Організація служб нормування праці
Практична реалізація заходів щодо розробки та впровадження прогресивних трудових норм, вивчення передових методів та прийомів праці, аналізу використання робочого часу та виконання багатьох інших функцій нормування праці вимагає такої побудови служб нормування і організації їх роботи, які відповідали б сучасним вимогам становлення ринкових відносин в Україні.
За командно-адміністративного управління економікою була створена і десятиліття функціонувала розгалужена і досить жорстка централізована система управління нормуванням праці, що сформувалась ще у 30-ті роки.
Поряд з Центральним бюро нормативів з праці (Москва) існували галузеві науково-дослідні інститути і лабораторії, які розробляли нормативні матеріали і забезпечували ними усі державні підприємства. Користування нормативно-методичними матеріалами для підприємств було обов'язковим.
На всіх підприємствах існували служби нормування праці, укомплектовані більш-менш кваліфікованими фахівцями. Зокрема в машинобудуванні на заводах серійного типу виробництва в середньому на 100 робітників-відрядників припадав один інженер-нормувальник.
Кожне підприємство звітувало про кількість застосовуваних норм, їхню структуру за видами і методами обгрунтування, рівень виконання робітниками, кількість переглянутих норм, обсяги скорочення трудомісткості тощо.
Стан нормування праці на підприємствах періодично перевірявся комісіями галузевих міністерств та Держкомпраці. [1 До керівників підприємств, на яких комісії фіксували недоліки в організації нормування праці, застосовувались заходи адміністративного впливу.
За формальними ознаками система управління нормуванням праці мала досить поважний вигляд. Проте ефективність її функціонування не була високою. Головна причина цього полягала в тому, що штучне заниження тарифних ставок робітників штовхало технологів і нормувальників на різні хитрощі та маніпуляції. Встановлювані норми ніби й були технічно обгрунтованими і базувались на прогресивних міжгалузевих нормативах, але рівень їх виконання ще задовго до економічної кризи часто-густо сягав 150— 200 %.
Таким чином норми втрачали свою властивість бути засобом організації виробництва і праці, перетворюючись на інструмент підтягування заробітків робітників до рівня прожиткового мінімуму незалежно від рівня продуктивності праці.
З розпадом Союзу РСР, скасуванням галузевого управління виробництвом, наданням державним підприємствам господарської самостійності припинила існування централізована державна система управління нормуванням праці.
Через те, що природні ринково-конкурентні механізми регулювання виробничих відносин в Україні ще не сформувались, на державних підприємствах різко погіршився стан нормування праці. На багатьох підприємствах скорочено кількість фахівців-нормувальників, у зв'язку з тривалими простоями норми трудових затрат перестали виконувати Закон вартості і ринок рано чи пізно усе розставлять на свої місця. В ринково-конкурентній боротьбі, яка вже не за горами, виживуть ті підприємства, для яких випуск відносно дешевої, високоякісної продукції буде першочерговою справою, об'єктом номер один у повсякденних турботах. У вирішенні головних питань економічної діяльності підприємства в умовах ринку чільне місце посяде забезпечення прогресивності діючих норм затрат праці, а, отже, і належна організація нормування.
На промислових підприємствах України нині діє понад 10 млн. норм трудових затрат. У зв'язку з розширенням номенклатури продукції, скороченням життєвого циклу виробів, все частішою їх заміною новими, кількість діючих норм праці з кожним роком збільшується. Водночас підвищуються вимоги щодо перевірки, заміни і перегляду норм праці. Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що для забезпечення прогресивності діючих норм щорічно слід переглядати не менш як 30% їх загальної кількості. Все це зумовлює необхідність постійного вдосконалення організації нормування праці.
Організаційні форми управління процесами нормування праці на підприємствах зумовлені характером, типом і масштабами виробництва, структурою і складністю технологічних процесів. На промислових підприємствах України, як правило, провідна роль в управлінні нормуванням праці належить відділу організації праці і заробітної плати, який тісно співпрацює з відділами головного технолога, головного металурга, керівниками цехів та виробничих дільниць, з профспілковим комітетом.
На підприємствах різних галузей України можна зустріти такі три форми управління нормуванням: централізовану, децентралізовану та змішану.
Централізованою називають таку форму, коли управління нормуванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровані у єдиному центрі (відділі, бюро, лабораторії, групі).
Найчастіше централізована форма управління нормуванням праці застосовується на таких підприємствах, де централізована підготовка виробництва, зокрема конструкторська, технологічна та інструментальна. Це виправдовує себе на малих і середніх за кількістю працівників підприємствах з вузькою номенклатурою продукції.
Централізована форма має цілий ряд переваг. Вона сприяє широкому використанню обчислювальної техніки, забезпечує єдність методики нормування та вирівнювання напруженості норм, підвищення продуктивності праці нормувальників, їхню захищеність від некваліфікованого втручання у справи нормування деяких експансивних лінійних керівників.
Основними недоліками централізованої форми управління нормуванням є певна відірваність від виробничих цехів, не завжди своєчасне реагування на їхні потреби щодо уточнення або перегляду норм та виправлення помилок нормувальників або технологів, обмежені можливості мати точну інформацію про фактичні затрати робочого часу, ефективність його використання, наявність і обсяги понаднормових робіт.
Децентралізована форма управління нормуванням праці передбачає наявність кількох автономних центрів. Вона себе виправдовує лише на великих добре структурованих підприємствах (об'єднаннях), коли окремі виробничі підрозділи мають замкнутий цикл і виробляють готову продукцію. За цих умов нормувальні підрозділи мають тісніші контакти з безпосередніми виробниками, оперативніше реагують на їхні запити і потреби, але при цьому іноді страждає якість норм через відсутність єдиного організаційного і методичного центру. Негативні наслідки може мати також велика залежність нормувальників від адміністрації цехів і дільниць, для яких "місцевий інтерес" важить більше, ніж інтереси всього великого підприємства як єдиного цілого.
Змішаною є така форма управління нормуванням праці, коли поряд з єдиним організаційно-методичним центром у великих цехах створюються бюро організації та нормування праці. Між центром і цеховими бюро функції поділяються таким чином, наприклад, що відділ організації праці і заробітної плати здійснює загальне і методичне керівництво, встановлює норми на нову продукцію, а цехові бюро виконують усю поточну роботу щодо організаційно-нормативного обслуговування виробничого процесу: впроваджують нові норми, переглядають застарілі, вносять оперативні зміни до діючих норм, ведуть облік рівня виконання норм, облік трудомісткості, аналізують ефективність використання робочого часу тощо. За умов кваліфікованого управління змішана форма поєднує в собі переваги централізованої і децентралізованої, позбавлена багатьох недоліків.
Досвід передових підприємств України переконує, що найефективнішим напрямом перебудови правління та організації нормування є створення спеціальних центрів продуктивності, коли об'єднуються зусилля технологів, економістів, нормувальників для комплексної розробки типових технологічних і трудових процесів, карт організації праці з використанням обчислювальної техніки та мікроелементних нормативів часу.
Важливим чинником удосконалення організації нормування праці та підвищення її ефективності є кваліфікація фахівців-нормувальників. Чисельність нормувальників визначається трудомісткістю виконання робіт, пов'язаних з вивченням виробничих процесів, розробкою методики розрахунків норм праці і необхідністю створення місцевих нормативних матеріалів, виявленням резервів зростання продуктивності праці, проведенням обліку, перегляду та впровадження норм, аналізом трудомісткості продукції тощо. На трудомісткість виконання цих функцій, впливають такі чинники, як ступінь організації технологічних процесів, обсяг технологічної документації, кількість діючих норм, наявність і якість нормативних матеріалів, а також обов'язкових форм звітності.
Виконання широкого кола трудомістких і складних функцій вимагає від нормувальників доброї технічної та економічної підготовки, глибоких загальноосвітніх знань. Це вимагає істотного підвищення якості підготовки та перепідготовки спеціалістів для нормування праці, широкого застосування сучасних методів та технічних засобів проектування технологічних процесів і розрахунків норм.
Визначення норми штучно-калькуляційного часу базується на тих технологічних параметрах і режимах обробки, які закладає технолог у розроблюваній ним технологічній документації. Встановлення норми фактично є продовженням і логічним завершенням процесу проектування технології виготовлення конкретного виробу.
З цих міркувань є невигідним організаційне і просторове відокремлення процедур технологічного проектування і встановлення норм затрат живої праці, коли технологи складають операційні технологічні карти, нормувальники ці карти одержують, вивчають і аж потім починають розраховувати самі норми. Можливі випадки, коли кваліфікований нормувальник знаходить у технологічній карті помилки, не на "кращі
рішення або помічає відсутність таких параметрів, без яких визначити правильну норму просто неможливо.
Коли нормування відокремлене від розробки технологічних процесів, останні часто не оцінюються технологами з боку економії трудових затрат і повнішого використання можливостей техніки. Повернення технологічної документації до технологічного відділу для уточнення та переробки збільшує малопродуктивні витрати часу на оформлення, розмножування, пересилку документації, внесення змін до неї тощо.
Невідповідність технології вимогам обгрунтованого нормування праці — характерний недолік у діяльності більшості технологічних служб, один з негативних наслідків відокремлення розробки технології від розрахунку норм трудових затрат.
Інтереси вдосконалення нормування праці потребують, на думку авторів, передачі функції нормування праці основного виробництва в технологічні служби, що забезпечить безперервний зв'язок проектування технологічних процесів з розробкою науково обгрунтованих норм і підвищить відповідальність технологічних служб за зниження трудових затрат. Така перебудова організації нормування праці дозволить працівникам відділів організації праці і заробітної плати сконцентрувати свої зусилля на нормуванні праці допоміжних і почасово оплачуваних робітників. За відділами організації праці і заробітної плати повинна бути збережена функція розробки планів зниження трудомісткості виробів, впровадження науково обгрунтованих норм трудових затрат і організації їх виконання. Це забезпечить проведення єдиної політики в галузі нормування праці. Повсюдний перехід до такої системи нормування праці стане важливим засобом підвищення якості трудових норм, повнішого використання трудового потенціалу технологів і нормувальників.