Типологія жанрових моделей у масовій літературі.
План
1. Концепція двох полюсів української літератури – елітарності й масовізму.
2. Жанрове розмаїття “масової літератури” (детективи, трілери, мелодрами, кримінальні романи тощо).
3. Поняття “бестселер”. Специфічні умови його розвитку в українській літературі порубіжжя.
4. Творчість Володимира Лиса.
У нових підходах та дослідженнях починаючи з середини ХХ ст. масова література розглядається як самостійне складне соціально-культурне утворення. В постмодерну добу спостерігається взаємодія, синтез "високого та низького", масового та елітарного: "Постмодернізм – це легкомисленне дитя кінця XX ст. – впустив нарешті масову культуру і змішав її з елітарною". Відбувається трансформація масової культури. Виникає нелінійна, різноспрямована, антиієрархічна структура культури. Порушуються класичні норми творчості, виникає синтез жанрів, стилів, вільних та сміливих експериментів із шедеврами попередніх епох. У другій половині ХХ ст. постмодернізм приймає неелітарні тексти, поєднавши у творах стиль високої та масової літератур. Американський культуролог Ф. Джеймсон переконаний, що постмодернізм проводить руйнацію колишньої різниці між високою і маскультурою: "Зміна полягає в тому, що тексти та практики високої культури перемішалися з текстами і практиками маскультури до такої міри, що прокласти межу між високим мистецтвом і комерційними формами стає дедалі складніше". Відбулося взаємопроникнення високих та низьких елементів культури, про які говорив А. Гофман. Саме тому на сучасному етапі для дослідження феномену маскульту діалектичний підхід "біле – чорне" вже не є актуальним. Масова література, таким чином, має змогу не просто проникати у постмодерний соціокультурний простір, але й розчинятись в елітарній культурі, стаючи згодом її складовою частиною. У спробах осмислення проблеми масової літератури мають застосовуватися інші оцінки та підходи, адже говоримо про складне, багаторівневе явище культури. Застосування міждисциплінарних підходів, поєднуючи досягнення мистецтва, філологічних наук, психології, соціології дозволить виявити еволюцію художніх смаків, позалітературні фактори, які впливають на літературу: рівень економічного розвитку, суспільний устрій, історія, традиції, психологія окремих народів. "Якщо розглядати літературу не лише як комерційний чи ідеологічний продукт маніпуляції, але і як форму виразу колективних бажань та фантазій читацької більшості, – пише Б. Менцель, – то методи її дослідження мають вийти за традиційні дисциплінарні межі".
Незаперечним залишається факт, що маємо справу із динамічною концептуальною категорією яка перебуває на рівні історичного встановлення. Динамічна система, у свою чергу, не може бути повністю організованою та обмеженою. Мова йде про моделі побудови, притаманній високій літературі, які починають проникати та активно використовуватись масовою.
Масова література – принципово нова художня реальність, новий тип літературного мислення, який є образом інформаційно-насиченого світу, висловленим у слові, вона тотожна і водночас відмінна від високої літератури. Безперечно, про жанрово-стильове новаторство у царині масліту говорити дуже складно, оскільки масова література використовує одну із провідних і майже ніким не заперечувану властивість жанру – сталість змістових та формальних елементів, які органічно взаємодіють і взаємопідпорядковуються один одному.
Продукти масової літератури, як і елітарної, можна відносити до різних жанрів: фентезі, наукова фантастика, любовний, пригодницький, кримінальний, готичний романи, політичний трилер, іронічний, шпигунський детективи. Жанрове різноманіття, змішування канонів пов’язане з естетикою постмодернізму. Формами симбіозу елітарного та масового в сучасному мистецтві можуть бути пародія, рімейк, а також жанри, які існують на межі видів мистецтв: аудіокниги, екранізації, комікси. Звичайно, можливі ухилення від літературних формул, гібридизація жанрів: фантастичний роман може вводити елементи детективу, у науково-фантастичному творі з’являється любовна інтрига і т. п. Проте такі відхилення трапляються рідко, адже кожна літературна формула володіє притаманним їй константним набором ознак. За такої ситуації можливе порушення сподівань читача. Кожен жанрово-тематичний різновид має свій стиль. Описи досі невідомих чарівних земель, їхніх жителів, історії притаманне фентезі, подорожі в часі чи міжпланетні, неймовірні винаходи – характерна риса науково-фантастичної літератури. Сюжети у творах масової літератури часто повторюються, що є ознакою міфу. Міфологізм також є ознакою елітарної літератури: "Вся культура використовує не лише визначені уявлення, норми і цінності, але й на певні міфи, які й сама створює. Міф споживацького суспільства, створений мас культом, стає самостійною реальністю, в якій створюється міф про сучасну людину – його природу, сутність, інтенції".
Порівняно з елітарною, стиль та сюжет текстів масової літератури може бути спрощеним, але "їх структура має бути довершеною" [14, 97]. Важливим є цікавий, інтригуючий сюжет, який відповідає законам жанру і володіє притаманною повторюваною структурою. Повторюваність сюжетів, неочікуваних поворотів подій покликана задовольнити читацькі смаки, уже випробувані часом. "Сюжетна і стилістична фактура продуктів масової культури може бути примітивною з точки зору елітарної фундаментальної культури, – пише В. П. Руднєв, – але вона не має бути погано зробленою, а навпаки, у своїй примітивності має бути довершеною – лише в цьому випадку їй забезпечений читацький та комерційний успіх" [14, 251]. Головним критерієм якості популярних творів вважається цікавість. Простий стиль письма одразу ж заманює читача у світ героїв, роблячи можливою втечу від реальності, ескейпізм. Приміром, багато людей перечитують розповіді про Шерлока Холмса, оскільки автору, К. Дойлю, вдалося майстерно створити картину минулої епохи. А неперевершена логіка розкриття злочинів зацікавлює читачів різних вікових категорій. У постмодерністських текстах засобами масової й елітарної літератур втілюється художня картина світу. Розгортається своєрідна гра, пародія на сучасність і одночасно її характеристика. І таке "подвійне кодування забезпечує цікавість до постмодерних творів" [16, 99]. Розвиток техніки, преси, здешевлення продукції книгодрукування, поява всесвітньої мережі Інтернет сприяють швидкому доступу до тих чи інших текстів.
Поетика масової літератури передбачлива, оскільки автори орієнтують на смаки публіки, використовуючи усталені сюжетні схеми, які повторюються, кліше. Від твору до твору в рамках одного жанру можуть змінюватися зовнішність, характер персонажів, їхня кількість, функції, час, місце дії, елементи сюжету та їхня послідовність.
Персонажі таких творів, як правило, сильні та сміливі люди, досвідчені детективи, які протистоять небезпеці, чи навіть закохані. Варто підкреслити відсутність психологічних характеристик, схематизм персонажів.
Підсумовуючи все сказане про масову літературу, можна окреслити такі основні її характеристики:
· комерційний характер, що має розрахунок на масове споживання;
· швидкодоступність;
· цікавість;
· зрозумілість;
· власний набір жанрів;
· змішування дискурсів;
· зосередженість уваги на структурі та композиції тексту;
· динамічний сюжет;
· ескейпізм (відволікає від дійсності та розважає);
· стереотипність, використання стильових кліше;
· оживлення стереотипів за допомогою художніх прийомів;
· подвійне кодування (одночасне звернення до мас та мислячої меншості);
· стилізація;
· увага зосереджена не на естетичних проблемах, а на зображенні людських стосунків.
У цьому ракурсі заслуговує на увагу творчість Володимира Лиса (1950 р.н.). «Така людина, як пан Лис, просто мала з’явитися на нашому літературному небосхилі. Він - той талант, який навчився грати за законами ринку, тому може принести в широкі маси якість справжньої літератури». (О. Забужко)
Книга «Романа» про фатальних жінок «демонічного впливу і містичних чарів, яких неможливо позбутися». Заради цих загадкових істот накладають на себе руки, відрікаються від спокою й облаштованого побуту, йдуть у в'язницю й на ешафот... Саме про одну з них, Роману-Оману-Ману, й розповідає письменник. На сторінках його роману - кохання й ненависть, втечі від себе і від суспільства, калейдоскоп облич і почуттів, глухі кути і дилеми вибору, зрада і смерть.
Дія авантюрного історичного роману «Маска» відбувається на початку XІX століття у багатьох країнах Європи. Йдеться про загадкову "людину в п'яти масках". Головний герой - грабіжник - виринає нізвідки й зникає в нікуди. Він з'являється на зібраннях аристократів Польщі, України, Німеччини, Трансільванії, наводить жах на присутніх та здійснює добре сплановані зухвалі пограбування.
Володимир Лис створив образ Прокопа (головного героя) схожим на образ всім відомого кіношного героя Зорро. Прокіп - розумний, сміливий, але, водночас невиправно самовпевнений. З огляду на показну жорстокість, його серце завжди відкрите для щирих почуттів. Серед героїв твору - слідчий Слєпньов, який постійно привертає увагу читача, оскільки намагається «продиратися» через хащі брехні до правди, ризикуючи життям та кар’єрою.
Це захоплюючий історичний детектив з цікавим сюжетом і зовсім не очікуваною розв’язкою. Особлива мова твору, детально прописані образи та сюжети, оригінальний сюжет створюють особливу ауру твору.
Роман «Маска» - це та книга, якою автор лише підтверджує своє звання найтитулованішого з українських письменників.
У книжці «І прибуде суддя» йдеться про суддю, однак не в юридичному значенні цього слова (судові засідання, робота), а того, що є поза цим. А поза цим – життя, яке теж може стати суддею.
Роман написаний у жанрі психологічного детективу. Головний герой – випускник юридичного факультету Георгій Лащук приїжджає за власним бажанням працювати у маленьке містечко на Волині Стара Вишня. Він має амбіції стати суддею. Однак ще у потязі стикається із загадковими подіями, що і далі супроводжують його у новому місті. Спочатку падає з потягу провідниця Людмила, через деякий час, вже по приїзду у Стару Вишню, загадковою смертю вмирає коханка Георгія Ніла, минає час і накладає на себе руки старовишнівський суддя, потім від раку вмирає головний інженер заводу.
Георгій веде щоденник й описує події, які відбуваються з ним у Старій Вишні. Власне ці записи і є текстом роману.
Роман Володимира Лиса «Століття Якова» - один з найкращих творів, виданих за десять років організаторами конкурсу «Коронація слова». Він також увійшов до п’ятірки найкращих книг за версією ВВС.
«Століття Якова» письменник «виношував» майже три десятиліття. Роман з’явився внаслідок циклу журналістський оповідей про волинян, котрі у 1939 році воювали з німцями у Війську Польському.
Образ головного героя Якова - це образ, створений із п’яти людей: діда автора Федора Кусько, земляка - односельця, прізвище якого не відоме, Андрія Тимощука, вояка із села Гаразджа, Федора Лонюка із села Бірки Любомльського району та Дениса Іванухи із селища Луків, які свого часу служили у Війську Польському, в УПА, у Червоній армії.
Використовуючи простий прийом - спогади старого діда, що розгорнулися на ціле століття - письменник вибудував величний храм, у вітражах пам’яті якого грає світло правдивої історії. У твір письменник втиснув не тільки життя головного героя, Якова Меха (Цвіркуна), а і столітню історію кількох держав. Двісті сторінок тексту - сто років життя. Мир і війна. Любов і нерозділене кохання. Чоловік, його жінки та їхні діти. А на цьому тлі - оповідь про те, як старий Яків, урятувавши наркоманку, оповідає їй своє життя, виявляючи причетність до долі нещасної дівчини. Напередодні свого столітнього ювілею він згадує власне життя на Поліссі, службу в польській армії, німецький полон, службу в армії радянській, убивство дружини і дітей. Історія, написана Володимиром Лисом, проста і задушевна, в ній багато чуттєвих та мелодраматичних сцен, а мотиви, котрі змушують героїв роману чинити так, а не інакше, зрозумілі на рівні основоположних понять: кохання, совість, доброта, співучасть, зрада, покарання тощо.
«Століття Якова» не вписується в шеренгу будь-яких творів - це роман, який виокремлюється не лише в українській літературі. Це своєрідна сага, події якої відбуваються у трьох часових вимірах. І чого тільки в житті головного героя роману не було - шалена любов, зради, прощення, вбивства, війни, концтабір, покинуті власні діти й виховані ним чужі як свої… Від початку й до кінця розповідь ведеться у двох вимірах - «теперішньому» (час напередодні дідового століття, у який вплетено історію недавнього «гостювання» дівчини-наркоманки) та минулому (Яків поступово, з однаковою уважністю до кожного етапу, пригадує власне життя).
Володимир Лис «передав» функції диригента романним дійством своєму героєві, «зав’язавши» на його долі найдраматичніші події ХХ століття. Головний герой проходить крізь стрій історичних випробувань. Це гірка та щира сповідь старого Якова, яка вивільняє із забуття все, що бачив і пережив, що відлюбив та відстраждав, що набув і втратив та від чого не може відмовитися чи забути. Це розповідь про столітню долю Волині, персоніфікованої в долі звичайного сільського чоловіка. Цей образ простий, земний, звичайний і водночас символічний, бо письменник «поклав» на його долю чи не весь тягар лих та випробувань, які припали на жителів Волині у минулому столітті.
Володимир Лис за допомогою одного героя наголошує, що окрім загальновідомих чи маловідомих фактів, окрім воєн, геноциду, голоду, в минулому столітті жили такі щирі та совісні люди, через вітражі пам’яті яких досі пульсує світло.
Попри страхіття, змальовані в романі, цей твір дуже оптимістичний. Герої цієї дивовижної книги є прикладом незнищенності нашого народу, втіленням націєтворчої ідеї.
«Століття Якова» - краща книжка Володимира Лиса. Есеїст Олександр Хоменко навіть назвав цей роман сучасним «Війною і миром». Роман нагадує роман «Сто років самотності», повість «Полковнику ніхто не пише» Габріеля Гарсія Маркеса, «Старий і море» Е. Хемінгуея. «Століття Якова» - якісний твір для масового читача.
Так і в «Графині» - кілька героїв, життя яких переплелося. З самого початку книги будь-які припущення щодо фіналу є марними. На читача чекають безліч не очікуваних поворотів сюжету. Головним героєм роману з одного боку є графиня Венцеслава, яка жила в XVIII столітті, була родом з кріпаків, але досягла успіху у чоловічої статі своєю красою або містичними силами, які їй приписували. Другим, основним героєм є учитель малювання в місцевій школі, Платон Лемищук, красивий і талановитий художник, з дуже заниженою самооцінкою своєї творчості і свого життя. Ще однією героїнею виступає талановита учениця Платона, якій він допоміг у навчанні та житті – Люба Смажук. Саме у молодої талановитої художниці є пристрасть – життя графині, яке вона намагається копіювати.
Події, що описуються в романі, припадають на кінець минулого сторіччя. У творі відбуваються дивні події, які супроводжуються загадками, містичними пригодами, і звичайно, жінками. Тут і телеграми невідомо від кого, і зникнення всього творчого досягнення, і містичні бачення. Роздуми про сенс життя, болісні пошуки цього сенсу, моральний і мистецький вибір, складні, але глибокі почуття головних героїв, які вони намагаються приховувати, - все це створює яскравий фон твору.
Твори Володимира Лиса завжди неоднозначні, завжди приховують маленькі та великі таємниці, і майже ніколи не знаєш, чим закінчиться той чи інший твір.
Література
1. Біличенко О. // Масова література в нових соціокульттруних умовах // Акт. проблеми слов’янської філології: Міжвуз зб. наук. ст. – К.: ТОВ «Вид-во «Аспект-Поліграф», 2006. – С. 460 – 466.
2. Бондар-Терещенко І. Український симулякр ( Про дві парадигми сучасної української літератури) // Кур’єр Кривбасу. – 1997. – № 77 – 78. – С. 159 – 166.
5. Голобородько Я. Ретрансляція кічу (“Елементал” В.Шкляра) // Слово і час. – 2003. – № 2. – С. 45 – 48.
6. Гудзь Ю. Прокиньтесь, мешканці штанів! Романи Леоніда Кононовича в контексті вкраїнської реконкісти // Кур’єр Кривбасу. – 2001. – № 136 – С. 176 – 179.
7. Даниленко В. Історія одного ісходу // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. – К.: Генеза, 1997. – С. 5 – 15.
8. Демська-Будзуляк Леся. Справжнє обличчя літературного покоління дев’яностих – спроба ідентифікації // Кур’єр Кривбасу. – 2002. – № 149. – С. 156 – 162.
9. Домбровська Марія. Дефініції «масової літератури» // Слово і час. – 2005. – № 11. – С. 54 – 65.
10. Занепад чи відродження? З творчого обговорення (Дончик В., Зборовська Н., Кухарук Р., Ковалів Ю., Мельник В.) // Слово і час. – 1996. – № 11 – 12. – С. 32 – 44.
11. Зборовська Н. Завершення епохи, або українська літературна ситуація кінця 1980-90-х років // Кур'єр Кривбасу. – 1996. – № 61. – С. 76 – 83.
12. Зборовська, Н. Сучасна масова література в Україні як загальнокультурна проблема /Н. Зборовська // Сл. і час. – 2007. – № 6. – С. 3–8.
Поліщук О. Позиція персонажа в українській посмодерній прозі // Слово і час. – 2003. – № 2. – С. 70 – 74.
14. Що таке український бестселер? (Дискусія: В.Панченко, В.Шкляр, О.Яровий, В.Даниленко та ін.) // Слово і час. – 2003. – № 2. – С. 41 – 44.
Лекція № 12