Остап Вишня - майстер гумору і сатири.
Творчість Остапа Вишні відзначається глибокою самобутністю, в якій поєднується водночас і ліризм, і м'який гумор. Остапу Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. В його усмішках поєднується розповідь про події та авторські відступи, особливості стилю письменника.
Ліризм його гуморесок йде від захоплення рідною природою, від любові до народної пісні. Задушевність, глибока емоційність, що яскраво вибухає безпосередніми переживаннями, характерні для творів українського гумориста.
У гуморесках-жартах засуджується самовпевненість людей, невігластво. "Усмішки" Остапа Вишні показують широку картину життя на Україні. Автор зображує цілу галерею добродушних, довірливих, щирих постатей селян, розкриває ряд болючих проблем колективізації, індустріалізації, українознавства, патріотичного обов'язку. Усі ці важливі питання Вишня майстерно висвітлює, використовуючи гумор і сатиру, що йде від самого життя.
В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо.
Органічне поєднання м'якого ліризму з дотепним гумором характерне для "Мисливських усмішок". Мисливські усмішки" — це своєрідне поєднання народного анекдоту і пейзажної лірики в прозі. Герой усмішок - це мисливець тієї рідкісної вдачі, який виходить на полювання не з наміром убити, а з метою якомога надійніше уникнути знищення природи.
Остап Вишня — новатор у жанрі гумору. Новаторство Остапа Вишні полягає і в тому, що він створив в українській сатирично-гумористичній літературі образ позитивного героя. У своїх творах письменник зображував життєві явища в добродушному, жартівливому тоні, а окремі, незначні вади людини гуморист піддавав легкій доброзичливій насмішці, адже немає на світі ідеальних людей. Так, автор добродушно сміється з діда Свирида та його кума із «Зенітки», саме завдяки його образу діда Свирида письменник розкрив ідею вірності своїй Вітчизні.
У "Мисливських усмішках" автор використовує безліч гумористичних художніх засобів. До них належать і синоніми, і багатозначні слова, і евфемізми, і авторські неологізми. Так, замість "очі" вжито простонародне "баньки", до слова "рушниця" дібрані емоційні синоніми: "ружжо". "шонполка", "лушня". Багатозначність використовується для створення каламбурів. Обігруються О.Вишнею прізвища людей, клички тварин: Максим Тудистрибни, Триндишіешка, лорд Сесіль-Кисіль; Допугай, Бандит, Джек, Флейта. Клички тварин мають тут іронічний підтекст, автор висміює людей усім, іноземним.
Одним із найцікавіших сатиричних творів автора є "Усипка, утечка, усушка й утруска". Цей твір дуже вміло й дотепно викриває бюрократичне безладдя того часу, те "казна-що", яке творилося в українській економіці.
В «Моїй автобіографії» у героя своєрідна маска простачка, такого собі дурника, у якого й мова підходяща — гумористичний ефект досягається завдяки оксиморонності, наприклад, у розповіді про батьків: «За 24 роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному».
Широко використовував письменник і поєднання стилів — наукового та розмовного для створення сатиричного ефекту. Так у «Моїй автобіографії» він, іронізуючи з анкет та критичних публікацій, писав: «Коли є в хлопчика чи дівчинки нахил до замислення, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи калюжі, — амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде». Поєднання стилів можна побачити і в «Мисливських усмішках», і в «Зенітці». Отже, це чи не найпоширеніший прийом Остапа Вишні.
Як і поєднання елементів гумору й лірики, сатири, що його спостерігаємо в описі вчителя та його лінійки: «Де тепер вона, та лінійка, що виробила мені стиль літературний?» Різноманітність інтонацій, що створюють на диво гармонійну єдність, — ось ще один із секретів Остапа Вишні. Часом його творам властива парадоксальна загостреність анекдота, а інколи — м'який ліризм, Багато разів можна натрапити на антитезу («З одного боку — цілував барині ручку, а з іншого — клумби квіткові їй толочив»), зіставлення.
Засоби сатири — бурлескна лексика («загребли трьох отам на вигоні» (замість «поховали» — високою літературною), лайливі, просторічні слова (погань, песиголовці), промовисте прізвище старости — Панько Нужник, граматичні засоби, зокрема вживання середнього роду замість чоловічого («воно, сопливе, виплакало, щоб його в колгосп прийняли» тощо), — Остап Вишня щедро застосовує і в «Зенітці».
Творячи в часи, коли сатира і гумор у чистому вигляді просто не могли існувати через офіційний режим, Остап Вишня зумів не тільки продовжити традицію цих жанрів, але й збагатити її.