Сутність заробітної плати, прибутку, процента та ренти.

Не дивлячись на існуючі підходи, основними доходами, незалежно від джерел їх формування, є: заробітна плата, прибуток, рента та процент. Розглянемо сутність цих видів доходів.

Заробітна плата тісно пов’язана із тим, що виступає об’єктом купівлі-продажу на ринку робочої сили. На даному ринку об’єктом купівлі-продажу є не сама праця, як процес, а здатність людини до праці – робоча сила.

Як будь-який інший товар, робоча сила, що купається і продається, володіє двома властивостями – вартістю і споживною вартістю.

Споживна вартість робочої сили – це здатність працівника своєю працею, в процесі її виробничого використання, створювати вартість більшу ніж вартість робочої сили. В результаті виникає різниця між вартістю, яку працівник створює в процесі виробництва (новостворена вартість), і вартістю робочої сили, яка виплачується йому в формі заробітної плати (необхідного продукту). Ця різниця і є тією додатковою вартістю, яку привласнює підприємець безоплатно.

Вартість робочої сили – цевартістю засобів, необхідних для життя працівника й відтворення його робочої сили (засоби існування, необхідні для задоволення фізіологічних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; соціально-культурні потреби; засоби утримання сім’ї; кошти на навчання, підвищення кваліфікації).

Заробітна плата виступає грошовим виразом вартості товару «робоча сила». Вартість робочої сили, виражена у грошах, набуває форми ціни робочої сили.

Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару «робоча сила».

Фактори, що визначають заробітну плату:

1) вартість робочої сили, яка у довгостроковому періоді постійно зростає;

2) кон’юнктура на ринку робочої сили, тобто співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

3) рівень продуктивності праці працівника;

4) кваліфікація працівника і характер його праці;

5) рівень соціальних відрахувань із заробітної плати тощо.

Сутність заробітної плати виражається в її основних формах та системах.

Розрізняють такі форми заробітної плати:

1) погодинна заробітна плата, за якою її величина визначається тривалістю відпрацьованого часу;

2) відрядна чи поштучна заробітна плата, за якою її величина залежить від кількості виробленої продукції (виконаних послуг).

Основними системами заробітної платиє:

ü пряма погодинна (проста погодинна), яка визначається добутком погодинної ставки та кількості відпрацьованих годин;

ü погодинно-преміальна,колив додаток до прямої погодинної заробітної плати передбачена премія за досягнення високих кількісних і якісних показників праці;

ü пряма відрядна – заробітна плата, яка визначається добутком поштучної розцінки за одиницю створеної продукції та кількості фактично виробленої продукції;

ü відрядно-преміальна – колив додаток до прямої відрядної заробітної плати передбачена премія за досягнення високих кількісних і якісних показників праці;

ü відрядно-прогресивна – це заробітна плата, яка складається із двох частин: прямої відрядної в межах норми виробітку та заробітної плати, яка виплачується в разі перевиконання цієї норми і визначається добутком прогресивної розцінки за одиницю створеної продукції та кількістю продукції, що виробляється понад норму.;

ü акордна – заробітна плата, яка виплачується за весь обсяг виконаних робіт за попередньою домовленістю.

Заробітна плата має виконувати такі функції:

1) відтворююча функція заробітної плати виявляється у забезпеченні розширеного відтворення робочої;

2) стимулююча функція заробітної плати забезпечує мотивацію максимальної віддачі зайнятих працівників через встановлення прямої залежності між розміром заробітної плати та результатів праці;

3) регулююча функція заробітної плати полягає у її впливі на співвідношення між попитом і пропозицією на ринку робочою сили, формування персоналу підприємств, рівень зайнятості працівників.

Заробітна плата може бутиномінальната реальна.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень працівника та розмір його споживання.

Середньомісячна (номінальна) заробітна плата в Україні складала: у 2008 році – 1806 грн, у 2009 році – 1906 грн, у 2010 році – 2250 грн, у 2011 році – 2648 грн, у 2012 році – 3041 грн; у 2013 році – 3282 грн, у 2014 році – 3480 грн.

Реальна заробітна плата являє собою ту кількість споживчих благ, яку працівник може придбати за номінальну заробітну плату.

Рівень реальної заробітної плати залежить від таких факторів:

ü номінальної заробітної плати;

ü рівня цін на предмети споживання;

ü податків, які сплачують працівники у бюджет держави і фонди соціального страхування.

Держава з метою регулювання рівня заробітної плати встановлює мінімальну заробітну плату та прожитковий мінімум.

Мінімальна заробітна плата –це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу).

Прожитковий мінімум –вартість набору товарів і послуг, визначеного на основі обґрунтованих нормативів споживання й забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

У різних країнах ці показники кількісно неоднакові. Так, рівень мінімальної заробітної плати у 2013 році склав вєвро у: Люксембурзі – 1874,19; Бельгії –1501,82; Нідерландах – 1469,4; Ірландії – 1461,85; Франції – 1430,22; США – 998,15; Турції – 428,57; Польщі – 376,58; Білорусі – 122,84; Україні – 107,18 євро.

Головна відмінність між розвинутими країнами та Україною полягає в специфіці розрахунку мінімальної заробітної плати. Наприклад, якщо в США в основу розміру мінімальної зарплати закладаються дані офіційної статистики про вартість життя для сім’ї з 4 осіб (2 дорослих і 2 дітей), то в Україні – прожитковий мінімум, що розраховується на одну працездатну особу.

В Україні розмір мінімальної заробітної плати зростає не досить швидкими темпами: із 205 грн у 2004 р. до 922 грн у 2010 р., 985 грн у 2011 р., 1134 грн з 1.12.2012 р., з 1.01.13 р. – 1147 грн, з 1.01.2014 р. – 1218 грн, з 01.12.2015 р. – 1378 грн.

На розмір прожиткового мінімуму в Україні впливає вартість «споживчого кошика» – набору товарів та послуг, які забезпечують нормальну життєдіяльність працівника (приблизно 300 назв). Прожитковий мінімум в Україні у 2015 році встановлено на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня у розмірі 1176 грн, з 1 грудня – 1330 грн.

В Україні мінімальна заробітна плата на сьогодні навіть не виконує функції простого відтворення робочої сили працівника, а величина прожиткового мінімуму не враховує життєво необхідних витрат та потреб сучасної людини на будівництво або оренду житла, освіту, оздоровлення, платні медичні послуги та лікування, утримання дітей у дошкільних та шкільних навчальних закладах, послуги мобільного зв’язку, кабельного телебачення та Інтернету, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги.

Наступним видом доходу є прибуток. Розглянемо його сутність.

Після реалізації виготовленої продукції підприємство одержує певну грошову суму – валову виручку або валовий дохід. З цієї суми частина грошових засобів іде на відшкодування спожитих засобів виробництва, тобто постійного капіталу (с). Після відшкодування затрат на постійний капітал з вартості продукції залишається новостворена вартість. Частина новоствореної вартості йде на відтворення робочої сили працівників, тобто на змінний капітал (v), а інша частина новоствореної вартості у вигляді додаткового продукту (m) привласнюється підприємцем (власником засобів виробництва) у вигляді прибутку.

Отже, прибуток– цеперетворена форма додаткової вартості, яка створюється людською працею і привласнюється власником засобів виробництва безоплатно.

Кількісно прибуток – це різниця між валовим (сукупним) доходом та валовими (сукупними) витратами.

PR = TR – TC.

Сукупний дохід (TR) є добутком ціни (P) і кількості продукції (Q), являє собою грошову виручку підприємця, яку він отримує після продажу продукції і обчислюється таким чином:

TR = Р Q

Сукупні витрати (TC) – це сума постійного капіталу (авансованого на купівлю засобів виробництва) та змінного капіталу (витраченого на купівлю робочої сили у вигляді заробітної плати)

Розрізняють такі види прибутку:

1. Бухгалтерський прибуток – це валовий дохід за мінусом зовнішніх (бухгалтерських) витрат, тобто витрат на купівлю ресурсів, що належать третім особам (на сировину, паливо, оренду приміщення, заробітну плату працівникам).

2. Економічний прибуток – це виручка за мінусом економічних витрат. Економічнівитрати являють собою суму зовнішніх (бухгалтерських) і внутрішніх (альтернативних) витрат. Внутрішні витрати пов’язані із альтернативним використанням власних ресурсів підприємця, можливістю отримання доходу від такого використання (орендна плата за приміщення, що є власністю підприємця).

3. Нормальний прибуток – мінімальний дохід, який отримує підприємець за функціонування в даній галузі, в даному виробництві. Цей вид прибутку включається до внутрішніх витрат підприємства.

4. Чистий прибуток– це різниця між економічним прибутком та податковими платежами.

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку (РR’)– це відношення додаткової вартості (m) до всього авансованого капіталу (K) у відсотках:

Фактори, що впливають на норму прибутку:

1 Норма додаткової вартості прямо пропорційно впливає на норму прибутку, тобто чим більша норма додаткової вартості, тим більша норма прибутку і навпаки.

2 Cпіввідношення постійного капіталу до змінного – чим більше у виробництві використовується найманої праці, порівняно із використанням засобів виробництва, тим більша додаткова вартість, тобто більший прибуток та його норма.

3 Економія на постійному капіталі – чим більше підприємець заощаджує на засобах виробництва, тим нижче величина постійного капіталу, вище величина змінного капіталу і вище норма прибутку.

4 Економія на змінному капіталі – чим більше підприємець заощаджує на заробітній платі працівників, тим нижче величина змінного капіталу і нижча норма прибутку.

5 Швидкість обороту капіталу за рік – чим швидше обертається капітал, тим більша норма прибутку.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це: показник оцінки діяльності підприємства, регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва, стимулювання розвитку галузей.

Наступним видом доходів єпроцент.

Процент –це плата за користування позичковим капіталом.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, власник якого (кредитор) надає його іншим особам у тимчасове користування на певних умовах: платність (у вигляді проценту), обов’язковість повернення та строковість. Внаслідок використання позичкового капіталу в сфері виробництва створюється додаткова вартість (m), частиною якої функціонуючий підприємець поступається кредитору за користування вільними грошовими ресурсами.

Норма проценту є відношенням величини проценту до позичкового капіталу, вираженим у відсотках.

Розрізняють номінальну і реальну норми процента.

Номінальна норма процента – це процентна ставка, виражена в грошах за поточним курсом. Реальна норма процента обчислюється як різниця номінальної норми процента та темпу інфляції.

Фактори, що впливають на норму процента:

· ризик надання позичкового капіталу– чим вище ризик, тим більший процент буде стягувати кредитор з позичальника;

· терміновість дання позики – довгострокові позики звичайно надаються за більш високими нормами проценту, ніж короткострокові;

· розмір позики – чим більший розмір позики, тим нижче норма проценту;

· умови конкуренції на ринку капіталу – чим менш конкурентні умови на ринку капіталу, тим більша норма проценту.

Останнім видом доходів, що розглядаються, єземельна рента.

Земельна рента – це економічна форма реалізації земельної власності. Земельна рента – це плата за користування землею.

Кількісно земельна рента являє собою надлишкову додаткову вартість, що привласнює земельний власник за надання своєї землі у володіння і користування орендарю.

Розрізняють такі форми ренти:

ü диференціальна рента І ступеня (ДР І),

ü диференціальна рента ІІ ступеня (ДР ІІ),

ü абсолютна земельна рента (АЗР),

ü монопольна земельна рента (МЗР).

Причина утворення, умова виникнення та джерело кожної форми ренти наведено у таблиці 10.1.

Таблиця 10.1.

Форми земельної ренти

Земля не є продуктом праці, тобто немає вартості, але має ціну. Таким чином, ціна землі є категорією ірраціональною.

Ціна землі – цеціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка. Ціна землі – це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал. Теоретично ціна землі визначається за такою формулою:

,

де ЦЗ – ціна землі; ЗР – земельна рента; N_Б% – норма банківського відсотку.

З розвитком суспільства ціна землі зростає, що обумовлено такими факторами:

ü приватизація землі, перетворення її в товар істотно впливає на ціноутворення внаслідок збільшення орендної плати, а отже і на зростання цін;

ü зростає земельна рента внаслідок зростання диференціальної ренти I і диференціальної ренти II;

ü із зростанням населення збільшується попит на сільськогосподарську продукцію, а врожайність у сільському господарстві зростає відносно повільно;

ü значна частина земель вилучається із сільськогосподарського обороту і використовується під капітальне і житлове будівництво, дороги, аеродроми, військові бази тощо;

ü розвивається індустрія відпочинку і туризму, що приводить до зростання монопольної земельної ренти.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 678
• Далее ⇒