Історія створення та творче наслідування

ПУБЛІЙ ВЕРГІЛІЙ МАРОН

70-19 р.р. до н. д.

Ім’я Публія Вергілія Марона стало широко відомим новій Європі в епоху Середньовіччя. Творча доля поета була щасливою: вій один з небагатьох античних авторів, чиї твори дійшли до нових часів майже повністю. Якщо ранні християни непримиренно, по-варваськи ставились до античного спадку, спалюючи книги, руйнуючи бібліотеки і храми, то до творів Вергілія вони ставились поблажливо: в четвертій еклозі43 «Буколік» поет пророкував народження чудесного хлопчика, який докорінно змінить світ на краще. Християни вважали, що Вергілій передбачив народження Ісуса Христа.

Публій Вергілій Марон народився в містечку Анди поблизу Мантуї, що в північній Італії. Батько його мав невелику маєтність — ділянку землі і гончарну майстерню, де начебто розписував вази. З дитинства хлопчик вчився поважати важку селянську пращо і був закоханий в природу, що в майбутньому знайде відображення в його творчості і стане ідеалом його життя. Вергілій навчався в м. Кремоні, потім в Медіоланумі (Мілані). Література захоплює майбутнього поета: гомерівська «Одіссея» в перекладі Лівія Андропіка спонукає його до вивчення грецької мови, «Ілліаду» він уже читатиме мовою оригіналу.

Вісімнадцяти років Вергілій переїхав до Риму, продовжуючи освіту в модній тоді риторичній школі1, яка готувала адвокатів і політиків: красномовство потрібне було як в одній, так і в іншій сфері діяльності. Рим був у захваті від геніальної ораторської майстерності сенатора Ціцерона. Це почуття, очевидно, поділяв і молодий Вергілій.

Як поет Вергілій формувався під впливом Гомера, давньогрецької і латинської поезії і філософії. Але як надзвичайно обдарована особистість, він, беручи за основу грецькі твори, досягав неповторності і своєрідності.

У розпал громадянської війни між республіканцями і цезаріанцями в 42—39 р.р. до н. д. молодий поет звертається до жанру пастуших пісень — ідилій, що увійшли до книги «Буколіки»44 45. Вергілій прочитав їх Азінію Полліону, історику, оратору і державному діячеві, з яким познайомився в Римі. Полліон палко схвалив «пісні пастухів» і заохотив поета працювати в цьому жанрі.

У цей час у Римі склався другий тріумвірат: союз Антонія, Лепіда і Октавіана (43 р. до н. д.). Діючи під гаслом помсти за вбивство Цезаря, тріумвіри розправлялись не тільки з республіканцями, а й з особистими ворогами. Складались проскрипції — списки підозрюваних у неприхильності до цезаріапців, гинули тисячі й тисячі громадян, серед інших і Цицерон, останній палкий прихильник республіки, ворог Антонія. Восени 42 р. до н. д. під Філіппами було завдано нищівної поразки республіканцям, очолюваним Брутом і Кассієм. Настав час винагороди солдатів тріумвірату і ветеранів Цезаря. їм роздали землі Північної та Середньої Італії, насамперед Крем они, що перейшла на бік республіканців, а потім і сусідні землі. Відібрали маєтність і в батьків Вергілія. Повернутись на батьківщину поет так і не зміг. Ось чому «Буколіки» сповнені відголосками сумних подій.

У Римі, куди прибув Вергілій добиватись правди, його познайомили з вельможею, нащадком етруського46 царського роду, приятелем Октавіана

Августа Меценатом, шанувальником мистецтв, тонким знавець літератури. Меценат знав, що ідейною опорою Августа в його намірах приборкати Рим і повести його новим шляхом може бути тільки література. Тому й зібрав і згуртував навколо себе молодих талановитих людей, серед яких був Вергілій, а згодом і Горацій.

Меценат дарує Вергілієві віллу недалеко від власної — на Есквілін-ському пагорбі. Не залишився байдужим до поета й Октавіан, наділивши його землею в Сицилії і неподалік від Неаполя — на березі Неаполітанської затоки, де Вергілій жив і працював переважну більшість часу.

Але ні визнання поетичного таланту, ні пишність Риму не змінили Вергілія. В душі він був і залишився селянином. «Високий на зріст, смаглявий, з мужицьким обличчям, слабкого здоров’я», — таким, зі слів біографів, був поет, таким він постає і з настінних мозаїчних портретів, знайдених археологами.

О, коли б я між селян нині був, то з якою любов'ю Кози та вівці б там пас і зривав соковитії грона! — ці слова пастуха з останньої, десятої еклоги перейняті ностальгією самого поета. Його тягне на село не лише любов до природи, а й задум написати нову поему — «Георгіки» («Про хліборобство»).

Сім років напруженої праці віддав Вергілій цій поемі. Він вивчив усі твори — грецькі і римські, присвячені землеробству. Він дбав і про наукову обґрунтованість твору, і про досконалість віршів. Поема складалась із чотирьох книг: про особливості грунтів, їх обробку, підготовку насіння і т. ін.; садівництво, тваринництво і бджільництво. Головна думка об’єднує всі чотири книги: «Праця здолає все!»

«Георгіки» по праву вважаються найдосконалішим поетичним твором Вергілія; після них він зажив слави першого серед римських поетів, а з нею і нових милостей Августа.

Створення

Гучна слава окрилила талановитого поета, і він задумує твір високої, узагальнювальної тематики — поему «Енеїда». Римський народ не мав ще власного епосу, потрібно було заповнити иедостойиий великої нації вакуум, при цьому зв’язавши долі народу з подальшими політичними розрахунками імператора. «Еиеїді» Вергілій присвячує останні десять років життя (29—19 рр. до н. д.). Він розробляє план, розрахований на дванадцять книг, описує зміст кожної книги прозою, а потім опрацьовує деталі в віршах гекзаметром.

За ходом роботи пильно слідкує Август і жде від Вергілія твору, який би уславив римський народ, героїчних предків Октавіана Августа і його як полководця і державного діяча. І головне, щоб показав історичну необхідність панування Риму над світом.

Але не тільки Август цікавився роботою поета над «Енеїдою». Усі шанувальники його таланту, друзі-поети з гуртка Мецената із захопленням зустріли звістку про нову поему. Це хвилююче почуття виразив Пропорцій, учасник зібрань у Мецената:

Тихше, письменники Риму! Письменники Греції, тихше! — Більше щось прийде на світ, ніж «Іліада» сама.

Написавши половину поеми, Вергілій подолав те, що здавалось нездоланним: зрушив з місця кам’яну брилу, якою вважався йому задум «Еие-їди». І він зрозумів: «Розум здолає все». Тепер коли вій натхненно рухався вперед і було видно кінець його творіння, поет задумав поїздку до Греції і Малої Азії, щоб побачити місця, якими мандрували троянці з Енеєм...

І ось роботу закінчено. Вергілій прибув у Грецію і раптово захворів. Август, який збирався з Афін в Італію, наказав перенести його на корабель. Під час плавання йому стало зовсім зле. На східному узбережжі Італії, в портовому м. Брундізії в Калабрії, куди причалив корабель, життя Вергілія обірвалось 19 вересня 19 р. до и. д. Прах його перевезли до Неаполя і поховали на пагорбі Павсіліп. На могильній плиті викарбувало епітафію, яку, як гадають, написано ним самим:

В Мантуі я народився, помер у калабрів, а прах мій В ІІартенопеї1; співав пасовиська, ниви, вождів.

Перед від’їздом у Грецію Вергілій наказав своїм друзям спалити поему, якщо з ним щось трапиться. Над «Енеїдою» він розраховував працювати ще три роки. Імператор не дозволив виконати волю поета — спалити поему, яка звучала як величний гімн Великому Місту — Риму. «Енеїда» принесла своєму творцю безсмертя.

«ЕНЕЇДА»

Сюжет поеми. «Енеїда» складається з 12 книг, об’єднаних у дві частини. У ній розповідається про пригоди троянця Епея і його поневіряння упродовж семи років після падіння Трої. Усіма подіями в поемі керують боги. Вони спрямовують шлях Енея до Італії, де він має перемогти місцеві племена, а нащадки його сина Іула (Асканія) — побудувати Рим.

Спочатку буря прибиває кораблі Енея до Карфагену' — стародавньої держави у північній Африці. Викликала бурю підступна богиня Юнона (Гера), яка ненавидить троянців через Паріса, що присудив яблу'ко Венері (Афродіті), а не їй. Крім того, Юнона знає, що місто Карфаген, покровителькою якого вона є, буде знищене заснованою Енеєм Римською державою. Тому' намагається перешкодити прибуттю троянців у Лацій (Італію).

Енея запрошує до себе цариця Карфагену Дідона. На бенкеті, влаштованому на його честь, Еней розповідає про останні дні Трої, дерев’яного коня і жерця Лаокоона47 48, про мандри Егейським і Адріатичним морями і перешкоди, яких йому вдалося уникнути.

Юнона радить Венері (матері Енея) з’єднати Дідону і Енея коханням. Цілий рік Епей живе у Дідони; кохання засліпило його, і він забуті про

обов’язок — заснувати в Італії нову Трою. Юпітер наказує Енею залишити Карфаген. Еней відпливає. Дідона сходить на підготовлене нею вогнище і убиває себе мечем, подарованим Енеєм.

Нарешті троянці прибувають до міста Куми, неподалік якого є вхід до підземного царства Плутона (Аїда). Разом з віщункою Сивіллою, від якої Еней дізнається, що заснування нового царства на італійській землі коштуватиме йому страшних зусиль, він спускається в підземне царство для зустрічі з тінню батька — Анхіса.

Апхіс показує Енеєві картини майбутнього і його нащадків, провіщає їхні майбутні славні справи. Серед багатьох поколінь нащадків вирізняються Ромул, Цезар і Октавіан Август, з іменем якого пов’язано нову добу — «золотий вік» Римської держави.

Еней прибуває до Італії, його радісно зустрічає цар Латин і пропонує руку своєї дочки Лавінії. Підбурений Юноною Турн, рутульський цар, наречений Лавінії, збирає дружні до себе племена і виступає проти чужинців.

Бої між троянцями і рутулами тривають з перемінним успіхом. Нарешті вожді домовляються про двобій. Еней б’ється зброєю, яку для нього викував бог Вулкан (Гефест). У бою його підтримує Венера. Еней наносить Турнові смертельний удар. Тепер немає перешкод для його шлюбу з Лавіиією. Так було виконано волю богів.

Історія створення та творче наслідування

Енеї́да — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга. Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців. Робота над "Енеї́дою" зайняла ціле десятиріччя (29 - 19рр. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити "Енеї́ду" він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія "Енеї́ду" нашвидкуруч дописала інші поети та письменники. "Енеї́да" дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків "Іліади" й "Одіссеї"(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера. Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.

Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки "Енеїда" підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання - схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою". І там, і там війна починається через жінок - відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в "Іліаді": вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий "каталог кораблів" у "Іліаді" перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів ( Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль "божественної волі", втручання небожителів у справи смертних. Як в "Одіссеї" Посейдон, так в "Енеїді" Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити. У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.

 

Образ Енея у Вергілія – це побожний, цілеспрямований, відважний чоловік, присвятивший усе життя військовій справі. Автор називає його «Батько Еней». Він вирішує складні проблеми створення нової держави. В цьому призначенyя героя, і він с честю виконує його. Поема завершується тим, що Еней, після довгих та важких вибпробовувань, перемагає у війні Турна, що стояв на перешкоді створенню Рима. Долею Енея керують боги. Заради мети та по волі богів Еней залишає кохану, царицю Дідону, яка помирає з горя:

«Зірками клянуся,Небом і правдами всіми, якщо вони є під землею,Що проти волі, царице, твої береги я покинув.Але накази богів, що велять мені й нині у пітьмі,В диких місцях непрохідних блукать серед темряви ночі,Владно мене повели». – так каже Еней, зустрівши потім царицю під час блукання підземним царством.

Поема Вергілія «Енеїда» була створена в часи найщиого розквіту Риму. Вона уславлює Рим, його історичне коріння, підносить його велич. «Енеїда» утверджує ідею служіння державі, перевагу загального над індивідуальним, вищість патріотичного обов'язку над особистими бажаннями та щастям.

 

«Часи змінюються, і ми змінюємось разом з ними»,— сказав славетний римський поет Овідій. Інтенсивне культурне та суспільно-політичне життя давніх греків з часом виснажує їх. З’являється потреба осмислити попередній досвід, виправити помилки. Саме в цей час своєрідного перепочинку на світовій арені з’являється римська література.

Греки — вчителі римлян. Римські письменники, безперечно, є спадкоємцями грецьких. Однак це не означає вторинності їхньої творчості, а відтак меншовартості. Автори римської літератури поставили собі за завдання дати відповіді на запитання, що не прозвучали в еллінів. їхньою метою було перерости власних учителів.

Греків час мало цікавив, їх захоплювало дослідження предметів, занурення в їх сутність. Римлян цікавить насамперед час і те, як змінюється одна й та сама річ під його впливом. Над такими речами, як «внутрішній світ», «душа», «серце», давні греки почали замислюватись порівняно пізно і їх певною мірою стривожила масштабність цих досліджень. Греки зрозуміли, що у внутрішньому світі людини розум часто не є керманичем, що існують безліч почуттів та станів, які визначають наші дії і керують життям. Досліджувати та опановувати ці нестримні, суперечливі та змінні почуття випало на долю римлян.

Рим вступає в контакт із Грецією у добу еллінізму. Харац. терними рисами еллінізму був потяг до узагальнень та інтерес до конкретної людської особисто с-т і. Ці обидві риси були успадковані, об’єднані та розвинуті римлянами в мистецтві. Потяг до узагальнень вилився у віру в непересічне значення Риму як взірця традиційного суспільства, його історичну місію об’єднати світ. Об’єднання могло відбутися за умови суворого слідування гідній традиції збереження якої дасть змогу суспільству збагачуватися досвідом інших народів. Прекрасним зразком такого підходу є Пантеон — храм усіх неримських богів. їх привозили до Вічного Міста переможці, повертаючись із походів, і «оселяли» в Римі, щоб поширити на римлян прихильність чужих божеств.

Узагальнення у римлян. У римському мистецтві потяг до узагальнення зумовив прагнення митців спробувати свої сили в усіх можливих формах та жанрах. Крім того, навчаючись у зрілого грецького мистецтва, римські літератори одразу розпочинали зі складного, відчували потребу перевершити досконале! Якщо порівнювати епоси Гомера та Вергілія, помітно, що органічне, але дещо наївне використання Гомером в епічному творі драматичних та ліричних елементів у Вергілія майстерно поєднується та стає основним художнім

принципом. Це надає характерам героїв поеми реалістичності, позбавляючи їх епічної недосяжності.

Увага римлян до особистості. Якщо у греків протягом тривалого часу одним із літературних і’ероїв виступало місто-поліс, то римська поезія та проза обирають за героя визначних представників свого народу. Для римлянина історію робить не громадянський колектив, а видатна особистість разом із колективом. Відтак особливої ваги набувала потреба опису внутрішнього світу цієї особистості, що мало допомогти зрозуміти мотиви її вчинків. Постать автора, «присутність» його є невід’ємною ознакою творів римської літератури, що певною мірою відрізняє її від давньогрецької. Увага до окремої особистості, відверте змалювання боротьби її пристрастей, надзвичайно реалістичне зображення подій разом з їх чітким аналізом роблять римську літературу настільки зрозумілою, що нею захоплювались не лише сучасники, а й нащадки-європейці.

Розквіт римської літератури. За правління першого імператора Риму Октавіана Августа розпочалася «золота доба» римської літератури. Саме в цей час було написано найвизначніші твори римської літератури. Після припинення міжусобиць у Римі було офіційно проголошено настання нового «золотого віку», який приніс із собою принцепс («перший серед рівних» — так дозволяв називати себе Октавіан, уникаючи назви імператор). Ті, хто пережив жах громадянської війни, щиро вірили у настання «золотої доби» й усіма силами прагнули її прославити.

Як Європа «відкрила» античність. Римська література стала своєрідним «містком» для ознайомлення нових європейців з античною спадщиною. На теренах нової Європи Гомера вперше читали не в оригіналі, а в перекладі латиною. Доба Відродження розпочалася саме із захоплення італійських митців творами їхніх римських попередників. Відтак римський гуманізм:, що полягав у підкресленні значення окремої людини для розвитку суспільства, доповнився давньогрецьким уявленням про значення людини для розвитку цілого світу.

Головні особливості римської поезії:

– зацікавлення проблемами сьогодення;
– дослідження внутрішнього світу людини;
– «присутність» автора у творі;
– зображення звичайної людини;
– використання в епічному творі елементів лірики та драми;
– жанрове розмаїття.

Вергілій (70—19 рр. до н. е) — найвидатніший римський поет епохи Октавіана Августа.

Автор героїчного епосу «Енеїда», який вважається вершиною римської класичної поезії.

Публій Вергілій Марон народився 15 жовтня 70 р. до н. е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник «золотої латини» був незнатним за походженням: його батько (за однією версією) був гончаром чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім’я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати сину добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Проте оратором не став. Повернувся на батьківщину займатися сільським господарством та літературною працею. На той час у Римі точилися громадянські війни, і Вергілій через це втрачає свої земельні ділянки. Повернути землі йому допомагають друзі за сприяння майбутнього імператора Октавіана Августа. Для Вергілія ця подія стала дивом, а Октавіана все життя він сприймав як божество. У 45 р. до н. е. переїхав на околицю Неаполя. Творчість Вергілія формувалась під впливом епікурейської проповіді відходу у приватне життя й «александрійського» спрямування в римській поезії, що поглибило зображення особистих почуттів і патетики пристрастей. Першим великим твором Вергілія вважається збірка «Буколіки» («Пастушачі пісні», 42—38 рр. до н. е.), що складалась із окремих віршів, в яких розповідалось про життя пастухів. В дидактичній поемі «Георгіки» («Поема про землеробство», 36—29 рр. до н. е.) поет оспівує любов до природи і землеробства, прославляє мирне сільське життя. Найвизначніший твір Вергілія — незавершена епічна поема «Енеїда», в якій розповідається про мандрівки і участь у війнах троянця Енея, що нібито заснував царство на латинській землі і вважався предком імператора Октавіана Августа. Тема була підказана Августом. Сюжет поеми пов’язаний з легендарними подіями Троянської війни. Після падіння Трої герой Еней, рятуючи своє життя, назавжди залишає свою нещасну батьківщину. Боги неухильно спрямовують його шлях до Італії, де, за їхнім присудом, Енею належить стати засновником нового славетного роду героїв. Серед нащадків Енея мають з’явитися легендарні засновники Риму Ромул і Рем, а пізніше — Юлій Цезар та Октавіан Август. Суть поеми полягала в тому, що Еней, за міфом, був сином самої богині Венери (Афродіти). Таким чином, Вергілій у своєму творі пов’язав рід Октавіана з богами. «Енеїда» не тільки поетичною мовою прославляє Римську імперію й обожнює особистість Августа, але є, перш за все, енциклопедичним висновком розвитку античної культури. Майстерністю вираження почуттів Вергілій відкрив новий період в давньоримській літературі. Переробки «Енеїди» відомі в усіх літературах світу; найкраща з них — І. П. Котляревського

Життя[ред. • ред. код]

Відомостей про життя Вергілія небагато, а ті, що є, дійшли до нас у вигляді розрізнених цитат пізніших римських авторів та в складі семи коротких начерків життєписів знаменитих людей з-під пера Светонія, яких, з черги, часто приписують Елію Донату тому, що текст зберігся в його рукописі. Деякі незалежні біографічні відомості містяться в «Життєписі» Бернського рукопису. Також імовірно, що усі біографії мають за джерело записки сучасників Вергілія.

Серед імен Вергілія, Публій цілком звичайне для римлянина, інші два, очевидно, мають етруське походження, хоч ім'я Вергілій носили багато хто з латинів. Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома поколіннями раніше осів у північній Італії, яка називалася тоді Цізальпійською Галлією. Про його життя ми майже нічого не знаємо: повідомляється лише, що був він або гончарем, або навіть посильним — та що оженився на дочці свого хазяїна, а потім промишляв розведенням бджіл і продажем лісу. Ім'я матері Вергілія, Магія Полла, також звучить на етруський штиб; у Вергілія ще були щонайменш два брати, проте до його повноліття батьки, певно, вже померли.

Вергілій народився 15 жовтня 70 до н. е. біля Мантуї, у селищі Анди (часто його ототожнюють з сучасним П'єтоле). За переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені й виросла у зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій отримав гарну освіту: до 15-літнього віку в Кремоні, а потім у Медіолані (сучасний Мілан). Коли було йому років із 19 (бл. 51 до н. е.) Вергілій приїхав до Риму навчатися риторики — у ті часи обов'язкової частини вищої освіти, необхідної для політичної кар'єри. Пробувши в Римі близько року, він приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який очолював Сірон. І хоч Вергілій готувався до кар'єри адвоката, природна сором'язливість визначила його життя як поета.

Светоній пише, що Вергілій був високого зросту, міцної статури, на обличчя смаглявий, скидався на селянина, але не відрізнявся міцним здоров'ям: особливо страждав він животом, горлом, головним болем і часто спускав собі кров. Помірний у їжі й вині, він полюбляв хлопчиків, — і особливо любив Цебета та Олександра, якого йому подарував Азіній Полліон і який у другій еклозі «Буколік» названий Алексідом. Ходили чутки, що жінка на ім'я Плотія Гієрія пропонувала Вергілієві співжиття з нею, але той рішуче відмовився. В іншому він був все життя настільки чистий і у висловлюваннях, і в думках, що в Неаполі його зазвичай називали Парфеній
(з грец. дівчина, з натяком на цнотливість), а коли він показувався на вулиці, приїхавши зрідка до Риму, і люди починали ходити за ним по п'ятах і показувати на нього, — він укривався від них у найближчому будинку.

У політичному житті Вергілій участі не брав, та завдяки щедротам друзів, його статок досяг десяти млн. сестерціїв, і він мав будинок на Есквіліні поруч із оселею Мецената. Близько 41 до н. е., після вбивства Цезаря, маєток було віднято для передачі ветеранам нового владики Рима, Октавіана Авґуста. Поет поспішив до Риму і за допомогою своїх друзів домігся повернення власності.

У Неаполі чи поблизу нього, Вергілій прожив майже все своє життя. Лише зрідка відвідував він Рим, бував на Сицилії й у Таренті, та один раз відвідав Грецію.

На п'ятдесят другому році життя (19 до н. е.) Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми «Енеїда». Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном Авґустом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще посилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19 до н. е.

Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху; для своєї гробниці він склав такий двовірш:

У Мантуї був народжений, помер у Калабрії, спочиваю

У Парфенопеї — оспівував пасовиська, села, вождів.

Де пасовища — натяк на твір «Буколіки», села — на «Георгіки», вождів — на «Енеїду».

Половину майна він заповів Валерію Прокулу, своєму зведеному брату, чверть — Октавіану Авґусту, дванадцяту частину — Меценату, інше — Луцію Варію та Плотію Тукку. За Светонієм, ще до від'їзду з Італії Вергілій домовлявся з Варієм, що якщо з ним що-небудь трапиться, той спалить незавершену «Енеїду»; але Варій відмовився. Вже перебуваючи при смерті, Вергілій наполегливо вимагав свою книжкову скриньку, щоб самому її спалити; але коли ніхто йому не приніс, він більше не зробив ніяких особливих розпоряджень щодо цього і доручив свої твори Варію і Тукку з умовою, щоб вони не видавали нічого, що не видано ним самим. Але, на щастя, за наказом Октавіана Авґуста «Енеїду» видано з незначними виправленнями.

Творчість[ред. • ред. код]

Вергілій та обидві руки від нього музи: Кліо і Мельпомена. Мозаїка 3 століття із сучасного Суса, Туніс

Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані в дусі пануючого тоді «неотеричного» напрямку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинулася в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя. «Неотерична» поезія, розрахована на невелике і замкнуте коло освічених читачів, культивувала винятково малі жанри, головним чином епіграми і невеликі поеми за зразком елліністичних «епіллій». Розроблялися переважно міфологічнітеми з наголосом на патетичні положення і на зображення щиросердних переживань героїв. Невеликі розміри поем компенсувалися ретельною обробкою вірша, наближенням його до суворих норм елліністичної метрики і щедро розсипаними блискітками «ученості»; оригінальність творчості цінувалася нижче, ніж стилізація і переробка уже наявного в літературі матеріалу. Ці настрої обумовили вибір у філософські вчителі епікурейця Сірона, представника вчення, що закликало до повного суспільного індиферентизму. У літературних колах, з якими Вергілій зав'язав міцні зв'язки, він вправлявся у складенні жартівливих епіграм у стилі Катулла.

«Буколіки»[ред. • ред. код]

Докладніше: Буколіка

Твір "Буколіки" (від грец. "bukolika", від "bukolikos" - "пастушачий") світ побачив у 39 р. до н.е. і саме цей твір Вергілій вважав початком своєї літературної діяльності. (Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — С.196). Вони складаються з 10 еклог («обраних віршів»), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги 3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів, приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії (іноді до 20 віршів) Вергілій замінив короткими реченнями з ясним членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином у поетичну мову навички античної художньої прози. Кожна еклога — складна мозаїка мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Проте, в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я. Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінує, ніж сувору витриманістю ситуації цілого вірша.

Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9; у 1 еклозі до вуст пастуха Тітіра вкладена хвала божественному юнаку, що дозволив йому залишитися на своїй ділянці, у той час як усі сусіди вигнані. Зовсім особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному порядкові, убраною у форму оракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були зацікавлені в літературній пропаганді ідеологічних основ нового ладу. Цей лад вимагав нової державницької ідеології, пофарбованої в романтичне преклоніння перед римською стародавністю.

Успішно зображена «золота доба» дуже нагадує текст Біблії, і насамперед через це Вергілія згодом назвали «християнином до Христа». Порівняймо:

IV еклога «Буколік»: «Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо… Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки: Ладан поземний та кручений плющ, зростить без насіння, Лотосом все поцвіте, засміється веселим аконтом Кози самі понесуть молоко з полонини додому, Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі. Квіти ласкаві, рясні проростуть край своєї колиски. Згине і ворог твій — змій, і все зілля отрутне загине…»

Біблія. Книга пророка Ісаії. 11.6-9 «…І замешкає вовк із вівцею, І буде лежати пантера з козлям, І будуть разом телятко й левчук… І буде бавитися немовлятко над діркою гада, І відняте від перс дитинча Простягне свою руку над нору гадюки,- Не вчинять лиха та шкоди не зроблять…»

Особливого поширення таке прочитання Вергілія набуло в добу Середньовіччя, коли церква безроздільно панувала над усіма сферами життя. Але тоді ж виникло й протилежне сприйняття Вергілія: як чаклуна, мага, чорнокнижника (на кшталт Фауста з німацьких "народних книг" або трагедії Й. Гете). Навіть ім'я його діда - Магній - тлумачилося відповідно. Не в останню чергу тому, що Вергілій дуже вдало описав Аїд, де "побував" його Еней.

Успіх "Буколік" перевершив найсміливіші сподівання, їхній автор став знаменитістю, і на нього звернув увагу сам Меценат. (Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — С.197)

Меценат і "меценатство"[ред. • ред. код]

Гай Цильній Меценат(бл.74 р. до н. е. - бл. 8 р. до н. е.)був другом і сподвижником Октавіана Августа.У 40-30-х роках до н. е. він організував гурток літераторів,у якому провідними фігурами стали Вергілій,лірик Горацій і драматург Варій.Нова поетична школа швидко досягла блискучих успіхів:Горацій завершив "Сатири" (30 р. до н. е. ) та "Еподи",через рік Вергілій на тріумфальних іграх поставив популярну тоді трагедію "Фієст"(текст утрачено).Горацій видав три книги "Од"(23 р. до н. е. ) і "Послання" (20 р. до н. е.).У 19 р. до н. е. помер Вергілій,так і не дописавши та заповівши спалити "Енеїду".Але Варій,за наказом Августа,опублікував її доопрацьований текст.Нарешті на торжествах на честь Нового Віку (17 р. до н. е.) прозвучав "Ювілейний гімн" Горація.

У всіх творах прямі похвали особисто Августові зустрічалися рідко,але відчувалася підтримка його політики.Так,в "Одах" Горація було оплакане падіння Республіки і уславлений її відроджувач-Август.Звісно,це лицемірство,адже насправді Октавіан у Римі якраз донищив Республіку та заснував Імперію.Але він підкреслено зберігав республіканську термінологію та атрибутику(сенат,консульство),навіть себе він іменував не імператором,а принпцепсом,"першим поміж рівних"("primus inter pares"),хоча фактично влада в нього була імператорською:одноосібною і необмеженою.

"Георгіки" Вергілія,продовжуючи традицію Гесіодового дидактичного епосу("Роботи і дні"),привертають увагу до прадавніх римських чеснот:благочестивості,твердості,надійності,стриманості,працьовитості,простоти,любові до землі тощо.Центральним твором цього напрямку була "Енеїда":вона немов синтезувала події минулого і сьогодення,прославляючи Юліїв,уславляла всю Римську державу.

Новий зміст вимагав нових форм.Члени гуртка Мецената "стали на плечі" своїх літературних попередників-неотериків,запозичивши в них високу поетичну техніку.Але якщо неотерики ще лише шукали,то меценатівці вже засвоювали знайдене;якщо в перших стиль був темний,то в других-уже прозорий;якщо неотериків цікавило передовсім приватне,інтимне життя ("otium"),то меценатів-насамперед життя суспільне,державне(negotium").

Крім того,Меценат забезпечував членам гуртка зв'язок із Августом,підтримуючи членів гуртка матеріально(так,він подарував Горацієві маєток поблизу Риму).

Недаремно ім'я Мецената згодом стало означати щось на кшталт сучасного спонсора(в Україні нині функціонує "Ліга українських меценатів").(Антична література : навч. посіб. / Ковбасенко Ю. І. - 3-те вид., випр. та доповн. - К. : Київський університет імені Бориса Грінченка,2014.-256 с.)

«Георгіки»[ред. • ред. код]

За пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про сільське господарство і працює над ними 7 років (приблизно 37-30 до н. е.). Поета привабило завдання боротьби з матеріалом, що важко піддається естетичному оформленню, і він виконав його з набагато більшим успіхом, ніж елліністичні автори дидактичних поем.

«Георгіки» складаються з 4 книг: 1. «Про посівне господарство», 2. «Про культуру винограду і плодоносних дерев», 3. «Про скотарство», 4. «Про бджіл» (за звичайним порядком розташування в римських сільськогосподарських творах). Поема розцвічена стилістичними орнаментами, блискучими описами, картинами стилізованого в ідилічні тони сільського життя. При стилістичній обробці Вергілій широко використовував старий літературний матеріал, відповідно до традицій «неотериків», які залишили глибокий слід на усій творчості Вергілія. Спокійну об'єктивність дидактичної поезії еллінізму він замінює високим пафосом, що досягає найбільшої напруженості в численних відступах, серед яких слід особливо зазначити хвалу Італії і хвалу мирному сільському життю в другій книзі як літературне оформлення актуальних політичних гасел. По всьому твору розсипані хвали Меценатові (прославляє його разом з Октавіаном).

«Георгіки» — друга поема Вергілія, написана з метою порушити любов до землеробства в душі ветеранів, нагороджених землями. Взявши за зразок Гесіода, Вергілій, проте, не входить, подібно до свого грецьким зразком, в усі подробиці сільськогосподарського справи — ​​його мета показати в поетичних образах принади сільського життя, а не написати правила, як сіяти і жати; тому деталі хліборобської праці його займають лише там, де вони представляють поетичний інтерес. З Гесіода Вергілій взяв лише вказівки щасливих і нещасних днів і деяких землеробських прийомів. Найкраща частина поеми, тобто відступу натурфілософского характеру, більшою частиною почерпнута з Лукреція.

«Георгіки» вважають найдосконалішим твором Вергілія за чистоту і поетичну завершеність вірша. У них, разом з тим, найглибше відбився характер поета, його погляд на життя і релігійні переконання; це — поетичні етюди про гідність праці. Землеробство в його очах — свята війна людей проти землі, і він часто порівнює подробиці землеробського побуту з військової життям. «Георгіки» служать також протестом проти поширився останнім часом республіки атеїзму; поет допомагає Августу порушувати в римлянах згаслу віру в богів і сам щиро пройнятий переконанням в існуванні вищої Промислу, керуючого людьми. Одним з наслідувачів Вергілія був Луїджі Аламанні.

«Енеїда»[ред. • ред. код]

Докладніше: Енеїда

Головний твір Вергілія — героїчна поема «Енеїда». В основі її лежить сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю. За офіційною версією римляни вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе Октавіан Август, вів своє походження від самого Енея. Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і древніх установлень, реставратором яких той себе вважав. Новий літературний смак, що звернувся до класичних зразків, вимагав створення великого епосу, збагаченого новим соціально-політичним і релігійно-філософським змістом; і Вергілій створив новий тип епічної поеми. У побудові «Енеїди» підкреслене прагнення створити римську паралель поемам Гомера. Більшість мотивів «Енеїди» Вергілій знайшов вже в існуючих обробках сказання про Енея, але вибір і розташування їх належать самому Вергілію і підпорядковані його поетичному завданню. Не тільки в загальній побудові, а й у цілому ряді сюжетних деталей і в стилістичній обробці (порівняння, метафори, епітети тощо) виявляється бажання Вергілія «суперничати» з Гомером.

Тим гостріше виявляються глибокі відмінності. «Епічний спокій», любовне вимальовування деталей не приваблюють Вергілія. «Енеїда» являє собою низку оповідань, повних драматичного руху, строго концентрованих, патетично напружених; ланки цього ланцюга з'єднані майстерними переходами і спільною цілеспрямованістю, що створює єдність поеми. Її рушійна сила — воля долі, яка веде Енея до заснування нового царства в латинській землі, а нащадків Енея до влади над світом. «Енеїда» повна оракулами, віщими снами, дивами і знаменнями, що керують кожною дією Енея і провіщають прийдешню велич римського народу і звитяги його діячів аж до самого Октавіана Августа.

Масових сцен Вергілій уникає, виділяючи звичайно кілька фігур, щиросердечні переживання яких і створюють драматичний рух. Драматизм посилюється стилістичною обробкою: Вергілій вміє майстерним добором і розташуванням слів додавати стертим формулам повсякденної мови велику виразність і емоційне забарвлення.

У зображенні богів та героїв Вергілій ретельно уникає грубого і комічного, що так часто має місце в Гомера, і прагне до «благородних» афектів. У ясному членуванні цілого на частин й у драматизації частин Вергілій знаходить потрібний йому середній шлях між Гомером і «неотериками» і створює нову техніку епічного оповідання, що протягом століть слугувала зразком для наступних поетів.

Щоправда, герої Вергілія автономні, вони діють поза середовищем і є маріонетками в руках долі, але таке було життєвідчування атомізованого суспільства елліністичних монархій і Римської імперії. Головний герой Вергілія, «благочестивий» Еней, з його своєрідною пасивністю в добровільному підпорядкуванні долі, втілює ідеал стоїцизму, що став майже офіційною ідеологією; у мандрах Енея супроводжує безстрашний зброєносець Ахат, відданість якого стало прозивним. І сам поет виступає як проповідник стоїчних ідей: картина підземного царства в 6 пісні, з муками грішників і блаженством праведних, намальована відповідно до уявлень стоїків. «Енеїда» була закінчена лише начорно. Але і в цьому «чорновому» вигляді «Енеїда» відрізняється високою досконалістю вірша, поглиблюючи реформу, розпочату в «Буколіках».

Літературна діяльність[ред. • ред. код]

Не тільки в загальній побудові, а й у цілому ряді сюжетних деталей і в стилістичній обробці (порівняння, метафори, епітети тощо) виявляється бажання Вергілія «суперничати» з Гомером. Тим різкіше виявляються глибокі відмінності. «Епічний спокій», любовне вимальовування деталей не приваблюють Вергілія. «Енеїда» являє собою низку оповідань, повних драматичного руху, строго концентрованих, патетично напружених; ланки цього ланцюга з'єднані майстерними переходами і спільною цілеспрямованістю, що створює єдність поеми. Рушійна її сила — воля долі, котра веде Енея до заснування нового царства в латинській землі, а нащадків Енея до влади над світом. «Енеїда» повна оракулами, віщими снами, чудесами і знаменнями, що керують кожною дією Енея і провіщають прийдешню велич римського народу і звитяги його діячів аж до самого Октавіана Авґуста. Масових сцен Вергілій уникає, виділяючи звичайно кілька фігур, щиросердечні переживання яких і створюють драматичний рух. Драматизм посилюється стилістичною обробкою: Вергілій майстерним добором і розташуванням слів вміє додавати стертим формулам повсякденної мови велику виразність і емоційне забарвлення.

У зображенні богів та героїв Вергілій ретельно уникає грубе і комічне, котре так часто має місце в Гомера, і прагне до «блогородних» афектів. У ясному членуванні цілого на частин й у драматизації частин Вергілій знаходить потрібний йому середній шлях між Гомером і «неотериками» і створює нову техніку епічного оповідання, що протягом століть слугувала зразком для наступних поетів. Щоправда, герої Вергілія атомістичні, вони діють поза середовищем і є маріонетками в руках долі, але таке було життєвідчування атомізованого суспільства елліністичних монархій і Римської імперії. Головний герой Вергілія, «благочестивий» Еней, з його своєрідною пасивністю в добровільному підпорядкуванні долі, втілює ідеал стоїцизму, що став майже офіційною ідеологією. І сам поет виступає як проповідник стоїчних ідей: картина підземного царства в 6 пісні, з мученнями грішників і блаженством праведних, намальована відповідно до уявлень стоїків. «Енеїда» була закінчена лише начорно. Але й у цьому «чорновому» вигляді «Енеїда» відрізняється високою досконалістю вірша, поглиблюючи реформу, розпочату в «Буколіках».

Інші твори[ред. • ред. код]

Вергілію приписувався ще ряд дрібних творів. Безсумнівно справжніми є лише деякі вірші з «Каталептон». Автентичність інших сумнівна.

Спадщина[ред. • ред. код]

Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Відомим граматики, які займалися тлумаченням Вергілія були: Велій Лонг, Елій Донат, Проб, Квінт Теренцій Скавр, Асконій Педіан, Прісціан.

Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе з

ергілій «Енеїда» аналіз Автор: Публій Вергілій Марон Літературний рід: епос Жанр: поема Тема: розповідь про життя та діяння родоначальника римського народу — троянця Енея, який був сином богині Венери та Анхіса. Ідея: прославлення троянської та латинської мужності; уславлення роду Юліїв. Композиція: 2 частини, кожна частина — 6 книг. Головні герої «Енеїда»: Еней, Дідона, пророчиця Сивілла, батько Енея Анхіс, цар Латин, його дочка Лавінія, Турн. Сюжетна основа: міфи про Енея Історія створення поеми «Енеїда» Еней — син Анхіса та Афродіти, після Гектора був найславетнішим героєм Трої, родичем троянського царя Пріама, владара дарданів. Брав участь у Троянській війні. За одним із міфів, Еней покинув спалену Трою разом із сином Ас-канієм (Іулом) та батьком Анхісом. Зібравши троянців, після низки випробувань та пригод він заснував нову державу — майбутній Рим. Як римська епопея «Енеїда» мала на меті наголосити на божественному походженні Рима, уславити нащадка Енея, відновника римської держави — Августа і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи.

Незважаючи на наявність різного роду критиків Вергілія, можна сказати, що в історії світової літератури шлях Вергілія був як би його тріумфальним ходом.

Вже стародавня література повна преклоніння перед Вергілієм. Йому наслідують епічні поети (наприклад, Силій Італік, Валерій Флакк), Овідій у своїх «Героїнях», драматург Сенека, історики Тит Лівії і Тацит [14, с.99]. У пізніший час народився цілий жанр у літературі, представники якого складали вірші на будь-які теми з окремих висловів і частин віршів Вергілія. Цього прийому не уникли навіть трагіки, навіть християнські письменники при складанні своїх релігійних творів. Уже при Августі Вергілій став предметом вивчення у школах, а відомий теоретик ораторського мистецтва Квінтіліан хвалив звичай починати читання поетів з Гомера і Вергілія. Вергілій рано став популярним також і в широких масах населення Римської імперії. Окремі вірші Вергілія досить часто можна було знаходити написаними на домашньому начинні, на стінах, на творах мистецтва, на вивісках. Ними користувались і як епіграфами, і як епітафіями; а на теми його творів створювався розпис стін всередині будинків. За віршами Вергілія ворожили, перетворюючи його твори в якісь священні книги. Деякі римські імператори аргументували своє домагання на владу посиланнями на різні вірші Вергілія. Його переводили і на грецьку мову. Не було недоліку і в наукових коментарях на твори Вергілія (такі, наприклад, величезні коментарі Доната і Сервія).

З настанням християнства Вергілій анітрошки не втратив свого значення, а скоріше навіть став ще більш популярним. Еклогу IV з її пророцтвом про настання нового світу у зв’язку з народженням якоїсь чудесної дитини в середині століття розуміли як пророцтво про пришестя Христа. Вергілій багато раз трактується як чарівник і чародій, як охоронець міст і цілих народів, входить у коло лицарських сказань і придворної поезії. Данте говорить про себе в «Божественній комедії» як про керований Вергілієм у подорожі по Аду і Чистилищу. Казкові перекази про Вергілія особливо розцвітають протягом XII-XV ст.

З настанням нового часу образ пророка і чарівника Вергілія починає іти в минуле, але зате Вергілій стає предметом постійного наслідування в найбільших представників епосу (Аріосто, Т. Тассо, Камоенс, Мільтон) [14, с.101]. Найбільший французький філолог XVI ст. Скалігер і найвизначніший володар дум в Європі XVIII ст. Вольтер ставили Вергілія безумовно вище Гомера. І тільки з Лессінга починається критичне ставлення до Вергілія, що надалі підсилюється. Російські революціонери демократи Бєлінський, Чернишевський і Добролюбов розцінювали Вергілія як поета, позбавленого гомерівської природності, як поета занадто штучного й у цьому змісті ненародного. Таке розвінчання Вергілія, однак, не означало його повного заперечення, а, навпаки, тільки ставило оцінку Вергілія на правильний історичний шлях.

Радянська оцінка Вергілія — теж суворо історична. Не може бути ніякого абстрактного порівняння Вергілія з Гомером, оскільки кожний з них великий у різному змісті, для різних століть і з різних точок зору. Тільки така історична оцінка і саме цих творів, і їх світової ролі в стані усунути всі ті однобічності розуміння, що були в минулому, і створити правильне уявлення про них для дійсного часу.

 

 

Спочатку буря прибиває кораблі Енея до Карфагену' — стародавньої держави у північній Африці. Викликала бурю підступна богиня Юнона (Гера), яка ненавидить троянців через Паріса, що присудив яблу'ко Венері (Афродіті), а не їй. Крім того, Юнона знає, що місто Карфаген, покровителькою якого вона є, буде знищене заснованою Енеєм Римською державою. Тому' намагається перешкодити прибуттю троянців у Лацій (Італію).

Енея запрошує до себе цариця Карфагену Дідона. На бенкеті, влаштованому на його честь, Еней розповідає про останні дні Трої, дерев’яного коня і жерця Лаокоона47 48, про мандри Егейським і Адріатичним морями і перешкоди, яких йому вдалося уникнути.

Юнона радить Венері (матері Енея) з’єднати Дідону і Енея коханням. Цілий рік Епей живе у Дідони; кохання засліпило його, і він забуті про

обов’язок — заснувати в Італії нову Трою. Юпітер наказує Енею залишити Карфаген. Еней відпливає. Дідона сходить на підготовлене нею вогнище і убиває себе мечем, подарованим Енеєм.

Нарешті троянці прибувають до міста Куми, неподалік якого є вхід до підземного царства Плутона (Аїда). Разом з віщункою Сивіллою, від якої Еней дізнається, що заснування нового царства на італійській землі коштуватиме йому страшних зусиль, він спускається в підземне царство для зустрічі з тінню батька — Анхіса.

Апхіс показує Енеєві картини майбутнього і його нащадків, провіщає їхні майбутні славні справи. Серед багатьох поколінь нащадків вирізняються Ромул, Цезар і Октавіан Август, з іменем якого пов’язано нову добу — «золотий вік» Римської держави.

Еней прибуває до Італії, його радісно зустрічає цар Латин і пропонує руку своєї дочки Лавінії. Підбурений Юноною Турн, рутульський цар, наречений Лавінії, збирає дружні до себе племена і виступає проти чужинців.

Бої між троянцями і рутулами тривають з перемінним успіхом. Нарешті вожді домовляються про двобій. Еней б’ється зброєю, яку для нього викував бог Вулкан (Гефест). У бою його підтримує Венера. Еней наносить Турнові смертельний удар. Тепер немає перешкод для його шлюбу з Лавіиією. Так було виконано волю богів.