Відмінність психіки людини від психіки тварини

Джерела психіки живих істот.

Згідно матеріалістичного погляду психіки виникла на одному з етапів еволюції. Згідно ідеалістичного розуміння психіки матеріальне та ідеальне незалежні, вічні, не згодяться один до одного и не виводяться один до одного.

Підходи до розв’язання проблеми виникнення психіки:

- Антропопсихізм – психіка властива лише людині (Декарт)

- Панпсихізм – психіка властива будь-якій матерії (Робіне, Фехнер)

- Біопсихізм – психіка властива лише живій матерії (Фунт, Геккель)

- Нейропсихізм – психіка властива лише організмам, що мають нервову систему (Дарвін, Спенсер)

Розвиток механізмів психічної діяльності.

Етапи розвитку нервової системи:

1) Дифузна нервова система (або сіткоподібна) – нервові клітини розсіяні по всьому організму, слабко взаємодіють між собою, однак навіть наявність такої нервової системи дозволяє прискорити провідність збудження, що сприяє швидкому знищенню пристосувальних реакцій (Наприклад – морська зірка, медуза)

2) Ганглієва нервова система:

- Вузлова

- Ланцюгова

Ганглії – скупчення нервових клітин.

Вузлова нервова система - це перший етап централізації нервової системи. Її можна спостерігати у нижчих видів хробаків.

Ланцюгова нервова система – полягаю в об’єднанні нервових вузлів в ланцюги, серед яких виділяється один, який бере на себе роль головного.

3) Трубчаста нервова система характерна для хребетних тварин, оскільки головний та спинний мозок складаються з мозкової трубки.

 

Розвиток психіки на різних етапах еволюції.

Основні стадії розвитку психіки:

1) Елементарна сенсорна психіка – характерним є відображення тільки безпосередньо діючих і окремих властивостей предмету, а не предмету в цілому. На тій стадії: комахи, хробаки, жаби і т.д.

2) Перцептивна психіка – діяльність істот визначається вже не окремими властивостями, а речами в цілому. На тій стадії: савці, які мають достатньо розвинений мозок (собаки, кішки, коні і т.д.)

3) Інтелект – для цієї стадії характерним є не лише відображення предмета в цілому відносно та зв’язків між предметами, але розв’язання проблеми завдання. Ця стадія характерна лише для людиноподібної мавпи.

 

Форми поведінки:

- Інстинкт – акт взаємодії організму з середовищем, механізмом якого є система безумовних рефлексій.

- Навички – це форма поведінки, яка є індивідуальною, базується на досвіді, її фізіологічним механізмом є умовний рефлекс.

- Інтелектуальна поведінка – це найвища форма психічної діяльності, яка відрізняється відображенням не тільки предметних компонентів середовища, але і відносин та зв’язків між ними.

 

Відмінність психіки людини від психіки тварини

- Для людини характерна мова, а тварини спілкують лише за допомогю сигналів;

- Особливості саморегуляції;

- Емоції і почуття людини і тварини відрізняються між собою. Почуття тварині не властиві.

- Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо і керуватися в діях лише біологічними потребами.

- Тварини здатні використовувати предмети, як знаряддя праці, але жодна тварина не може створити знаряддя праці

- Умови розвитку тварини і людини значно відрізняються.

 

II. ВІДЧУТТЯ

1. Відображення реальностіможе відбуватися на рівні чуттєвого і абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання хар-зується безпосереднім впливом предметів і явищ дійсності на органи чуття людини. До цієї форми пізнання належить відчуття та сприймання.

Абстрактне пізнання – вища форма пізнання дійсності, яка полягає в опосередкованому її відображенні. Вона відбувається за допомогою процесів мислення та уяви.

Відчуття – це психічний пізнавальний процес відображення мозку людини окремих властивостей предметів та явищ при їх безпосередній дії на органи чуття.

 

2. Класифікація відчуттів.

1) За місцезнаходженням рецептора:

- Інтелекцептивні (органічні) - сигналізують про внутр.. стан організму

- Пробліцептивні (кінестетичні, статичні) – сигналізують про положення різних частин тіла та їх рух

- Екстероцептивні чуття – сигналізують про різні характеристики зовнішнього світу.

2) За контактами подразнення:

- Контактні (відчуття тиску, холоду; смакові, органічні, кінестетичні)

- Дискантні (здорові, слухові, нюхові)

-

3. Основні властивості відчуттів:

1) Якість – це особливість, за якою одне відчуття відрізняється від інших.

2) Інтенсивність відчуття – це кількість та характеристика відчуття, тобто більша чи менша сила його вираженості.

3) Тривалість – часова характеристика відчуття визначається функціональним станом органу чуття, часом її подразнення та його інтенсивності.

 

Чутливість – це здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразнення.

Розрізняють дві основні форми зміни чутливості – адаптацію та сенсибілізацію.

Адаптація – зміна чутливості, яка залежить від зовнішнього середовища. При адаптації чутливість може змінюватися або знижуватись.

Сенсибілізація – зміна чутливості залежно від стану організму. При сенсибілізації чутливість може лише зростати.

Сенестезія – це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора.

Чутливість вимірюється порогами.

Закон Вебера – Фехнера: між силою подразника і інтенсивністю відчуття логарифмічна залежність.

 

III. СПРИЙМАННЯ

1. Поняття про сприймання.

Сприймання – це психічний пізнавальний процес, цілісне відображення предметів та явищ, яке виникає при безпосередній дії фізичних подразників на органи чуття людини.

Процес сприймання відбувається у взаємозв’зку з іншими психічними процесами особистості: мисленням, мовою, почуттями, волею.

Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, смакові і т.д.), відношенням до психічного життя ( інтелектуальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору.

Акомодація – це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція – спрямування очей на предмет сприймання.

Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість.

Основні властивості сприймання:

- Предметність – виявляється у співвідношенні відомостей про об’єкт із самими об’єктами як носіями певної інформації;

- Цілісність – за мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, замість сприйманого. Спостерігається у дітей, у малоосвічених людей;

- Структурність;

- Константність – полягає в тому, що форма, колір, розмір предметів сприймаються більш менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається;

- Осмисленість.

Сприймання визначається як об’єктивними так і суб’єктивними умовами.

Об’єктивні умови – яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто силу подразниката фізичні умови сприймання.

Суб’єктивні умови – уважність і спостережливість.

Спостереження – це цілеспрямовано планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.

Сприймання та спостереження людини характеризується загальними закономірностями й індивідуальними особливостями.

Відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості і апперцепцією (залежність сприймання від попереднього досвіду особистості.

Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття.

Класифікація основних типів сприймання та спостереження:

· Синтетичний – схильність до узагальненого відображення явищ і до відточення основної суті того, що відбувається.

· Аналітичний – схильність вирізняти і аналізувати насамперед дрібниці;

· Аналітико-синтетичний – сприймання, коли однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити;

· Емоційний.

Ілюзії сприймання – неадекватні сприймання, як неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори.

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

Найпоширенішими є зорові ілюзії. Сприймання залежить від досвіду людини, про що свідчать ілюзії сприймання.

 

IV. ПАМ’ЯТЬ

1. Поняття про пам’ять, теорії пам’яті.

Пам’ять – це закріплення, збереження та наступне відтворення наступного досвіду.

Теорії пам’яті:

· Асоціаністська теорія. Вунт вважав, що пам’ять людини базується на 3-х видах асоціації: вербальна (зв’язки між словами), зовнішня (зв’язки між предметами), внутрішня (логічні зв’язки значення.

Слабкою стороною асоціанізму є неврахування вибірковості та мотивованості особистості.

· Гештальт – теорія. Особливістю цього підходу є підкреслення значення структурування матеріалу, доведення його до цілісності. Недоліками Гештальт – теорії є недостатнє дослідження чітких взаємозв’язків між структурою матеріалу, активністю людини і продуктивністю пам’яті.

· Біхевіалістична теорія. На успішність закріплення матеріалу впливає необхідна кількість впра повторень, які необхідні для запам’товування.

· Фізіологічна теорія. Матеріальною ознакою пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати зміцнення та згасання тимчасових нервових зв’зків полягає фізіологічний механізм пам’ті.

· Фізична теорія пам’яті. Проходження збудження через певну групу клітин залишає фізичний слід ,котрий зумовлює механічні та електронні зміни у місці сполучення нервових клітин. Ці зміни полегшують повторне проходження імпульсу знайомим шляхом.

· Хімічна теорія. Специфічні хімічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників і є механізмом закріплення, зберігання та відтворення. Ці зміни відбуваються в ДНК та РНК.

2. Різновиди пам’ті.

1) За термінами зберігання інформації виділяють пам’ять:

- Короткочасну;

- Оперативну;

- Довготривалу

Короткочасна характеризується швидким запам’товуванням матеріалу, його відтворенням та нетривалим зберіганням.

Довготривала – виявляється у процесі набування та закріплення знань, умінь та навичок, розрахованих на їх тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини.

Оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної в поточній діяльності.

За змістом запамя’тованого виділяють: образну, словесно-логічну, рухову, емоційну пам’ять.

- Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів та явищ їх властивостей, наочно данних зв’ків та відносин. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при запам’ятовуванні, образна пам’ять буває: зоровою, слуховою, нюховою і т.д.

- Словесно-логічна пам’ять – запам’ятовування думок, понять, суджень, умовиводу.

- Рухова – полягає у запам’ятовуванні людиною рухів.

- Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні і відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не тільки емоції, а й об’єкти та явища, що їх викликали.

2) За участю сили волі виділяють мимовільну та довільну пам’ять.

Мимовільна пам’ять відбувається без спеціальної мети, без докладання вольових зусиль.

Довільна пам’ять – запам’ятовування та відтворення, яке відбувається за участю сили волі та наявності спеціально поставленої мети.

 

3. Процес запам’ятовування.

Процес запам’ятовування ґрунтується на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків. Виділяють мимовільне та довільне запам’ятовування.

Мимовільне – здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне зап. впливають яскравість, емоційна забарвленість об’єктів, наявність інтересу.

Довільне – потребує вольового зусилля, наявності завдання та поставленої мети. Виділяють механічне та смислове довільне запам’ятовування.

Механічне – здійснюється без розуміння суті призводить до оригінального засвоєння знань.

Смислове – спирається на розумінні матеріалу у процесі дії с ними.

Умови успішного запам’ятовування:

1) розуміння матеріалу;

2) розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

3) багаторазове розумно організоване систематичне повторення.

V. Відтворення та його види

Відтворення є показником міцності запам’ятовування. Основою відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корені великих півкуль головного мозку.

Види відтворення:

1) Впізнавання – найпростіша форма відтворення, яка виникає при повторному сприйманні об’єктів. Воно буває повним і неповним.

Повне впізнавання – це ототожнення сприйнятого об’єкту із раніше відомим.

Неповне - характеризується невизначеністю, утрудненням, співвіднесенням об’єкта, що сприймається тим, що було в попередньому досвіді.

2) Згадування – це форма довільного відтворення, яка відбувається без повторного сприймання об’єкту. Згадування буває мимовільним та довільним.

3) Пригадування – форма довільного відтворення, яка являє собою складну розумову діяльність, що передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес.

4) Спогади – це довільне відтворення локалізованих в часі та просторі образів минулого.

5) Забування – процес протилежний запам’ятовуванню. Основою забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, які тривалий час не підкріплювалися. Забування залежить від змісту діяльності, її організації та умов, в яких вона відбувається.

Проактивне гальмування – негативний вплив раніше запам’ятовуваного матеріалу на оволодіння новим.

Рипроактивні гальмування – це негативний вплив наступної діяльності на зв’язки вироблення попередніх.

6) Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для того, щоб запам’ятати новий матеріал.