Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького . Острог. 1587.
У 1585 р. ректор єзуїтського колегіуму в Ярославлі - Бенедикт Герб ест видав у Кракові книгу: “Виводи віри Римського костелу”, у якій в критичному тоні висловлювався про східних слов’ян та їх традиції. Цим він порушив угоду, укладену між католиками та православними 1585 р. в присутності короля, церковних ієрархів та магнатерії Про припинення взаємних виступів. У відповідь ректор Острозької академії Герасим Данилович Смотрицький написав у 1587 р. полемічний збірник “Ключ царства небесного”. До збірника увійшли дві передмови та два трактати. У першій передмові “Ясноосвєцоному и вельможному.... Александрови Константиновичови” Г. Смотрицький звертається до молодшого сина К.-В.Острозького и свого учня – князя Олександра, який нещодавно вступив у своє повноліття. Князь Олександр – єдиний з п’яти дітей К.-В.Острозького залишився православним. Смотрицький закликає молодого князя не піддаватися на спокуси єзуїтів, яких називає “Змієобразныє шептальци”, не коливатися у своїй православній вірі. Бути гідним своїх великих предків – Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
У другій передмові “До народов руских...” Г. Смотрицький виступає проти догмату зверхності та непогрішимості Римського папи. Він пише, що Бенедикт Гербест “предвечную божественную власть и силу без бачення и страху з Христа дерет и на свого папу кладет”. Неможливо, щоб серед “папежов” не було грішників і відступників. На думку Смотрицького, якщо серед десяти архангелів знайшовся один, що зрадив Богові та перетворився на сатану, і серед дванадцяти апостолів знайшовся Іуда, що продав Христа, неможливо, щоб серед кількох сотень Римських пап не було грішної людини, - “межи колко сот папежов римських жебы не мел быти жаден злый и еретик, то реч не подобная”.
У першому розділі збірника “Ключ царства небесного и наше христианское духовное власти нерешимый узел”Г.Смотрицький розглядає одне з найактуальніших питань свого часу – про колегіальність та одно осібність духовної влади у православній та католицькій церкві, підтверджуючи свої думки авторитетом текстів святого Писання. Смотрицький доводить, що церквою Христовою повинно управляти декілька намісників апостольських, як у православних, а не один, як у католиків. Спочатку Християне, не відступаючи від слів Христових. Обрали 5 намісників апостольських (патріархів Константинопольського, Олександрійського, Єрусалимського, Антіохійського, Римського), які як “п’ятерочюственная” десниця Божа повинні управляти піднебесним світом. Така колегіальність давала змогу успішно управляти церквою и боротися з єресями. Якщо один з православних ієрархів помилявся, інші могли його застерегти і поправити, “...Збираючися соборно, ... оные пекельного волка и райского змия отгоняли” . Проте п’ятий намісник апостольський – римський папа, “за наданням великих панств и багатств” відступив від товариства і братства, собі рівного, “где мог єдин другого спостеригати и направляти». Він намагається звести православних патріархів у підданство і “мушенгє послушенство”. Прагнучи поклоніння, він “протягаєт тленныє и не нескверные ноги в целование гордостное всем приходящим к нему”, забуваючи, що “богу належачих поклонов пред человеком чинити не годиться”.
Письменник палко закликав бути вірним східній церкві, молитися у православних храмах, навіть, якщо вони бідні й убогі і немає в них дзвонів, - “без звонов и органов Бога хвалити и ему ся молити можем. Кдыж болше смотрит на сердца, нижли на тыє гуки”. “А роскоши, можності, багатства...болше межи поганых бывало, нижли межи вірними”. Вірність своїй вірі це і є ключ царства небесного, який відкриває дорогу до вічного життя.
У трактаті “Календар римський новий” Г.Д.Смотрицький піддає гострій критиці календарну реформу папи Григорія XIII , згідно якої церковний календар був приведений у відповідність до астрономічного. Календарна реформа була науково обґрунтованою, в цілому прогресивною справою. Але вона не була узгоджена римським папою з православними патріархами. Введення нового календаря ще більше загострило стосунки між православною та католицькою церквами. В умовах посилення польсько-католицької експансії в Україні православні сприймали новий римський календар надзвичайно неохоче, вбачаючи в ньому ще один із засобів зміцнення влади Ватикану в українських землях. “...Великая васнь и ненависть межи людьми с того поправеня всчалася, тягнучи за собою много трудностей и утрат безпотребных невинне”
Отже, Г.Д.Смотрицький розглядає і оцінює новий календар не з наукової сторони, як прогресивне нововведення, а з соціальної точки зору, як ще один засіб засилля Ватикану в Україні. Насамперед він захищає інтереси бідних трударів, які звикли віддавати частину своїх трудів “што належало богу и што належало пану”. Тепер трудар не може віддати належне Богу, тому що “Пан ему кажет у дни святые робити”. А “Панское свято прийдет, рад бы бедный убозтво свое роботою подпомог, боится пана, мусит лишити, а часом за тыми бедами не толко панского нового свята не памятает, а и свого старого забываэт”.
Новий календар приніс великі неподобства і для міщан “у справах купецких”, і у стосунках між чоловіком і жінкою, якщо один з подружжя належить до католиків, а інший до православних, для одного - “средопостье”, а для іншого “веселые розпусты”.
На думку Г.Д.Смотрицького, “само небо и на нем сидячий противятся” введенню нового римського календаря. Саме тим він пояснює той факт, що за новим календарем святкували Пасху 29 березня (а не за старим 26 квітня), трапилася така страшна хуртовина, що люди не могли дійти до костелів. Щоб освятити свої пасхи та калачі. Змінюючи календар, римський папа, на думку письменника, змінює закон Божий, чим уподібнюється сатані. Для підтвердження цього Г.Смотрицький розшифровує ім’я Григорія XIII цифрами і отримує число 666 – знак сатани. Таким чином, розпочавши з критики календаря, який “болше вадит, ніж помагает”, Смотрицький поступово переходить до гнівної критики Ватикану.
На сьогодні виявлено лише два примірники “Ключа царства небесного”, які знаходяться у Київській центральній бібліотеці АН України та у Львівській наук4овій бібліотеці АН України ім.. В.Стефаника. Обидва примірника обриваються на пів реченні, але більша частина збірника все ж таки збереглася. Вона свідчить про яскравий публіцистичний талант Г. Смотрицького, який він сміливо віддав боротьбі з католицькою пропагандою, на захист рідної віри.