Вогнегасники вуглекислотні

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Дніпропетровськ 2009

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра безпеки життєдіяльності

 

 

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Дніпропетровськ 2009

Лабораторний практикум з охорони праці /Дніпропетр. держ. агр. ун-т. Дніпропетровськ, 2009. 111 с.

Викладено загальні положення техніки безпеки при виконанні лабораторних робіт, порядок їх проведення, описано будову та принцип дії приладів, обладнання, дано завдання для самостійної роботи.

Практикум лабораторних робіт упорядковано з використання стандартів безпеки праці, діючих санітарних норм і правил, керівних документів. Має на меті навчити майбутніх фахівців організації безпечної роботи, що гарантує захист від шкідливих і небезпечних впливів виробничих процесів, зменшення травматизму, професійних захворювань.

 

Методичні вказівки розглянуті і затверджені на засіданні кафедри безпека життєдіяльності „24” червня 2009р., протокол №11.

 

 

Методичні вказівки схвалені методичною радою еколого-меліоративного факультету , протокол № __ від „____” _____________ 2009 р.

 

Призначено для студентів сільськогосподарських вузів.

Упорядники: д.т.н., професор Бєліков А.С., доценти Устимович Л.Д., Бабич О.С., Годяєв С.Г., ст. викладачі Дмитрюк С. П.,
Кравчук А. М.

 

Рецензенти: заступник начальника ДДІОП в АПК Довганенко П.В., професор кафедри ЕМТП Ільченко В.Ю.

ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОНАННІ

ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

З метою запобігання нещасним випадкам, пожежам і вибухам треба знати та виконувати правила техніки безпеки, виробничої санітарії. Неуважність, недбале поводження з приладами, недостатнє знання властивостей речовин і правил безпеки можуть призвести до нещасного випадку.

Перед виконанням робіт необхідно:

ознайомитися з правилами техніки безпеки та станом робочого місця;

не займати, не вмикати і не вимикати без дозволу викладача або старшого лаборанта рубильники та прилади;

уважно і ретельно вивчити завдання, прилади, устаткування, матеріали, запобіжні заходи;

негайно повідомити викладача або старшого лаборанта при виявлені порушень в роботі приладів або в разі іншої небезпеки;

не захаращувати робоче місця речами які не мають відношення до виконання робіт;

не заходити в лабораторій, де працює інша група.

Мати за правило:

виконувати тільки роботу задану викладачем або старшим лаборантом, забороняються інші роботи, не передбачені завданням;

не ходити без потреби по лабораторії, аби не відвертати увагу своїх товаришів;

не залишати без нагляду свою роботу, бо це може спричинити нещасний випадок;

зберігати державне майно, прилади та аудиторне устаткування;

під час роботи в лабораторії обов'язкова присутність другої людини, необхідної для подання допомоги в разі нещасного випадку;

при виникненні аварійної ситуації або передумов до неї негайно вимкнути устаткування, прилад або залишити робоче місце і одразу ж повідомити про це. викладача або старшого лаборанта.

Після закінчення роботи необхідно:

упорядкувати своє робоча місце;

повідомити викладача або старшого лаборанта про завершену роботу і тільки після цього можна залишити аудиторію чи лабораторію.

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ

Загальні положення

 

Пожежогасіння - це процес припинення горіння внаслідок дії вогнегасник речовин та сполук. До основних вогнегасник речовин та сполук, що застосовуються для гасіння пожеж та окремих вогнищ, належать вода, водяна пара, хімічна і повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні гази, галоїдно-вуглеводні сполуки, сухі порошки та пісок [16, с. 370-336 ].

Вода найпоширена речовина для пожежогасіння. Потрапляючи на горючі матеріали, вода змочує і зволожує їх, знижує температуру горіння за рахунок поглинання теплоти на пароутворення, а водяна пара зменшує концентрацію летких горючих речовин в зоні горіння і стримує проникнення до неї кисню повітря.

Для посилення вогнегасних властивостей води (у 2...2,5 рази), підвищення змочуючої її здатності до води у деяких випадках спеціальними пристроями додають поверхнево-активні речовини (змочувачі). За допомогою води можна створювати водяні завіси, а її струменем збивати полум’я.

Для гасіння твердих речовин переважно рослинного походження, а також пожеж всередині приміщення, відкритих поверхонь застосовують компактні струмені, а для гасіння важких нафтопродуктів - тонко розпилені струмені.

Воду як вогнегасну речовину не можна застосовувати у таких випадках:

при температурах нижче О °С, внаслідок чого можуть рватися пожежні рукави, псуватися насоси;

при загорянні рідин з питомою масою меншою за воду;

при гасінні електроустановок під напругою;

завдання шкоди приміщенням та архівним цінностям (намокання, набрякання покрить, розчинення, що може стати причиною обвалів приміщень);

при займанні матеріалів, що зберігаються поряд з карбідом кальцію і негашеним вапном, металевого натрію, калію, магнію та інших речовин, при дії води на які можуть виділятися горючі або вибухонебезпечні речовини;

при пожежах на складах отрутохімікатів та мінеральних добрив;

при гасінні речовин, що горять без доступу кисню.

Водяна пара застосовується для гасіння твердих, рідинних і газоподібних речовин що знаходяться в закритих приміщеннях. Вона знижує концентрацію кисню в зоні горіння, завдяки чому гальмується процес горіння. Найдоцільніше використовувати там, де є джерела необхідної кількості водяної пари. Концентрація пари становить 35% від об’єму приміщення. Водяну пару застосовують у приміщеннях до 500 м3 і в разі невеликих вогнищ н .відкритих майданчиках і установках.

Піни бувають хімічні та повітряно-механічні. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних пожежних стволів, де вода (9,7%) під тиском 0,3...0,6 МПа спочатку змішується з піноутворювачем (0,3%), а потім з повітрям (90%). При цьому утворюється піна,, яка за об’ємом у 20 разів (кратність 20) перевищує початковий об’єм матеріалів, з. яких вона утворюється.

Кратність піни - це відношення об’єму піни до об’єму речовини, з якої вона одержана. Піни з кратністю до 5 належать до малої кратності, до 100 - середньої і більше 100 - високо кратні. Для гасіння пожеж на нафтоскладах, нафтобазах, у приміщеннях небезпечних виробництв використовують піну з кратністю понад 200.

Хімічну піну одержують при змішуванні лужного та кислотного розчинів, що зберігаються окремо перед початком вогнегасіння (вогнегасник ОХП-ІО) або при змішуванні піноутворюючого порошку (піноутворювача) з потоком води в піногенераторах (ІІГ-50, ПГ-100).

Вуглекислота це безбарвний газ в 1,5 рази важчий від повітря. Вона ізолює доступ кисню. Застосовується для гасіння пожеж в електроустановках, двигунах внутрішнього згоряння, в архівах, бібліотеках, музеях тощо.

Змочувачі - речовини, здатні поліпшувати змочуючі властивості води при гасінні слабо змочуваних горючих речовин (нафта, гума, вугільний пил, волокнисті матеріали, торф тощо) до них належать мило, синтетичні розчини, амілосульфати, алкілсульфати і ін.).

Інертні гази (аргон, гелій, димові або відпрацьовані гази) застосовуються для заповнення резервуарів при газозварювальних роботах. Вогнегасна концентрація інертних газів при тушінні у закритих приміщеннях становить 31...36% від об’єму.

Порошки призначені для гасіння займання матеріалів і речовин, що горять без доступу кисню. Випускають у вигляді спеціальних сумішей різних марок: ПСБ-3, П-2АП, ПФ, Пірант-А, ПС, П-ІА та ін. До складу порошків входять переважно бікарбонат натрію, стеаринові сполуки калію, цинку, магнію, графіту, амофос з апатитового концентрату, фосфати, тальк, стеарити важких металів, силіконові рідини, хімічно чиста крейда, полімерні смоли тощо.

Механічні засоби (брезент, повсть, пісок, землю тощо) застосовують для гасіння загорянь невеликих кіль­костей розлитих горючих рідин. Вони знижують температуру горіння; припиняють доступ кисню у зону горіння.

 

Прилади та обладнання:

 

вогнегасники пінно-хімічні ОХП-10; вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8; брометилові ОУБ-3, ОУБ-7; вогнегасники порошкові ОП-І "Супутник", ОП-І "Турист", ОП-2, ОП-2Б, ОП-5, ОП-10; пожежна установка ПУ-І; стенди, плакати, таблиці.

 

Вогнегасник ОХП-10

Це хімічний пінний вогнегасник, рекомендований для гасіння твердих горючих матеріалів, а також рідин, що мають поверхню горіння не більше 1 м2. Такими вогнегасниками обладнують пожежні щити на фермах, в майстернях, на складах та інших об'єктах або встановлюють в окремих приміщеннях.

Вогнегасник ОХП-10 мас сталевий балон з чавунною кришкою, горловину з отвором для виходу піни і ручку для перенесення. Всередині балона - поліетиленовий стакан, що закривається гумовим клапаном, закріпленим на штоці з пружиною. У верхній частині шток прикріплений до ексцентрика ручки, поворотом якої на 180° можна підняти шток і відкрити клапан стакана.

В поліетиленовому стакані знаходяться кислотна частина заряду (сірчанокисле оксидне залізо - 115 г, сірчана кислота -120 г) і лужка (водний розчин бікарбонату натрію - 450... 530 г з екстрактом солодкого кореня). За таким складом заряду вогнегасник працює при температурі повітря вище + 5 °С. Для зберігання вогнегасника при температурі до -20 °С у лужну частину до 5 л води, додають 3 л етиленгліколю, а для кислотної частини беруть 320 г технічної сірчаної кислоти густиною 1,42 г/см3.

Після зарядки вогнегасника до нього прикрі плюють ярлик, де вказують дату зарядки, а на отвір розбризкувача встановлюють паперову мембрану. Строк придатності - один рік.

Вогнегасник приводять у дію поворотом ексцентрика ручки. Після цього його перевертають догори дном, що сприяє змішуванню кислотної і лужної частин заряду, внаслідок чого відбувається хімічна реакція з виділенням вуглекислого газу і утворенням піни.

Робочий тиск вогнегасника 1,4 МПа, кількість піни - 90 л, довжина струменя 6...8 м, тривалість дії вогнегасника - 60-70 с, стійкість піни - 40 хв, маса вогнегасника 13...14 кг(без заряду).

Переваги хімічних вогнегасників:

піна виходить під власним тиском;

у процесі зберігання заряд у вогнегаснику знаходиться під звичайним атмосферним тиском.

Вади вогнегасників:

неможливість застосовувати при температурах нижче - 20 °С (уповільнюється реакція);

забруднює, а інколи і пошкоджує матеріали, що вкриваються піною;

неможливість застосування для тушіння електроустановок під напругою.

Перевіряють вогнегасники двічі на рік у квітні та жовтні.

 

Вогнегасники вуглекислотні

Вогнегасники ОУ-2, ОУ-2А, ОУ-5, ОУ-8 та інші мають майже однакову будову і відрізняються один від одного розмірами і місткістю балона (на це вказують цифри у марках).

 

Основні технічні дані вуглекислотних вогнегасників

Показник ОУ-2 ОУ-5 ОУ-8
Маса з зарядом 6,4...6,5 13,95....14,15 20,5...20,7
Робочий тиск при +20° С, МПа
Тиск розриву запобіжної мембрани ±50° С, МПа
Довжина струменя, м 1,5 2,0 3,5
Тривалість дії, с 25...30 40...50 50...60

Сталевий балон корпуса наповнений зрідженим двуокислом вуглецю. У горловині балона змонтований спеціальний пусковий пристрій з сифонною трубкою. Вогнегасник має шарнірну ручку.

Для приведення його в дію взятись лівою рукою за ручку вогнегасника, а правою спрямувати розтруб на загоряння. Повільно відкрити вентиль. Гасити треба в рукавицях, бо при виході вуглекислоти температура знижується до - 70 °С.

Переваги вуглекислоти:

не проводить електроструму і застосовується для тушіння електроустановок;

не пошкоджує матеріали, тому застосовується для тушіння особливо цінних матеріалів.

Вади вуглекислоти:

відсутність змочувальних властивостей, тому не припиняє жевріння;

мала ефективність при температурах нижче О °С (вуглекислота замерзає у вентилі ) ;

при температурах більше + 50 °С утворюється тиск понад 20 МПа.

Балон перевіряють на тиск раз у 4 роки.

Застосовують вуглекислотні вогнегасники для гасіння загорянь на сільськогосподарських машинах, автомобілях, невеликих об'єктах нафтопродуктів, електричних установках під напругою до 1000 В, у музеях, архівах та гасіння цінних матеріалів.