Міжнародні договори як джерела повітряного права України

Відносини між державами світу з питань які стосуються міжнародних польотів та міжнародних повітряних сполучень регулюються, як правило, міжнародними договорами та звичаями. В міжнародному повітряному праві застосовуються наступні назви угод: договір, конвенція, домовленості, протокол до конвенції, меморандум та інш. Міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні.

Міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Прикладом міжнародного договору, укладеного від імені України, є Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р, яку підписали і до якої приєдналися більше 180 Договірних держав. Ця Конвенція застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державних повітряних суден. Кожна Договірна держава погоджується не використовувати цивільну авіацію у будь-яких цілях, несумісних з цілями цієї Конвенції, а також зобов'язується співпрацювати у забезпеченні максимально можливого ступеня однаковості правил, стандартів, процедур і організації, що стосуються повітряних суден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, в яких така однаковість сприятиме аеронавігації і вдосконалювати її. З цією метою Міжнародна організація цивільної авіації приймає і в міру необхідності час від часу змінює міжнародні Стандарти, Рекомендовану практику і процедури, які стосуються:

- систем зв'язку та аеронавігаційних засобів, включаючи

наземне маркування;

- характеристик аеропортів і посадочних майданчиків;

- правил польотів і практики управління повітряним рухом;

- присвоєння кваліфікації льотному і технічному персоналу;

- придатності повітряних суден до польотів;

- реєстрації та ідентифікації повітряних суден;

- збору метеорологічної інформації та обміну нею;

- бортових журналів;

- аеронавігаційних карт і схем;

- митних та імміграційних процедур;

- повітряних суден, що зазнають лиха, і розслідування

пригод;

- інших питань, що стосуються безпеки, регулярності та ефективності аеронавігації, які час від часу можуть виявитися доцільними.

Будь-яка держава, що визнає практично важким дотримуватися в усіх відношеннях будь-яких міжнародних Стандартів або процедур або приводити свої власні правила або практику у повну відповідність з якими-небудь міжнародними Стандартами або процедурами після зміни останніх, або яка визнає за необхідне прийняти правила або практику, які мають яку-небудь особливу відмінність від тих правил, що встановлені міжнародним Стандартом, негайно повідомляє Міжнародну організацію цивільної авіації про відмінності між її власною практикою і тією, яка встановлена міжнародним Стандартом. У випадку зміни міжнародних Стандартів будь-яка держава, яка не внесе відповідних змін у свої власні правила або практику, повідомляє про це Раду протягом шістдесяти днів після прийняття поправки до міжнародного Стандарту або вказує заходи, яких вона передбачає вжити. У будь-якому такому випадку Рада негайно повідомляє всі інші держави про відмінності, які існують між одним або кількома положеннями міжнародного Стандарту і відповідною національною практикою цієї держави.

Наступними прикладами міжнародних договорів, які можливо віднести до джерел повітряного права України є:

вважає себе зв'язаним положеннями пункту 1 статті 12, який передбачає, що спори про тлумачення або застосування Конвенції передаються до арбітражу або до Міжнародного Суду на вимогу однієї з сторін у спорі”. Для України набрала чинності з 23 березня 1973 року.

Прикладом міжнародного договору України європейського регіонального рівня може бути Міжнародна конвенція щодо співробітництва у галузі безпеки аеронавігації "ЄВРОКОНТРОЛЬ" ( Закон про приєднання до конвенції N 1339-IV від 26.11.2003). Згідно цієї конвенції Договірні Сторони погоджуються зміцнювати співробітництво у питаннях аеронавігації і, зокрема, передбачити спільну організацію служб керування повітряним рухом у верхньому повітряному просторі. З цією метою вони засновують цим документом "Європейську організацію з безпеки аеронавігації" (ЄВРОКОНТРОЛЬ), далі -"Організація". Організація складається з двох органів, а саме “Постійної комісії з безпеки аеронавігації” та “Агентства служб керування повітряним рухом”. Місцем перебування Організації є Брюссель. Кожна з Договірних Сторін може, щодо нижнього повітряного простору і з урахуванням практичних експлуатаційних вимог,подавати Комісії прохання про прийняття рішення щодо повної або часткової передачі керування повітряним рухом у її нижньому повітряному просторі Організації або іншій Договірній Стороні.

Угодою, яку підписала Україна 1991 року, про цивільну авіацію і використання повітряного простору (Мінська угода) передбачаться встановлення сфер спільного регулювання в межах частини функцій погоджених державами учасниками угоди, які не протирічать їх внутрішньому законодавству. Так стаття 7 Мінської угоди однією з таких сфер спільного регулювання визначала розробку міждержавних нормативних актів і стандартів з урахуванням вимог міжнародної організації цивільної авіації відносно безпеки польотів, включаючи норми льотної придатності повітряних суден, норми придатності аеродромів, вимоги до експлуатантів, правила сертифікації, стандарти і правила польотів, пошуку та рятування, розслідування авіаційних подій і контроль за їх додержанням. Ці функції були покладені на Міждержавний авіаційний комітет (МАК), який розробив стандарти, норми, вимоги у формі авіаційних правил (АП), і деякі з них були введені в дію Україною, як авіаційні правила АП-23, АП-25 у 1994 році та АП-21, АП-27, АП-29, АП-33, АП-35, АП-39, АП-ВД у 2000 році.

Відповідно до статті 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС від 16 червня 1994 року Україна взяла на себе зобов’язання вживати заходів для поступового приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС у визначених сферах. До таких сфер належить і транспорт. У 2001 році Україна підписала Домовленості щодо розробки, прийняття та виконання спільних авіаційних вимог (Кіпрські домовленості) , які були започатковані 11 вересня 1990 року на Кіпрі 15-ма державами членами Європейської конференції цивільної авіації (ЕСАС), нині державами-членами ЄС. Рішенням правління Об’єднаних авіаційних адміністрацій (JAA) від 11 грудня 2001 року Україні надано статус країни-кандидата у члени JAA і з цього часу почався процес запровадження об’єднаних авіаційних вимог (JAR), які розроблялись JAA для держав-учасниць ECAC та були реалізовані у всіх країнах ЄС. На цей час статус держав повних членів JAA мають 34 держави, а ще 8 держав кандидати у члени JAA. Набуття повноправного членства України в JAA можливе за умови повного прийняття та практичного впровадження JAR. У 2004 році першими введені в дію JAR-145, JAR-147 та JAR-66, далі у 2005 році JAR-21 (частково) та JAR-11, а вже у 2006 році JAR-21 (повністю), JAR-OPS 1, JAR-FCL 1, JAR-FCL 2, JAR-FCL 3, JAR-FCL 4. Таким чином в Україні діє частина JAR, які набули статусу авіаційних правил України, але більшість JAR ще потребує введення, на підставі Кіпрських домовленостей. Набуття Україною повного членства в JAA передбачається до кінця 2007 року, згідно опублікованого плану цієї міжнародної організації.

Особливе місце в системі міжнародного повітряного права займають двосторонні угоди про повітряне сполучення. Джерелом повітряного права України можливо вважати велику кількість двосторонніх угод про повітряні сполучення укладених Україною з багатьма державами світу, в яких визначається, яким чином повітряні судна України можуть здійснювати міжнародні польоти в інші держави, а повітряні судна інших держав в Україну.

[1] Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141

[2] С.376, Теория государства и права. Отв. ред.: А.И.Королев, Л.С.Явич. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1987. – 549с

[3] Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, №51, ст.446

[4] С.329. Популярна юридична енциклопедія / Кол. Авт.: В.К.Гіжевський, В.В.Головченко... В.С.Ковальський (кер.) та ін. – Юрінком Інтер, 2002. – 528с.

[5] Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 25, ст.274

[6] Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №№ 40 - 44, ст.356

[7] Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144

[8] Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002,№ 24, ст.166

[9] Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 51, ст.446

[10] Офіційний вісник України, 2002 р., № 14, ст.727

[11] Офіційний вісник України, 2005 р., № 52, ст.3375

[12] Офіційний вісник України, 2006 р., № 8, ст.475

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 910