Засоби захисту органів зору.

Для захисту органів зору застосовують різні типи окулярів від небезпечних і шкідливих виробничих факторів (пил, тверді частинки, краплі не роз’їдаючих рідин, ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання, засліплююча яскравість видимового випромінювання).

Для захисту органів зору на виробництві застосовують окуля­ри, які залежно від призначення стандартом (ГОСТ 12.4.003—80) поділяються на: відкриті (О), подвійні відкриті (ОД), закриті з прямою вентиляцією (ЗП), закриті з непрямою вентиляцією (3Н), герметичні захисні окуляри (Г) та інші.

Для правильного замовлення і застосування окулярів необхід­но вміти розрізняти ще й їх марки. Наприклад, марка окуляра О2-76-У (ГОСТ 12.4.013—85) означає: О — відкриті; 2 — модель; 76 — міжцентрова відстань; У — зі змінним склом (рис. ),

Захисні окуляри випускають відповідно різних марок і призначень:

ЗП 1-80 - з прямою вентиляцією (трактористам-машиністам комбайнерам та їх помічникам, машиністам та ін.), хто працює на копнуванні і переробці соломи, молотьбі, слюсарям-ремонтникам;

ЗП 2-80 - окуляри з непрямою вентиляцією (застосовую для тих, що і ЗП І-80, а також для вантажників пильних вантажів);

ЗП 3-30 - окуляри захисні з непрямою вентиляцією. Відрізняються від окулярів ЗП 2-80 лише склом. Рекомендуються трактористам-машиністам, вантажникам порошкоподібних вантажів, операторам котельних установок;

ЗИ 4-72 - окуляри захисні закриті. Призначені верстатникам при обробці металів із застосуванням охолоджуючих рідин, механізаторам і будівельникам

 

Рис.7.. Засоби індивідуального захисту очей

а – окулярі захисні С-2; б – окулярі захисні ОЗН; в – окулярі захисні (рамка) для сталеварів; г – окулярі захисні сетчасті С-15; д – окулярі герметичні ПО-2; е – окулярі захисні від електромагнітних випромінювань ОРЗ-5.

 

ЗИ 8-72 - окуляри з непрямою вентиляцією (трактористам-машиністам при вапнуванні і внесенні мінеральних добрив у грунт, слюсарям-жерстяникам, заточувальникам інструменту);

02-76, 02-У76, 03-76 - окуляри захисні відкриті (верстатникам);

02-76 (ВІ, В2, ВЗ) - окуляри зі світлофільтрами різної інтенсивності ;

04-64 - окуляри захисні, відкриті (школярам, підліткам на час виробничої практики у господарстві);

ЗН-8-72 зі світлофільтрами Г1, Г2, ГЗ для захисту від бризок металу і ультрафіолетового випромінювання при газозварювальних роботах;

ЗН-8-72 зі світлофільтром ДІ, Д2, ДЗ - від бризок металу і інфрачервоного випромінювання;

ЗИР1 - з непрямою вентиляцією для захисту очей спереду і з боків від засліплюючої яскравості видимого і інфрачервоного випромінювання бризок розплавленого металу і твердих частинок матеріалів;

КІ - окуляри захисні козиркові захищають очі спереду від засліплюючої яскравості видимого й інфрачервоного випромінювання;

ОРЗ - окуляри захисні від електромагнітних випромінювань;

ЗІМ-72Т - з прямою вентиляцією, від твердих частинок (при рубані, клепанні і обробці металів).

 

Засоби захисту від падіння з висоти - запобіжні пояси, діелектричні килимки, наколінники, налокітники, наплічники.

Дерматологічні засоби захисту рук (профілактичний крем "Силіконовий", пасти „ТЕР-1” та „ТЕР-2”, крем "Плівкостворюючий", пасти "Айро", „Невидимка", "Церигель", очищувачі шкіри "Фея", "Раллі", мазь автолова та ін.

Необхідність спецодягу, спецвзуття, запобіжних засобів визначають відповідно до контингенту працівників та норм безплатної видачі [6, с. 285-305].

 

Порядок виконання роботи

Ознайомитися зі зразками засобів індивідуального захисту та їх технічною характеристикою, марками, типами та ГОСГ.

Підібрати для себе розмір респіратора і протигазу.

Скласти список працівників відділку або ланки за спеціальностями.

Розрахувати потребу в засобах індивідуального захисту для ланки або для певного фаху.

 

Контрольні запитання

1. Які існують засоби індивідуального захисту?

2. В яких випадках для захисту від шкідливих газів застосовують виробничі протигази?

3. Як маркірують фільтруючі коробки протигазів?

4. Який принцип покладено в основу очистки повітря від пилу в респіраторах?

5. Як підібрати розміри респіраторів та протигазів?

6. Які існують фактори для розрахунку потреби в засобах індивідуального захисту на планований рік?

 

Завдання для самостійної роботи

1. Дати класифікацію індивідуальних засобів захисту, описати порядок розрахунку потреби у засобах індивідуального захисту (для дільниці, ферми, майстерні).

2. Заповнити особистий листок видачі засобів індивідуального захисту [11, с. 464-530].

3. Ознайомитися з нормами видачі спецодягу, спецвзуття та ос індивідуальних засобів за нормативними документами [12].

 

Додаток 3

Особиста картка

на спецодяг та індивідуальні засоби

захисту робітника або службовця __________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Табельний номер _____________________

Цех, ділянка роботи _________________________________

Фах _______________________________________________

Дата вступу до роботи________________________________

Дата зміни фаху_____________________________________

Параграф норми, яким передбачена видача спецодягу _________

Які спецодяг, спецвзуття та захисні засоби, коли і на який строк видані робітнику або службовцю:__________________________

 

№ п.п. Спецодяг, спецвзуття та індивідуальні засоби захисту Видано Повернено
Дата % придатності На строк, міс Вартість Підпис в одержанні Дата % придатності Підпис
                   
                   
                       

 

Додаток 4

Розрахунок

потреби в спецодягу, спецвзутті та інших

індивідуальних засобах захисту для

 

відділок, бригада, ферма, майстерня

агрофірма_______________________________________________

району_______________________області _______________

на 20__ рік

 

№ п/п Професія, посада Кількість Засоби захисту Марка, ГОСТ, тип Строк користування, міс Потрібно на рік
Тракторист Комбінезон бавовняний В-17-46
Комбінезон прогумований
Рукавиці комбіновані С-5
Окуляри захісні

 

Виконав студент групи __________________________

прізвище, ім’я, по батькові

____________

Підпис

 

Прийняв______________________________________

Прізвище викладача

________________

Підпис

 

ПРИРОДНЕ ТА ШТУЧНЕ ОСВІТЛЕННЯ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

 

Загальні положення

 

Відношення світлового потоку (F) до освітлюваної поверхні (S) характеризує освітленість даної площі (Е). Отже,

 

Е = F / S (8)

Освітленість виміряється в люксах.

Люкс - освітленість, що створюється світловим потоком в один люмен, рівномірно розподілений на площі в 1 м2 [ 16, с. 184-200 ].

Освітлення поділяється на: природне, штучне та сумісне.

Найбільш доцільне природне освітлення, в разі нестачі воно доповнюється штучним.

Природне освітлення в залежності від напрямку світлового потоку буває бічне, верхнє та комбіноване (верхнє разом з бічним, наприклад, в теплицях).

Згідно з СНіПом П-4-79 усі виробничі приміщення за умов зорової роботи поділяються на 8 розрядів (додаток 10).

За критерій природної освітленості якоїсь точки в приміщенні прийнята величина - коефіцієнт природної освітленості (К.П.О.). К.П.О. - це відношення освітленості точки в приміщенні до одночасно заміряної освітленості зовнішньої точки. Ці дві точки знаходяться в одній горизонтальній площині, що освітлюється рівномірно розсіяним (дифузним) світлом всього небосхилу.

Евн

К.П.О.= ----- 100 %, (9)

Езов.

де Евн – освітленість точки в приміщенні, лк;

Езов. - освітленість зовнішньої точки, лк.

Освітлення приміщення природним світлом характеризується К.П.О. рядом точок, розміщених в перетині двох площин: вертикальної площини характерного розрізу приміщення (наприклад, посередині приміщення по осі вікон або між ними) і горизонтальної площини, що приймається за умовну робочу площину приміщення.

При бічному освітленні нормують мінімальне значення К.П.О.. (lmin) в межах робочої зони.

При верхньому і комбінованому освітленні нормують середнє значення К.П.О. (l сер.) в межах робочої зони

 

Lсер. = (l1/2 + l2 + l3 + …+ ln/2) / n – 1 (10)

 

де l1, l2, l3, - значення К.П.О. в окремих точках приміщення, які перебувають на рівних відстанях одна від одної; n - кількість точок, в яких визначається К.П.О. (таких точок береться не менш 5).

Штучне освітлення за системами освітлення поділяється на: загальне, місцеве та комбіноване.

Загальне освітлення досягається рівномірним розміщенням світильників одного типу та лампочок однакової потужності в одній площині.

Місцеве освітлення – це освітлення безпосередньо робочого місця.

Поєднання систем загального і місцевого освітлення дає комбіноване освітлення. Застосування тільки місцевого освітлення всередині приміщення не допускається. При цьому частка загального освітлення в комбінованому повинна бути не менше 10 відсотків, але не менше 100 лк при люмінесцентних лампах і 30 лк при лампах розжарювання. Комбіноване освітлення дозволяє створити потрібний рівень освітленості безпосередньо на робочому місці.

Штучне освітлення за видами поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, чергове та охоронне. Воно нормується згідно з СНіПом П-4-79 "Природне і штучне освітлення. Норми проектування".

Робоче – це освітлення робочих місць в робочий час. Аварійне – це негайна нестача робочого.

Евакуаційне – це освітлення найбільш небезпечних проходів, переходів.

Чергове – освітлення в неробочий час.

Охоронне – освітлення по периметру охоронного об’єкта.

Штучне освітлення вимірюється в п'яти рівномірно розміщених точках, приймається як середнє арифметичне і нормується згідно з відповідним розрядом залежно від фону та контрасту (табл.).

Для вимірювання освітленості використовується фотоелектричний люксметр типу Ю-116. Прилад складається з гальванометра та окремого фотоелементу, котрій з’єднується з гальванометром за допомогою шнура в 1,5 м. Гальванометр має дві шкали для вимірювання освітленості в межах від 0 до 30 лк та від 0 до 100 лк. При поглинаючих світлофільтрах М, Р, Т, які дають змогу збільшити межі вимірювання у 10, 100 і 1000 разів, ці показники відповідно збільшуються до 30000 лк та 100000 лк, в залежності від шкал [15, с. 8-10].

Вимірюючи освітленість від різних джерел, необхідно враховувати поправочні коефіцієнти (табл.1). Покази люксметра при цьому слід помножити на коефіцієнт К.

Таблиця 1

Значення поправного коефіцієнта для різних джерел освітлення

Джерело освітлення Коефіцієнт, К
Лампи: розжарювання
люмінесцентні (ДС) 0,9
люмінесцентні (БС) 1,1

Рис. 8. Люксметр та світлопоглиначи до нього для виміру освітленя:

1 – фотоэлемент; 2 – світлофільтр; 3 – гальванометр;

 

Фон та контраст нормується величиною, яка називається коефіцієнтом відбиття (Р). Це відношення відбитого освітлення до падаючого.

Р = Евід / Епад (11)

де Евід – відбита освітленість, залежно від кольору поверхні, лк;

Епад – падаюча освітленість, лк.

Фон (ступінь освітленості) – це поверхня, на якій розглядається об’єкт. При коефіцієнті відбиття менш 0,2 - фон вважається темним, від 0,2 до 0,4 - середній і більше -0,4 - світлим.

Контраст об’єкта розрізняється з фоном і визначається як

К = (Рф – Роб) / Рф (12)

де К - контраст об’єкта

Рф – коефіцієнт відбиття фону;

Роб - коефіцієнт відбиття об’єкта.

Якщо К менше 0,2 то контраст вважається малим, від 0,2 до 0,5 – середнім і більші 0,5 - великим .

Доповнення природного освітлення штучним дає сумісне. Воно нормується, як і природне освітлення.

 

Порядок виконання роботи

І. Вимірювання природної освітленості.

Для нормування природної освітленості знаходимо коефіцієнт природної освітленості (К.П.О.) Для цього люксметром заміряємо освітлення на підвіконні приміщення (Ез)- зовнішню освітленість, так, як це буде значення півсфери, а щоб була сфера – покази за люксметром помножуємо на 2, потім в одній і тій же площині заміряємо освітлення в п’яти точках (Ев), на відстані 1 м одна від іншої по діагоналі приміщення, освітленість останньої точки визначаємо в куту приміщення. Дані заносимо в табл. і нормуємо згідно з додатком.

 

аблиця 2

Нормування природного освітлення

Точка вимі ру Освітленість, лк Коефіцієнт природного освітлення, % Роз ряд робо ти Характер ристика роботи Розмір об’єкта, мм
Зовні ня Внут ріш ня
             

Нормування штучного освітлення приміщення

В п’яти рівномірно розміщених точках на робочій поверхні (конверт) люксметром Ю-116 визначаємо освітлення і розраховуємо середню величину. Дані заміру заносимо в табл.

Таблиця 3

Нормування штучного освітлення

Середня освітленість, (Есер) Розряд роботи Характеристика роботи Розмір об’єкта, мм
       

 

Розряд роботи, її характеристика та розмір об’єкта визначаються з додатку

 

Визначення фону та контрасту

Покласти аркуш білого паперу під фотоелемент люксметра, встановити в затискач на штативі світлочутливою стороною вверх і, змінюючи висоту на штативі, добитися падаючої освітленості 200...300 лк. Повернути фотоелемент світлочутливою стороною вниз і, не змінюючи його положення, підкладаючи під фотоелемент по черзі аркуш паперу різних кольорів, заміряти відбиту освітленість від пофарбованих поверхонь. Одержані дані занести в табл. 11 і за формулами (21)та (22) визначити фон і контраст.

 

Таблиця 4

Дослідження фону та контрасту

Колір поверхні Падаюча освітленість (Епад), лк Відбита освітленість (Евід), лк   Фон   Контраст
Білий        
Зелений        
Червоний        
Синій        
Жовтий        

 

Дослідження залежності освітленості від висоти підвісу світильника

При напрузі 220 В виміряти і записати в табл. зміну освітленості в залежності від, висоти підвісу світильника над робочою поверхнею.

 

Таблиця 5

Залежність освітленості від висоти підвісу світильника

Висота підвісу, см          
Освітленість, лк          

 

Побудувати графік залежності освітленості (Е ) від висоти (Н) підвісу світильника.

На графіку відмітити точку, яка відповідає нормі освітленості згідно з СНІП ІІ-4-79.

 

 

У звіті подати:

Загальні відомості з теоретичної частини.

Результати вимірювань у табл. 9, 10, 11, 12.

Висновки.

Контрольні запитання

 

1. Назвати типи джерел світла.

2. Які існують методи розрахунку освітленості на робочому місці?

3. Від яких факторів залежить освітленість?

4. За якими факторами нормується освітленість?

5. Що таке фон? Чим оцінюється його характер?

6. Які існують види штучного освітлення?

7. Назвіть види природного освітлення.

8. Від чого залежить норма освітленості на робочому місці?

 

Завдання для самостійної роботи

 

І. На основі визначених коефіцієнтів відбиття підрахувати контраст синього предмета на білому фоні, зеленого - на червоному, жовтого - на зеленому (СНІП ІІ-4-79) [15, с. 29].

2. Визначити кількість світильників для приміщення висотою 4 м, шириною 10 м, довжиною 20 м при нормі освітленості 100 лк [16, с. 197-200].


Додаток 5

Нормоване значення освітленості виробничих приміщень

 

Характеристика роботи Роз ряд ро боти Розмір об’єкта мм Під роз діл Контраст Фон Штучне освітлення (лк) Значення К.П.О. (природне освітлення) Сумісне % к.п.о.
комбіноване загальне за верх-нього та комбінова-ного за бічно- го комбінована бічна
Особливо точна І 0,15 і менше а малий темний 3,5
б середній середній
світлий
в малий світлий
середній середній
великий темний
г середній світлий
великий світлий
великий середній
Інші високої точності ІІ 0,15 – 0,3 а малий темний 2,5 4,2 1,5
б малий середній
середній темний
в малий світлий
середній середній
великий темний
г середній світлий        
великий світлий
великий середній
Висока точність (верстатне, слюсарне, складаль-не, електроре монтне, мідницьке, столярне відділення в с.-г. ремонтних майстернях) ІІІ 0,3 -0,5 а малий темний 1,2
б малий середній
середній темний
в малий світлий
середній середній
великий темний
г середній світлий        
великий світлий
великий середній
Середня точність ІV 0,5 – 1,0 а малий темний 1,5 2,4 0,9
б малий середній
середній темний
в малий світлий        
середній середній
великий темний
г великий світлий        
середній світлий
великий середній
Мала точність V 1 – 5 а малий темний 1,8 0,6
малий середній
б середній темний
в малий світлий -
середній середній
великий темний
г середній світлий -
великий світлий
великий середній
Груба (дуже низької точності) VI Більше 5 - Незалежно від фону та контрасту - 0,5 1,2 0,8
Робота з пред-метами та матеріала-ми, що самі світяться   УІІ Більше 5 - Незалежно від фону та контрасту - 1,8 0,6
Вимагає загального спостере-ження за ходом виробничого процесу: постійно VIII Більше 5   а Незалежно від фону та контрасту   - 0,3 0,7 0,2
періодично, при постійному перебуванні людей у приміщенні б - 0,7 0,2 0,5 0,2
періодично, при періодичному перебуванні людей у приміщен-ні в - 0,5 0,1 0,3 0,1

 


ЗАПИЛЕНІСТЬ ПОВІТРЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Загальні положення

Пил – це тонкодисперсні тверді частки речовини, здатні довгий час знаходитись у повітрі або у виробничих газах в зважуваному стані (аерозоль).

Пил різного походження, що утворіться внаслідок механічної дії на тверді тіла подрібненням, розмелюванням, розтиранням, при завантажувально-розвантажувальних, вибухових, зварних, земляних та інших роботах, згубно діє на органи дихання, очі і шкіру людини. Пил класифікується за ступенем дисперсності, за речовиною, шкідливістю для організму та вибухонебезпечністю.

За характером дії на організм людини пил поділяється на подразнюючий і токсичний. До подразнюючого належить мінеральний (вугільний, наждаковий, кварцовий тощо), металевий (чавунний, сталевий, цинковий та ін.) і деревний пил.

Проникаючи в легені і лімфатичні залози, він спричинює захворювання - пневмоконіоз, силікоз. Може проявлятися механічна дія пилу у вигляді шкірних гноячкових захворювань і подразнення слизових оболонок очей - кон'юнктивіт.

Токсичний пил (ртуті, миш'яку, свинцю та ін.), розчиняючись у біологічному середовищі, діє як введена в організм отрута і завдає величезної шкоди здоров'ю.

При роботі в приміщеннях з високою запиленістю-потрібно користуватися індивідуальними засобами захисту; респіраторами, спецодягом і протипиловими окулярами [ 6, с. 288-300].

Крім шкідливої дії на організм людини, пил також підвищує зношення обладнання, збільшує брак продукції і є вибухонебезпечним.

Пил, що знаходиться у повітрі в аерозольному стані утворює вибухові суміші, які при відповідних концентраціях та наявності джерела теплоти, що має температуру, достатню для загорання горючої речовини пилу можуть вибухнути [18. с.31].

Санітарними нормами проектування промислових підприємств (СН 245-71) та ГОСТ І2.І.ОО5-88 (Повітря робочої зони) встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих аерозолів, які не мають згубної дії на організм людини.

Для оцінки запиленості повітряного середовища даного приміщення і встановлення правильних методів боротьби з пилом необхідно знати концентрацію пилу в повітрі (мг/м3), ступінь дисперсності (розміри часток пилу), хімічний склад, розчинність і токсичність, а також їхню форму [ 4, с. 4-6].

Ступінь запиленості повітря можна визначити ваговим розрахунковим, електричним (електростатичним) і фотоелектричним акустичним (ультразвуковим) та радіоізотопним методами. Радіоізотопний метод визначення запиленості повітря є зручним. Сутність методу заключається у визначені масової концентрації нерадіоактивного пилу в повітрі, яке не містить парів, кислот та лугів, безпосередньо в робочій зоні. Для цього застосовують переносний концентратомір пилу ПРИЗ-2, який забезпечує вимірювання концентрації пилу в повітрі в межах від 1 до 500 мг/м3. робота концентратоміру основана на визначенні маси затриманого фільтром пилу по ступеню ослаблення потоку бета-часток (в приладі застосовано радіоактивне джерело бета-випромінювання), які пройшли через фільтр до і після відбору проби пилу.

В даних методичних вказівках викладено ваговий спосіб, який дозволяє визначити кількість міліграмів пилу в одному кубічному метрі досліджуваного повітря. Для цього повітря фільтрують через ватяний тампон, закладений у скляну трубку (алонж), або спеціальні фільтри АФА, закладені в патрон-фільтротримач.

Місце для проби повітря в робочій зоні вибирають на висоті І,5....1,7 м від підлоги ( на рівні дихання працівника). В кожній зоні беруть дві паралельні проби [ 1, с. 13-223].

 

Прилади та обладнання:

аспіратор для відбору проб повітря; патрон-фільтротримач; пісковий годинник; аерозольні фільтри (АФА); ваги аналітичні (ВА-200); рівноваги до 200 г; пінцет; термометр; барометр; вата.

 

Експериментально-дослідницька робота

Робота проводиться з використанням пристрою для прокачування запиленого повітря через фільтр аспіратора. Схема обладнання для взяття проби запиленого повітря зображена на рис.

Аспіратор має повітряний насос з електродвигуном та чотири скляних ротаметри (2) з поплавцями (3) всередині для виміру швидкості проходження просачуваного через фільтр повітря. Два ротаметри градуйовані від 0 до 20 л/хв. Вони використовуються для відбору проб повітря на запиленість. Два інші призначені для проведення газових аналізів і градуйовані від 0 до 1 л/хв. Для регулювання швидкості протягування повітря кожний ротаметр обладнаний вентилем (4). Проходячи через ротаметр повітря піднімає поплавець тим вище, чим більше швидкість та втрата повітря.

Рис. 9. Схема установки для взяття проби запиленого повітря:

1 - аспіратор; 2 - ротаметри; 3 – поплавець ротаметру; 4 – вентилі ротаметрів; 5 – вихідні штуцери; 6 – гумовий шланг; 7 – патрон-фільтротримач (з фільтром АФА); 8 – вимикач.

 

Для аналізу пилу використовують фільтри АФА (аналітичний фільтр аерозольний), виготовлені з синтетичних волокон. Цей фільтр з нетканого матеріалу, вкладений в захисне кільце з ручкою, виготовлений з двох шарів паперу. Загальна маса фільтра 75 мг, діаметр 70 мм [ 14, с. 157-162 ].

Фільтри АФА практично повністю затримують аерозолі будь-якого ступеня дисперсності і мають малий аеродинамічний опір потоку повітря порівняно з фільтрами з вати.

Фільтр АФА зберігається в спеціальному пакеті, який відкривають перед використанням. Зважений фільтр вставляють ручкою у проріз кришки спеціального металевого патрона фільтротримача. Загвинчуванням кільця притискують його до кришки патрона, що має в центрі отвір з штуцером, на який натягнуто гумовий шланг від аспіратора.

 

Порядок виконання роботи

Зважити паперовий фільтр АФА, попередньо витягнувши його з пакета, на аналітичних вагах з точністю до міліграма.

Паперовий фільтр встановити в патрон фільтротримача.

Увімкнути аспіратор і ручкою вентиля відрегулювати необхідну об'ємну швидкість відбору проби повітря.

Увімкнути аспіратор і протягом 5 хв всмоктувати запилене повітря через патрон, одночасно за пісковим годинником засікти час початку досліду.

Через 5 хв. вимкнути аспіратор.

Обережно вийняти фільтр з патрона фільтротримача. Паперовий фільтр тримати осадком догори.

Зважити фільтр і вату з точністю до міліграма.

Відповідними приладами зняти показання барометричного тиску і температури повітря в місцях відбору проби.

Привести робоче місце в початковий стан.

Підрахувати концентрацію пилу в повітрі і скласти звіт.

Патрон-фільтротримач з фільтром розміщують в робочій зоні виробничого приміщення на рівні дихання працівників.

Під час експерименту визначають масу фільтра і вати до і після досліду. Різниця цієї маси і становитиме масу пилу відфільтрованою повітря, об'єм якого визначається за ротаметром аспіратора (л/хв) множенням на час відбору проби (хв).

 

Концентрація пилу X1в 1 м3 повітря (мг/м3) визначається за формулою

(13)

де Р1 , Р – маса (мг) фільтра Р і після досліду Р1,

V1 - об'єм (л) просоченого через фільтри повітря; визначається за формулою

 

V1 = V·Т (14)

де V- показання поплавця ротаметра аспіратора, об'ємна швидкість, л/хв;

Т - час досліду, хв.

Об'єм просоченого повітря V0 , приведеного до нормальних умов (до такого об'єму, який він займав би при температурі 0 °С і тиску 760 мм рт.;:г.). дорівнює:

 

(15)

де В - барометричний тиск в місці відбору проби. мм рт.ст.;

t - температура повітря в місці відбору проби, °С.

 

Концентрація пилу Хо в 1 м3 повітря за нормальних умов становитиме:

(16)

Оцінку результатів дослідження провести порівнянням їх з ГДК за СН І245-7І та ГОСТ І2.І.005-88 (див. додаток).

Дослідження виконати двічі і вивести середні результати запиленості повітря.

Результати вимірів звести у табл.2. За результатами дослідження зробити висновки.

У звіті дати короткий виклад теоретичної частини та методики вимірювання запиленості повітря, описати прилади, які використовуються, та виконати схему установки.

Поставте дату і підпис.

 

Контрольні запитання

Які причини забруднення повітряного середовища у виробничих умовах?

Назвіть джерела утворення пилу на виробництві.

Визначте допустиму концентрацію шкідливих домішок аерозолю в повітрі виробничих приміщень: алюмінію, карборунду, чавуну тощо за СН-245-7І.

Як класифікується пил за ступенем дії на організм людини, за дисперсністю, за родом речовини, за вибухонебезпечністю?

Як діє пил на організм людини?

Які існують засоби індивідуального захисту від пилу?

Назвіть методи визначення запиленості.

Як визначити ваговий склад пилу в повітрі?

 

Завдання для самостійної роботи

1. Вивчити біологічну дію пилу на організм людини [ 16, с. 84-87]

2. Запропонувати заходи захисту від пилу [ 16, с. 99].

 

Додаток6

Гранично допустимі концентрації аерозолів

(СН 245-71 та ГОСТ 12.1.005-88)

Речовина Допустима концентрація, мг/м3 Клас небезпечності
Алюміній
Мідь
Нікель 0,5
Хромовий ангідрид 0,01
Оксид цинку
Карбід кремнію
Азбест природний та штучний
Глина
Чавун
Зерновий пил
Пил муки
Шерстяний пил
Пуховий пил
Цементний пил

 

 


Таблиця 6

Результати досліджень

№ зважування Вага фільтра АФА Температура повітря °с Барометричний тиск, В мм рт.ст Час проведення досліду, хв., Т Швидкісний об’єм за ротаметром, л/хв, V Об'єм повітря, який просочується при даній температурі, м3 , V1 Концентрація пилу, мг/м3, X1 Приведений об’єм повітря, м3 ,V0 Концентрація пилу в І м3 за нормальних умов, мг/м3 , X0 Назва пилу ГДК пилу за СН 245-71 мг/м3 та ГОСТ 12.1.005-88 Перевищення норми
До досліду, Р, мг Після досліду, Р1, мг Мг/м3 %
                           
                           

 

 

Висновки.


ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН

У ПОВІТРІ РОБОЧОЇ ЗОНИ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

 

Багато технологічних процесів у. сільськогосподарському виробництві пов’язано з застосуванням або виділенням токсичних газів, забруднюючих повітря робочої зони. Проникаючі в організм людини крізь органи дихання, шкіру, шлунково-кишковий тракт, вони можуть визвати отруєння та поразку органів і систем. У зв'язку з цим своєчасне виявлення шкідливих речовин у повітрі та захист від них має велике значення для забезпечення безпечної та безшкідливої роботи дяких шкідливих газів.

За токсичною дією шкідливі речовини поділяються на слідуючі групи:

кров’яні яди (окис вуглецю, миш’яковистий водовод, бензол, толуол, ксилол, свинець). Ці яди понижують вміст кисню в повітрі, яким ми дихаємо, що може призвести до смерті;

нервові яди (наркотин-вуглеводи, сірководень, кофеїн, аміак, нікотин) визивають повишену взбудженість, виснаження нервової системи, зруйнування частки нервової тканини;

подразнюючі яди (хлор, аміак, фосфоген) поражають верхні дихальні шляхи та легені;

припалюючі та подразнюючі шкіру, слизові оболонки (сірчана, соляна, азотна, мурав’їна, азотна кислоти) визивають опіки.

ферментні яди (синильна кислота та її солі, миш’як) визивають тяжкі порушення нервової системи, задушення та смерть.

гепатропні (печіночні) яди (хлороформ, фосфор) визивають структурні зміни тканин печінки, запалення печіночних тканин.

Для визначення шкідливих домішок у повітрі робочої зони проводять аналіз повітряного середовища на висоті 1,5 м від підлоги.

Дослідження повітряного середовища з метою визначення вмісту шкідливих газів та парів проводять різними методами:

колориметрнчннй метод ґрунтується на зміні забарвлення розчину реактиву внаслідок взаємодії його зі шкідливими речовинами;

фотоелектричний метод засновано на світо поглинанні фотоелементами світлової енергії від забарвлення або групових розчинів;

 

нефелометричний метод полягає у порівнянні каламутних розчинів. При взаємодії реактиву зі шкідливою речовиною утворюєшся закисла муть, за кількістю якої визначають концентрацію шкідливої речовини;

кондуктометричний метод ґрунтується на вимірах електричної провідності розчинів;

експресний метод – це калориметричний метод, який спирається на швидкоплавні реакції.