Становлення та розвиток юридичної деонтології

 

Система юридичних знань склалася значно пізніше, ніж у медицині, а наука “Юридична деонтологія” виникла зовсім недавно.

У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс “Вступ в юридичну спеціальність”, мета якого полягала у підготовці студентів до включення їх у процес навчання та інформуванні про майбутню професійну діяльність. Пізніше було видано відомий широкому колу спе­ціалістів підручник С.С. Алексєєва (1976 p.). Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоч у той час термін “юридична деонтологія” ще не вживали. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспек­ти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. С.С. Алексєєв довів необхідність етики юриста:

· Право, законність — це інститути соціального життя, тісно пов’язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення пра­вових норм багато в чому залежить від моральної озброєності суддів, проку­рорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.

· Специфіка юридичної роботи містить потенційну небезпеку професій­ної деградації особи, що виявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, у прояві грубості, нелюдяності тощо.

· Робота юриста безпосередньо впливає на долі людей, їх взаємовідноси­ни, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об’єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі, і тому, як підкреслює С.С. Алексєєв, повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на думку вченого, охоплює одночасно загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет — правила ввічливості, такту, культуру поведінки.

Слід згадати також ім’я професора В.М. Горшенєва, якого справедливо вважають засновником науки юридична деонтологія. У 1988 р. авторським колективом за його участю було опубліковано навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань. В.М. Горшенєв зробив спробу узагальнити всю інфор­мацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста в кількох аспектах: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) есте­тична культура юриста. Теоретичні положення та висновки В.М. Горшенєва заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них буде викладено окремо.

Питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні деся­тиліття так чи інакше перебувало в полі зору багатьох учених (Ю.О. Агєшин, С.С. Сливка, Л.К. Суворов, В.В. Бородін, О.О. Лукашова, B.C. Нерсесянц та ін.). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значну кількість наукових досліджень, що становить міцну базу для поширення наукових деонтологічних знань. Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці й розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань також робилися спроби формулювання на офіційному рівні мораль­них якостей працівників юридичної сфери. У 20-х роках Народний коміса­ріат юстиції УСРР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно з яким передбачалося здійснювати професійний добір кадрів на поса­ду судді лише з урахуванням визначеного переліку їхніх якостей. У 1982 р. Міністерством вищої освіти СРСР було затверджено новий документ — Ква­ліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та вмінь юриста. Деонтологічні питання не залишалися поза увагою й міжна­родного співтовариства. Так, у 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Кодекс понеділки посадових осіб з підтримання правопорядку(резолюція № 34/169). Є також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична діяльність значною мірою пов'язана з політикою і політичною діяльністю. Цим можна пояснити той інтерес, який періодично виявляло до юриспруденції політичне керівництво країни. Особливо це було помітно за часів керівної ролі КПРС — у період зрощення апаратів партії та держави. У партійних документах, які використовувались на рівні законів, йшлося про відданість комуністичній ідеї, про знання основ марксизму, радянського ладу та партійної програми, що становило основу моральних та професійних яко­стей юриста. Така політизація суспільних відносин, політизація юридичної науки негативно впливала на її стан, на хід наукових досліджень, на суспіль­ство в цілому. Зараз ситуація дещо змінилася, але в системі деонтологічних знань ще є недоліки, які в основному мають науково-методологічний харак­тер. Наприклад, досі нечітко визначено межі предмета цієї науки, недоско­налою залишається й структурна композиція навчальних програм з юридич­ної деонтології, не вистачає комплексних наукових досліджень. Слід згада­ти про проблеми кадрового, методичного забезпечення, які є в системі юри­дичної освіти. Порівняно з медичною деонтологією простежується відставан­ня у формуванні чіткої, узгодженої системи знань.

Позитивним моментом останнього етапу розвитку правової доктрини в Україні після розпаду СРСР стали департизація правоохоронних органів та деідеологізація сфери наукових досліджень. Зняття ідеологічного контролю значно вплинуло не лише на деонтологічні уявлення щодо особистих та про­фесійних якостей юристів, але й на саму правову практику, яку здійснюють не тільки юристи-професіонали.

На перший план у системі професійних вимог ставлять не ідейно-полі­тичні, а морально-ділові якості. Головним призначенням юристів тепер можна назвати не служіння ідеям партії або державним інтересам, а слу­жіння закону, праву, ідеалам суспільної моралі. Це не означає повної безідей­ності та безпринциповості, а йдеться лише про те, що в умовах багатопартійної системи захисники свободи та справедливості не можуть бути підкон­трольні тій чи іншій партії або відчувати ідеологічний тиск. їх головний контроль — закон та совість. При цьому можна вірити, ідейно підтримува­ти певні програмні положення, співчувати політичним домаганням окре­мих лідерів.

Така ідейно-політична переорієнтація суспільства висвітлила низку недоліків у системі деонтологічних знань щодо особи працівника правової сфери. Це можна пояснити так. Деонтологічний аспект професіограми юриста –це в основному моральний аспект, хоча професійність також має велике значення для характеристики особи. Та, на жаль, мораль — це нормативний регулятор, який не змінюється швидко зі зміною політичних та економічних відносин. І ті глобальні перебудови, що відбулися в нашому суспільстві за короткий час, не потягнули за собою формування нових моральних норм та вимог, у тому числі до професії юриста. Не відбулося належного переос­мислення суспільством цінності права, правової роботи, ролі юридичної про­фесії в системі соціальних зв’язків. І це ставить проблему переосмислення особи юриста з погляду його внутрішнього світу, зовнішніх зв’язків та ефек­тивності функціонування у різних сферах суспільного життя з урахуванням ускладненої структури соціального середовища.

Розшарування суспільства вимагає урахування специфічних особливостей спілкування з його представниками. Крім того, до середовища юридичної еліти також входять представники різних соціальних станів. Однак їхній інтерес, рівень забезпеченості, звички, традиції не повинні впливати на розуміння права, правової роботи, суспільної моралі, справедливості. Перед приписами права у формальному розумінні рівні всі, навіть ті, хто його застосовує. З цього приводу можна назвати ще одну причину, що розкриває роль юри­дичних деонтологічних знань у формуванні юриста-професіонала та вказує на досить широку перспективу їх подальшого розвитку.

 

3. Поняття та загальна характеристика науки “юридична деонтологія”

Серед усіх підходів, що склалися до визначення цієї науки, привертають увагу три основних, які, з одного боку, доповнюють один одного, а з іншого - вказують на відмінності у розумінні авторами меж та структури предмета цієї науки.

Справа в тому, що досить поширена думка про те, ніби юридична деонтологія є не самостійною наукою, а лише комплексною навчальною дисципліною. Крім того, сама назва цієї науки також не відображає повною мірою структури та змісту її предмета, який, безумовно, специфічний. Деякі авто­ри намагаються розкрити поняття цієї науки, виходячи з однієї назви. Можна зазначити, що термін “деонтологія” в такому разі ми продовжуємо використовувати лише традиційно, хоча вкладаємо набагато більший зміст, ніж

той, я кий можна отримати шляхом філологічного дослідження. При цьому, мабуть, буде досить важко знайти такі приклади, щоб назва галузі наукових знань відображала системність, структуру або зміст їх.

Тому, формулюючи поняття цієї науки, ми перш за все в загальному ви­гляді формулюємо її предмет, а потім, вже на цій підставі, визначаємо особ­ливості методології, стан сучасних досліджень та перспективи розвитку. І навпаки, аналіз того чи іншого визначення науки дає змогу охарактеризува­ти предмет дослідження.

Розглянемо основні визначення науки юридична деонтологія.

· С.С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов’язку, який створює передумови та мотиви вибо­ру юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування влас­них норм для кожної ситуації зокрема.

· В.М. Горшенєв стверджує, що юридична деонтологія — це галузь юри­дичної науки, яка узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття правильного рішення в юридичній практиці, тобто на­ука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалі­зації ними свого правового статусу.

· О. В. Шмоткін під юридичною деонтологією розуміє систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей.

Візьмемо за основу думку О.В. Шмоткіна і спробуємо її аргументувати. Деонтологічна галузь наукових юридичних знань ще не завершила своєї структуризації та не сформувала традицій, стереотипів наукового мислен­ня. Все більше дослідників приділяють увагу особливостям та соціальному значенню правової діяльності юристів-професіоналів, привносять елементи новизни. І якщо на перших етапах розвитку деонтологічних знань головним чинником вважався культурологічний, моральний фактор, то на сучасному етапі в результаті додаткових колективних досліджень акцент робиться на факторі діяльності, використовується функціонально-діяльний підхід. Це значною мірою вплинуло на розширення предмета. Звідси до коли питань, що досліджуються, входять питання не тільки особисто-суб’єктивного та психологічного порядку, а й пов’язані з об’єктивною дійсністю. Так, крім струк­тури моральної та правової культури юриста (суб’єктивний фактор) необхід­но вивчати шляхи їх формування (юридична освіта як зовнішній фактор) та особливості використання залежно від сфери юридичної діяльності (вироб­ництво, правоохоронна, підприємництво, політика тощо) та професійної на­лежності (суддя, прокурор, слідчий, адвокат та ін.). Цікавими вважають проблеми здійснення юридичної діяльності в інших країнах, а також шляхом створення міжнародних юридичних співтовариств.

Такий широкий підхід до проблем юридичної діяльності в різних аспек­тах її розуміння передбачає, відповідно, широке визначення поняття цієї юридичної науки.

До характерних ознак науки юридична деонтологія слід віднести такі:

• це одна з юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гу­манітарних знань;

• юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв’язок таких соціальних явищ, як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

• наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспіль­ної моралі, формує систему вимог професійного та особистого характеру, ви­світлює етичний бік діяльності юриста з урахуванням спеціалізації юридич­ної професії;

• юридична деонтологія вивчає систему, форми, методи та засоби підго­товки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

• характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за віком юридична наука, яка перебуває на стадії становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

Предмет наукового дослідження

Визначення предмета цієї юридичної науки є дуже важливим та принци новим питанням, вирішення якого допоможе більш глибоко ознайомитися із самою наукою та одночасно окреслити сферу наукового дослідження, визна­чити більш-менш закінчений перелік соціальних явищ, які підлягають ви йменню. Зазначимо, що в центрі деонтологічного дослідження стоїть людина зі своєю особистою системою знань, навичок, умінь, а також діяльність людини, що здійснюється у правовій сфері життя суспільства. Людину, її якості та її існування вивчають також інші науки, але вмежах юридичної деонтології здійснюється спеціалізація об’єкта дослідження. Ця наука вивчає існуючу систему юридичних знань, завдання та функції правознавства, роль юридич­них знань у вирішенні питань суспільного буття. До предмета юридичної де­онтології включають також питання юридичної практики: формулюють по­няття та зміст юридичної діяльності, види та форми її здійснення, вивчають окремі юридичні спеціальності та, відповідно, професійні якості працівників юридичної сфери. При цьому особливу увагу приділяють особистим людським якостям, етикету юриста, який передбачає цілу систему правил: як треба по­водитися зі співробітниками та різними учасниками юридичного процесу, яки­ми нормами керуватися при здійсненні професійного обов’язку, на яких мо­ральних принципах та правових ідеалах будувати свою роботу тощо.

Окремим блоком питань до предмета юридичної деонтології входять пи­тання юридичної освіти — підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації, поширення позитивного досвіду. Головна тут проблема підготов­ки не просто спеціаліста-юриста, а працівника високого рівня кваліфікації, тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, професіоналом не можна бути вза­галі. Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів має відбивати специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику в повсякденній роботі. Юридична деонтологія має вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспіль­ству потрібні професіонали конкретної справи — прокурори, законодавці, слідчі та ін. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонто­логії можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему мо­ральних вимог, що становлять етикет професійної діяльності юристів. Слід додати, що юридична деонтологія як наука перебуває у тісному контакті та взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для дослідження власного предмета. Використовують також знання неюридичних наук — педагогіки, психології, соціології, без чого не уявляється можливим отримати й узагальнити об’єктивні результати дослідження. Наприклад, роз­роблюючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовки спе­ціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а й до­сягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо.

Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук

Юридична і медична деонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності, як особа. Медик, юрист повинні захищати інтереси особи — життя, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без яких особа стає просто індивідуумом, частиною живої природи. З цього випливає, яке значення для суспільства в цілому або для окремо взятої людини має якісне виконання професійного обов’язку медиками або юристам и. Кожна помилка, якої вони припустились, чи недбале ставлення до людини мо­жуть призвести до трагічних наслідків. Саме працівникам цих професій ми ба­гато в чому довіряємо свою долю, своє майбутнє. Кожен із нас хоче бути впевне­ним у їх добропорядності, гуманному ставленні. Інакше не може бути, оскільки і медик, і юрист є представниками найбільш гуманних професій, що ще раз підтверджує висновок про особливе значення проблем професійного етикету, їх головне місце у системі знань науки юридична деонтологія.

Соціальне значення юридичних деонтологічних знань

Юридична діяльність має специфіку, що зумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація їх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні і інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знані, поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об’єктивний процес, який не треба пов’язувати зі штучною тенденцією юри­дизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає одночасно з підвищенням авторитету права. Слід за значити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства цей про­цес саме так і відбувається. Право все більше проникає в систему соціальних зв’язків, втягуючи дедалі значнішу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права.

У зв’язку з цим на порядку денному стоять та очікують на юридичне ви­рішення проблеми морального порядку, яких раніше не було. Саме юристам насамперед доведеться проектуватиправовий шлях вирішення цих проблем, як це має бути у правовій державі (за умов, що ці проблеми перебувають у сфері правового регулювання). Наприклад, це проблема офіційного визнан­ня, легалізації сексуальних меншин, проблема визнання особистого права на смерть, проблема застосування смертної кари, питання участі у військо­вих місіях на території іноземних держав тощо. Перш за все — це моральні питання, а вже потім правові. Тому їх вирішення значною мірою залежить від суспільної моралі, від морального обличчя тих, кому доведеться встанов­лювати відповідні правові заборони, надавати права, наділяти обов’язками.

Багато з перелічених питань необхідно попередньо вирішувати теоретично у межах юридичної деонтології, а точніше — знаходити їм попереднє мораль­не обґрунтування. Це свідчить про необхідність та важливість деонтологічних знань, їх вирішальне значення у діяльності юристів, а також у діяльності тих, хто має відношення до вирішення юридичних справ. І справді, останнім часом майже в усіх навчальних закладах правознавчого профілю викладається на­вчальна дисципліна юридична деонтологія, яка готує майбутніх юристів до сприйняття спеціальних юридичних знань, належного виконання професій­них обов’язків, виховує їх у дусі шанобливого ставлення до права, до особи.

Завдання науки “юридична деонтологія”

Як і будь-яка інша наука, юридична деонтологія має виконувати цілу низку завдань, що формулюються безпосередньо у сфері практичної діяль­ності, вирішення яких сприятиме розв’язанню значної кількості проблем, у тому числі й тих, що перебувають поза межами юридичної практики. До ос­новних завдань науки відносимо такі:

· Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціо­нування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності у структурі соціальної діяльності.

· Висвітлити соціальне призначення юристів як особливої професійної групи, підкреслюючи їх роль для сучасного етапу державного будівництва, стабілізації політичного життя, запобігання соціальним катаклізмам тощо.

· Разом із підвищенням ролі правників та юридичної професії підвищи­ти авторитет права, виховуючи шанобливе ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи.

· На підставі наявних результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо систе­ми кваліфікаційних вимог у межах конкретних юридичних спеціальностей.

· Вробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обличчя в цілому.

Висновок. Отже, теорія професійної етики юриста досліджує і узагальнює ряд положень, зокрема, позитивну практику, тобто практику належної ефективної реалізації вимог професійної моралі; практику ефективного формування моральності; дисциплінарно-процесуальну; факти порушення норм професійної моралі; практику формування соціальної культури юриста, його духовного рівня. Вона є активною силою у життя суспільства, покликана і здатна виконувати важливі прикладні завдання, які стоять перед юристами України.

Практика професійної етики юриста міститься у реальних службових діях, що регулюються законодавством, відомчими нормативними документами, обітницею тощо.

Значна роль належить у цьому процесі юридичній деонтології як ядру розвиненої професійної етики правника.