Міжнародно-правова охорона авторського права

Законодавство конкретної держави в сфері авторського та суміжних прав звичайно регулює тільки ті дії, які здійснені або вчинені в самій державі. Отже, воно не може передбачати охорону інтересів своїх громадян в інших державах. Саме з метою гарантії охорони інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена міжнародна охорона авторського і суміжних прав.

У 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів і засновано Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів. З 25 жовтня 1995 р. Конвенція набула чинності на території України.

Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:

- принцип національного режиму,

- принцип автоматичної охорони,

- принцип незалежності охорони.

Конвенція містить низку положень, які визначають мінімальний рівень охорони, що надається, а також ряд спеціальних положень відносно країн, що розвиваються.

Конвенція передбачає також охорону особистих немайнових прав, а також визначає терміни охорони авторського права: протягом життя автора і 50 р. після його смерті тощо.

Розглянемо основні конвенції в галузі захисту авторського і суміжних прав.

Всесвітня конвенція про авторське право (Женева, 1952 р.). Україна є членом Конвенції з 1973 р. у складі Союзу і у 1993 р. підтвердила участь у ній.

Цією Конвенцією встановлені більш м’які вимоги до охорони творів літератури і мистецтва. Наприклад, встановлення факту охорони здійснюється за правилами країни, де охорона запрошується, на відмінну від Бернської конвенції, яка виходить із закону країни походження твору. Тому на підставі Всесвітньої конвенції не можна позбавити охорони твір тільки тому, що в країні походження цей твір не охороняється.

Одним з основних принципів Конвенції є принцип національного регулювання, який передбачає охорону будь-якого твору, опублікованого в країні – учасниці Конвенції. А також вона передбачає терміни дії охорони: період життя автора і 25 р. після його смерті.

Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція, Рим, 1961 р.).

Конвенція відкрита для держав – учасниць Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції про авторське право.

Римська конвенція забезпечує охорону прав суб’єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення). Відповідно до неї виконавці охороняються від певних дій, на які вони не давали згоди: радіотрансляція і пряма трансляція їх виступів, фіксація таких прямих телетрансляцій виступів, відтворення такої фіксації, якщо оригінальна фіксація була здійснена без згоди виконавців.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення фонограм.

Організації мовлення мають право дозволяти або забороняти певні дії: відтворення їх передач, їх фіксацію, показ публіці їх телевізійних передач при доступі публіки за вхідну плату.

Тривалість охорони має бути не менша 20 років починаючи з кінця року, коли було зроблено запис.

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.). Конвенція відкрита для будь-якої держави – члена ООН або будь-якого із спеціалізованих установ, що входять до системи ООН. Конвенція передбачає обов’язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення таких дублікатів здійснюється з метою поширення для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.

Брюссельська конвенція про поширення програм – носіїв сигналів, що передаються через супутник (1974 р.). Як і попередня Конвенція відкрита для будь-якої держави – члена ООН або будь-якого із спеціалізованих установ, що входять до системи ООН.

Конвенція передбачає обов’язок кожної держави – учасниці Конвенції вживати необхідних заходів щодо запобігання незаконному розповсюдженню на своїй або зі своєї території будь-якого сигналу через супутник. Розповсюдження є незаконним, якщо на нього не було одержано дозвіл від організації радіо- і телемовлення, що прийняла рішення про складові елементи програми.

Положення цієї Конвенції не застосовуються, коли розповсюдження сигналів здійснюється із супутників прямого мовлення.

Розвиток цифрових технологій і глобальної мережі Internet викликали необхідність виникнення Договору ВОІВ з виконання і фонограм (Женева, 1996 р.).