Основні способи і заходи захисту населенні та територій у НС

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення НС запроваджується спеціальний комплекс заходів. Він має такі складові: оповіщення та інформування; спостереження і контроль; укриття в захисних спорудах; евакуаційні заходи; інженерний захист територій; медичний захист; біологічний захист; радіаційний та хімічний захист.

Оповіщення та інформування.

Оповіщення про загрозу і постійне інформування населення досяга­ється завдяки завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загаль­но державної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення, організаційно-технічним з'єднанням територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на ОЕ, а також централізованим використанням систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації, із залученням у разі потреби сил і засобів органів МВС. Інформація про загрозу або виникнення НС державного рівня, її можливих наслідків у встановлених порядку і терміни подається до оперативно-чергової служби МНС через оперативно-чергові (диспетчерські) служби органів управління функціональних і територіальних підсистем ЄДС та ЦО по вертикалі управління - від об'єктового до місцевого, регіонального і державного рівня. Термін проходження інформації від органу управління ЄДС та ЦО об'єктового рівня до державного не повинен перевищувати 1 години, а передання інформації від оперативно - чергової (диспетчерської) служби центрального і місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, до оперативно-чергової служби МНС - 5 хвилин. Відповідають за оповіщення і своєчасне об'єктивне інформування про загрозу чи виникнення НС керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Оперативно-чергова служба МНС інформує про загрозу або факт виникнення НС державного рівня (масштаб) та заходи, що здійснюються і плануються Міністра та посадових осіб МНС (за Списком) – негайно, Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, зацікавлені центральні органи виконавчої влади протягом 1 години, оперативну та мобільну оперативну групи МНС, особовий склад міжвідомчого оперативного штабу - протягом 30 хвилин, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування, на території яких може вплинути НС або її наслідки, а також оперативних чергових відповідних управлінь (головних управлінь) з питань НС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міськдержадміністрацій протягом 1,5 години. Оповіщення населення про загрозу виникнення НС і порядок подальших дій здійснюється оперативним черговим пункту управління (об'єкта № 1) та усіма оперативно-черговими (диспетчерськими) службами органів управління територіальних підсистем ЄДС та ЦО, розташованих на тери­торіях, де існує загроза виникнення або впливу наслідків НС, шляхом передачі через засоби масової інформації повідомлень про обстановку, що склалася, і необхідні дії. Тексти повідомлень, призначені для населення, передаються державною мовою і мовою якою користується більшість населення у регіоні.У населених пунктах, де не здійснюється цілодобове чергування оперативно-чергових (диспетчерських) служб органів управління ЄДС та ЦО, оповіщення населення здійснюють чергові органи МВС.

Спостереження і контроль.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю, незалежно від підпорядкованості, а також організацією збору, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами та інфекційними мікроорга­нізмами.

Укриття в захисних спорудах.

Укриттю в захисних спорудах (ЗС) підлягає все населення, відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо). Захист населення потребує здійснення низки інженерних заходів заздалегідь та, при загрозі НС, а саме:

- будівництво і накопичення ЗС в мирний час та швидке будівництво додаткових укриттів у воєнний час;

- переобладнання під укриття різних споруд;

- комплектування ЗС системами життєзабезпечення та необхідним обладнанням;

- створення надійної системи повідомлення про загрозу аварій, катастроф, стихійних лих (АКСЛ) та нападу агресора;

- захист запасів продуктів, води, сільгосптварин, рослин;

- накопичення ЗІЗ для всього населення країни.

Укриття в ЗС є одним з основних способів захисту населення. Захисні споруди - це інженерні конструкції, спеціально призначені для захисту населення при АКСЛ від впливу ядерної, хімічної, біологічної зброї, НХР та звичайних засобів ураження. ЗС повинні завжди знаходитися в стані готовності до прийому людей. Будівництво сховищ та ПРУ здійснюються відповідно до вимог “Державні будівельні норми”. Усі ЗС класифікуються за такими основними властивостями:

- за призначенням: для захисту населення та виробничого персоналу ОГД; для розташування органів управління;

- за місцем влаштування: відбудовані у підвальних частинах будівель; ті, що стоять окремо; у гірничих виробітках, метро та ін.;

- за терміном зведення: відбудовані заздалегідь (подвійного призначення); швидко звідні захисні споруди (ШЗС);

- за захисними властивостями: сховища; ПРУ.

Сховища класифікуються за такими ознаками:

- за забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням (ФВО) - сховища з індексом “А” - які містять ФВО промислового виготовлення, а із спрощеним обладнанням з різних матеріалів - сховища з індексом “АУ”.

- за місткістю - малі - на 150-600 чол., середні - на 600-2000 чол., великі - більш ніж 2000 чол.

- за захисними властивостями від впливу ударної хвилі та проникаючої радіації - сховища розподіляються на 5 класів - А1, А2, АЗ, А4, А5.

Норми захисних властивостей сховищ наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Норми захисних властивостей сховищ

Основним класом сховищ, які будуються для захисту населення заздалегідь, є сховища класу А4. Типовий план сховища наведено на рис. 2.1.

Рис.2.1. Плани сховища: 1- захисний герметичні двері; 2- тамбур- шлюзи; 3- санітарні вузли; 4 – основні приміщення для розміщення людей; 5- галерея і оголовок аварійного виходу; 6- фільтровентиляційна камера; 7- медпункт; 8- комора для продуктів харчування.

Сховища призначені для надійного захисту людей, що там знаходяться, відповідно їх класу, тому повинні мати: надійну герметизацію з зовнішнього контуру, захищені входи-тамбури або тамбур-шлюзи та аварійний вихід, вільні підходи та під’їзди поза районами сильних пожеж або задимлень, системи життєзабезпечення, можливість забезпечити безперервне перебування в них людей протягом двох діб. Їх будують заглибленими в ґрунт з надійною системою гідроізоляції від ґрунтових та поверхневих вод. Вони розташовуються поблизу від знаходження населення, що буде там перебувати, при цьому відстань до сховищ, що стоять окремо, повинна бути не більше 500 м. Вбудовані сховища розміщуються під середньою частиною будівель невеликої поверховості, І та II ступеня вогнестійкості (2,5…3 години) з виробництвом категорій Г і Д за пожежною небезпекою. У сховищі повинні підтримуватися всі необхідні сан гігієнічні умови: вміст О₂ - 18%, min -15%, СО₂ - не більш як 2% (max - 3%), температура повітря 21-24°С (maх 30°С).

В кожному сховищі є основні та допоміжні приміщення. До основних приміщень належать: відсіки для тих, хто укривається, пункти управління (ПУ),медичні пункти. До допоміжних приміщень належать: фільтровентиляційне приміщення (ФВП),санітарні вузли, приміщення для захищеної дизель-електростанції (ДЕС),тамбур-шлюзи та тамбури, електрощитові, балонна, комора для продуктів, станція перекачування стічних вод. Всі ці приміщення знаходяться в зоні герметизації сховища. Приміщення основного призначення визначають основні розміри, об'єм та місткість сховища. Найбільш великі за площиною - це приміщення (відсіки) для тих, хто укривається. Вони обладнуються лавками-нарами, щоб сидіти або лежати в два або три яруси залежно від висоти сховища. Місткість відсіків сховища визначається на підставі норм площі на людину, що укривається. Так норма площі складає: 0,5м²/1 людину при 2-ярусних лавках-нарах або 0,4 м²/1людину при 3-ярусних лавках-нарах. За нормою внутрішній об'єм сховища на 1 людину повинен бути не менш ніж 1,5м³. В цю норму не входять приміщення ДЕС, розширюючи камери, тамбури. Лавки-нари розраховуються за нормою площі для сидіння однієї людини -0,45х0,45,а для лежання -0,55х1,8м. Таким чином, на нижній лавці можуть розміститься сидячи 4 чол., на верхній лежачи 1 чол. при 2-ярусних лавках-нарах, або 2 чол. при 3-ярусних лавках-нарах, що в цілому визначає місце лежання як 20% або 30% відповідно від загального числа людей, що переховуються. Для встановлення 2-ярусних лавок-нар висота сховища повинна бути від 2,15…2,90 м, а для 3-ярусних лавок-нар -2,9... 3,5 м. Висота лавок-нар повинна бути від підлоги до нижньої лавки - 0,45 м, до другого ярусу -1,4 м, до 3-го ярусу -2,15 м.

Пункти управління (ПУ) розташовуються поблизу від входу в сховище і, як правило, при наявності в ньому ДЕС. На одного працюючого в ПУ норма площі складає 2,0 м².

Медичний пункт (МП) розташовується на відстані від знаходження ФВП і ДЕС в сховищах місткістю від 900.. 1200 чоловік на площі, яка дорівнює 9 м². На кожні 100 чоловік, що переховуються у сховищах місткістю понад 1200 чол., площа МП збільшується на 1 м². Крім того, у кожному сховищі повинні бути санітарні пости з розрахунку 1 пост на 500 чол., що розміщуються на площі в 2 м² але не менш одного санпоста на сховище при меншій кількості переховуваних.

Площа, допоміжних приміщень розраховується у залежності від кількості переховуваних, наявності ДЕС та іншого обладнання. При цьому необхідні норми площі визначаються за ДБН. Наприклад, в сховищах без ДЕС та регенерації повітря з кількістю переховуваних від 150...450 чол. ця норма площі відповідає 0,12 м²/1чол., а при наявності регенерації повітря - 0,15м²/1чол.

Для зберігання продуктів передбачена комора, площею, яка дорівнює 5 м² на 150 чол. переховуваних. На кожні 150 чол. понад цієї кількості переховуваних площа комори збільшується на 3 м². Кількість комор в сховищі повинна бути з розрахунку 1 приміщення на 600 чол. переховуваних.

Якщо сховище розраховано на 300 чол. та більше, тоді біля одного з входів передбачається тамбур-шлюз площею 8 м² при ширині дверей 0,8 м, або 10 м² - при ширині дверей 1,2 м. Тамбури влаштовують при всіх входах в сховище, окрім обладнаних тамбур-шлюзом. Кількість входів визначається за шириною дверей з розрахунку 1 вхід при 0,8 м - на 200 чол., при 1,2 м - на 300 чол.

В сховищах, що стоять окремо, один вхід можна використовувати як аварійний вихід, якщо він розташований поза зоною завалів. У інших сховищ - один з виходів може бути аварійним виходом у вигляді похилого тунелю або вертикальної шахти з оголовком.

Санітарні вузли обладнуються чашами на підлозі або унітазами за розрахунком: для жінок - 1 на 75 чол., а для чоловіків - 1 на 150 чол. та умивальниками - 1 на 200 чол. ФВП і ДЕС розміщують біля зовнішнього виходу із сховища. Площа приміщень залежить від виду встановленого обладнання.

У сховищах розташовується низка систем життєзабезпечення людей, а саме вентиляції, водопостачання, каналізації, електропостачання, опалення та зв'язку.

Система вентиляції (повітропостачання) с однією з найважливіших систем. Вона призначена для вентиляції та підтримки у приміщеннях потрібного складу повітря з кисню, вуглекислого газу та температури; очищення зовнішнього повітря від пилу, БОР, РР, БЗ та НХР; регенерації повітря усередині сховища та створення підпору повітря.

Примітка. Оскільки системи фільтровентиляції існуючих сховищ призначалися для захисту населення від зброї масового ураження вони не в усьому відповідають вимогам захисту населення у НС мирного часу, тому в деяких випадках змінюються режими їх використання.

Визначення необхідного обладнання системи повітропостачання здійснюється, як правило, для двох режимів роботи: чистої вентиляції (режим 1) і фільтровентиляції (режим 2). За режимом 1 у сховище подається зовнішнє повітря, яке очищене від пилу (у тому числі і радіоактивного). Режим чистої вентиляції забезпечує очищення повітря від радіоактивного пилу, що утворюється під час ядерного вибуху (ґрунтовий пил з розміром частинок 60…80 мкм і більше) і дуже слабко захищає від дрібнодисперсних радіоактивних аерозолів і газів, що вміщуються у викидах при аваріях на РНО (зниження внутрішнього опромінювання забезпечується всього у 10…15 разів). За режимом 2 зовнішнє повітря, що подається у сховище, повинно очищатися від радіоактивного пилу, парів та аерозолів БОР і БЗ. Але хоча він і призначений для очищення повітря від БОР, (не захищає від аміаку, окису вуглецю, двоокису азоту, окису етилену і деяких інших хімічних сполук), тому використовувати його можливо лише тоді, коли точно відомо, що від цього НХР і у наявних концентраціях надійний захист забезпечується. При радіоактивному забрудненні режим фільтровентиляції знижує внутрішнє опромінення до 30…40 разів, однак при тривалому використанні цього режиму у сховище може проходити значна кількість радіонуклідів. Крім того, при безперервній роботі протягом 6…8 годин фільтр “забивається” радіонуклідами і сам стає випромінювачем. Тому в умовах радіоактивного забруднення цей режим можна використовувати лише для регулярних “провітрювань” сховищ шляхом включення фільтровентиляційного обладнання на 15…20 хвилин через проміжки часу, які визначаються відпрацьовуванням потрібного для дихання повітря.

На ОГД, де можливі наземні пожежі, сильна, загазованість приземного повітря шкідливими речовинами і продуктами горіння, повинен передбачатися режим ізоляції і регенерації внутрішнього повітря (режим 3). Він буде ефективним при забрудненні (зараженні) зовнішнього повітря будь-якими небезпечними речовинами, у будь-яких концентраціях.

Оскільки герметизація приміщень і фільтри сховищ не захищають від БОР та НХР і дуже слабко протидіють проникненню радіоактивних аерозолів, що виникають під час аварії на АЕС, тому при їх використанні за умов радіоактивного (хімічного) зараження (забруднення) ті, кого захищають, повинні знаходитися у сховищах у засобах захисту. Кількість зовнішнього повітря, що подається у сховище, залежить від кліматичної зони і приймається:

- за режимом 1 на одного чоловіка в першій зоні, де середня температура зовнішнього повітря самого жаркого місяця - до 20°С - 8 м² на чол., в другій зоні - де 20...25 °С – 10 м² на чол., -в третій зоні - де 25...30 °С - 11 м² на чол., в четвертій зоні - де понад 30 °С - 13 м² на чол.;

-за режимом 2 на 1 чол. 2 м²/год для 1 переховуємого, 5 м²/год на 1 чол., працюючого в ПУ, 10 м²/год на 1 чол., що працює на електроручному вентиляторі на одному ЕРВ працюють 2 чол.

Якщо повітроохолоджувачі у сховищах відсутні, для режиму 2 в 3-й та 4-й зонах необхідно збільшити подання повітря до 10 м² на 1 чол. Як джерело холоду тут може використовуватися вода, яка зберігається у заглиблених резервуарах або отримується зі свердловин.

Для забезпечення повітрям сховищ місткістю до 600 чол., які розташовані у 1 та 2 кліматичних зонах, а також сховищ, де відсутні повітроохолоджувачі, місткістю до 450 та 300 чол., що знаходяться відповідно у 3 та 4 кліматичних зонах, застосовуються фільтровентиляційні комплекти ФВК-1 та ФВК-2.

Фільтровентиляційний комплект ФВК-1 забезпечує перший і другий режими вентиляції. До складу комплекту входять: 2 протипилових фільтри ПФП-1000, 3 фільтри-поглинаючі ФПУ-200 (подання кожного 100 м²/годину), 2 електроручних вентилятори ЕРВ-600/300 м²/годину, трубопроводи з запірною арматурою. Фільтровентиляційний комплект ФВК-2 забезпечує 1, 2 та 3 режими вентиляції. До складу комплекту додатково до обсягу ФВК-1 входять: регенеративна установка РУ-150/6, (на 150чол.); фільтр ФГ-70 для очищення чадного газу (СО) зовнішнього повітря, що подається в сховище для створення підпору більш ніж 50 Па; повітроохолоджувачі на виході з РУ-150/6 та ФГ-70; електронагрівачі перед ФГ-70.

В режимі 1 - подання повітря 1 ФВК складає 1200 м²/чол. при роботі 2-х ЕРВ-600/300, а її режимі 2 - 300 м²/год при роботі будь-якої кількості ЕРВ.

Система водопостачання та каналізації сховища будується на базі спільних водопровідних та каналізаційних мереж ОГД. Система водопостачання забезпечує переховуємих питною водою та водою для гігієнічних потреб. Передбачається запас питної води в ємностях з розрахунку 5 л на добу на кожного переховуємого.

Система каналізації сховища підключається відокремлено до загальнозаводської (міської) та зливної мереж. В приміщенні санітарного вузла для збирання стоків передбачається аварійний резервуар з розрахунку прийому 2 л стічних вод на добу на кожного переховуємого.

Електропостачання сховищ передбачається від мережі ОГД (міста), а аварійне - від власної захищеної ДЕС або групової, яка встановлюється для декількох малих сховищ, що знаходяться поблизу. Кабельні лінії заглиблюються не менш ніж на 0,7 м. Освітленість приміщень повинна бути - для ПУ - 50 лк, для відсіків з переховуємими - 50 лк, в санвузлах та тамбур-шлюзах - 30 лк. Аварійне освітлення забезпечується від пересувних електричних ліхтарів, від акумуляторних освітлювачів тощо.

Кожне сховище повинно мати телефонний зв'язок з ПУ ОГД та гучномовці, що підключені до міської та місцевої радіотрансляційних мереж.

Для будівництва ШЗС при загрозі НС використовують збірний залізобетон, елементи колекторів інженерних споруд міського підземного господарства. Прольоти у ШЗС пропонується приймати від 1,2 до 3,6м. При 2-ярусних нарах висота ШЗС повинна бути не менш 1,9 м, а при одноярусних - 1,7 м. Площа підлоги на одного переховуємого повинна бути не менш 0,5 м².ШЗС містять приміщення для переховуємих, санвузол, місця для найпростіших фільтрів, вентиляторів та ємностей з водою. ШЗС витримують тиск ударної хвилі до 100..200кПа.

Протирадіаційні укриття - захисні споруди, за допомогою яких можна запобігти впливу на переховуємих проникаючої радіації від радіоактивного зараження місцевості, світлового випромінювання, БОР та БЗ і частково від впливу ударної хвилі, рис. 2.2, 2.3. Всі ПРУ за захисними властивостями розподіляються на 5 груп. Захисні властивості ПРУ повинні задовольняти нормам, що наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Норми захисних властивостей ПРУ

ПРУ розміщують в підвальних та цокольних поверхах споруд 1 та 2 ступеня вогнестійкості, в підвалах та підпіллях, в льосі, тощо, рис. 2.4. Місткість ПРУ слід передбачати: в існуючих будівлях або спорудах - на 5 чол. та більше, у новобудовах та новоспорудах - на 50 чол. та більше. Основні типові проекти ПРУ розраховані на укриття 75, 100, 150, 200 та 300 чол. Об'ємно-планувальні рішення ПРУ передбачають: приміщення для переховуємих, ФВО, зберігання забрудненого одягу, санвузли. Норми площі в приміщеннях для переховуємих на 1 чол.:0,5 м² при 2-ярусних нарах; 0,4 м² при 3-ярусних нарах; 0,6 м² при 1-ярусних нарах.

Висота приміщень повинна бути: 1,7...1,9 м - для встановлення 1-ярусних нар; 2,2..2,4 м - для 2-ярусних нар; 2.8...3.0 м - для 3-ярусних нар.

Санвузли в ПРУ обладнуються за нормами сховища при наявності системи каналізації. При відсутності каналізації встановлюють резервуар-вигріб з розрахунку 2 л фекалій на добу на 1 переховуємого або виносну тару, якщо місткість ПРУ менш ніж 20 чол.

Вентиляція ПРУ повинна забезпечувати подання повітря у режимі 1 - чистої вентиляції з примусовим або природним притоком повітря. Примусова вентиляція - в ПРУ на 50 чол. і більше від ЕРВ-72 за нормою подання аналогічною зі сховищем. Природна - в ПРУ до 50 чол., за рахунок теплового напору через повітрозабірні та витяжні шахти.

Водопостачання ПРУ - від мережі ОГД, а при її відсутності з пересувних баків з розрахунку 5 л води на добу на 1 чол.

Електропостачання ПРУ - від електромережі ОГД (міста) або місцевого джерела освітлення (акумуляторні батареї, ліхтарі). В ПРУ для керівництва ОГД повинен бути телефонний зв'язок з управлінням ЦО та гучномовець, що підключений до міської та місцевої радіотрансляції. В інших ПРУ - тільки гучномовці.

Приміщення для верхнього забрудненого одягу при одному з входів у ПРУ з розрахунку 0,07м² підлоги на 1 чол. В ПРУ місткості до 50 чол. встановлюють на входах вішалки. ПРУ повинні мати не менше двох входів, а в ПРУ до 50 чол. – 1 вхід та люк аварійного виходу.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих матеріалів (ліс, камінь, очерет тощо).

Найпростіші укриття (рис.2.5) будуються або пристосовуються при загрозі нападу на об’єкти, що не забезпечені захисними спорудами.

При цьому протягом перших 12 годин повинні обладнатися відкриті щілини, траншеї, а потім вони перекриваються залізобетонними плитами, колодами та іншими матеріалами. При дообладнанні найпростіші укриття можна перетворити на ПРУ. Місткість таких укриттів 10...40 чол. Перекрита щілина з товщиною ґрунтової обсипки 60 см ослаблює дозу радіації у 50 разів і в 2 рази зменшує вплив ударної хвилі на людину у порівнянні з відкритою місцевістю. Найпростіші укриття будують поза зонами можливих завалів. Глибина щілини 200 см, ширина - 120 см зверху та 80 см на дні. По довжині щілину роблять зламаною, з прямими ділянками по 10...15 м. Норма на 1 чол. - 0,5...0,6 м довжини щілини.

Як найпростіші укриття можуть використовуватися цокольні та перші поверхи будівель, підвали та інші заглиблені приміщення.

Для диференційного здійснення заходів щодо захисту населення категорованих міст та ОГД ДБН -97 встановлюють певні зони (рис.2.6):

зону можливих руйнувань (сильних та слабких) (ЗМ Сил. Р, ЗМ Сл. Р);

зону можливого підвищеного РЗ (небезпечного та сильного) (ЗМ Підв. РЗ, ЗМ Неб. РЗ);

зону можливого затоплення, де відокремлюється зона можливого катастрофічного затоплення;

заміську зону.

Зона можливих руйнувань (ЗМР) - це територія категорованого міста, або ОГД ОВ поза КМ та прилегла до неї територія в межах, зазначених у таблиці 2.3.

Зона можливого підвищеного РЗ - це територія в заміській зоні шириною 120 км від межі можливих руйнувань. Ця зона розподіляється на зони можливого небезпечного та сильного РЗ.

Таблиця 2.3. Межі зон можливих руйнувань, км.

Зона можливого небезпечного РЗ - це територія зони можливих руйнувань КМ та ОГД ОВ з прилеглою до цієї зони смугою території шириною 20 км. Для АЕС зону небезпечного РЗ складає зона її можливого руйнування та прилегла до цієї зони смуга шириною 20 км для АЕС потужністю до 4 ГВт та 40 км для АЕС потужністю понад 4 ГВт.

Зона можливого сильного РЗ - це смуга території шириною 100 км, прилегла до межі зони небезпечного РЗ.

Зона можливого затоплення - це територія, в межах якої при затопленні можливі втрати людей, руйнування будівель та споруд, пошкодження або знищення інших матеріальних цінностей. В цій зоні відокремлюється зона катастрофічного затоплення.

Заміська зона - це територія від межі зони можливих руйнувань одного КМ (ОГД ОВ поза КМ) до межі зони можливих руйнувань аналогічних міст та ОГД. Практично за кінцеву межу вказаної зони приймаються кордони області. Ця зона призначена для розташування евакуйованих та виробничого персоналу ОГД.

Згідно з ДБН-97 захисні споруди розташовуються таким чином. В зоні можливих сильних руйнувань на території категорованих міст, а також на ОГД “ОВ”, що розташовані окремо і в зоні можливих сильних руйнувань навколо цих об'єктів, для захисту в персоналу і населення будуються сховища класу А-ІV.

В зонах можливих слабких руйнувань навколо категорованих міст та об'єктів “ОВ”, що розташовані окремо, будуються ПРУ для захисту: виробничого персоналу - групи П-1, населення - групи П-3. Для захисту населення та персоналу некатегорованих міст і ОГД будуються ПРУ групи П-1.

В зонах можливого небезпечного та сильного радіоактивного зараження навколо категорованих міст та об'єктів “ОВ”, що розташовані окремо, будуються ПРУ для захисту: виробничого персоналу відповідно до груп П-2 і П-4, а для захисту населення, що мешкає на цій території, відповідно груп П-4 і П-5.

На іншій частині території заміської зони будуються ПРУ: для захисту виробничого персоналу ОГД з К₃=20, для населення - з К₃=10.

Для диференційованого вирішення питання захисту персоналу АЕС і навколо неї, а також населення, що мешкає на території АЕС і навколо неї, будуються спеціальні ЗС, які мають захисні властивості, що відрізняються від розглянутої класифікації.

На промисловому майданчику АЕС будуються сховища з такими характеристиками: DР_ф=100кПа, К₃=5000.В зоні можливих сильних руйнувань навколо АЕС будуються сховища з DР_ф=100 кПа, К₃=3000. В зоні можливих слабких руйнувань -ПРУ з DР_ф=20 кПа, К₃=1000. В зоні можливого небезпечного радіаційного зараження - ПРУ з К₃=500. В зоні можливого сильного радіаційного зараження в 30-кілометровій смузі -ПРУ з К_,=200,70-кілометровій смузі для виробни
чого персоналу ОГД - ПРУ з К=100, а, для населення, що там мешкає - з К₃=50.

Накопичення фонду ЗС є надзвичайно важливим державним завданням. Основні шляхи накопичення фонду ЗС у мирний час:

а) для сховищ це будівництво споруд за господарчими планами з подвійним призначенням (в мирний час для господарчої діяльності, у воєнний час та при НС - під сховища); посилення захисних властивостей раніше побудованих споруд; пристосування під сховища підвальних приміщень; використання шахт, гірничих виробіток, природних порожнин; використання метрополітенів, підземних пішохідних переходів та інших підземних споруд.

б) для ПРУ (з урахуванням можливої евакуації населення) це будівництво підвалів у новобудовах; пристосування існуючих підвалів, цокольних та перших поверхів споруд; використання гірничих виробіток, печер та інших природних порожнин; використання кооперативних гаражів, овочесховищ та інших заглиблених тривких споруд.

При недостатньому фонді ЗС місце у сховищах в першу чергу надається найбільшій працюючій зміні ОГД, робітникам зміни чергового та лінійного персоналу об'єктів, що забезпечують життєдіяльність категорованих міст, хворим, яких не можна транспортувати, та медичному персоналу, що їх обслуговує. Усе інше населення повинно бути забезпечене ПРУ. Наявний фонд ЗС використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, визначеному органами МНС України.

Щілини при необхідності можна зводити на території підприємств, установ, навчальних закладів, сільських, селищних рад, ОЕ, а також у житлових районах, їх необхідно будувати, крім того, у таких місцях можливого скупчення людей, як збірні евакуаційні пункти, станції посадки і висадки населення при евакуації, на маршрутах руху евакуйованих пішим порядком. Щілини слід розташувати поза зонами можливих завалів, тобто на відстані від наземних будівель, що дорівнює половині висоти найближчої будівлі плюс 3 метри, а при наявності вільної території - ще далі. Разом з тим їх слід розташовувати якомога ближче до місць постійного або передбачуваного перебування людей, котрі будуть користуватися щілинами.

Порядок заповнення захисних споруд і перебування у них. Із оголошенням загрози НС у сховища та ПРУ вмістом більш як 50 чол. прибувають призначені коменданти і ланки обслуговування сховищ і укриттів; у ПРУ вмістом менш як 50 чол. призначаються старші (із числа переховуємих у них людей). На цих осіб покладається підтримання ЗС у готовності і організація укриття у них населення.

Укриття населення у захисних спорудах, включаючи і простіші укриття, .проводяться згідно відповідних сигналів оповіщення ЦО.

Заповнення ЗС провадиться організовано і швидко. Люди розміщуються у них за вказівкою коменданту (старшого) по споруді. Особи, що прибувають з дітьми, розміщуються у місцях, спеціально відведених для них, звичайно поблизу повітропровідних каналів (труб, коробів).

Після прийняття сигналу, заздалегідь вказаного місцевим органом управління ЦО, заповнення ЗС припиняється, двері у них зачиняються. У сховищах вмикається фільтровентиляційна система за режимом вентиляції. Переключення цієї системи на режим фільтровентиляції здійснюється за сигналом "Хімічна небезпека". У ПРУ і простіших укриттях після заповнення їх засувки у витяжних коробах зачиняються. У ЗС необхідно строго додержуватися встановленого режиму і порядку. Ті, що укриваються повинні беззастережно виконувати усі розпорядження коменданту (старшого) і чергових по сховищу або укриттю. Вони зобов'язані, крім того, надавати коменданту (старшому) і ланці обслуговування допомогу у підтриманні порядку у споруді.

Додержання суворої дисципліни - одна із головних умов надійного захисту переховуємих у ЗС. Переховуємим не дозволяється без потреби ходити по приміщенням сховища або укриття, палити, самостійно вмикати і вимикати електроосвітлення, інженерні агрегати і мережі, відчиняти і зачиняти двері і завіси. Забороняється запалювати свічки, гасові лампи і саморобні ліхтарі, без дозволу брати інструмент, що знаходиться у спорудах. Люди, що прибули у ЗС, повинні мати при собі ЗІЗ (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов'язку), запас продуктів харчування і води, самі необхідні речі і документи. Приносити із собою легкозаймисті і сильно пахучі рідини і речовини, а також приводити із собою тварин не дозволяється. Відпочинок у ЗС організується позмінно, щоб при тривалому перебуванні кожний міг відпочити лежачи. Підлогу в укритті треба періодично змочувати водою, а через 2-3 доби всі поверхні ПРУ і предмети у ньому протирають мокрою ганчіркою. Продукти і воду зберігають у щільно закритій тарі. щоб забезпечити захист від різних видів забруднень. У сховищах і укриттях необхідно додержуватись тиші. У цих можуть організовуватися бесіди, прослуховування радіопередач, дозволяється грати у тихі ігри (шахи, шашки, тощо). Під час прийому їжі і води у сховищі або укритті вентиляцію повинно припиняти. Перед вживанням їжі треба протерти руки вологим рушником (рушник слід тримати упакованим). Вимикання і знову вмикання фільтровентиляційної системи у сховищі провадиться за необхідністю у випадку використання ручного приводу вентилятора. До роботи з ним залучаються переховуємі у сховищі працездатні люди. У протирадіаційних і простіших укриттях у перші 3…5 годин після заповнення їх людьми, при умові випадіння радіоактивних опадів, засувки у витяжних доробках не відчиняються. Після цього і через кожні наступні 5…6 годин укриття вентилюються на 15…20 хвилин. При вентиляції укриття люди повинні надягти засоби захисту органів дихання. У цей час заборонено влаштовувати протяги, двері (завіси) повинні бути щільно зачинені. При вході в укриття і виході з нього людей засувка витяжного короба тримається зачиненою. За необхідністю виходу із сховища або укриття на заражену місцевість слід обов'язково використовувати ЗІЗ. При поверненні в укриття треба зовні видалити радіоактивний пил із ЗІЗ, верхнього одягу і взуття, у тамбурі входу у споруду обережно зняти засоби захисту шкіри, а за можливістю одяг та взуття залишити у тамбурі. Засоби захисту органів дихання знімаються після входу у сховище (укриття). Час перебування населення у ЗС визначають штаби ЦО ОГД. Вони встановлюють, крім того, порядок дій та правила поведінки населення при виході із сховищ і укриттів. Залишення сховища (укриття) здійснюється після отримання розпорядження. При цьому необхідно надягти потрібні ЗІЗ, а особам, що знаходилися в укриттях і вже використовували протигази - засоби захисту шкіри.

Якщо у результаті НС сховище (укриття) виявиться ушкодженим або виявиться проникнення у нього радіоактивного пилу І подальше перебування у сховищі (укритті) нерозривно пов'язане з небезпекою для переховуємих, вживаються заходи до швидкого виходу із нього, не дочікуючись прибуття рятувальних формувань. Попередньо слід негайно надіти протигаз або інші засоби захисту органів дихання. За вказівкою коменданту сховища (укриття), використовуючи виходи, що виявилися вільними, переховуємі виходять із сховища, укриття). Якщо основний вихід завалений, необхідно скористатися запасним або аварійним. У тому випадку, коли ніяким виходом із ЗС скористатися не можливо, переховуємі вдаються до розчищення одного з завалених виходів або пророблення виходу у тому місці, де укаже комендант сховища (старший укриття). Із заваленого укриття взагалі вийти не важко, для цього досить розібрати частково перекриття і обвалити земляну обсипку всередину.

Виходити із осередку ураження треба у напрямках, позначених спеціальними покажчиками, або вказівками постів ЦО (міліції). Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то пересуватися слід у напрямку, перпендикулярному напрямку вітру. Це забезпечить швидкий вихід із осередку ураження, оскільки глибина розповсюдження хмари зараженого повітря (вона співпадає із напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину її фронту.

На зараженій РР чи ОР території слід рухатися обережно, не бігти і не здіймати пилу. Не можна притулятися до будівель і доторкатися до оточуючих предметів (вони можуть бути заражені). Не слід наступати на видимі краплі і мазки БОР (НХР). На зараженій території забороняється знімати протигази та інші засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість чи ні, краще діяти так, ніби вона заражена. Особлива обережність повинна додержуватися при русі по зараженій території через парки, сади, городи і доля. За можливістю слід уникати руху ярами і лощовинами, через луки та болота. У містах пари БОР (НХР) можуть застоюватися у замкнених кварталах, парках, а також у під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара у місті розповсюджується на найбільшу відстань по вулицях, тунелях, трубопроводах. У випадку виявлення під час руху по зараженій місцевості крапель або мазків БОР (НХР) на шкірних покривах, одягу, взутті або на ЗІЗ, необхідно негайно зняти їх тампонами з марлі або вати, якщо таких немає, краплі БОР (НХР) або мазки знімають тампонами з паперу, мотлоху. Уражені відкриті місця слід негайно обробити розчинами із протихімічного пакету.

Не виключено, що із сховищ, а тим більш із протирадіаційних або простіших укриттів, що опинилися у зоні небезпечного радіоактивного зараження буде здійснюватись евакуація населення у незаражені або слабо заражені райони. Це викликається тим, що тривале (протягом декількох діб) перебування людей у ЗС пов'язані із серйозними фізичними і психічними навантаженнями.

Евакуаційні заходи.

В умовах неповного забезпечення ЗС в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а та­кож у воєнний час дійовим способом захисту населення є евакуація - комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків НС і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей. Безпечний район - придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого зруйнування, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також небезпечних РЗ та ХЗ. Безпечний район визначається рішенням органу виконавчої влади, як правило, на території своєї області (Республіки Крим).

Евакуація здійснюється за відповідними групами населення. До першої групи належать особи, що продовжують роботу в містах та одночасно входить в склад формувань ЦО, до другої - що переносять роботу в заміську зону, до третьої - не пов’язані з виробництвом. Здійснення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

- завчасного планування евакуації населення;

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенцій­но небезпечних зон;

- підготовки уповноважених органів управління з питань НС та ЦЗ населення до виконання евакуацій­них заходів;

- організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення у районах заміської зони;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є зменшення ймовірних втрат населення, збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів, забезпечення стійкого функціонування ОЕ, створення угруповань сил і засобів захисту в заміській зоні з метою проведення АРІНР в осередках НС в особливий період.

За кожним підприємством, установою, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення. Евакуйоване населення розміщується у придатних для проживання будівлях і які в зимовий період опалюються. У разі коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області (Автономної Республіки Крим), частина його може розміщуватися у сусідній області з обов'язковим узгодженням цього питання з керівником виконавчої влади відповідної області. Безпечні для розміщення евакуйованого населення райони та порядок його доставки від пунктів евакуації до місць розміщення визначаються рішенням відповідного органу виконавчої влади, на території якого планується розміщувати евакуйоване населення, за заявками органу виконавчої влади і об'єкта, що здійснює евакуацію. Евакуація населення може виконуватися трьома способами:

- вивіз населення з використанням всіх видів транспорту – громадського та індивідуального користування (залізничного, водного, автомобільного);

- вивід населення пішки;

- комбінованим способом, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

При загрозі НС в найбільш стислий термін евакуацію населення можна провести тільки комбінованим способом. Перевага комбінованого способу в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони в порівняно короткий термін. При комбінованому способі транспортом вивозяться: населення, що належить до І групи (для забезпечення безперервності виробництва ОГД, що продовжують діяльність в містах); частина населення, що належить до ІІ групи (для підготовки пунктів управління і бази для евакуйованих ОГД); частина населення, що належить до ІІІ групи, яка не може пересуватися пішки (люди похилого віку, інваліди, хворі, вагітні жінки та з дітьми до 10-річного віку); особовий склад формувань ЦО підвищеної готовності (для підтримки їх в стані до негайного ведення АРІНР); персонал медичних закладів.

Інша частина населення виводиться пішки. Якщо бракує транспортних засобів, пішки може виводитись і інша категорія населення, включаючи й робітничі зміни І групи (на відстані 20...40 км – однодобовий перехід, v = 4 км/год.).

Евакуація населення здійснюється за виробничо-територіальним принципом: робітники, службовці, студенти та інші – через ОГД, навчальні заклади, тощо; інша частина населення – через житлово-експлуатаційні контори за місцем мешкання, як правило, в одні райони заміської зони своєї області. Схема евакуації населення наведена на рис. 2.7.

Райони для розміщення населення в заміській зоні визначаються виконкомами місцевих рад. При цьому враховуються всі місцеві фактори для забезпечення продовження виробничої діяльності населення та створення для нього необхідних житлово-побутових умов. При розподілі районів заміської зони в найближчій від міста безпечній зоні розміщується населення І групи Ця група розміщується поблизу залізниці, водних та автомобільних магістралей з таким розрахунком, щоб час на їх переїзд у місто і повернення не був більше 4-х годин. За районами цієї зони поблизу існуючих виробничих баз або виробничих баз, які утворюються на небезпечний період розміщується населення ІІ групи. Нарешті, у найвіддаленіших районах розміщується евакуйоване населення ІІІ групи Населення, евакуйоване з зон можливого катастрофічного затоплення, розміщується в районах поблизу цих зон.

Розрізняють загальну евакуацію - комплекс заходів, що здійснюються для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення НС техногенного або природного характеру та часткову евакуацію — комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення НС техногенного чи природного характеру. Часткова евакуація запроваджується завчасно для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом. Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.

Часткова евакуація здійснюється з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби. Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші і цінності, продукти харчування і воду на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною вагою не більш як 50 кілограмів на кожного члена сім'ї. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батькові матері і батька.

Залежно від масштабів і особливостей НС рішення про проведення евакуації населення приймають: на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України; на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації; на місцевому рівні - голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації; на об'єктовому рівні - керівник об'єкту. Для планування, підготовки та проведення евакуації, прийняття та розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти (далі — евакуаційні органи). Персональний склад евакуаційних органів визначається рішенням керівників відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а на ОЕ — наказами їх керівників. Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання і розміщення населення. До функцій об'єктових евакуаційних комісій належать:

- організація оповіщення, реєстрації, та обліку населення, уточнення даних про транспортні засоби, що виділяються для об'єкту, термін їх подачі, маршрути та порядок руху;

- видання начальникам піших і транспортних колон витягів із схем маршрутів, забезпечення засобами зв'язку та їх інструктаж;

- організація і контроль посадки евакуйованого населення на транспортні засоби і відправка колон;

- надання необхідної інформації органам виконавчої влади у безпечних районах;

- інформування районних евакуаційних комісії про хід евакуації.

Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати 4 годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації. Контроль за роботою евакуаційних органів здійснюють керівники відповідних органів виконавчої влади (об'єктів), яким підпорядковані ці органи. Планування евакуації проводиться для населення, яке мешкає у зонах можливою катастрофічною затоплення, небезпечного РЗ, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха (масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів), зсувів, паводків, підтоплень та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками), великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей), а також в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50- кілометровій прикордонній смузі. Евакуація населення із зон небезпечного РЗ навколо атомних електростанцій планується і проводиться для АЕС потужністю до 4 ГВт — у радіусі 30 кілометрів, а для АЕС потужністю більше 4 ГВт — у радіусі 50 кілометрів. План евакуації розробляється евакуаційною комісією відповідного рівня, затверджується керівником відповідного органу виконавчої влади, який очолює цю комісію, погоджується з керівником відповідного органу виконавчої влади, який приймає і розміщує евакуйоване населення, та підписується головою евакуаційної комісії. У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються: висновки з оцінки обстановки у разі виникнення НС; порядок оповіщення населення про початок евакуації; кількість населення, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями; терміни проведення евакуації; склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність; кількість населення, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки; розподілення об'єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктами) розміщення та евакуаційними напрямками; маршрути евакуації; райони (пункти) розміщення евакуйованого населення; пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки у безпечному районі, порядок доставки населення з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення; заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення у безпечному районі; порядок організації управління і зв'язку.

На карті (схемі) позначаються: райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки(висадки); схема оповіщення, організації зв'язку і управління; розміщення евакуйованого населення по об'єктах у безпечному районі. Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються основні завдання служби, перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів, терміни виконання завдань. Евакуаційна комісія відповідного органу виконавчої влади, на території якої планується розміщення евакуйованого населений, розробляє план його прийняття і розміщення у безпечному районі. Для евакуації населення із зон РЗ навколо АЕС визначається не менш як два райони для розміщення евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру. Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване населення із зон РЗ навколо атомних електростанцій, зон катастрофічного затоплення та землетрусу, видають ордери на право зайняття громадських будівель і приміщень. У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення НС. На всіх громадян, які підлягають евакуації, завчасно складаються списки за об'єктами і житлово-експлуатаційними організаціями у трьох примірниках, один з яких залишається на об'єкті або в ЖЕО, другий (у разі одержання рішення про проведення евакуації) після уточнення списків надсилається на збірний евакуаційний пункт, третій - до евакуаційної комісії району (пункту) розміщення. План евакуації населення щороку уточнюється станом на 1 січня.

Порядок проведення евакуації

3 отриманням рішення (сигналу) про проведення евакуації евакуаційні комісії уточнюють завдання керівникам об'єктів щодо проведення евакуаційних заходів, контролюють стан оповіщення населення, його збору, формування колон (через начальників маршрутів), забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації, а також разом з транспортними службами — готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання, підтримують постійний зв'язок з начальниками маршрутів та з органами виконавчої влади безпечних районів, інформують їх про хід евакуації. У райони розміщення евакуаційних органів та населення, яке підлягає евакуації, направляються представники евакуаційних комісій для вирішення питань прийняття, розміщення і життєзабезпечення евакуйованого населення. Керівники ЖЕО здійснюють оповіщення непрацюючого населення про порядок проведення евакуації, разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я забезпечують прибуття до ЗЕП громадян, які з поважних причин не можуть самостійно прибути на ці пункти. ЗЕП призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон та ешелонів, а також забезпечення відправлення їх до пунктів посадки на транспортні засоби та вихідних пунктів руху пішки. Кожний ЗЕП має свій номер і за кожним з них закріплюється певна кількість об'єктів. ЗЕП, проміжні пункти евакуації та ПЕП забезпечуються зв'язком з районними, міськими, районними у містах, селищними, сільськими, об'єктовими евакуаційними комісіями, пунктами посадки на транспортні засоби, вихідними пунктами руху пішки, з медичними і транспортними службами. ППЕ розгортаються на межах зон РЗ або ХЗ. ПЕП розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів (пунктів) розміщення. Начальники ЗЕП уточнюють з керівниками підприємств та організацій чисельність евакуйованого населення і порядок його відправлення, організовують реєстрацію та облік населення, формують піші і транспортні колони, здійснюють посадку населення на транспортні засоби, доповідають евакуаційній комісії району, міста, району у місті про його відправлення. Вони інструктують начальників ешелонів і старших колон, організовують надання медичної допомоги евакуйованому населенню, охорону громадського порядку. Евакуація особового складу ЗЕП здійснюється після проведення загальних евакуаційних заходів. Керівник органу виконавчої влади і евакуаційна комісія безпечного району, організовують підготовку пунктів висадки, розгортають ПЕП, уточнюють кількість прибулих і порядок подачі транспортних засобів для їх вивезення з пунктів висадки, а також з ППЕ до пунктів розміщення, контролюють роботу керівників об'єктів безпечних районів з прийому і розміщення евакуйованого населення. У разі оголошення евакуації громадяни самостійно на міських транспортних засобах, які у цей період працюють цілодобово, прибувають на ЗЕП. Працівники цих пунктів розподіляють громадян, які підлягають евакуації, за транспортними засобами, інструктують їх і забезпечують посадку на транспортні засоби. Схема евакуації населення наведена на рис. 2.7.

Інженерний захист територій.

Заходи інженерного захисту території можуть істотно вплинути на загальну ефективність цивільного захисту. Для його забезпечення необхідно: під час розроблення генеральних планів забудови на­селених пунктів і ведення містобудування враховувати особливу схильність регіо­нів та окремих площ до проявів небезпечних і катастрофічних явищ; забезпечувати раціональне розміщення ПНО з урахуванням можливих наслідків у разі аварій для безпеки насе­лення і довкілля; будувати будинки, споруди, інженерні мережі і транспортні кому­нікації з заданими рівнями безпеки і надійності; розробляти і запроваджувати заходи для безаварійного функціонування ПНО; створювати комплексні схеми захисту населених пунктів та об'єк­тів господарювання від небезпечних природних процесів; розробляти і здійснювати регіональні та місцеві плани запобігання і ліквідації наслідків НС; організовувати випереджувальне будівництво протизсувних, протиповиневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення; реалізовувати заходи щодо санітарної охорони території. Ці заходи повинні виконуватися всіма органами виконавчої влади і уста­новами, які наділені відповідними повноваженнями.

Визначення необхідних обсягів, сил та засобів, щодо виконання ремонтних та відбудовних робіт на ОГД.

При плануванні й організації РВР на ОГД варто визначити види й обсяги робіт, розробити проект відновлення зруйнованих елементів, підготувати робочу силу, оснащення, механізми, інструмент, виконати матеріально-технічне забезпечення. При цьому треба пам'ятати, що роботи прийдеться вести самотужки на базі внутрішніх можливостей і місцевих ресурсів з урахуванням змушених відхилень від прийнятих будівельних, технічних і інших норм мирного часу. РВР зводяться до середнього відбудовного ремонту й орієнтовно можуть бути проведені протягом 1…4 тижнів. Обсяг РВР (W) визначається за формулою (у тис. грн.):

W = G F,

де G – відносна величина збитку в залежності від характеру руйнувань; F – балансова вартість основних виробничих фондів. F = F_б + F_т + F_о (F_б – виробничі будівлі; F_т – технологічне устаткування; F_о – енергетичне устаткування.

Кількість робочої сили, необхідної для виконання РВР визначиться:

R = W/N = G F/N,

де N – норма виробітки на одного працюючого за рік ( у тис. грн.).

Час необхідний для виконання РВР визначиться за формулою:

T₁ = 12 R/R₁ при T₁>T,

де T – директивний час, необхідний для виконання РВР, встановлений відповідним міністерством (відомством); R₁ – кількість робочої сили (чол.), яка виділяється для виконання РВР; 12 – тривалість робочої зміни воєнного часу, г.

Потреба у матеріалах, виробах, устаткуванні для проведення РВР визначається за формулою:

G = W g,

де g – норма витрат матеріалів, виробів, устаткування (будівельні, сантехнічні, технологічне устаткування, електротехнічні матеріали за довідковими нормами) на 1 млн. грн.

Рівень задоволення потреб ОГД у матеріалах, виробах, устаткуванні визначається за формулою:

Q₁ = Q₂/Q 100,

де Q₂ – кількість матеріалів, що збереглися на ОГД і можуть бути використаними для виконання РВР (за видами робіт), у %.

Медичний захист.

НС з медичної точки зору – це обставина, що виникла раптово, при якій можливості органів охорони здоров’я з попередження та ліквідації, медико-санітарних наслідків НС не відповідають потребам і вимагають залучення додаткових сил та засобів чи суттєвої зміни повсякденних форм та методів роботи. Медико-санітарні наслідки НС – санітарні втрати та характеристика впливу НС на здоров’я населення, потреби постраждалих у медичній допомозі, умови проведення лікувально-евакуаційних заходів в зоні НС, санітарно-гігієнічна та санітарно-епідеміологічна обстановка в районі НС, дезорганізація системи управління територіальною охороною здоров’я, втрати медичних сил і засобів. Можливість виникнення НС обумовлена, перш за все, територіально, тому першими для ліквідації медико-санітарних наслідків завжди виступають медичні сили і засоби територіального рівня. До заходів запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя у районах НС належать:

- планування і використання існуючих сил та засобів органів охорони здоров'я, незалежно від їх відомчої належності;

- розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікуваль­них закладів;

- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

- контроль за продуктами харчування, питною водою і джерелами во­допостачання;

- завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного та спецмайна і техніки;

- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та хімічною ситуацією;

- підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Існуюча система надання медичної допомоги при НС передбачає систему поетапного лікування постраждалих. Медична допомога при цьому надається послідовно безпосередньо в осередку ураження та на етапах медичної евакуації. В осередку ураження – самодопомога, взаємодопомога та перша медична допомога повинна надаватися спеціально підготованими для цього учасниками рятувальних робіт, аварійно-рятувальних формувань. Постраждалі доставляються із осередку ураження на пункти збору постраждалих першого етапу евакуації. Під етапом медичної евакуації розуміють формування і заклади Служби медицини катастроф, що розгорнуті на шляхах евакуації постраждалих і забезпечують їх прийом, медичне сортування, надання певного, регламентованого для даного етапу, обсягу медичної допомоги та підготовку до подальшої евакуації або лікування до кінцевого результату. При НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку ураження прибувають і починають працювати згідно із своїми функціональними обов’язками бригади швидкої медичної допомоги, які обслуговують населення даної території в повсякденних умовах. Бригади ШМП надають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську) допомогу постраждалим і евакуюють їх в стаціонарні медичні заклади.

Особливості надання першої медичної допомоги в осередках ураження ЗМУ

Характер ураження населення, військ ЗС та формувань ЦО під час застосування ЗМУ може бути різноманітним. Так, в наслідок безпосереднього впливу ударної хвилі у людини спостерігаються розриви внутрішніх органів, переломи кісток кінцівок, забиті місця, вивихи, тощо . Крім того, при руйнуванні будинків можливі поранення їх уламками. Світлове випромінювання ЯВ може спричинити опіки й осліплення різного ступеня ваги. Поразка ПР і влучення РР у рани, в органи дихання, у кишечник людини призводять до захворювання гострою променевою хворобою. Поряд зцим на деяких незахищених людей вражаючі фактори ЗМУ можуть впливати, викликаючи комбіновану поразку (поранення, опік іпроменеву хворобу). Варіанти ураження можуть бути найрізноманітніші, але найбільшу небезпеку для життя людини являють кровотечі з ушкоджених великих кровоносних судин (артерій та вен), проникаючи поранення в грудях, закриття входу до гортані ушкодженими тканинами обличчя, язику, переломи кісток стегна, тощо. Тому, вміння надавати першу медичну допомогу при кровотечах сприяє збереженню здоров’я, а у багатьох випадках і життя людини.

Своєчасна зупинка кровотечі є найважливішим заходом при наданні першої медичної допомоги ураженим. За своїм характером кровотечі можуть бути артеріальними (при пораненнях артерій), венозними (при пораненнях вен) та капілярними (при пораненнях дрібних кровоносних судин). При артеріальній кровотечі кров яскраво-червоного кольору викидається з рани поштовхами у виді пульсуючого фонтана в такт кожному скороченню серця. При венозній кровотечі кров темно-червоного кольору випливає з рани рівномірним струменем, не пульсує. Кров з ушкоджених капілярів виділяється звичайно рівномірно по всієї поверхні рани. Капілярні кровотечі як правило безпечні. Для того, щоб зупинити артеріальну і венозну кровотечі, потрібно припинити вільний вихід крові з ушкодженої артерії чи вени шляхом стискування їхніх стінок і закриття просвіту. Тому для зупинки кровотечі можна рекомендувати наступні основні способи: пальцеве притиснення кровоносних судин у визначених місцях до підлягаючих кісток, накладення джгута чи закручення, згинання руки або ноги в суглобах, а іноді й накладення пов'язки, що давить. В усіх випадках до моменту накладення джгута, чи закручення пов'язки, що давить, необхідно зупинити кровотечу за допомогою пальцевого притиснення. Після зупинки кровотечі необхідно закрити рану пов'язкою. Серед уражених ЗМУ можуть бути потерпілі з внутрішньою кровотечею, при якій кров не випливає назовні. Така кровотеча нерідко має місце при ударі живота і супроводжується розривом селезінки, печінки, кишечнику й ін., при забитих місцях грудної клітки з ушкодженням легень, а також при пораненнях, що проникають у черевну і грудну порожнини тіла людини. Визначити внутрішню кровотечу в постраждалого безпосередньо в осередку важко. Однак при наявності в нього різкої блідості обличчя, холодного поту, синюшного фарбування губів, сильної слабості, частого пульсу, або такого, що ледь прощупується, слід припустити можливість внутрішньої кровотечі. При ушкодженні легень кров може бути у мокротинні, при розриві бруньок — у сечі.

Перша допомога при підозрі на внутрішню кровотечу внаслідок удару (поранення) в області грудної клітки, живота, голови зводиться, насамперед, до надання потерпілим повного спокою. Потерпілим із ударом грудної клітки придається напівсидяче положення, при ударі живота не можна давати пити та їсти.

Від подальшого забруднення та потрапляння інфекції рану захистить вчасно і правильно накладена пов'язка. Крім того, пов'язка сприяє більш швидкій зупинці кровотечі з капілярів. Кожна рана вважається забрудненою (інфікованою). Це обумовлено тим, що на поверхні більшості предметів, котрі ранять, як і на одязі ураженого, а також на всіх оточуючих речах знаходяться хвороботворні мікроби. Останні можуть проникнути у рану як при пораненні (первинне забруднення), так і після нього, а також при наданні першої медичної допомоги (вторинне забруднення). Одним з основних вимог при наданні першої допомоги ураженим є дотримання правил, що попереджають вторинне занесення мікробів до рани. В наслідок забруднення рани можуть виникнути такі небезпечні для життя ураженого захворювання, як загальне зараження крові (сепсис), правець, газова гангрена. Тому насамперед необхідно попередньо ретельно знезаражувати всі предмети, що стикаються з поверхнею рани: руки, перев'язний матеріал, білизна, тощо. Часто вторинне забруднення ран виникає за неправильним або несвоєчасним накладення пов'язки. Особливо важливо закрити ранену поверхню стерильним або чистим підручним матеріалом (простирадлом, смугами білизни, рушником). При наданні допомоги ураженому найкраще застосовувати для накладення пов'язок антисептичний індивідуальний перев'язний пакет чи бинт. Якщо їх немає, можна використовувати смуги бавовняної й іншої легко вбираючої кров тканини, косинки, вирізані у формі трикутника, з розміром сторони приблизно 100 см. Не слід намагатися знищити мікробів ніякими лікарськими засобами безпосередньо в рані . При можливості шкіру навколо рани перед накладенням пов'язки з

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 678
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒