класифікація" і "таксономія" є синонімами.

Близькими до них за змістом є терміни "типологія" і "районування". Але саме близькими, а не тотожними. Термін "типологія" (з грецьк. typos – відбиток, форма, зразок) означає поєднання індивідуальних ландшафтів в окремі групи – таксони різної ієрархії – за спільністю (типовістю) яких-небудь ознак. В той час як "районування" – це розчленування території на окремі індивідуальні одиниці певного рангу, кожна з яких є поєднанням генетичне різнорідних ландшафтів за якою-небудь ознакою.

3.2. Типологічна класифікація ландшафтів.Загальноприйнята типологічна класифікація ландшафтів поки що відсутня. Власні класифікації пропонували Д.Л.Арманд, Ф.М.Мільков, Г Д Ріхтер, А.Г.Ісаченко. Але найчастіше використовується класифікаційна система, розроблена В.О.Ніколаєвим. Вона нараховує 12 таксонів ландшафтів: відділ, система, підсистема, клас, підклас, група, тип, підтип, рід, підрід, вид, підвид.

Вищою класифікаційною одиницею є відділ ландшафтів.В основу виділення цього таксону покладений такий загальний показник, як тип контакту і взаємодії геосфер (літосфери, атмосфери і гідросфери) у структурі ландшафтної оболонки. Відповідно до нього розрізняють відділи наземних, водних (або аквальних) та інших ландшафтів. До інших Ф.М.Мільков відносив земноводні і донні ландшафти.

Наступна класифікаційна категорія – система ландшафтів. Вона виділяється за відмінностями водно-теплового балансу в різних географічних поясах і включає системи арктичних, субарктичних, бореальних та інших ландшафтів. Системи поєднують і рівнинні і гірські ландшафти, схожі за мікрокліматичними властивостями, що обумовлюється їх положенням в одному географічному поясі.

Системи ландшафтів поділяються на підсистеми ландшафтів відповідно до прийнятого членування географічних поясів на сектори з різним ступенем континентальності клімату. Наприклад, в системі суббореальних семіарідних ландшафтів виділяють підсистеми помірно континентальних, континентальних і різкоконтинентальних ландшафтів.

Наступною класифікаційною одиницею є клас ландшафтів, який об’єднує ландшафти з однаковими морфоструктурними ознаками або одним типом природної зональності – горизонтальної або вертикальної. За відношенням до морфоструктур вищого порядку – рівнин та гір виділяють рівнинний та гірський класи ландшафтів. Для першого характерний горизонтальний тип природної зональності, для другого – вертикальний.

Класи ландшафтів поділяються на підкласи ландшафтів відповідно до ярусної диференціації ПТК у горах і на рівнинах. Клас рівнинних ландшафтів поділяють на підкласи ландшафтів низовин і ландшафтів височин, клас гірських ландшафтів – на підкласи низькогірних, середньогірних та високогірних.

Класи і підкласи ландшафтів поділяються на групи ландшафтів відповідно до типу водно-геохімічного режиму, який визначається співвідношенням атмосферного, ґрунтового і натічного зволоження, ступенем дренованості. Виділяють групи елювіальних, напівгідроморфних і гідроморфних ландшафтів. В класифікації ландшафтів України таксон "група" відсутній.

Класи і підкласи ландшафтів поділяються на типи ландшафтів за ґрунтово-біокліматичними або зональними ознаками: певним співвідношенням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів ґрунтово-рослинного покриву. Розрізняють тундровий, тайговий, лісостеповий, степовий та інші типи рівнинних ландшафтів. В класифікації ландшафтів України виділяють три типи рівнинних ландшафтів відповідно до трьох природних зон: 1) мішаних лісів; 2) лісостеповий; 3) степовий. Всі вони належать до групи елювіальних ландшафтів. Але, на погляд В.О.Ніколаєва, рівною мірою заслуговують виділення в якості типів болотні, лучні, солонцово-солончакові та інші інтразональні ландшафти.

З цим не можна погодитись, тому що інтразональні ландшафти завжди знаходяться в підпорядкованому положенні по відношенню до зональних ландшафтів і завжди несуть відбиток зональних умов, в яких вони сформувались. У класифікації ландшафтів України від 1982 року О.М.Маринич разом з колегами виділяє в окремі типи ландшафтів заплавні ландшафти рівнин, заплавні ландшафти гір і приморські ландшафти, хоча і відзначає, що заплавам властиві риси зональності (мал. 3). Але на ландшафтній карті України 1997 року ці ландшафти, а також болотні масиви, вже виділені як роди в межах відповідних типів.

А.Г.Ісаченко вважає тип ландшафтів вищою одиницею класифікації, а клас ландшафтів – одиницею, що підпорядкована типу, хоча зберігає за ним теж саме значення і розрізняє рівнинний і гірський класи ландшафтів. З цим важно погодитись, не зважаючи на авторитет А.Г.Ісаченко. В межах Руської рівнини, наприклад, виділяють дев’ять ландшафтних зон (льодяну, тундрову, лісотундрову, тайгову, мішаних лісів, лісостепову, степову, напівпустельну і пустельну), кожній з яких, природно, відповідає певний тип ландшафтів. Тобто саме в межах рівнин – морфоструктур вищого порядку – виділяються окремі типи ландшафтів, а не навпаки.

Стосовно гірських ландшафтів, то розподіл типів ґрунтово-рослинного покриву відбувається в них не в горизонтальному, а у вертикальному напрямку разом зі зміною температури і вологості повітря. Так, М.М.Рибін відповідно до висотних поясів виділяє гірськопустельний, гірсько-лісовий, гірсько-лучний та інші типи ландшафтів.

Типи ландшафтів поділяються на підтипи ландшафтів, які відображують поступовість зональних переходів. Відповідно до поділу природних зон на підзони, В.О.Ніколаєв розрізняє в лісостеповій зоні такі підтипи ландшафтів: лучно-лісовий (північно-лісостепова підзона), лісо-лучно-степовий (середньо-лісостепова підзона), лучно-степовий (південно-лісостепова підзона). В український класифікації лісостеповий тип рівнинних ландшафтів поділяють на широколистяно-лісовий (північний лісостеп), власне лісостеповий (середній лісостеп) і лучнолісостеповий (південний лісостеп) підтипи, а степовий – на північностеповий, середньо-степовий і південно-степовий підтипи.

Гірські типи ландшафтів поділяються на підтипи у відповідності з висотно-поясними відмінностями. Східно-Карпатський тип гірських ландшафтів поділяється на підтипи лісо-лучних остепненних, лучнолісових, широколистяно-лісових, змішано-лісових і лучних (субальпійських) ландшафтів. Кримський гірський тип ландшафтів об’єднує підтипи лісостепових посушливих, змішано-лісових, широколистянолісових і лучних остепнених (яйлинських) ландшафтів.

Типи і підтипи ландшафтів поділяються на роди ландшафтів. Головним критерієм вичленення роду В.О.Ніколаєв вважає генетичний тип рельєфу і виділяє дрібносопковий, плоскорівнинний давньоалювіальний та інші роди ландшафтів. О.М.Маринич із співавторами головним критерієм вичленення роду ландшафтів вважає провінціальні відмінності, обумовлені відмінностями у континентальності клімату. Прикладом роду ландшафтів є поліські мішано-лісові ландшафти (відповідно до поліської провінції зони мішаних лісів). А Г.І.Марцинкевич із співавторами критерієм виділення роду ландшафтів вважають генезис ПТК і відносять до цього таксону моренно-зандрові ландшафти, алювіально-терасові ландшафти і т. д. Ми додержуємося такого ж погляду на суть цієї класифікаційної одиниці.

Роди ландшафтів В.О.Ніколаєв поділяє на підроди ландшафтів відповідно до літологічних відмінностей поверхневих гірських порід і в роду степних давньоалювіальних ландшафтів розрізняє піщані, галечникові і лесово-суглинисті підроди ландшафтів.

І, нарешті, нижчою класифікаційною одиницею є вид ландшафтів. Види ландшафтів виділяють за спільністю комплексу ознак: походженням і літологічним складом поверхневих відкладів; характером і глибиною залягання корінних порід; характером рельєфу; особливостями ґрунтів і рослинного покриву. Ландшафти одного виду характеризуються найбільшою кількістю загальних зональних ознак і максимальною схожістю генезису і структури. Але головними критеріями виділення видів ландшафтів є генезис та літологічний склад поверхневих відкладів і характер корінних порід. Саме від них залежать і рельєф, і ґрунти, і рослинність.

У якості прикладу видів степових ландшафтів В.О.Ніколаєв приводить плоскохвилясті, давньоалювіальні, піщані і супіщані рівнини з різнотравно-червоноковильними степами на темно-каштанових ґрунтах, також полого-хвилясті акумулятивні лесові плато з різнотравноковильними степами на чорноземах південних. В.С.Давидчук виділяє у якості одного з видів мішано-лісових ландшафтів знижені, слабохвилясті моренно-воднольодовикові слабо розчленовані рівнини на палеоген-неогеновому фундаменті, складені пісками різної потужності, що підстилаються валунними суглинками, з дерново-підзолистими піщаними ґрунтами під хвойними і хвойно-широколистяними лісами, частково розорані.

Таким чином, типологічною класифікацією ландшафтів є